75

1. І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів

Робота в парах.

Учитель роздає учням картки зі зразками швів.

Учні повинні схарактеризувати шов за такими критеріями: спосіб і техніка виконання, однобічний або двобічний.

Один учень складає характеристику, інший оцінює її правильність. Потім учні міняються ролями.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу із практичним закріплення

1. Види орнаментів.

Випереджальне завдання.

Під час розповіді вчителя записати до зошитів характеристики видів орнаментів.

Розповідь учителя.

Упродовж віків той чи інший орнамент роз­вивався разом з історією

та культурою кожного на­роду. Історично складалися і розвивалися

прийо­ми розташування візерунків на одязі та речах до­машнього вжитку.

Найскладніші й найбагатші орна­менти завжди розміщували на видному

місці оздо­бленого виробу.

Здавна кожна жінка в українській сімї володіла май­стерністю вишивки.

У наш час у художньо­виробничих майстернях різних міст працюють

майстри народної вишивки. Вони оздоблюють предмети побуту та одягу,

сорочки, рушники, скатерті, серветки, наволочки. Тала­новиті майстри

створюють вишивки високої'художньої' і технічної якості. У роботі вони

використовують кращі вишивальні традиції нашого народу.

Українські вишивки здавна славилися багатством і розмаїтістю узорів і високою якістю виконання.

Створюючи орнаменти для вишивок, художники в усі часи зверталися до природи, навколишнього світу, при цьому вони прагнули не копіювати побачене, а витворити художній образ у спрощеній стилізованій формі, зберігаючи характерні особливості.

Для української народної вишивки найбільш характерними є такі види орнаментів:

а) рослинний (складається зі спрощеного зображення рослинних

елементів — квітів, листя, дерев);

б) зооморфний (поєднує зображення птахів, тварин тощо);

в) антропоморфний (складається зі стилізованих зображень фігур людей);

г) геометричний (поєднує геометричні елементи).

Формування вмінь та навичок учнів Практична робота.

Складання орнаменту

Сьогодні ми з вами — майстрині­вишивальниці. Наше завдання — з

елементів у конвертах за ма­люнками створити орнаменти для вишивання.

(Кожна група вибирає собі завдання (вид орна-менту), на набірному

полотні складає орнамент і презентує свою роботу на магнітній дошці (за

до-помогою магнітів).

Із зразків учні вибирають орнамент для виши-вання, замальовують його

в зошитах.)

— А тепер ви будете створювати свій власний проект. Для цього

необхідно чітко визначити мету проекту, джерела знань, дату виставлення

оцінок і дату презентації проекту.

У вас на партах є зразок проектної роботи «За­кладка для книги»,

виготовлений учнями 6 класу у минулому навчальному році. Уважно

розгляньте цю роботу і визначте основні етапи її виконання. (Робота у

групах, діти складають план роботи, записують у зошитах.)

2. Методика виконання натюрморту у початковій школі

Роль натюрморту в якості навчального завдання для молодшого школяра важко переоцінити. Він дає можливість вивчити основні положення реалістичного малюнка, сприяв розвитку творчих здібностей того, хто малює. Малювання натюрморту передбачає більш складні завдання, ніж зображення на малюнку окремих предметів, і справа тут не в кількості предметів, з яких складається натюрморт, але і в цілому комплексі завдань, котрі потрібно вирішувати по-різному.

При малюванні натюрморту не треба змальовувати всі його елементи в однаковій мірі. Кожний предмет натурної постановки потребує до себе особливої уваги і відношення: одні (переднього плану) вимагають більш уважного аналізу форми, більш детальної проробки; інші (дальнього плану) можуть бути зображені в загальних рисах, достатньо показати характер форми [23, 101].

Малюючи натюрморт із різних предметів, ми глибше засвоюємо принцип лінійно-конструктивної будови форми, краще розуміємо закони перспективи, дістаємо можливість творчо реалізувати отримані знання і навички. Крім цього, у малюнку натюрморту художник повинен передати не тільки обєм предметів, але і їх фактуру (матеріальність - гіпс, дерево, глину, шовк, скло, метал), а для цього потрібна певна майстерність, хороші технічні навички малюнку.

Ускладнення завдань у малюванні натюрморту повязане з введенням у натюрморт фону. Загальний фон - не випадковий елемент. Він дає змогу виразно показати і кожен з предметів окремо, і гармонійну єдність всіх предметів обєднаних фоном [18, 22].

Приступаючи до натюрморту, ми як завжди ділимо процес побудови зображення на окремі етапи. Така методична послідовність роботи над натюрмортом повинна завжди бути в навчальному малюнку, малюємо ми натюрморт з геометричних фігур чи дуже складний натюрморт з введенням гіпсу. Якщо при малюванні з натури одного предмету перед нами стояла невелика кількість аналітичних завдань, то при малюванні натюрморту їх стає набагато більше. Крім цього, при малюванні групи предметів ці завдання значно ускладнюються. Тому хто малює потрібно передати форму не одного предмета, а декількох, звязати їх між собою і дати тональну закономірність всього ансамблю.

Відсутність методичної послідовності в роботі приводить до бездумного змальовування. Тому слід дотримуватись такої послідовності:

1) попередній аналіз постановки;

2) композиційне розміщення зображення на листі паперу;

3) передача характеру форми предметів і їх пропорцій;

4) конструктивний аналіз форми предметів і перспективна побудова зображення на площині ;

5) виявлення обєму предметів засобами світлотіні;

6) детальна прорисовка форм предметів;

7) синтез - підведення підсумку готової роботи [21, 13-14].

Розглянемо кожний етап роботи над малюнком більш детальніше на прикладі нескладного натюрморту.

1. Попередній аналіз. Спочатку роздивляємось натюрморт з рівних точок зору і вибираємо найбільш цікаву. Звертаємо увагу на розташування предметів, освітлення постановки. Звичайно форми предметів виглядають більш цікаво і виразно при боковому освітленні. Сідати проти світла не бажано. Потрібно також подумати як закомпонувати натюрморт на листі - вертикально чи горизонтально. Якщо, наприклад, у нашій постановці ми включаємо у композицію край стола, його кут, то лист паперу доцільно розмістити вертикально, у даному випадку краща горизонтальна композиція.

2. Композиційне розміщення. Малюнок починаємо, як завжди, з композиційного розміщення зображення. Дуже важливо закомпонувати всю групу предметів так, щоб лист паперу був рівномірно заповнений. Для цього потрібно в думці обєднати всю групу предметів в одне ціле і продумати її розміщення відповідно до формату листа паперу. Зверху треба залишити більше місця, ніж знизу. Тоді буде враження, що предмети міцно стоять на площині. Разом з тим потрібно слідкувати, щоб зображувані предмети не впирались у краї листа, і навпаки, не було багато пустого місця [6, 114].

Композиційні завдання важкі і необхідно затратити багато сил і часу, щоб добитись успіху, особливо коли постановка складна. Пояснюється це тим, що крім розміщення зображення на листі, тому хто малює потрібно знайти композиційний центр на картинній площині. У більшості випадків зоровий центр не співпадає з композиційним, що залежить від розташування головного предмета постановки, навколо якого групуються інші. Зрозуміло, що просторове положення предметів один відносно іншого в зображенні, залежить і від вибору точки зору, яка теж впливає на компоновку натюрморту на заданому форматі.

Щоб робота йшла успішно, необхідно все врахувати спочатку, особливо при постановці навчального натюрморту. Перш за все, потрібно прослідкувати за смисловим змістом навчального натюрморту. Предмети мають бути повязані між собою певним сюжетом - "куток учня", "спортивний інвентар", "овочі", "фрукти", "стіл художника". Буде нелогічно створювати натюрморт із кухонного посуду, ставити у центрі статуетку Венери Мілоської. Але є логічно поряд з овочами, рибою чи мясом поставити глечик чи каструлю [50].

Підбираючи речі для натюрморту, треба думати не тільки про різноманітні форми і розміри предметів, але й про матеріал з якого вони виготовлені, їх фактуру. Постановка натюрморту починається з більш крупних і характерних у тематичному плані предметів, наприклад з глечика. До головних предметів підбирають додаткові.

В одних випадках предмети можуть підбиратися за принципом однорідності матеріалу (все з гіпсу), в іншому - за принципом різноманітності матеріалів і тональних співвідношень. Не рекомендується ставити в натюрморт предмети одинакові за формою і розмірами - вони порушують композиційний центр. Найкраще поставити предмети різні за формою, розміром і тоном. Контрастне співставлення великого з малим, світлого з темним, сферичної форми з гранчастою допомагав краще зрозуміти характер предметів і успішніше виконати поставлене завдання.

Одним із навчальних завдань є передача глибини простору, степені віддалення предметів. З цією метою складові елементи натюрморту треба розташовувати так, щоб предмети переднього плану ніби випадково закривали частину другого плану, але основи предметів другого плану було частково видно. Це, з однієї сторони, надасть натюрморту природність і правдивість, а з другої - допоможе передати простір і повітряне середовище між предметами [30, 53].

