49. Світовий ринок технологій

Світовий ринок технології (СРТ) — це сукупність міжнародних економічних відносин з приводу прибуткового використання прав власності на його об´єкти: технології продуктів,

процесів та управління. Об´єкти цього ринку можуть мати уречевлений або неуречевлений вигляд. До уречевлених належить товарна продукція виробничої сфери, яка переміщується між країнами каналами міжнародної торгівлі.

Товари класифікуються за коефіцієнтом технологічної місткості торгівлі, який відображає частку витрат на дослідження і розробки в обсязі витрат на виробництво товарів і торгівлю ними. Так, високотехнологічномісткими вважаються: аерокосмічне устаткування, комп´ютери, електроніка, ліки; середньотехнологічномісткими — автомобілі, хімікати, різна промислова продукція; низькотехнологічномісткими — будівельні матеріали, продукти харчування, чорні метали, текстиль, одяг, взуття.

Об´єкти світового ринку технології у неуречевленому вигляді представлені результатами інтелектуальної, тобто невиробничої, діяльності і є нематеріальними носіями технологій продуктів, процесів та управління.

На сучасному світовому ринку технології функціонують суб´єкти всіх структурних рівнів міжнародної економіки:

— на моно- і мікрорівнях — університети та наукові заклади, бізнес-центри, венчурні фірми, інноватори-індивідуали, частка яких становить до 2/3 світового обсягу "чистих" новацій;

— на мезорівні — транснаціональні та багатонаціональні корпорації, національні компанії й науково-технічні комплекси, які є провідними патентувачами та забезпечують комерційну і виробничу реалізацію до 2/3 світового обсягу інновацій;

— на макрорівні — держави і національні науково-технічні системи, роль яких в еволюції цього ринку є визначальною;

— на мегарівні — міждержавні утворення та інтеграційні діяльність підприємств на світовому ринку технологи

угруповання, в межах яких зусилля зосереджуються на окремих ключових напрямах НТР;

— на метарівні — міжнародні організації, насамперед системи ООН, серед численних функцій яких слід особливо вирізнити технічне сприяння країнам, що розвиваються.

50. Суть і головні передумови міжнародної економічної; інтеграції питання 31.

51. Нетарифне регулювання зовнішньоторговельної політики держав

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності суттєво впливає на формування стратегічних та тактичних планів та прогнозів підприємств у цій галузі. Всі країни світу, без винятку, здійснюють державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності, запроваджуючи в економічних відносинах з іншими країнами власну зовнішньоекономічну політику.

зовнішньоекономічна політика будь-якої держави має виконувати основне завдання — стимулювати чи обмежувати експорт або імпорт товарів аби утворити позитивне сальдо по зовнішньоторговельних операціях та забезпечити додаткове надходження коштів для розвитку національної економіки.

Зовнішньоекономічна політика, як основа правового забезпечення міжнародної торгівлі будь-якої країни, формується з трьох основних взаємопов'язаних складових, якими є особливості національної зовнішньоторговельної політики держави, національні форми та інструменти реалізації зовнішньої торгівлі.

Тарифне регулювання зовнішньоторговельної діяльності — головний інструмент торговельної політики, що впливає на вартісні показники імпортованого чи експортованого товару, шляхом обкладення його відповідним митом.

Окрім тарифного регулювання, існує, на перший погляд, менш впливовий інструмент державної торговельної політики — регулювання нетарифне, що об'єднує решту методів, не пов'язаних з тарифним регулюванням.

Вплив засобів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на експортно-імпортні операції має враховуватися на початку розробки стратегічних рі шень та тактичних дій.

В мировій практиці під мірами нетарифного регулювання припускають встановлення державою кількісних обмежень на шляху переміщення товарів через митницю. Кількісні обмеження - це адміністративна форма державного нетарифного регулювання торгового обігу, яка визначає товари, експорт або імпорт яких дозволено. Такі обмеження використовуються за рішенням влади однієї держави або на підставі міжнародних угод, які координують торгівлю певними групами товарів. До першої групи засобів нетарифного регулювання відносять кількісні обмеження. Головна мета кількісних обмежень полягає у захисті внутрішнього ринку від проникнення товарів іноземного виробництва. Тим самим захищається вітчизняний товаровиробник, коли застосування митно-тарифних засобів регулювання зовнішньоекономічної діяльності вичерпало себе або їхній вплив, з погляду держави, не достатньо ефективний. У цьому разі держава застосовує кількісні обмеження експорту та імпорту.

Два основні методи - це квотування та ліцензування, що є обмеженням на певний термін імпорту (експорту) товарів за кількістю, обсягом або вартістю, і полягає у отриманні відповідного дозвільного державного документ (ліцензії) на здійснення експорту (імпорту).