1.Страхова послуга як специфічний товар.

Страхова послуга – це фінансова послуга у вигляді продажу оформлених зобовязань з надання страхового захисту, яку пропонують на ринку страховики потенційним страхувальникам.Страхова послуга виступає як специфічна послуга. На неї є попит, оскільки існує потреба в страховому захисті, котра реалізується на практиці як страховий інтерес. Логічний ланцюжок тут такий: в основі потреби в страховому захисті лежить страховий ризик; реалізація страхового ризику призводить до майнового збитку; майновий збиток зачіпає майнові інтереси; потреба захистити свої майнові інтереси породжує страховий інтерес; страховий інтерес реалізується у вигляді потреби отримати стра­ховий захист від певних ризиків.Фахівці-маркетологи вважають, що послугам порівняно з товарами притаманні певні особливості, які потрібно враховувати з метою успішного просування послуг на ринку. Це так звані «чотири «Н» будь-якої послуги, в тому числі страхової: невідчутність; невіддільність; непостійність; незбереженість.

Невідчутність страхових послуг означає їх нематеріальний характер. Страхову послугу неможливо продемонструвати потенційному споживачу, її неможливо оцінити за допомогою органів відчуття, які властиві людині. Відсутність відчутних характеристик страхової послуги до початку її купівлі-продажу створює певні проблеми як для продавця (страхової компанії), так і покупця (страхувальника). Перший зобов'язаний переконати покупця в необхідності придбання цієї послуги, пояснити, за що він платить гроші. Другий має оцінити корисність послуги, хоча страхову послугу буває важко оцінити не лише до придбання, а й після.

Невіддільність страхових послуг означає, що створення, про­даж і споживання страхової послуги відбуваються одночасно, й усі ці стадії її життя як певного продукту є нерозривно пов'язаними. Послуга невіддільна від свого джерела. При цьому надати її можна лише за умови наявності страхувальника і об'єкта страхування.

Непостійність, мінливість страхових послуг означає, що страховик завжди намагається якнайкраще пристосувати певну послугу до потреб страхувальника.

Незбереженість страхових послуг означає, що їх неможливо «виробляти» наперед і зберігати з метою подальшої реалізації.

2. Ознаки, що характеризують страхову послугу.

Страхова послуга, виступаючи специфічним товаром, характеризується наступними ознаками:

1) страхова послуга належить до фінансових послуг;

2) страхові послуги надають тільки спеціалізовані організації – страхові компанії, за наявності у них фін. можливостей (вони підтверджуються наявністю сплаченого статутного капіталу - для загальних видів страхування 1 млн. євро, для страх. життя – 1,5 млн. євро, власних коштів страховика у вигляді гарантійного фонду, страхових і вільних резервів) та ліцензії на проведення відповідних видів страхування.

3) страхова послуга може надаватися як у добровільній (страхування виданих та прийнятих гарантій, страхування вантажів та багажу), так і у обовязковій формі (наприклад, страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу);

4) страхова послуга для обох сторін має яскраво виражений ризиковий характер. Страхова подія може наста­ти, а може й не настати. Тож виплата може відбутися, а може й не відбутися. Якщо вона відбувається, то, як правило, страхова виплата набагато перевищує плату за страхування (страхову премію);

5) послуга, що надається страхувальнику полягає не у виплаті, а в наданні гарантій страхового захисту;

6) нематеріальність страхової послуги;

7) страхові послуги не належать до послуг першої необхідності, що ускладнює їх реалізацію (страховик повинен створити ефективну систему просування страхової послуги до споживача із застосуванням всіх відомих засобів маркетингу);

8) складність пов’язана з оцінкою якості страхової послуги.

9) надання страхової послуги завжди юридично оформлюєть­ся: укладається договір страхування або видається страховий поліс (свідоцтво, сертифікат), який згідно з чинним законодавством є спрощеною формою договору страхування й посвідчує факт на­явності страхового захисту;

10) плата за страхову послугу розподілена в межах замкненого кола страхувальників. Страхову премію сплачує велика кількість осіб, а страхову виплату отримують тільки деякі з них — ті, кого торкнеться страхова подія.

3.Служба маркетингу страхової компанії та її функції.

Маркетингова діяльність пов’язана з розв’язанням низки специфічних завдань, розробкою маркетингової політики страховика, його стратегії й тактики на ринку. Для вирішення цих завдань створюють службу маркетингу, функції якої виконує окремий відділ або окремий працівник страхової організації (залежно від її розмірів, розгалуженості, спеціалізації, кадрового потенціалу та ставлення керівництва організації до проблем просування своїх послуг на ринку).

Фаховий рівень та ділові якості спеціалістів служби мають відповідати таким основним вимогам: заціквленість у розвитку фінансової потужності, прибутковості діяльності та зміцненні авторитету страховика; високий рівень теоретичної підготовки та практичних навичок з основних видів страхування, на яких спеціалізується страховик; вміння цілеспрямовано збирати, нагромаджувати й аналізувати інформацію та розробляти на її базі відповідні висновки й пропозиції; ініціатива, комунікабельність, широка загальна ерудиція. Запровадження маркетингових технологій здійснюється поетапно:

1) утворення відділу маркетингу, якому підпорядковуються відділи розвитку (дистрибуції або продаж). Завдання цього відділу – вивчення потреби ринку і його сегментації, аналіз страхових продуктів іншими страховиками;

2) визначення каналів реалізації страхових продуктів;

3) підготовка персоналу компанії і рекламна компанія.