Велику увагу треба звертати на освітлення. Штучне верхньо-бокове освітлення дає можливість виявити контрастну світлотінь на предметах переднього плану, знайти композиційний центр, показати другорядні предмети постановки. Денне світло (розсіяне) створює мякі тонові переходи. Часто при постановці натюрморту потрібно вводити драперії, котрі допомагають обєднати предмети між собою і створити цільну композицію. В одних випадках вони служать фоном, в інших - елементом композиції.

3. Передача характеру форми предметів і їх пропорцій. Спочатку легко торкаючись олівцем паперу, треба помітити загальний характер форми предметів, їх пропорції, а також їх розташування в просторі. Вимальовувати і уточнювати їх контури відразу не треба - головне визначити розміри кожного з предметів і їх пропорції (за шириною, висотою, глибиною). Тіні на предметах також відразу не рекомендують помічати, поки не виконана конструктивна форма основи [41].

4. Конструктивний аналіз. Побудова форми предметів виконується тим же способом, як і в попередніх завданнях. Намічаються поверхні кожного предмету, як видимі, так і невидимі. Таким чином на малюнку заявляються ніби зображення моделей з дроту.

Виявляючи конструктивну основу форми предметів, потрібно уважно перевіряти перспективу, особливу увагу треба зосередити на перспективне зображення основ предметів, з яких складено натюрморт. Не можна допускати, щоб слід одного "наїжджав" на слід іншого. Тобто, необхідно уявити, який предмет знаходиться на передньому плані, який на другому. Початківці за цим не слідкують і в результаті в них на малюнках немає простору між предметами. Щоб вийти з ситуації, вони починають вводити тон, але це не допомагав, не дав ніяких результатів, ще більше заплутує [47, 30].

Тому треба правильно розмістити "сліди" предметів на площині стола; уявити розташування їх на поверхні столу, відстані між ними. Потім потрібно уявити собі цю площину із слідами зображену в перспективі. Тут також в лініях, необхідно помітити і границі світла і тіні, щоб потім не шукати їх на кожному предметі окремо.

5. Виявлення обєму предметів. Обєм предметів у малюнку передається при допомозі перспективи і ліплення форми засобами світлотіні - тону. У процесі навчання малюванню з натури учні повинні оволодіти засобами цілком закінченого світлотіньового малюнку, добре знати закони розподілу світла, навчитись бачити і розуміти взаємозвязок конструкції предметів із явищами світлотіні. Не знаючи законів розподілу світлотіні по формі предмета, рисувальник пасивно копіює з натури світлі і темні місця, не досягаючи правдивості і переконливості в малюнку [22].

Тон - фізична характеристика світла (кількість і якість світла на поверхні предмета) і залежить від джерела світла і кольору самого предмета. Тон визначається характером джерела світла (сонячне, місячне, штучне - вольтова дуга, електрична лампа, свічка) і кольору самого предмета на який падає світло. Це світло падаючи, змінюється в тоні в залежності від положення площин у просторі по відношенню до джерела світла. Тому, коли ми бачимо предмет з різними півтонами, ми розуміємо, що тут кожна поверхня предмета освітлена по-різному.

Наприклад, ми малюємо з натури коробку сірників. Передньою освітленою площиною коробки є наклейка сірки. За тоном вона здається темнішою за етикетку і бокову площину. Але вона найсвітліша. Недосвідчений художник у малюнку дасть самий сильний тон на світлій стороні і самий світлий на темній. Особливо це складно зрозуміти початківцям. Моделюючи форму голови тоном, початківці не вловлюють градації світлотіні і відповідно обєму. Малюючи темне волосся, вони тонують його в повну силу, не показуючи де буде тінь, півтінь, світло і полиск (блік). Треба памятати, що полиск на чорному волоссі може бути такої ж сили, як на кінчику носа [8, 39].

Витримати малюнок у тоні - значить передати його світлотіньові співвідношення (від самого світлого через суму півтонів до найтемнішого), котрі спостерігаються в натурі і виступають як єдине ціле.

Використовуючи білизну паперу і силу тону олівця, рисувальник може передати не тільки обєм і форму предметів, але й фактуру (матеріальність).

Світлотіньові відношення (сила світла, тіні, півтіні) у загальному ансамблі малюнка, повинні бути підпорядковані загальній гармонії. Кожен півтон, світло, рефлекс і полиск повинні доповнювати один одного і підтримувати, як у музиці, кожен звук акорду злагоджений з іншими, створювати враження цілого [31, 90].

Закони освітлення такі ж точні, як і закони перспективи, пластанатомії. Встановлено, що в міру віддалення поверхні від джерела світла освітленість буде слабшати; сила світла обернено пропорційна квадрату віддалі від предмета до джерела світла. Поверхні тіл, які віддалені від джерела світла на віддаль удвічі більшу, будуть освітлені в чотири рази слабше. Із цього випливає, що чим далі перебуває предмет від джерела світла, тим слабше повинна бути в малюнку його світлосила.

Контраст світла і тіні на предметах, розташованих ближче до джерела світла, різкіший, ніж на предметах віддалених від нього. Дотримуючись цього закону, ми повинні знати, що в малюнку світлі місця і тіні на передньому плані більш інтенсивніші, ніж на середньому, а на середньому - сильніші, ніж на задньому. Це легко перевірити, якщо спробувати віддалити джерело світла від натури: поступово будуть слабшати світлі місця і тіні. Віддаліть світло ще дальше і ви побачите, що предмети стають однотонними, границі світлотіні стають малопомітними. Наблизимо джерело світла знову ближче до натури, і помітимо, що обриси як самого предмета, так і його тіней стають чіткими і яскравими [29, 36]

Тінь, яка падає від предмета, сильніша за тінь на самому предметі. Малюючи речі темного кольору, майте на увазі, що падаюча від них тінь повинна бути сильніша, ніж тінь на поверхні самого предмета.

Приступаючи до виявлення обєму предметів тоном, перш за все треба виявити в натурі найсвітліше і найтемніше місце. Встановивши ці два полюси, звертаємо увагу на півтіні. Для цього необхідно уважно прослідкувати за напрямком світлових променів і визначити на яку площину вони падають прямо, а по якій ковзають (півтони), і на яку площину світло не падає зовсім (тінь). Потім потрібно намітити тіні, що падають від кожного предмета [16, 42].

Спочатку легко олівцем прокладаємо тоном тіньові місця на кожному предметі. Це допоможе чіткіше побачити масу кожного предмета, отже ще раз перевірити пропорції і загальний стан малюнка. Потім прокладаємо півтіні, підсилюємо тон у тіньових місцях, і на кінець, прокладаємо тіні, що падають від предметів. Такий порядок виявлення обєму предметів тоном вважається вірним і обовязковим.

Коли загальний малюнок натюрморту намітився вірно, можна підсилювати тон олівцем, приступаючи до детальної промальовки предметів.

6. Детальна прорисовка форми. Під час детальної проробки форми треба уважно спостерігати за всіма відтінками і переходами світлотіні, за всіма деталями форми. Працюючи над деталями, не слід забувати порівнювати і з тими, що поряд. Працювати над деталлю довго не слід, бо пропадав гострота сприйняття; краще перейти до іншої частини, яка знаходиться поруч. Коли повернешся до зробленого раніше, легко побачити недоробку. Отже, в процесі всієї роботи, переходячи з одного місця на інше, тримайте оком всю фігуру, не намагайтесь відразу охопити все, а вникайте в деталі, не бійтесь початкової строкатості, узагальнити її не так важко, було б що узагальнювати

Кожна лінія, кожен штрих, котрі наносяться на площину паперу, допомагають виразити і наочно передати те, про що хочеш розповісти. Той, хто малює має розкрити глядачеві, яка форма предмета, в який бік направлена та чи інша площина. Розповісти це потрібно штрихом, ніби дряпаючи кінчиком олівця поверхню предмета. Повинні бути чітко видимі напрями ліній і штрихів, що підкреслюють характер площини.

Техніка малюнка повинна бути підпорядкована розуму, логічному осмисленню всього процесу зображення. Технічні прийоми, способи вираження форми в малюнку немислимі без правильного розуміння структури предмета. Лінія, штрих, штриховка мусять підкреслювати характер і структуру предметів.

3. Переходячи до малювання предметів круглої форми, як вправу даємо малювати по черзі овал (еліпс) і коло. Якщо треба було уточнити розташування кола на папері і його розміри, ми використовували одну (вертикальну) вісь. Предмети овальної форми малюємо, будуючи їх по осях. При побудові малюнка проводилася осьову лінія в центрі аркуша і робився розрахунок. Осьовою лінією учні користувалися при малюванні природних форм, наприклад: листків бузку, фікуса, вишні, подорожника, дуба, каштана, метеликів, жуків та ін.

