30. Показання обвинуваченого як джерело доказів в справах про контрабанду.

Показання – це повідомлення про обставини, що мають значення для справи, зроблене допитуваним особі, яка провадить дізнання, слідчому, прокуророві, судді. Предметом показань обвинуваченого є обставини, пов'язані з пред'явленням йому обвинувачення; ставлення до обвинувачення та відомі йому обставини справи.

Види показань обвинуваченого: обмова – це показання, в яких обвинувачений викриває інших осіб у вчиненні злочину; самообмова – це такі показання, в яких обвинувачений визнає свою вину у вчин. злочину, якого він не вчиняв; алібі – це показання, в яких обвинувачений висуває твердження про те, що він не міг вчинити злочин, оскільки у момент його вчинення перебував в іншому місці. Обов'язок перевірити алібі покладено на органи досудового слідства, прокуратуру та суд. Обвинувачений має право, але не зобов'язаний наводити докази на підтвердження алібі. Показання мають важливе значення не тільки для встан. істини у справі, але й вони є засобом захисту прав та інтересів.

Як обвинувачені допитуються тільки особи, щодо яких зібрано достатньо доказів, що вказують на вчинення ними злочинів, і винесена постанова слідчого про притягнення їх як обвинувачених до суду. За відмову давати показання обвинувачений ніякої відповідальності не несе. Домагатися його показань шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів забороняється. Як різновид показань обвинуваченого розрізняють повне або часткове визнання чи заперечення ними своєї вини, самообмова, обмова та алібі. Показання обвинувач., який викриває іншу особу, підлягають ретельній та критичній перевірці.

31. Свідоцький імунітет.

Кримінально-процесуальний закон встановлює коло осіб, які не підлягають допиту як свідки, а також осіб, які мають право відмовитися давати показання. Він дає перелік декількох груп осіб, які користуються свідоцьким імунітетом – абсолютним чи відносним. Під ним розуміється безумовне (абсолютне) чи під умовою (відносне) звільнення перелічених у законі груп фіз. осіб від обов’язку давати показання. Серед таких виділяють: а) осіб, яких заборонено допитувати як свідків; б) осіб, які вправі відмовитися давати показання як свідки. КПК забороняє органам, які ведуть кримінальний процес, допитувати як свідків певні категорії осіб, професійний статус яких зобов’язує їх зберігати в таємниці відомості, одержані в результаті своєї діяльності. До таких осіб, КПК відносить: адвокатів; ін. фахівців у галузі права; нотаріусів; лікарів, психол, священнослужителів, банк. працівників.

До осіб, яких закон забороняє допит. як свідків про обставини, які стали їм відомі під час виконання своїх професійних функцій (абсолютний імунітет свідка), належать захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а також – представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

Закон забороняє допитувати як свідків осіб, які на підставі висновків судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої психічні або фізичні вади нездатні правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати стосовно них показання.

КПК містить перелік окремих категорій осіб, яким надається право відмовитися давати показання (факультативний свідоцький імунітет). Йдеться передусім про конституційне право особи від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів. Уповноважений ВРУ з прав людини користується факультет. свідоцьким імунітетом. Також факультативний свідоцький імунітет є в осіб, які мають право дипломатичної недоторканності. Серед працівників консульських установ факультативним свідоцьким імунітетом користуються лише консульські посадові особи.