Служба маркетингу охоплює всі види діяльності страховика і виконує такі функції:

 розвиток перспективних напрямків чи поширення вдалих форм роботи,

 оцінка діяльності підрозділів страховика за окремими проблемами чи на конкретних сегментах страхового ринку,

 збір інформації та її незалежний аналіз з огляду на конкретні недоліки в роботі підрозділів чи недосягнення поставлених цілей,

 аналіз діяльності інших страховиків – лідерів за окремими показниками, реальних конкурентів на конкретному сегменті страхового ринку,

 пошук і розробка проектних завдань на нові, більш ефективні й привабливі, ніж задіяні у страховика чи конкурентів, страхові продукти,

 прогнозування розвитку страхового ринку.

4. Особливості маркетингу в страхуванні та його завдання.

Під маркетингом у страхуванні розуміють комплекс заходів спрямованих на формування і постійне вдосконалення діяльності страховика за такими напрямами: розробка конкурентоспроможності послуг для конкретних категорій споживачів; впровадження раціональних форм реалізації цих послуг за належного сервісу та реклами; збір та аналіз інформації щодо ефективної діяльності страховика.

Страховий маркетинг можна класифікувати так:

• за цілеспрямованістю маркетингових дій страховика — то­варний і організаційний маркетинг;

• за ступенем довгостроковості завдань, що вирішуються, — стратегічний і оперативний маркетинг.

Товарний (ринковий) маркетинг націлений на вдосконалення діяльності та підвищення прибутковості страховика за допомо­гою аналізу стану зовнішнього середовища і гнучких змін товар­ної та збутової політики відповідно до змін у цьому середовищі. Основними завданнями товарного маркетингу є: дослідження ринків та аналіз власного страхового портфеля; розробка вимог до пропонованих і майбутніх страхових послуг; створення ефективних каналів просування страхових послуг до споживачів.Організаційний маркетинг націлений на вдосконалення діяль­ності та підвищення прибутковості страховика за допомогою оптимізації його внутрішнього устрою. Основними завданнями ор­ганізаційного маркетингу є: вибір оптимальної системи збуту страхових послуг, вихо­дячи з особливостей поведінки споживачів і специфічних власти­востей страхових послуг; створення адекватної системи стимулювання персоналу страховика щодо збуту страхових послуг; удосконалення та розвиток структури страхової організації у зв'язку з організацією системи збуту страхових послуг; удосконалення внутрішнього розподілу праці.Оперативний маркетинг націлений на вирішення поточних завдань щодо просування страхових послуг. Основними завданнями оперативного маркетингу є: аналіз поточного стану реалізації страхових послуг; професійна підготовка персоналу страховика та страхових посередників; організація рекламних заходів і підтримання зв'язків з гро­мадськістю; розробка та впровадження додаткових супутніх послуг для страхувальників.

Стратегічний маркетинг націлений у майбутнє. Основними завданнями стратегічного маркетингу є: дослідження страхового ринку та його сегментація; визначення показників оцінки та прогнозування ефективно­сті окремих видів страхових послуг; розробка пропозицій та створення маркетингових програм з огляду на загальну стратегію розвитку страховика.

5.Дослідження попиту на страхові послуги (необхідність, сутність, значення).

Досвід використання маркетингу в ринковій діяльності закор­донних страховиків доводить, що процес маркетингу вирішує, за великим рахунком, два основних завдання: формування попиту на страхові послуги та задоволення сформованого попиту.Перше завдання: формування попиту на страхові послуги. З погляду економічної теорії, формування попиту — це ціле­спрямований вплив на потенційних покупців з метою підвищення наявного рівня попиту до бажаного рівня, наближеного до рівня пропозиції певної страхової компанії. У страховому бізнесі зусилля з формування попиту є тим більш необхідними, що стра­хові послуги належать до складу товарів пасивного попиту, тобто до тих товарів, про придбання яких потенційний покупець зазвичай не думає. Продаж товарів пасивного попиту характеризується додатковими труднощами, подолати які страховику допомагає агресивне використання «концепції жорсткого продажу» (інша назва — «концепція інтенсифікації комерційних зусиль»). Суть цієї концепції полягає у розумінні страховою компанією того факту, що споживачі не будуть купувати страхові послуги в достатній кількості, якщо вона не вживатиме відповідних заходів, не докладатиме значних зусиль у сфері збуту та стимулювання.Тому страхова компанія використовує для просування своїх послуг методи впливу та переконання за допомогою роз'ясню­вальної роботи з окремим клієнтом (особливу увагу при цьому приділяють характеристиці дій страхової компанії у разі настання страхової події, гарантіям і пільгам, які практикує страхова ком­панія щодо своїх постійних клієнтів); цілеспрямованої реклами (дуже ефективним кроком при цьому є залучення до рекламних роликів відомих людей, чия думка користується авторитетом і повагою); проводить організаційні заходи щодо укладення дого­ворів страхування, презентації, конференції; використовує дифе­ренціацію тарифів на страхові послуги, поєднання страхових по­слуг з іншими послугами (наприклад, юридичне, інформаційне, консалтингове обслуговування). Усі ці заходи переконання ма­ють на меті підвищити рівень відчутності страхової послуги, її «матеріальність». Особливу роль у досягненні цієї мети відіграє рекламаДруге завдання: задоволення страхових інтересів клієнтів. Попит створюється страховиком і ним же задовольняється. Вирішення цього завдання за допомогою високоякісного обслуговування по­роджує новий попит на страхові послуги даного страховика. Страхувальник, задоволений цією страховою організацією, буде й надалі звертатися саме до неї.

