215. Функції фінансового ринку.

Фінансовий ринок — це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов’язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності.

Фінансовий ринок виконує такі функції: 1) ціноутворення (фін. Ринок встановлює ціни на фін.ресурси, які врівноважують попит і пропозицію на них. Ціною фін. Ресурсів є дохід, який сплачує покупець (емітент) продавцю – банківський відсоток, купонна ставка за облігаціями, дивіденди по акціях); 2)забезпечення ліквідності (чим ефективніше функціонує фін. Ринок, тим вищою є ліквідність фін. ресурсів, які обертаються на ньому, оскільки будь-який інвестор може швидко й майже без витрат у будь-який момент перетворити фін.ресурси на готівку); 3)економія на витратах( фін.ринок зменшує витрати на проведення операцій та інформац. витрати. Фін. посередники, здійснюючі великі обсяги операцій з інвестування та залучення коштів, зменшують для учасників ринку витрати й відповідні ризики від проведення операцій із фін.ресурсами. Фінансові посередники зменшують витрати через здійснення економії на масштабі операцій і вдосконалення процедур оцінювання фін.ресурсів, запропонованих до продажу.

Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях, основними з яких є: 

— активна мобілізація тимчасово вільного капіталу з різних джерел;

— ефективний розподіл акумульованого вільного капіталу між численними кінцевими його споживачами;

— визначення найефективніших напрямів розміщення капіталу з позицій забезпечення високого рівня його дохідності;

— формування ринкових цін на окремі фінансові інструменти і послуги, які найоб'єктивніше відображають співвідношення між попитом і пропозицією;

— здійснення кваліфікованого посередництва між продавцями і покупцями фінансових інструментів;

— створення умов для мінімізації фінансових ризиків;

— прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів у державі.

216. Державне регулювання фінансового ринку в Україні.

Фінансовий ринок – один із ключових елементів ринкової економіки, він являє собою механізм розміщення капітальних ресурсів, які йдуть від інвесторів до об’єктів їх виробничого застосування. В останній час можливості фінансових ринків як інвестиційних каталізаторів стали безмежними, зростає швидкість і інтенсивність акумуляції і перерозподілу ресурсів.

Необхідність державного регулювання фінансового ринку зумовлена такими причинами: -    на фінансовому ринку реалізуються національні інтереси держави, які являють собою комплекс економічних і політичних пріоритетів на сучасному етапі розвитку економіки країни; -    активно взаємодіють інтереси різних учасників ринку: емітенти цінних паперів, інвесторів, професійних учасників ринку(торговців цінними паперами, реєстраторів, депозитаріїв, інвестиційних фондів тощо). Ці інтереси можуть вступати  в протиріччя між собою; -    найбільш численним інвестором виступає населення, тому без створення надійної системи захисту прав та інтересів інвесторів  неможливо забезпечити подальший розвиток ринку капіталів.     Регулювання фінансового ринку – це об’єднання в єдину систему методів і прийомів, що дозволяють упорядкувати діяльність усіх  учасників і операцій між ними шляхом встановлення  певних вимог та правил задля підтримки рівноваги взаємних інтересів всіх учасників.     Формування сучасного механізму регулювання фінансового ринку України почалось з моменту прийняття у 1991 році Закону України „Про цінні папери і фондову біржу” і пройшло у два етапи.

    Перший етап (1991-1995рр.) характеризується тим, що головним регулюючим органом з боку держави стало Міністерство фінансів, яке  займалося  нормативно-методологічним забезпеченням фінансового ринку, реєстрацією і обліком випусків цінних паперів, реєстрацією інформації про відкритий випуск акцій, наданням дозволу на здійснення посередницької діяльності з цінними паперами тощо.     Другий етап почався з 1995р. прийняттям Указу   „Про Державну Комісію з цінних паперів  та фондового ринку”, Законів України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні (1996р), „Про Національний банк України”(1997р.), „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу ЦП в Україні” (1997р.).

У світовій практиці розрізняють дві основні моделі регулювання  фінансового ринку. Перша модель – регулювання зосереджується переважно в державних органах і лише невелика частина повноважень щодо нагляду, контролю, встановлення обов’язкових правил поведінки передається державою саморегульованим організаціям професійних учасників ринку. Такий підхід застосовується в США, Франції.

Друга модель – максимально можливий обсяг повноважень передається саморегульованим організаціям, значне місце в контролі посідають не жорсткі нормативні приписи, а переговорний процес, індивідуальні узгодження з професійними учасниками ринку, і при цьому держава зберігає за собою основні контрольні функції, можливості втручання в будь-який момент у процес саморегулювання     В Україні побудована перша модель. Державне регулювання РЦП покладено на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.        Сьогодні вітчизняний фінансовий ринок більшою мірою підпорядкований дії адміністративних чинників, тому першочерговим завданням є реалізація ринкових принципів функціонування, що само по собі  стане передумовою інтеграції у міжнародний фінансовий ринок.