Симетричні предмети, як-от: тенісну ракетку, маленьке дзеркало зображаємо також за допомогою осьової лінії. Ми пояснювали учням, що значно легше малювати, використовуючи осьову лінію, яку ми проводимо в думці через весь предмет.

Розраховувати малюнок для дітей тривалий час було важко, вони намагалися малювати без попереднього розмічання. Вчитель повинен був пояснити, для чого потрібний розрахунок і як його робити. Перший час розрахунок кожного малюнка показували на дошці, залишаючи його на весь урок.

В міру засвоєння послідовності розраховування вчитель після пояснення стирав свій малюнок і пропонував учням зробити розрахунок самостійно, але раніш, ніж учні приступлять до роботи, ми опитували клас, в якій послідовності вони розраховуватимуть свій малюнок. Щоб привернути увагу учнів, запитували не одного учня, а кількох, задаючи їм по черзі запитання. Зауваження вчителя: «Не всі дивляться на предмет», «Поспішив, погано зробив розрахунок», «Добре малюєш — розрахував» або «Предмет схожий — порівнював, дивився, розрахунок правильний», «Малював за пам'яттю, погане розташування, дрібно — не слухав, про що говорили в класі» і т. д. — впливали на ставлення учнів до роботи, заставляли частіше порівнювати малюнок з натурою, уважно спостерігати предмет, який малюють.Мета заняття з малювання дитячого м'яча – навчити учнів передавати в малюнку розподіл світлотіні на поверхні предметів кулястої форми. Учитель приносить у клас м'ячі в такій кількості, щоб вистачило на кожну парту, круг з картону, а також таблицю послідовності малювання кулі.

Аналізуючи форму м'яча, вчитель звертає увагу насамперед на те, як розподіляється світлотінь на його поверхні. Учні визначають, де блік, світло, півтінь і тінь у моделі, з якого боку висвітлюється рефлекс [44, 51].

Щоб виразніше підкреслити відмінність між об'ємним кулястим предметом і плоским кругом, учитель демонструє картонний круг, форма якого змінюється залежно від положення в просторі. А куля, підкреслює вчитель, ніколи не змінюється. Учитель малює на дошці, пояснюючи кожний етап роботи. Коли приступає до виявлення світлотіні, нагадує учням, що штрихи слід наносити за формою натури. Тільки після того, як усі добре зрозуміють хід виконання малюнка, вчитель дозволяє приступити до роботи.

У кіпці уроку демонструються кращі малюнки. А роботи тих учнів, які зобразили кулю неправильно, слід всебічно проаналізувати, вказавши шляхи виправлення неточностей.

Малюючи яблуко (рис.8), учні повинні навчитися виявляти об'єм кулястого предмета за допомогою кольору. Крім яблук, яких бажано заготувати в такій кількості, щоб вистачило на кожного учня (по 2-3 на парту), учитель використовує на занятті гіпсову кулю, таблицю її малювання.

Рис.8. Педагогічний малюнок яблука (класна дошка, крейда)

Спочатку учні розглядають форму яблука, а потім порівнюють між собою 2-3 яблука. Учитель зазначає, що яблука можуть бути різними за формою, але в більшості, хоча й віддалено, нагадують собою кулю (форму кулі учні вивчали на попередньому уроці). Потім учні виявляють відмінності в обох яблуках.

Коли аналіз загальної форми закінчено, визначають блік, світло, півтінь, тінь і рефлекс у моделі. Для порівняння вчитель ставить на видному місці гіпсову кулю, на поверхні якої світлотінь чітко виражена. Лінійну побудову малюнка починають з композиції, окреслюють загальну форму яблука, виявляють пропорції. Далі промальовуються окремі деталі натури [9, 42].

Коли лінійний малюнок закінчено, аналізують колірні якості моделі. Учитель допомагає учням визначити локальний колір яблука, а також переходи одного кольору в інший, відтінки. На таблиці подаються етапи роботи фарбами. Слід звернути увагу па те, що ті самі фарби здаються різними на світлі й у тіні, а різному оточенні. Тому треба дуже точно встановити тональні відмінності кольорів.

Учні повинні працювати поетапно: спочатку покривають зображення локальним кольором, потім виявляють колір затіненого боку, порівнюючи його з кольором освітленого боку. В тіні треба намітити колірний рефлекс [37, 134]. У процесі роботи вчитель час від часу звертає увагу учнів на таблицю послідовності виконання малюнка яблука в кольорі. Виявляючи переходи кольорів, відтінки, рефлекс, слід використовувати різні техніки малювання акварелі: по сухому, по мокрому тощо.

Кожний урок образотворчого мистецтва у плані формування навичок образотворчої діяльності має бути завершеним цілим і водночас частиною системи уроків, пов'язаних між собою спільною метою і завданням курсу.

4. Побудова орнаментальної композиції зводиться до таких етапів :

а) поділу поверхні писанки вздовж навпіл;

б) повздовжнього поділу "меридіанами" на сегменти;

в) поділу впоперек навпіл;

г) поділу на поперечні "широтні" паси з самостійним оформленням "бігунів";

д) одночасного поділу "меридіанами" та "широтами";

е) поділу на чотири сферичні чотирикутники, центри яких розташовані у шаховому порядку;

є) поділу поверхні писанки на 24 та 48 клинчиків;

ж) діагонального поділу писанки з діагональним напрямом орнаментів.

Різновидом писанок є крашанка -- це яйце, пофарбоване в якийсь один колір (червоний, синій, зелений, жовтий), без нанесення орнаменту. В залежності від місцевості пофарбовані яєчка називають ще «галками», «галунками», «сливками», «мальованками»(додаток Е-Ж).

Крашанка -- коли віск або фарба падає краплинками, створюючи химерні малюнки, мальованка -- малюнок наноситься пензликом, дряпанка -- це коли орнамент видряпується гострим предметом. (Вчитель демонструє зразки).

Яйце з нанесеним орнаментом і відповідно пофарбоване називають писанкою, Малюють писанки спеціальним «писачком». Це маленька металева трубочка з дерев'яним держачком, у яку заливають розтоплений віск і малюють по яйцю. Візерунки можуть бути рослинні, тваринні, геометричні, мати зразки побутових предметів.

Кольори у писанці мали кожний своє символічне значення: жовтий -- символ світла і чистоти, говорить про щастя, урожай; оранжевий -- сила і влада, колір вогню і золотого сонця, що заходить; зелений -- свобода, воля, воскресіння живого; червоний -- колір дії вогню, любові, поваги до Христа; чорний -- смерть, страх, повага до померлих душ; коричневий -- символ матері-землі; синій -- синє небо, повітря, талісман здоров'я; білий -- чистота, ніжність. Фарби ці добували з рослин, були вони яскравими і довговічними. Зараз використовують анілінові фарби, які і ми будемо використовувати.

Писанки можна класифікувати за такими характерними ознаками :

- з геометричним орнаментом;

- з рослинним орнаментом;

- з рослинним і геометричним орнаментом;

- з анімалістичним (тваринними) мотивами;

- з зображенням жанрових сценок;

- з зображенням традиційних архітектурних споруд;

- з довільними декоративними плямами, які не можна віднести до геометричних, ні до рослинних, ні до тематичних мотивів;

- писанки з характерною християнською геральдикою, церковною символікою у вигляді різноманітних зображень : хрестів, розп’ять, церковців, капличок та іншою ритуальною атрибутикою, що пов’язані з Великодніми святами – Пасхою.

Запровадження цього елементу в писанковий орнамент можна віднести до часів трипільської культури.

БЕЗКОНЕЧНИК – символ багатого вражаю, означає нитку життя.

Мал. 1.

Мабуть, з часом частина хвилястої лінії, а саме – “гребінець” стає окремим мотивом, уособлюючи в собі різні образи : “крутогори”, “баранячі ріжки”, “сороки”, “крученики” . Зміст цих мотивів також пов’язаний був із землеробським культом.

На Гуцульщині на відміну від інших регіонів України, збереглися поруч з геометричними елементами зображення коників, оленів, баранців, риб, качок, що переплітається з казково – билинними та язичеськими уявленнями, переказами та обрядами. Наприклад, коні за прадавнім уявленням – носії щастя, добробуту, спроможності оберігати від усякого лиха людину, його оселю. Адже “обереги” – амулети у вигляді культурних зображень коників або глиняних платівок, були в мистецтві не лише в Х – ХІ століттях, але і в творчості українських майстрів.

РИБА, ОЛЕНЬ – символи здоров’я та довголіття.

Мал. 2.

Українські писанки зберегли давні риси в органічному поєднанні з новими, що виникали в нових соціально – економічних умовах. У процесі розвитку писанкового орнаменту набули певного значення рослинні мотиви в різних численних варіантах, в яких можна помітити вплив художніх стилів ХVІІ – ХVІІІ століть. Саме в цей час інтенсивно розвивається український народний орнамент, особливо рослинний. Писанкові рослинні мотиви вражають надзвичайним багатством і різноманітністю.