6. Канали реалізації страхових послуг та їх характеристика.

В залежності від форм зв’язку із страхувальником, виділяють такі системи продажу:

1. Безпосередній (прямий) продаж страхових послуг у страхових компаніях і її філіях;

2. Продаж через посередників (агентів, брокерів) або альтернативна система розповсюдження (банки, відділення зв’язку, туристичні фірми, агенції нерухомості, автосалони, станції технічного обслуговування автомобілів).

3. Комбінований, який поєднує ці дві системи.

У практиці дуже часто страховики використовують комбіновані системи продажу.Прямий продаж безпосередній контакт продавця страхової послуги і її покупця, тобто страховика і страхувальника. Ситуація, в якій страхувальник звертається напряму до страхової компанії.Продаж через страхових посередників є більш ефективним з точки зору економії коштів і з точки зору можливості розповсюджувати поліс по всій території. Продаж через посередників здійснюється на комісійних засадах, страховий агент або брокер допомагає географічно наблизити страхувальника до страховика. Ситуація, в якій за страх послугою клієнт звертається до представника компанії(посередника)—агента чи брокера.

7. Прямий продаж страхових послуг: переваги і недоліки.

Безпосередній (прямий) продаж страхових послуг – це продаж страхових послуг у страхових компаніях і її філіях. При прямому продажу здійснюється безпосередній контакт продавця страхової послуги і її покупця, тобто страховика і страхувальника. Ситуація, в якій страхувальник звертається напряму до страхової компанії.

Перевага прямого каналу продажу: гнучкість та можливість зміни умов договорів страхування.

Недоліки прямого КП: вважається неефективним, бо дуже затратний і потребує наявності широкої мережі пунктів продажу, а отже, повинен відкривати й утримувати велику кількість філій. Утримання цих філій потребує значних коштів, бо вони повинні бути оснащені технікою, треба платити з/п. Це призводить до необґрунтованого зростання частки витрат на ведення справи в структурі цін на страхові послуги. З іншого боку через це не дає змоги страховій компанії розширитись по всій території країни. У тому числі страхові послуги зосереджуються у тому місці, де знаходиться страхова компанія.

8. Продаж страхових послуг через страхових посередників: переваги і недоліки.

Продаж через посередників (агентів, брокерів) або альтернативна система розповсюдження.

Переваги продаж через страхових посередників є більш ефективним з точки зору економії коштів і з точки зору можливості розповсюджувати поліс по всій території. Продаж через посередників здійснюється на комісійних засадах і цей продаж підвищує оперативність розповсюдження страхових послуг, бо страховий агент або брокер допомагає географічно наблизити страхувальника до страховика. Використання послуг страхових посередників дає змогу страховику підвищувати свою конкурентоспроможність, оскільки він користується цінною інформацією з « перших рук», яку надають страхові посередники щодо потреб страхувальників.

Недолік продажу через СП: неможливість зміни і гнучкості умов

В Україні поки продаж через посередників нерозвинутий, хоча існує декілька брокерських фірм. Діяльність брокерів регламентується постановою КМ України про впровадження діяльності страхових посередників (березень 1997).

Альтернативними розповсюджувачами є: тур бюро, відділи зв'язку, автостоянки, супермаркети.

Іноді розповсюдження через страхових агентів набуває достатньо складної структури. Відкривається генеральне агентство, признач-ся генер. агент, що залучає до роботи ін агентів, а ті в свою чергу – субагентів, які працюють в загальному ланцюжку. Така система дозволяє без зайвих витрат забезпечити свою присутність по всій території країни і проводити свій бізнес більш гнучко і мобільно. Вона економить порівняно з тим, якби відкривала філії

9. Вимоги законодавства України до страхових посередників.

Положення Кабміну “Про порядок провадження діяльності страховими посередниками” від 18 грудня 1996 р. (із змінами і доповненнями, внесеними постановою КМУ від 29 квітня 1999 р.) регулює порядок проведення діяльності страховими посередниками (страховими агентами та брокерами) і спрямоване на посилення захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян під час отримання страхових послуг через страхових посередників.

Вимоги до здійснення агентської діяльності:

• страховий агент, що отримує страхові платежі від страхувальників, зобов'язаний перерахувати ці кошти на рахунок страховика протягом двох робочих днів після отримання відповідних страхових платежів, а також оформити договір страхування не пізніше одного робочого дня з моменту отримання страхового платежу;

• страховий агент зобов'язаний щодекадно подавати страховику відомості про укладені договори страхування та розміри отриманих платежів;

• у разі несвоєчасного перерахування страховим агентом страхових платежів або порушення ним терміну оформлення договорів страхування без поважних причин страховик зобов'язаний призупинити дію агентської угоди не менше ніж на три місяці.

Вимоги до здійснення брокерської діяльності:

- забезпечити укладення договору страхування на найбільш вигідних для страхувальника умовах відповідно до брокерської угоди із страховиком, який має стійке фінансове становище;

- володіти інформацією, необхідною для укладення договору страхування на умовах страхувальника, в тому числі про наявність у страховика ліцензії на здійснення відповідного виду страхування, розміри страхових тарифів та умови страхування, які пропонуються страховиком, рівень його платоспроможності, а також надавати цю інформацію страхувальнику на його прохання.

• страховий брокер не може провадити інші види діяльності, в тому числі посередницької, крім посередницької діяльності на страховому ринку;

• страховий брокер може укладати договори страхування з одним страховиком на суму страхових платежів, що не перевищує 35% загальної суми страхових платежів за всіма договорами страхування, укладеними цим брокером протягом року;

• розмір отримуваних страховим брокером – юридичною особою страхових платежів протягом кожного кварталу не повинен перевищувати розмір сплаченого статутного фонду страхового брокера;

• розмір платежів, отримуваних страховим брокером - фізичною особою протягом кожного кварталу, не повинен перевищувати 625 мінімальних заробітних плат;

• страховий брокер має право отримувати страхові платежі, якщо він забезпечує набрання чинності договору страхування не пізніше одного дня після отримання ним страхових платежів. В іншому разі страховий брокер не має право отримувати страхові платежі і їх перерахування (внесення) має здійснюватися безпосередньо страховику.

10. Страхові агенти та їхні функції. Система генеральних агентств.

Згідно Закону України “Про страхування” страхові агенти – це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності. Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

На страхових агентів може покладатися виконання таких функцій:

 укладання договорів страхування,

 одержання страхових платежів,

 виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування

Система генеральних агентств вважається більш зрілою формою відносин між агентами і страховими компаніями і є домінуючою формою у західних країнах. Ця система будується за територіально-адміністративною ознакою, тобто у кожній адміністративно-територіальній одиниці створюється 1-2 агентства, роботу яких організують генеральні агенти, вони підбирають штат агентів, проводять навчання, визначають зону обслуговування і проводять розрахунки між агентами. При необхідності агенти можуть підбирати собі субагентів і таким чином вертикальний рівень продажу страхових послуг вибудовується у такий ланцюг:

Страхова компанія  генеральне агентство  агент  субагент.

11. Страхові брокери та їхні функції.

Згідно Закону України “Про страхування” страхові брокери – це громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як субєкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи у вигляді брокерської контори з найманим персоналом.

За свою роботу брокер отримує комісійну винагороду (брокераж), яка відраховується з премії, що належить страховій компанії, в якій брокер розмістив ризик клієнта; розмір цієї винагороди регулюється ринком.

Страх брокер зобов’язаний: 1. Забезпечити укладення договору С на найбільш вигідних для страх-ка умовах відповідно до брокерської угоди і страх-ком, який має стійке фін становище. 2. Володіти інформацією небхідною для укладення договору С на умовах страхувальника, в тч про наявність у страх-ка ліцензії на здійснення відповідного виду С розміри страх тарифів та умови С, які пропонуються страх-ком рівень його платоспроможності, та надавати цю інформаціюцію страхувальнику на його прохання.

12.Роль реклами в реалізації страхових послуг.

Реклама – платне, спрямоване на певну категорію потенційних споживачів повідомлення, що здійснюється через засоби масової інформації чи будь-яким іншим способом публічного звертання й агітує на користь певного товару, марки, фірми, особливості тощо.

Метою реклами страхових послуг є сприяння укладанню нових та відновленню раніше діючих договорів страхування. Для цього потрібні такі заходи:

• інформування потенційних страхувальників про діючі види страхування

• стимулювання бажання докладніше ознайомитися з даним видом послуг – умовами та перевагами страхування

• формування іміджу компанії.

Реклама ознайомлює споживачів зі страховим продуктом, робить доступною інформацію про страхові послуги, переконує споживачів скористатися цими послугами, після чого споживач бажає мати страх поліс і придбає його.

Взагалі без цілеспрямованої і наполегливої реклами в страховому бізнесі обійтися дуже важко. Аналіз реклами страхових послуг свідчить про низьку активність рекламодавців та майже повну відсутність цікавих рекламних продуктів будь-якого виду. Така ситуація обумовлена рівнем розвитку страхового ринку, місцем і роллю страхування в економіці країни і бюджетом рекламних компаній страховиків. Сьогодні реклама страхових послуг в Україні – це прес-реклама та друкована, а також реклама на телебаченні.

13. Види страхової реклами та вимоги до неї.

Реклама – платне, спрямоване на певну категорію потенційних споживачів повідомлення, що здійснюється через засоби масової інформації чи будь-яким іншим способом публічного звертання й агітує на користь певного товару, марки, фірми, особливості тощо.