Тут ми бачимо різне “дубове”, “калинове”, “виноградне” листя, ніби у попередньому розрізі бутони, багатопелюсткові квіти – розетки, “повні ружі”, “дзвіночки”, “троянди”, “тюльпани”, численні “вазони” і багато інших мотивів, які є цікавими зразками народної рослинної орнаменти. Звертаючись до різних видів народного мистецтва багатої природи України, майстри писанкового розпису створили і продовжують створювати твори художньої цінності.

СОСНА, ВЕРБА, СОНЯШНИК – символи, що лікують.

Мал 3.

РУЖА, КВІТКА, ДЗВІНОЧОК – символи, які сприяють народженню дітей. Мал 4

ЛИСТ, КАЛИНОВИЙ ЛИСТ – символи сили і витривалості.

Мал 5,6.

Майстерно володіючи такою побудовою орнаменту, завдяки різноманітним рослинним та анімалістичним елементам можна щоразу створювати нові декоративні композиції.

На писанках Сонце позначається знаками у вигляді кола, кола з крапками, кола з хрестом усередині, кола з променями, а також у вигляді шести- та восьмипроменевих розеток, зірок.

Писанки із зображенням Сонця часто носять назви «рожі», «ружі», що можуть бути повними, простими, половинчастими, сторчовими, шолудивими. Під назвою «Зірки» також зустрічаємо зображення Сонця як найяскравішої зірки, але в народній поезії оспівано образ ранкової та вечірньої зорі Венери. Зоря - красна панна, що вранці відмикає ключами небесні ворота і випускає Сонце, яке женеться вслід за нею. Зоря розсипається на землю росою, а бджоли збирають божу росу і дають людям мед. Зорю порівнюють з доброю, вродливою дівчиною.

На писанках Вогонь позначається знаком «триріг» (інші назви цього знаку - «трикветр», «триніг"). Вважається, що «триріґ - знак, пов'язаний з неолітичним (кам'яна доба) богом землі, а вогонь був одним із його атрибутів. Також цей знак є символом родючості, оскільки Бог землі був носієм чоловічого, запліднюючого чинника. Триріг складається з трьох заокруглених або ламаних гачків, що виходять із спільного центру, або від кола чи трикутника.

До найдавніших знаків, що символізують світотворення, належить «Хрест». Відомий ще з кам'яної доби, він є знаком тримірності Всесвіту Повний хрест є тримірним, просторовим символом, оскільки утворюється перетином двох площин. Вертикальна лінія хреста - лінія небесна, духовна активна, чоловіча. Це - знак Вогню. Горизонтальна лінія є земною, пасивною, жіночою. Це - знак Води. При перетині (поєднанні) цих двох чинників виникає третя сила - сила Любові, Життя, Творення. Хрест здатний розширюватися безмежно в будь-якому напрямку, отже, позначає вічне життя. У давніх віруваннях кам'яної доби хрест був пов'язаний з Богом Землі, позначав 4 сторони світу, а пізніше, в добу бронзи, отав емблемою Сонця. Графічне позначення цього знаку походить від схематичного позначення птаха, що летить, оскільки в давній міфології Сонце ототожнювалося саме з ним.

Існує кілька сотень різновидів хреста. Найбільш поширеним є так званий «грецький хрест» з чотирма відрогами однакової довжини. У християнстві хрест є могутнім символом освячення та очищення.

«Сварга» - один із різновидів хреста. Інші назви цього знаку - «свастика», «чотириніг” Цей графічний символ, наявний майже в усіх древніх або первісних культах світу, зустрічається на давніх пам'ятках індоєвропейських народів. Слово «свастика» давньоіндійського походження (санскр.) і означає - «це добре». В основі графічного зображення цього знаку може бути хрест (символ Землі, а пізніше Сонця у центрі), коло (символ неба), квадрат (знак Землі). В епоху бронзи сварга вже пов'язана з сонячним культом, а заокруглені відроги символізують рух Сонця.

Існує два різновиди сварги: пряма (правостороння) та обернена (лівостороння). Пряма сварга із заокругленими відрогами у правий бік, за годинниковою стрілкою, символізує схід сонця, творення, рух сонця навесні та влітку, добро, позитивну чоловічу енергію. Обернена сварга з заокругленими відрогами вліво, проти годинникової стрілки, символізує захід Сонця, руйнування, рух Сонця восени та взимку, зло, негативну жіночу енергію.

Сварга є також знаком, що сприяє народженню дітей, символ доброго побажання, удачі, довголіття, родючості, здоров'я і життя.

5. Перш ніж почати малювати або писати пейзаж, треба добре його знать в цілому і в деталях. У жодному випадку не можна нехтувати вивченням так званого мікропейзажу (малих форм), тобто треба обов'язково малювати і писати трави, чагарники, квіти, каміння, корчі, стовбури і крони дерев, хмари в їх природному стані [35, 21].

Далі можливі завдання, в яких ставиться мета вивчити і передати, припустимо, характер, "портрет" всього дерева, його пластику, колір стовбура і віток, характер крони. Тут не виключається вимога передачі простору, матеріальності предметів, завдання цілісності зображення. У наступних завданнях можна писати окремі предмети - транспорт, дерева, рослини з яким-небудь планом (фоном) пейзажу: небом, лугом, узгір'ям, річкою і т.д. Отже, слід йти від вивчення окремих малих форм, предметів до зображення групи предметів, об'єктів в їх взаємозв'язку між собою, з навколишнім середовищем, простором, освітленням. Далі - живопис пейзажу з багатоплановим простором, передача стану освітленості, світлоповітряного середовища і впливу всього цього на наочний світ пейзажу. Зрозуміло, виконання таких вправ не виключає паралельної роботи над різними видовими етюдами (мотивами) [18, 33].

У природі є незліченна безліч різних порід дерев, чагарників, трав, кольорів і іншої рослинності. Їх форми, розміри, характер пластики, колір віток, стовбурів, листя і крони в цілому нескінченно різноманітні. В той же час вони мають характерні ознаки, за якими ми легко відрізняємо їх як взимку, так і влітку (наприклад, березу від клена або акації, сосну від верби, лопух від полину). У свою чергу кожна окрема рослина або дерево має свої відмітні ознаки, свою "особу" серед споріднених йому видів. Ці особливості рослинного світу художник повинен уміти помічати і передавати в своїх роботах.

У етюдах учнів гілки зображаються, як правило, фронтально, "розпластаними" на площині, рідко в глиб умовного простору або такими, що йдуть вперед на глядача [38].

Малювання хмар також необхідне, як і малювання наземних предметів. Хмари бувають різної форми, величини, світлоти, колірного забарвлення. Їх колір залежить від рефлексу неба, від того, над яким пейзажем на землі вони пропливають, від стану атмосфери, вечірнього або денного освітлення. Характер хмар може швидко змінюватися, оскільки вони не тільки рухаються за вітром, але одночасно змінюються по контурах. Тому необхідно запам'ятовувати первинний вид хмар і іноді по пам'яті дописувати етюд, прагнучи витримати його в тому стані, з якого починалася робота.

Не меншої уваги треба надавати зображенню води і віддзеркаленням в ній предметів, неба в різну погоду. Подібно вивченню малих форм мікропейзажу, треба вчитися малювати і писати форму, пластику, колір, рух однієї або навіть частини хвилі. Такі етюди слід робити в графічному і колірному виразі. Потім корисно написати декілька етюдів водної поверхні з хвилями [55, 82].

Особливої уваги вимагає живопис міського пейзажу. Якщо емоційний лад, припустимо, гірського, морського або просто "видового" пейзажу створюється природною гармонією форм, кольору, величин предметів, то в міському, індустріальному або сільському пейзажі багато що залежить від уміння людей створювати цю гармонію, "вписувати" в пейзаж місцевості міста чи села, квартали, вулиці, будинки, транспорт, художньо-декоративне оформлення і т.д. Місто наповнене великою кількістю транспорту з різним забарвленням, людей в різноколірному одязі, різноманітним оформленням: світловими рекламами, гаслами, плакатами, афішами, дорожніми знаками, світлофорами і т.п. Це створює своєрідний образ того або іншого міста, його емоційний настрій і разом з тим дуже великі труднощі у виборі мотиву і його зображення [15, 43].

Робота над етюдами міського пейзажу вимагає від учнів уміння малювати будинки, транспорт, вулиці відповідно до закономірностей перспективи; уміння розібратися у всьому різноманітті кольору, світла, масштабності предметів і об'єктів, уві подіти у всьому це характерне, привести зображення до цілісності і єдності. Тому випадкового в учбових етюдах теми міського пейзажу зустрічаються частіше, ніж в живописі видового природного мотиву.

Треба звертати увагу і помічати, як цікаво поєднуються форми, об'єми, матеріал, колір, масштабність будівель з легким ажурним плетінням гілок і листя дерев, як виглядають в оточенні архітектурних споруд люди, транспорт, як виглядає архітектура по відношенню до неба, деревам в різний час дня і в різних погодних умовах.