Розрізняють такі види реклами:

1.Залежно від засобів поширення:

• реклама у пресі

• випуск рекламної поліграфічної продукції (проспекти, каталоги)

• реклама засобами мовлення (радіо, телебачення)

• поштова реклама (пряме поштове розсилання друкованих рекламних матеріалів)

• зовнішня реклама (щити, вивіски, бігборди)

• реклама на місці продажу (вітрини, упаковка, етикетка)

•сувенірна реклама (авторучки, сувенірні листівки, календарі)

•кіно- і відеореклама

•реклама через Інтернет

•реклама на громадському транспорті

• поширення реклама засобои звязків з громадськістю (презентації, конференції)

2.За способом впливу на потенційного страхувальника:

• раціональна (інформує, звертається до розуму потенційного покупця, наводить аргументи, щоб переконати його; докази виражаються у словесній формі та підкріплюються відповідними малюнками)

• емоційна (спираючись на асоціації споживача, викликає характерні емоції та формує певне ставлення; реклама звертається до почуттів, діє на підсвідомість)

3. За способом вираження:

• жорстка (спонукає споживача до негайної купівлі страхового полісу шляхом заповнення анкет на місці)

• мяка (не тільки розповідає про страхові послуги, а й створює навколо продуктів даної страхової компанії сприятливу атмосферу фінансової стабільності, гарантії виплат та професіаналізму)

Вимоги до реклами:

 доступність аудиторії, на яку розрахован реклама,

 правдивість (нічого не перебільшувати),

 комплектність (усі частини реклами мають бути повязані одна з одною)

 своєчасність (можна використовувати рекламу та її ідею доти, доки вона залишається дієвою та не набридла).

Сьогодні реклама страхових послуг в Україні – це прес-реклама та друкована, а також реклама на телебаченні.

14. Функції страхової реклами

Реклама – платне, спрямоване на певну категорію потенційних споживачів повідомлення, що здійснюється через засоби масової інформації чи будь-яким іншим способом публічного звертання й агітує на користь певного товару, марки, фірми, особливості тощо.

На різних етапах страхова реклама виконує різні функції.

1. Етап впровадження

 інформаційна реклама (доводить до відома споживачів інформацію про товари, їх види, призначення, показники якості, особливості, принципи дії; інформує про рівень і динаміку цін на них)

 реклама на імідж

2. Стадія зростання

 переконуюча реклама, яка демонструє вигоди від використання товару

3. Етап зрілості та насичення

 інформаційна реклама (щодо можливих знижок, тощо.)

 нагадуюча реклама

4. Етап спаду

 витрати на рекламу практично відсутні

Виділяють п ять функцій засобів масової інформації: 1. Функція «антени» 2. Функція «підсилювача» 3. Функція «фокуса» 4. Функція «призми» 5. Функція «відлуння» Реклама використовує кожну з цих п'яти функцій залежно від ста­новища на ринку та мети маркетингу.

1)ф-я “антени” – через ЗМІ надходить всіляка інформація, що порушує баланс різних сторін суспільства. Характерна для ТБ, кінематографу, інформаційної преси. Реклама-антена використовується для того, щоб ввести нові настанови поведінки та споживання (напр. “Зелена картка”, страхування мед витрат при виїзді за кордон).

2)ф-я “підсилювача” – підсилює і поширює створений дисбаланс у суспільстві, поки це негативне відчуття не стане масовим. Характкрна для радіо, регіонального ТБ, преси, популярних щоденних видань. Така реклама має на меті драматизувати, перебільшити зміни в соціальних стереотипах поведінки, напр. як у разі введення обов’язкового страхування цивільної відповідальностіті власників транспортних засобів..

3)ф-я “фокуса” – ЗМІ є не джерелом, а місцем, де фокусуються зміни соціокультурних течій. Таку роль беруть на себе органи друку, що виражають інтереси певних соціальних груп (політ журнали, ділова преса). Реклама-фокус застосовується для пропозиції нового способу життя та послуг, які йому відповідають.

4)ф-я “призми” – кожний ЗМІ деталізує, передає нові тенденції, надаючи їм простої, доступної форми з атрибутами повсякденного життя і пропонує нові моделі поведінки. Реалізується через журнали для домогосподарок, мод, для чоловіків чи жінок, юнаків тощо. Така реклама використовується з метою пристосувати рекламні звернення до різних груп споживачів та різних видів страхових послуг.

5)ф-я “відлуння” – ЗМІ відтворюють і відстоюють інтереси певної соціальної структури. Характерна для об’яв, провінційних газет, видань для дітей і домашнього читання. Ця реклама застосовується для нагадування про добре відомі, консервативні та поширені види страхування.

15. Контроль з боку страхових компаній та держави за наданням страхових послуг.

Страховий ринок в Україні цивілізований і страхові послуги надаються строго у відповідності з нормативними документами на правовій основі. Контроль за діяльністю страх компаній здійснює Міністерство Фінансів в особі департаменту фінансових установ. Міністерство Фінансів видає страховим компаніям ліцензії на право займатися певними видами страхування, затверджує правила страхування, здійснює контроль за дотриманням страховиками Закону "Про страхування" і інших законодавчих актів, пов'язаних з страхуванням. Контроль здійснюється в формі перевірок, ревізій, аналізу звітності, експертизи страх робіт. Крім Міністерства Фінансів контроль за наданням страхових послуг здійснюють Державні податкові адміністрації, Державна податкова міліція, Служба безпеки України, Контрольно-ревізійне управління. В страхових компаніях існує внутрішній контроль за реалізацією страх послуг, який проводять керівники підрозділів, правління, бухгалтерія і фінансові підрозділи. Це контроль за правильністю укладання договорів, виплатою страхового відшкодування, дотриманням законодавства.

Контроль за реалізацією страхових послуг може бути внутрішнім і зовнішнім.

1.Внутрішній контроль постійно здійснюється страховою компанією і полягає в тому, що на стадії укладання страхового договору страхова компанія здійснює контроль за можливістю продажу своєї послуги тій чи іншій особі. Страхова компанія звертає увагу на вік страхувальника (щоб він відповідав умовам), стан здоровя, обєкти страхування, ризик при страхуванні, фінансовий стан страхувальника при страхуванні ризику непогашення кредиту. Страховику не все одно, кому він реалізує страхову послугу (вік, стан здоровя, обєкти страхування). Після укладання страхового договору, контроль здійснюється під час дії договору — сплата страхових платежів (першого внеску особливо), підтримання обєкту в певних умовах, зміна ризику. При настанні страхового випадку страхова компанія здійснює контроль за виконанням своїх зобовязань за винятком, коли порушені строки подачі заяви, надання документів (не всі, підроблені) тощо. Страхова компанія веде контроль за своїми працівниками, виконання ними своїх обовязків.

2.Зовнішній котроль. Реалізація страхових відносин між страховиком і страхувальником потребує наявності системи правового регулювання страхової діяльності: законодавчих і нормативних актів, положень, інструкцій тощо. Державне регулювання здійснюється такими методами: створення відповідних наглядових органів, впровадження нових законодавчих актів, що регулюватимуть страхову діяльність, ліцензування страхової діяльності, контроль за діяльністю страховиків (шляхом подання страховими компаніями звітності), оподаткування страхових компаній.

16. Асортимент страхових послуг, який пропонується в Україні фізичним і юридичним особам.

Розвинений страховий ринок передбачає наявність широкої пропозиції різноманітних страхових послуг, якими може скористуватися страхувальник.Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Для досягнення необхідної впорядкованості використовується класифікація.Страхові послуги можна класифікувати наступним чином:

1.За спеціалізацією страховика: страхові послуги зі страхування життя (довгострокові), страхові послуги із загальних (ризикових) видів страхування (короткострокові), страхові послуги з перестрахування.

2.За об’єктами страхування: страхові послуги з майнового страхування, особистого страхування, зі страхування відповідальності.

3. За формою проведення: обов’язкові та добровільні страхові послуги.

4. За вимогами законодавства для цілей ліцензування: види добровільного та обов’язкового страхування, які визначені відповідно статтями 6 та 7 Закону України «Про страхування». Відповідно до статті 6 видами добровільного страхування можуть бути: страхування життя; страхування від нещасних випадків; медичне страхування (безперервне страхування здоров'я); страхування здоров'я на випадок хвороби; страхування залізничного транспорту; страхування наземного транспорту (крім залізничного); страхування повітряного транспорту та ін.

В Україні здійснюються такі види обов'язкового страхування(відповідно до статтті 7): медичне страхування; особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків; особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд); страхування спортсменів вищих категорій; страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини та ін.

17. Страхова угода та її основні етапи

Страхова угода – це письмова угода між страховиком і страхувальником, згідно з якою страховик зобов’язаний сплатити страхове відшкодування при настанні подій обумовлених договором, а зобов’язання страхувальника вчасно сплачувати страхові премії та виконувати інші умови договору страхування.

Страхова угода за деякими видами страхування може бути розглянута в часі і це дозволяє розглядати її як певний процес, що має свій початок і кінець, що в класичному варіанті складається з чотирьох етапів.

1. Подання потенційним страхувальником заяви про бажання укласти договір страхування.

2. Андерайтинг, тобто розгляд страховиком запропонованого ризику з метою вирішення питання про прийняття його на страхування або відхилення пропозиції.

3. Укладання (підписання) договору страхування на основі узгодження сторонами всіх істотних моментів договору; встановлення взаємних прав та обов’язків.

4. Врегулювання претензій страхувальника (або припинення дії договору у зв’язку з виконанням страховиком своїх страхових зобов’язань)

Кожен етап страхової угоди має своє конкретне значення й відіграє свою особливу роль у проходженні страхової угоди. Наявність або відсутність тих чи інших етапів страхової угоди залежить від наступних чинників:

• Специфіка страхової послуги;

• Використання страховиком того чи іншого каналу реалізації

• Вид страхування

18. Заява про страхування: форма подання, зміст, значення.