Малювання архітектури вимагає навиків зображення будівель і інших споруд, в перспективі і масштабних відношеннях [64, 27].

Отже, розглянемо методику виконання етюду пейзажу при тривалих формах роботи. Вибір мотиву зроблений. Перш ніж почати писати етюд фарбами, його треба спочатку "написати" в думці - продумати у загальних рисах його мету і завдання, відібрати головне. Необхідно визначити точку зору, лінію горизонту, вирішити, скільки місця в етюді буде відведено небу, землі або воді, деревам і т.п. При компоновці треба уникати тих положень, коли лінія горизонту ділить етюд по горизонталі навпіл або дерево, стовп, дім і інші об'єкти ділять етюд по вертикалі на дві рівні частини. Уявлення, що склалося, про майбутні завдання слід зафіксувати в етюді-ескізі невеликого розміру. У ньому більш безумовно повинні бути знайдені композиція, майбутнє колористичне вирішення етюду, намічені тонально-колірні відносини неба, землі, а також планів, крупних об'єктів пейзажу. Детальне опрацьовування, як відомо, в таких етюдах-ескізах необов'язкова.

Виконавши малюнок, можна приступати до роботи фарбами. Починати писати етюд треба із знаходження загального, головного. Деталями захоплюватися не слід. Спочатку широко прописуються співвідношення (пропорційність) води, землі, дерев, неба, і тільки тоді робиться необхідна конкретизація форми і т.д. [66, 191].

Головне - добитися гармонії цілого, співвідношення великих мас, об'єктів по тону і кольору. На перших порах вирішити таке завдання важко. Деталі можуть випадати з цілого, надавати етюду строкатості.

Виконавши прописку великих тонально-колірних відносин, можна перейти до моделювання і виявлення форми предметів кольором, особливо розташованих на першому плані пейзажу. Від сеансу до сеансу, весь час порівнюючи пропорції, можна поступово вводити і опрацьовувати потрібні деталі, не втрачаючи відчуття цілого. Треба уміти жертвувати деталлю, можливо навіть вдалою, живописною знахідкою в ім'я цілого.

Восени бажано починати етюд з яскравих місць пейзажу - оранжево-жовтої, червоної, кармінової за кольором листя дерев і чагарників, особливо освітлених сонцем. Таким чином можна відразу узяти в повну силу за кольором і світлу пляма, а до нього намітити відносини півтонів і тіньових місць. Численне яскраве листя дерев потрібно писати у загальних рисах, тобто йти від цілого, а не займатися передачею окремого листя, світлових відблисків і плям. Фарби класти тонким, можливо прозорішим шаром, щоб вони не змішувалися з іншими тонами. Взимку починати етюд краще з темних предметів - дерев, домів, машин і т.д., а потім писати сніг і небо. Така поетапність роботи дасть змогу використати з дітьми різноманітні художні техніки, різноманітні прийоми роботи фарбами.

У пейзажі повинен бути побудований і безумовно виражений простір. У пейзажі особливо добре помітно, як предмети, об'єкти, плани у міру віддалення від художника поступово ніби поглинаються повітряним середовищем. При віддаленні вони змінюються не тільки по величині, але і по забарвленню. Тому перший план пишеться, як правило, більш енергійно за кольором, контрастам, деталям, безумовно ліпиться об'єм предметів (наприклад, дерева, трава, квіти мають яскраво виражені зелені відтінки кольору) [63, 57].

У живописі подальших планів ці характеристики предметів стають менш вираженими. Віддаляючись від глядача, предмети втрачають об'ємність. Вдалині предмети здаються плоскими, з сильно зміненим власним забарвленням. Тому на полотні виконуються без моделювання форми світлотінню і кольором. Так, на дальніх планах, за лінією горизонту предмети набувають характеру плоскої плями з холодним голубуватим, фіолетово-блакитним або сірим відтінком.

Глибина пейзажного простору може бути побудована за рахунок передачі різного розташування предметів і об'єктів натури: гори, ліс, окремі дерева, чагарники, будови, стовпи, тварини, люди і т.д. частково закриваючи один одного, змінюючись у розмірах, чіткості, кольорі, тоні, будуватимуть глибину мотиву, що зображається. В результаті одні предмети сприйматимуться як ті, що стоять близько, інші - далеко. Особливе це помітно при зображенні однотипних предметів. Часто це служить порівняльною масштабною величиною для виразу того або іншого простору, значущості і величини об'єктів пейзажу.

Враження глибини простору, що зображається, досягається також за рахунок перспективних змін світла і використання ефектів освітлення. Глибина в зображенні будується іноді від порівняно світлого першого плану до затемненого дальнього або від насиченого, щільного першого плану до світлих, повітряних дальніх планів. Навчити дітей саме так зображати пейзажні твори можна різними способами. Це і спостереження, короткочасні замальовки під час екскурсій, замальовки по пам’яті чи за уявою. Одним із шляхів розуміння як простору, так і реалізації його в малюнку є ознайомлення і детальний аналіз професійних творів пейзажного мистецтва.

Порівняємо декілька творів. Так, в картині І.І. Шишкина "Корабельний гай" глибина при порівняно неглибокому просторі будується не тільки за рахунок лінійної перспективи, зміни насиченості кольору, контрастів і т. далі і за рахунок використання світла. Перший план пейзажу - річка, низький берег, порослий соснами, освітлені сонцем. Подальші плани - це чергування освітлених і затемнених сосен, невеликих плям сонячного світла на землі в глибині лісу. На грі плям світла і тіні на траві, стовбурах дерев будується глибина простору і в картині І.І. Левітана "Березовий гай" [33, 40].

Прийом чергування світлих і затемнених планів з виділенням головних об'єктів світлом для передачі простору можна бачити в картині Ф.А. Васильєва "Мокрий луг" (світлом виділений другий план пейзажу з болотом, а на дальніх планах хмари і частина горизонту).

На власне забарвлення предметів пейзажу в цілому, на його колористичне звучання великий вплив надає освітлення, стан погоди, а також колір неба, землі і т.д. Після дощу колір трави, листя дерев, кольорів виглядає яскравим, насиченим. Все сяє чистотою кольору. На заході сонця відтінки також міняються. Тому колір предметів пейзажу кожного разу повинен бути відчутий як би знову. Наприклад, зелену траву, листя дерев не можна писати тільки зеленою фарбою. Треба більше спостерігати, порівнювати, і тоді можна помітити, що зелений, а рівним чином і будь-який інший колір, нескінченно багатий і різноманітний по відтінкам. Зверніть увагу, як тонко і різноманітно написана зелена трава і листя дерев в картинах Н.П. Кримова "Біля млина", А.А. Рилова "Лісова річка", Н.М. Ромадіна "Літо", "Лісове озеро", А.А. Пластова "Сінокіс" або одяг персонажів і сніг в картині В.І. Сурикова "Бояриня Морозова" [52, 41].

Слід звернути увагу на виняткове значення неба в пейзажі. Воно визначає стан освітлення, колорит, настрій пейзажу. Порівняйте особливості освітлення, атмосферних явищ і обумовлене цим настрій в пейзажах "Принишк" Н.Н. Дубовського, "Над вічним спокоєм" І.І. Левітана, "Московський дворик" В.Д. Поленова.

Писати небо важко, це обумовлене швидкою мінливістю його стану. Інша складність полягає у тому, що небо треба писати безпомилково з погляду гармонійності тону, колориту і живописного зв'язку з масою землі. У ясну, сонячну погоду колір і тон неба різний. Ближче до зеніту небо виглядає темнішим, до горизонту світлішим. Небо в цілому легке, просторове [7, 143].

У кожному випадку настрій, стан пейзажу художник виражає відповідним живописним ладом етюду. Вивчення тонально-колірних закономірностей, особливостей різних станів природи є однією з найважливіших завдань в живописі пейзажу. І тому треба писати один мотив пейзажу в різний час дня і при різній погоді. Така методика оволодіння пейзажним живописом допомагає зрозуміти, що таке загальний тонально-колірний стан натури і її настрій, які живописні завдання повинен ставити собі художник. Знання закономірностей привчає користуватися різно-манітною палітрою фарб.

Робота над пейзажем при такій методиці може здійснюватися таким чином. Знайшовши цікавий мотив і визначивши точку зору на натуру, треба зробити малюнок, що добре пропрацював, міцний. Потім удома з малюнка зробити декілька копій-повторень. Підготувавши малюнок для майбутніх етюдів, можна приступити до роботи фарбами. Один етюд, припустимо, написати рано вранці, інший з цього ж мотиву по приготованому малюнку опівдні, третій - увечері при заході сонця, в ясну і хмарну погоду, четвертий - в дощову або туманну погоду. Необхідно писати етюди проти сонячного світла (на контражур) і за світлом, коли сонце знаходиться за спиною.