Першим етапом страхової угоди є подання страхувальником заяви. Заява про страхування відіграє у відносинах між сторонами страхової угоди особливу роль. Для страховика, вона є документом, який:

• Засвідчує волевиявлення заявника щодо укладення договору страхування;

• Дає змогу отримати початкову інформацію щодо заявника та запропонованих на страхування ризиків;

• Створює можливість проаналізувати подану інформацію та прийняти адекватне рішення щодо управління цим ризиком;

• Створює певну можливість убезпечити себе від шахрайства з боку страхувальника через відповідні застереження, які містить бланк заяви;

• Виконує якоюсь мірою рекламні функції, оскільки грамотно й красиво оформлений бланк заяви сприяє формуванню позитивного іміджу страховика в очах страхувальника

Таким чином, заява про страхування є найбільш поширеним засобом отримання першої інформації щодо ризиків, які потрібно застрахувати.

Маючи намір укласти договір страхування, страхувальник подає страховику заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином, заявляє про свій намір укласти договір страхування. Тобто заява може бути подана в письмовій або усній формі.

У більшості випадків форма або бланк заяви розробляється страховиком самостійно і містить широкий перелік питань стосовно об’єкту страхування, на який повинен відверто відповісти страхувальник. Форму заяви страхувальник отримує у страховика або у страхового посередника.

Отримавши усну заяву страховик направляє агентів або брокерів відвідати об’єкт і обговорити з власником об’єкту ймовірні ризики. І тоді страховий агент готує окремий документ з описанням ризику.

Розмір обсягу форми заяви залежить від виду страхування і тієї інформації, яку отримає.

Форма заяви містить як загальні для всіх страховок питання, так і специфічні питання, які стосуються окремо ризику безпосередньо. Перелік питань повинні бути складеними таким чином, щоб дати страховику вичерпну інформацію стосовно об’єкту, бо саме за результатами обмірковування відповідей відбувається укладання договору або відмова.

Структура заяви:

1.Загальні відомості, що характерні для всіх видів страхування.

2.Спеціальні відомості для певного ризику.

3.В заяві, кріс вищезазначених складових завжди міститься декларація і попередження

В декларації зазначено, що страхувальник надає абсолютно правдиву інформацію відносно об’єкту страхування (принцип добропорядності)

В попередженні зазначено, що у випадку виявлення обману щодо відомостей про ризик, страхова компанія звільняється від обов’язку відшкодовувати збитки за даним договором.

19.Андерайтинг: поняття, сутність, роль у формуванні збалансованого страхового портфеля

Андерайтинг – проміжна ланка між поданням заяви та підписанням договору; процес прийняття ризику на страхування.

Андерайтинг відбувається по різному для різних видів страхування. Є відносно прості, масові види страхування, де функції андерайтера делегуються особі, яка розповсюджує страхові поліси. Існують і такі види страхування, де страхова компанія мусить отримати допомогу експерта (наприклад, при страхуванні життя, особливо тоді, коли існує висока вірогідність захворювання страхувальника на тяжкі спадкові хвороби). Найбільш складним вважається андерайтинг при укладенні договорів страхування ризиків промислових та інших підприємств. Тут найчастіше необхідне докладне вивчення ризику із залученням експертів

Завдання андерайтингу:

1. Оцінка запропонованого на страхування ризику з огляду на характеристики самого об’єкта страхування (виходячи з його вартості та ймовірності настання страхової події із застрахованим об’єктом) та з огляду на особу страхувальника (тобто врахувати фізичні та психологічні небезпеки)

2. На основі оцінки ступеня ризику з врахуванням фізичних і психологічних небезпек, вирішити: страхувати цей ризик чи відмовитися від пропозиції.

3. Якщо страховик готовий прийняти ризик на страхування, то він переходить до вирішення наступного завдання андерайтингу. Виходячи з проаналізованого ступеня ризику та відповідно до затверджених наглядовим органом Правил страхування, визначити конкретні умови майбутнього договору страхування: строки страхування рівень страхового забезпечення, обсяги страхової відповідальності, франшизу, пільги, інші суттєві моменти договору

4. Узгодивши зі страхувальником конкретні умови договору страхування, визначити розмір страхової премії, з урахуванням усіх чинників, які впливають на її розмір. Базова ставка страхової премії (страховий тариф), обчислена актуарієм, зазначається страховиком у Правилах страхування, які затверджує Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. На основі базового тарифу обчислюється страхова премія. На її розмір може впливати термін страхування, пільги кожному конкретному страхувальникові, франшиза.

З метою формування збалансованого страхового портфелю у процесі андерайтингу необхідно слідкувати за тим, щоб не відбувалось кумуляції ризику (настання страхового випадку по одному договору страхування веде до настання страхових випадків по іншому договору, або концентрація ризику на окремій території, що може призвести до катастрофічних збитків, наприклад, внаслідок повені чи землетрусу), щоб забезпечувалась диверсифікація ризиків, та недопущення підвищення рівня збитковості, або взагалі перевищення можливих виплат над надходженням страхових премій.

Крім того, андерайтинг має сприяти зменшенню ризику по конкретному договору страхування, що у свою чергу також впливає на збалансованість с. портфелю, шляхом визначення оптимальних як для страхувальника так і для страховика умов договору страхування.

20. Задачі андеррайтинга. Психологічна і фізична небезпека у страхуванні.

Андеррайтинг – проміжна ланка між поданням заяви та підписанням договору; процес прийняття ризику на страхування.

Завдання андеррайтингу:

1)Оцінка запропонованого на страхування ризику з огляду на характеристики самого об’єкта страхування (виходячи з його вартості та ймовірності настання страхової події із застрахованим об’єктом) та з огляду на особу страхувальника (тобто врахувати фізичні та психологічні небезпеки)

2)На основі оцінки ступеня ризику з врахуванням фізичних і психологічних небезпек, вирішити: страхувати цей ризик чи відмовитися від пропозиції.

3)Якщо страховик готовий прийняти ризик на страхування, то він переходить до вирішення наступного завдання андеррайтингу. Виходячи з проаналізованого ступеня ризику та відповідно до затверджених наглядовим органом Правил страхування, визначити конкретні умови майбутнього договору страхування: строки страхування рівень страхового забезпечення, обсяги страхової відповідальності, франшизу, пільги, інші суттєві моменти договору

4)Узгодивши зі страхувальником конкретні умови договору страхування, визначити розмір страхової премії, з урахуванням усіх чинників, які впливають на її розмір. Базова ставка страхової премії (страховий тариф), обчислена актуарієм, зазначається страховиком у Правилах страхування, які затверджує Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. На основі базового тарифу обчислюється страхова премія. На її розмір може впливати термін страхування, пільги кожному конкретному страхувальникові, франшиза.

У процесі андеррайтингу страховик стикається з двома видами небезпек

1.Фізичні небезпеки, пов’язані зі специфічними властивостями об’єкта страхування, умовами його зберігання чи використання. Наприклад, при страхуванні майна від вогню рівень фізичної небезпеки залежатиме від наявності в будівлі засобів для гасіння пожежі, від матеріалу з якого побудовано перекриття та ін.

2.Психологічні небезпеки, що пов’язані з особою страхувальника. Ці небезпеки випливають з намірів та дій страхувальника і які так само впливають на рішення страховика щодо укладення договору страхування. Вважається , що психологічні ризики мають три основні прояви.

По-перше, уклавши договір страхування, страхувальник може втратити обережність у поводженні із застрахованим об’єктом.

Страховик прагне подолати цю небезпеку, включаючи до умов в договору застереження про те, що страхувальник зобов’язаний поводитися із застрахованим майном так, як начебто воно не є застрахованим; застосовуючи систему неповного страхового забезпечення; встановлюючи безумовну франшизу.

По-друге, страхувальник може розцінювати страхування як засіб отримання додаткового доходу. Такі страхувальники регулярно подають заяви про відшкодування збитків, навіть не маючи на це підстав.

По-третє, страхувальник є свідомим шахраєм, надаючи перекручені свідомості щодо об’єкта страхування або приховуючи інформацію, яка є важливою для визначення ступеня ризику. Шахраї бувають: випадкові, ситуативні, професійні.

21. Договір страхування та його зміст, взаємозв’язок з правилами страхування.

Слід розрізняти такі документи як страховий договір та Правила страхування – це не однакові документи, але договори укладаються на підставі правил страхування, тому правила за структурою є повнішими, ніж структура договорів

Укладення договору страхування є третім етапом страхової угоди. Цей етап є законодавчо врегульований у значно більшому ступені, ніж перші два етапи укладення страхової угоди. Закон України «Про страхування» містить Розділ II «Договори страхування», який об’єднує 13 статей (ст..16-29), що регламентують найважливіші момент відносин сторін страхової угоди. Крім того, окремі поняття, що застосовуються в договорах і Правилах страхування, унормовуються статтями інших розділів Закону.

Згідно зі статтею 16 Закону України “Про страхування” договір страхування є письмовою угодою між страховиком і страхувальником, відповідно до якої страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику чи іншій особі визначеній у страховому договорі страхувальником, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Змістом договору є сукупність його умов. Визначення змісту договору має велике практичне значення, ос­кільки від цього залежать особливості виникнення прав і обов'язків, можливість належного виконання зобов'язань. Як передбачено цивільним законодавством, договір вважається ук­ладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма його істотними умовами. Будь-який договір страхування має містити обов’язкові пункти (суттєві умови): назву документа, назву та адресу страховика, ПІБ або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження, ПІБ або назву вигодо набувача, його дату народження та адресу, зазначення об’єкта страхування, розмір страхової суми, перелік страхових випадків, розміри страхових внесків страховий тариф, строк дії договору, умови здійснення страхової виплати,порядок зміни і припинення дії договору права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, причини відмови у страховій виплаті, інші умови за згодою сторін , підписи сторін.

Будь-який договір страхування за своїм змістом має відповідати Правилам страхування, які розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо й підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила мають містити: перелік об’єктів страхування, страхові ризики, права та обов’язки сторін, строк та місце дії договору, виключення із страхових випадків і обмеження страхування, порядок укладення договору страхування, дії страхувальника у разі настання страхового випадку, перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків, порядок і умови здійснення страхових виплат, страхові тарифи за договорами страхування, іншими, ніж страхування життя, порядок вирішення спорів, особливі умови та ін.