Бажано, щоб етюди писалися в один короткий сеанс (час на малюнок витрачати не потрібно - він готовий). Якщо ж етюд залишився нескінченим, то треба прийти і продовжити його в такий же час дня і при аналогічному стані погоди на наступний, або в будь-якій інший день. Корисно писати етюди з одного і того ж мотиву в різну пору року - весною, влітку, восени, взимку. Таким чином можна зібрати декілька етюдів одного і того ж мотиву, але виконаних у різний час доби, при різному стані погоди. Кожен етюд повинен відрізнятися за своїм колористичним вирішенням, настроєм, за палітрою використаних фарб. Це хороша школа майстерності пейзажного живопису. Такий наочний матеріал дасть можливість для роздумів, порівнянь, висновків, для подальшої роботи в жанрі пейзажу. Такий вид діяльності можна використовувати при гуртковій роботі з дітьми середнього шкільного віку, або ж запропонувати "сильним" учням як індивідуальне творче завдання.

Не треба закінчувати етюд удома по пам'яті, якщо таке завдання спеціально не поставлене. Етюди, якими б невдалими вони не здавалися, викидати не слід. Надалі, по мірі накопичення етюдів, порівнюючи їх між собою, можна бачити успіхи, недоробки, намічати подальші завдання для вдосконалення майстерності [18, 24-25]

Хорошою школою живопису, і зокрема пейзажу, є виставки художників. Виставки робіт учнів можна організувати як звіт за сезон - осінньо-літній, осінній і осінньо-зимовий. Ці виставки сприяють розвитку самостійності оцінок робіт, допомагають початківцям глибше усвідомити специфіку пейзажу, активізують творчу діяльність майбутніх художників.

6. У малюванні важливо вміти правильно будувати округлі і циліндричні форми, і тому ви повинні знати, які помилки не можна здійснювати, малюючи округлі об'єкти, і як правильно зображати овали і ціліндри.От правильного малювання овальних об'єктів залежить, чи зможете ви правильно намалювати глечик, вазу, пляшку, кухоль і будь-яку іншу подібну форму. Починайте побудова контурів предмета з нанесення легких направляючих ліній. Пам'ятайте про те, що овал повинен бути симетричним і акуратним, його сторони не повинні бути паралельні, а краю не повинні бути гострими.

2.Визначте, де саме на аркуші паперу буде розташовуватися ваш предмет. Проведіть тонку олівцеву лінію, відповідну центральної вертикалі предмета, наприклад, глечика.

Потім визначте місця осьових ліній майбутніх овалів, намагаючись відповідати пропорціям глечика.

3. Методом візування визначте центри овалів і намітьте точками потрібні місця. Потім відзначте точками ширину овалів, враховуючи правила перспективи - далека сторона овалу повинна бути менше ближній.

4. прорисуйте овали циліндричного предмета, а потім з'єднайте їх прямими або вигнутими лініями, в залежності від форми предмета (глечика, вази, колби) . Якщо у глечика, який ви малюєте, є носик і ручка, домалює їх, дотримуючись пропорції і маючи в своєму розпорядженні ручку і носик на одному рівні.

5.Форма овальних областей циліндричного предмета змінюється в залежності від вашого кута зору. Якщо ви дивитеся на глечик зверху, овал буде прагнути до кола, а якщо ви дивитеся на глечик здалеку, овал буде плоским і практично непомітним.

Якщо у вас є справжній або іграшковий барабан, поставте його перед собою на підвищення. Барабан повинен знаходитися приблизно на рівні ваших очей. Уявіть його проекцію на горизонтальній площині і спробуйте визначити напрям основних ліній.

Положення листа виберіть в залежності від форми і розмірів барабана. Якщо висота інструменту більше ширини, покладіть лист вертикально. Для широкого низького барабана виберіть горизонтальне положення.

На око розділіть нижню сторону листа навпіл і поставте крапку. Відступите від неї вгору кілька сантиметрів і твердим олівцем проведіть вертикальну осьову лінію. Вона повинна бути приблизно дорівнює висоті барабана. Через цю ж точку проведіть лінію, паралельну нижньому краю листа. З цієї лінії від осьової відкладіть відрізки, рівні половині ширини барабана.

Від решт одержані відрізків проведіть вгору дві лінії. Вони повинні закінчуватися на тому ж рівні, що і вертикальна осьова лінія. З’єднайте кінці ліній між собою. У вас вийшов «скелет» барабана.

Від точки перетину нижньої і вертикальної осьових ліній відкладіть вниз кілька сантиметрів. Це буде радіус кривизни нижньої основи барабана. З’єднайте цю точку з кінцями нижньої осьової плавними лініями, щоб вийшов полуовал. Його кривизна тим більше, чим нижче по відношенню до ваших очей варто барабан. Точно такий же полуовал намалюйте і на верхній осьової лінії. За вертикальної осьової від точки її перетину з верхньою осьової відкладіть таку ж кривизну овалу. Намалюйте від кінців верхньої осьової лінії ще один полуовал.

Розгляньте оформлення барабана. Вгорі і внизу може бути металевий обід. Нижній обід намалюйте лінією, паралельною нижньому півовалом, але розташованої трохи вище. Точно так само намалюйте верхній обід. Зверніть увагу, що його видно тільки з того боку, якої барабан повернуть до вас.

Намалюйте вертикальні спиці. Їх не обов’язково розташовувати строго симетрично. Головне, щоб барабан цими осями ділився на рівні частини. Намалюйте одну спицю, відступивши кілька сантиметрів від бічної лінії барабана. Проведіть дві паралельні лінії на дуже маленькій відстані один від одного. Ці лінії трохи виступають над верхнім і нижнім півовалом і закінчуються невеликими кружечками. Другу таку ж вісь намалюйте, відступивши від центральної осьової на таку ж відстань. З заднього боку видно тільки верхівки спиць. Вони розташовані симетрично по відношенню до спиць на видимій стороні і до вертикальної осі.

Розфарбуйте барабан. Бічну поверхню розфарбуйте в якийсь яскравий колір — червоний, зелені або синій. Якщо ви розфарбовує олівцями, кладіть штрихи паралельно бічним лініям. Спочатку заштрихуйте центр, слабо натискаючи на олівець. У міру віддалення від вертикальної осьової лінії робіть штрихи з великим натиском і більш щільними. Верхню поверхню барабана штрихує круговими рухами і рівномірно.

Обведіть барабан більш м’яким олівцем (можна тим, яким ви розфарбовували його бічну поверхню). Обведіть спиці і краю металевих ободків.

Намалюйте палички. Їх можна намалювати лежать під барабаном. Намалюйте 3 лінії, паралельні нижньому краю листа. Відстань від найнижчої до середньої лінії буде трохи більше відстані від середньої до верхньої. З одного боку з’єднайте всі кінці ліній короткій прямій. З іншого боку намалюйте кружечки між нижньою і середньою і між середньою і верхньою лініями. Розфарбуйте палички в жовтий колір і обведіть їх більш м’яким олівцем.

7. Основні засоби створення художнього образа в архітектурі — формування простору й архітектоніка. При створенні об'ємно-просторової композиції (у т.ч. і внутрішньої організації споруджень) використовуються принципи чи симетрії асиметрії, чи нюанси контрасти при зіставленні елементів, їх різні ритмічні співвідношення і т.д. Особливе значення в архітектурі мають домірність частин і цілого один одному (система пропорцій) і домірність спорудження і його окремих форм людині (масштабність). У число художніх засобів архітектури входять також фактура і колір, розмаїтість яких досягається різними прийомами обробки поверхні будинку. Цілісна художньо-виразна система форм добутків архітектури, що відповідає функціональним і конструктивним вимогам, називається архітектурною композицією.

Стійка спільність характерних рис художньої форми архітектури і її ідейно-змістовної програми утворить її стиль. Найважливіші риси стилю виявляються в системі функціональної і просторової організації споруджень, у їхній архітектоніці, пропорціях, пластику, декорі.

8. Орнамент може складатись з декількох елементів: чашка, чайник або квітка, листок, метелик. Послідовність цих елементів може бути самою різноманітною: повтор одного предмету за іншим; повтор з пропуском, через клітку. Орнаментом зі складним ритмом в початковій школі приділяють менше увагою, однак самі діти часто складають їх, і вчитель тому повинен знати його особливості.

При ритмічній організації елементів орнаменту широко користуються систематичною будовою, але в останній час широко застосовуються декоративні композиції, складені по принципу вільного ритму і асиметрії. Тут елементи організують не в строгій послідовності, але все-таки зберігають загальний ритм.

Декоративні композиції, які вивчаються в початковій школі, можна розподілити на три групи: орнамент у смузі; візерунки, розташовані в якійсь замкнутій фігурі (квадрат, трикутник); безмежні візерунки (візерунок для тканини, шпалер).

Найбільш простим являється орнамент у смузі. Його малюють в певній послідовності; від загального до часткового. Спочатку намічають верхню і нижню межі смуги, потім ділять її на рівні частини, в кожній частині поміщають елементи орнаменту. Візерунок, призначений для квадрату чи кола, необхідно складати з врахуванням заданої форми.

Молодших школярів знайомлять з декількома композиційними схемами для візерунків в квадраті чи колі. Найбільш проста схема — візерунок-облямівка. Цей прийом часто комбінується з оформленням центру квадрата чи кола. Квадрат можна оформити по діагональні схемі, а коло — по діаметрам.

Композиція візерунка може бути побудована, виходячи із ділення кола і квадрата на чотири частини, причому в кожну частину вписується елемент візерунка. Можливі різноманітні комбінації із цих композиційних схем, наприклад, облямівка і діагональні рішення квадрату. Для оформлення квадрату і кола використовують візерунки і вільного ритму.

Послідовність складання візерунків в замкнених фігурах — від схеми до деталей. Якщо вибрано діагональні рішення квадрату, спершу намічають діагоналі, а потім промальовують елементи орнаменту. Якщо коло вирішено оформити діленням на частини, спочатку проводять вертикальні і горизонтальні діаметр и, а потім будують візерунок. Візерунок чи орнамент, які можна продовжити в усі сторони, називають безмежними. Вони мають дві основні композиційні схеми: вільну і сітчасту.

Сітчастий орнамент складається з сітки та елементів, розташованих в комірках. По характеру сітки він може бути з прямокутною, трикутною і ромбовидною основою. Щоб правильно побудувати сітчастий візерунок, його елементи вписують в раніше намічену сітку.

Візерунок без сітчастої основи будується по принципу вільного наповнення площини плямами, штрихами, зображеннями предметів. На перший погляд візерунок вільного ритму здається простим. Однак це не так. Композиція подібного візерунка потребує від складача великої культури і старанності. Бо ж вільний ритм має свої закономірності рівноваги плям, ліній. Візерунок вільного ритму будується одразу по всій площині паперу, виходячи із загальної протяжності.

Жваво і результативно проходять в II-IV класах уроки по оформленню візерунками посуду. Вчитель приносить в клас комплект посуду і пропонує дітям скласти для нього візерунок. Діти замальовують з натури посуду і прикрашають його. Візерунок може бути стрічковим, вільного ритму, в залежності від того, який розділ декоративного малювання опрацьовується. Важливо, щоб дитина вигадала його для даної форми і мала можливість подивитись, як виглядає посуд, прикрашений за її задумом.

У подальшому композиція узорів розробляється більш складна. Учні комбінують природні форми з геометричними, зв'язно передають на малюнках зображення ритмічних одиниць, часто в одну форму вмальовують іншу. Ці знання і навички формуються при методично правильно побудованих уроках, при постійному застосовуванні навчальних посібників, таблиць, малюнків, коли ставляться чіткі мета і завдання на кожний урок як щодо малюнка, так і кольору. При розфарбовуванні ставимо конкретні завдання з підбирання кольору в орнаменті. Наприклад, розфарбовування узору одним кольором в різну силу тону, хроматичним кольором з добавлянням чорної фарби та інші.

Якщо малюють аквареллю, то залишають білий фон, працюючи гуашшю, використовуємо кольоровий фон. Використовуючи обкладинки класних учнівських зошитів, маємо готовий сірий, сіро-блакитний, сіро-фіолетовий та інший фон. В молодших класах на кольорових обкладинках можна рекомендувати розфарбовувати кольоровими олівцями.

В орнаментальному малюванні на уроках декоративно-прикладного мистецтва, коли за бажанням діти розфарбовують самостійно, не можна обмежувати учнів в підборі кольору. Учні в творчих роботах часто знаходять оригінальні колірні вирішення, до яких треба ставитись схвально.

9. Зображення фігури людини входить до завдань малювання з натури та тематичного у всіх класах початкової та основної школи.

Людина – найбільш важливий і цікавий об'єкт в образотворчому мистецтві. Діти намагаються малювати фігуру людини вже в дошкільному віці. У програмі середньої школи по образотворчому мистецтву також є багато завдань, де з'являється необхідність у зображенні людей. Це малюнки на жанрові, побутові теми, ілюстрації до казок і розповідей, і просто короткочасні замальовки фігури людини. У процесі пояснення прийомів передачі фігури людини педагог повинен враховувати вікові можливості школярів і будувати навчання від простого до більш складного.

Вже в молодших класах при малюванні на теми варто розкрити спів розмірність будови фігури людини. Часто в школярів виходять дуже приблизні зображення людей з непомірно великими головами, маленькими ногами і руками. Іноді діти малюють голову в профіль, пулуб у фас, або допускають інші грубі помилки. Потрібно допомогти учням побачити основні пропорції фігури людини. Для цього є різні способи.

Насамперед, вчитель повинен знайти захоплюючий сюжет однофігурної композиції і запропонувати школярам. На початку уроку необхідний аналіз характерних помилок, що допускаються при зображенні людей. Для цього можна швидко намалювати на класній дошці фігуру людини такий, як вона вийшла б у багатьох без попереднього пояснення. Потім запрошують одного зі школярів стати поруч для порівняння намальованого з натурою. Спільними зусиллями робота виправляється. Учням дається поняття про основні частини людського тіла і їхнього взаємозв'язку. Поруч з отриманим зображенням учитель малює сам, розповідаючи при цьому, як правильно побудувати фігуру людини. Це — узагальнений малюнок із правильними пропорціями фігури людини. Наступним етапом у роботі є знайомство учнів із зображенням рухів фігури, з положеннями у фас і профіль. Снову використовується натура, що зображується на дошці в цих поворотах.

Після цього замальовуються фігури: сидяча, нахилина, що йде. При цьому треба дати поняття про головну осьову лінію і її роль у визначенні руху. На дошці вчитель робить ряд схематичних начерків для визначення руху фігури за допомогою осьових ліній. Уже на цьому етапі навчання вчитель повинний дати поняття про послідовність роботи: як треба намітити висоту і ширину фігури короткими лініями і тільки потім приступити до малювання її частин. У ІІІ -ІV класах малювання повинне ґрунтуватися на знанні найбільш великих елементів анатомічної будівлі фігури людини. Учитель може обмежитися показом таблиці, але краще самому, хоча б узагальнено, схематично, виконати зображення на класній дошці і розповісти про пропорції кістяка і вплив його на зовнішні форми людини. Потім за допомогою окремих схематичних начерків варто показати найбільш характерні рухи фігури і положення основних частин кістяка. При цьому необхідно дати поняття про центр ваги. Ці малюнки учням рекомендується перемалювати у свій альбом. Після цього можна зробити невеликий начерк фігури людини в русі.

Малюючи фігуру людини потрібно звернути увагу учнів не тільки на пропорції фігури, але і на її рух. Ознайомивши з основною будовою кістяка, необхідно розповісти і про великі м'язи зовнішніх форм, що впливають на характер фігури. Відповідна замальовка також виконується спочатку вчителем на дошці. Після того, завдання виконується як начерк фігури в легкому одязі з натури. Замальовка на дошці допоможе для поясненні того, як будова тіла людини впливає на утворення складок одягу. Для цього можна, наприклад, кольоровою крейдою намалювати на дошці анатомічно вірно контур руки людини і потім по натурі домалювати одяг, виділивши при цьому найбільш характерні складки. Такий малюнок на дошці, поряд з репродукціями начерків художників, допоможе учням класів усвідомити основи грамотного зображення фігури людини.

10. Композиція (від лат. compositio) означає "складання, з'єднання, поєднання різних частин в єдине ціле відповідно до якої-небудь ідеї" [49, 11]. В образотворчому мистецтві композиція - це "побудова художнього твору, обумовлена його змістом, характером і призначенням" [61, 121].

Сприйняття твору багато в чому залежить від його композиції. У художній діяльності процес створення твору можна назвати твором композиції. "Композиційний початок, подібно до стовбура дерева, органічно зв'язує коріння і гілки образотворчої форми, підпорядковує її елементи один одному і цілому" [38, 32]. Зображати - означає встановлювати поєднання між частинами, пов'язувати їх в єдине ціле і узагальнювати. Різні теми вимагають передачі низького або високого горизонту. Показуємо репродукції пейзажів і пояснюємо, як визначити лінію горизонту на готовому малюнку і чому іноді потрібний високий, іноді низький горизонт, що таке перший і другий план на картині [55, 84].

При тематичному малюванні такі поняття, як "ближче", "далі" не можна було пояснити не врахувавши точки зору. Пояснення "те, що до нас ближче, малюємо внизу аркуша, а далекі предмети малюємо уверху - вони далі від нас" не можна вважати вичерпними. Такі теми, як "Летять журавлі" або "Приліт птахів" та інші можна розв'язати по-різному. Якщо птахи злітають із землі, то вони перебувають нижче горизонту, тоді таке пояснення буде правильне, але якщо вони перебуватимуть вище горизонту, то найближчі до нас птахи будуть зображені в самому верху аркуша (в небі), а далекі птахи опускатимуться вниз до горизонту.

Ось чому не можна казати: "те, що близько, малюємо внизу". В міру приближення до горизонту предмети, віддаляючись від нас, стають меншими незалежно від точки зору. Спочатку на тематичних малюнках учнів зображається один план - перший, пізніше розробляється тема вже з двома і з трьома планами [44, 35].

Дуже корисно показати учням ескіз пейзажу, на якому зображення побудоване на двох планах, увага акцентується на першому і останньому планах, а проміжний виключається. Такий прийом вчить учнів передавати на малюнку глибину, розвиває відчування простору.

Помилки в передаванні розмірів предметів на різних планах порушують композицію малюнка. Виразність теми, однак, не завжди залежить від передачі глибини простору на малюнку, можна і при одному плані досягти максимальної виразності сюжету.

Підготовча робота до тематичного малювання проводиться як при тривалому малюванні з натури, так і при короткочасному малюванні з натури і за пам'яттю [17, 67].

Найважчим в малюванні є зображення постаті людини. Не можна навчатись правильно малювати людину без начерків з натури, без вивчення основних пропорцій тіла людини, без знання скелета, який є основою постаті і допомагає уникнути помилок під час побудови. Найчастіше помилки в малюнках учнів полягають в неправильному передаванні пропорцій тіла: ноги короткі, а руки надто довгі, майже завжди дуже велика голова [30, 245].

У вступній бесіді, використовуючи таблицю, розповідаємо учням про будову постаті людини, про пропорції тіла. Розглядаємо, з яких частин складається постать людини, як вони називаються. Спочатку малюємо з натури людину, що вільно стоїть. Пояснюємо, що зображення повинно бути великого розміру і добре скомпоноване на аркуші. Взявши аркуш меншою стороною вниз, проводимо посередині лінію і обмежуємо її з обох кінців, відступивши на деяку відстань від країв аркуша. Так визначаємо загальну висоту постаті. Далі намічаємо розташування голови, плечей, торса, ніг, рук.

Перевіряємо пропорції тіла методом візування [55, 51]. Пояснюємо, що довжина голови береться за одиницю виміру. Висота постаті людини становить приблизно 7-8 довжин голови, довжина тулуба дорівнює довжині ніг, у людей високого росту ноги довші (перевіряємо на натурі). Ширина плечей приблизно дорівнює двом довжинам голови. Опущені руки разом з пальцями досягають середини стегна. Довжина рук на 1/3 більша за довжину тулуба. Плече до ліктя довше передпліччя, кисть з пальцями найкоротша в руці. Стегно довше за гомілку, гомілка довша за ступню.

Намітивши пропорції і розташування всіх частин тіла, пропонуємо ще раз порівняти малюнок з натурою і даємо такі запитання: чи не надто висока, чи не широка постать на малюнку? Чи на своєму місці намальовані плечі, стегна, руки" ноги, коліна, ступні. Чи не падає постать?

Малюючи з натури постать людини в русі, перевіряємо правильність передачі його, роблячи начерк скелета. У характеристиці рухів неабияку роль відіграють складки на одязі. Треба передавати на малюнку тільки ті з них, які підкреслюють рух або позу людини.

Для начерків постаті людини з натури вибираємо найбільш легкі пози. В постаті людини, що стоїть, найкраще виявляються будова тіла і його пропорції. Вага тіла натурщика рівномірно розподіляється на обидві ноги [43, 79]. Наступними завданнями може бути малювання людини зі спини, збоку, з поворотом "три чверті", потім малювання людини, що сидить.

Малювати людину, що сидить, важче. Звертаємо увагу учнів на те, що на малюнку треба передати два напрями: вертикальний і горизонтальний. Наприклад ноги до колін перебувають у вертикальному положенні, від колін до попереку в горизонтальному, залежно від пози людини. Запобігаючи помилкам при передаванні рухів, звертаємо увагу учнів на те; що рух постаті визначається насамперед положенням хребта, його нахилом; показуємо, як змінюють своє положення плечі, таз, кінцівки при різних рухах.

Насамперед учні повинні навчитись відшукувати помилки, порівнюючи малюнок з постаттю людини, що позує, знати, які частини постаті визначають її рух і положення. Нагадуємо, що від змінювання положення постаті в русі змінюється взаємне розташування частин тіла. Бувають рухи, коли одна частина тіла перебуває в спокійному стані, а інша в русі. Найбільша динамічність передається тоді, коли вся постать швидко рухається (катання на ковзанах, на лижах, гра в м'яч та інші).

Дуже корисно робити короткочасні начерки з натури. Начерки розвивають вміння швидко схоплювати основні пропорції, вміння не спинятись на дрібницях, бо треба брати найхарактерніше, найголовніше і опускати всі подробиці. Протягом кількох хвилин треба побачити основне: позу людини, пропорції та інші характерні особливості. Цей вид основний в підготовці до тематичного малювання [69, 152].

Розробка теми завжди починається з пошуків композиційного центра. Все інше підкоряється головному на малюнку. Фігури і предмети повинні розташовуватись так, щоб другорядні розкривали і доповнювали собою головне, мали б з ним тісний взаємозв'язок. На малюнку не може бути двох композиційних центрів, бо вони неминуче заважатимуть один одному. Діти найчастіше головне розташовують в центрі, пересування головного вправо або вліво уникають - їх лякає пустота аркуша, яку треба заповнити. Визначивши композиційний розмір головного (предмета, людини), порівнюємо з ним розміри інших об'єктів. Якщо вводиться людина як головна дійова особа, композицію треба починати з постатей людей, показуючи, що робить, чим зайнята людина: йде, біжить, нахилилась, впала.

Для підсилення виразності можна вводити фігури і предмети, які контрастували б з головними, але вони повинні бути менші за головні, бо інакше "сперечатимуться" з ними. Тематичне малювання майже завжди проводиться за пам'яттю і за уявленням. Спершу даємо учням завдання придивитись до тих чи інших рухів людини або тварин, запам'ятати рух.

Можна провести ряд вправ з метою формування в учнів навичок передачі схематично рухи людини. Вправи проводяться з натури; кожному завданню передує пояснювальний малюнок вчителя на дошці. Вчитель малює на дошці схематичні фігури в різних рухах. Учні бачать, що за схемами можна легко визначити рух фігури: сидять, біжать, нахилились. Такі уроки проходять дуже активно, цікаво. Потім можна дати завдання додому: намалювати з натури людину в різних позах, передаючи її схематично [42, 95].

Під час виконання тематичних малюнків в кольорі треба ознайомити учнів з явищами повітряної перспективи, оскільки погане виконання малюнка в кольорі псує хороше композиційне втілення. Пояснюємо, що спочатку треба добре продумати кольорове вирішення: як передати кольором головне, що повинно бути світлим і що темним, як добитись глибини. Глибина простору передається не тільки лінійним малюнком (зменшенням величини предметів), але й кольором. Колір предметів на передньому плані завжди повинен бути більш насиченим, ніж на далекому. Це не означає, що на першому плані треба давати найяскравіші кольори, можна і світлою гамою передати простір, досягти враження близькості і далекості від нас предметів.

Починаємо роботу кольором з легкого прокладання основних тонів, потім поступово посилюємо передній план. Закінчуємо малюнок детальним пророблянням кольору предметів на передньому плані, передаванням об'єму. Якщо тематичне завдання виконується графічно, можна рекомендувати дітям обвести кінчиком пензля контур малюнка і деталі предметів. Можна дозволити обвести пером - тушшю. Це легше, цікавіше і захоплює учнів, але треба їх попередити, що після роботи тушшю не можна виправляти колір аквареллю, бо туш розпливається [60, 71].

Щоб запобігти плутанині в кольорі під час роботи фарбами над малюнком, пояснюємо і показуємо послідовність роботи: що розфарбо-вується спочатку, що пізніше. Часто учні починають розфарбовувати з предметів, а земля і небо залишаються на малюнку незафарбованими. Розфарбовуючи небо останнім, вони роблять нові помилки, далеко обминають уже передані кольором предмети, залишаючи білий папір.

Привчаючи дітей знаходити і виправляти помилки в своїй роботі, під час аналізу малюнків даємо їм запитання:

Чи видно на малюнку основне і чи правильно воно виділено кольором і тоном?

Що роблять, чим зайняті люди?

Чи видно, що одні предмети розташовані близько до нас, інші далі від нас - у глибині?

Чисті вийшли тони чи глухі і через що? Чи можна визначити, якого вони кольору?

Чи видно, з якого боку падає світло?

Чи правильно передано об'єм предметів, чи не здаються вони пласкими?

Щоб підвищити інтерес учнів до малювання, урізноманітнюємо техніку виконання малюнків: акварель, гуаш, туш, кольорові олівці; можна змінювати іноді і формат робіт, особливо при роботі фарбами. Наприклад, тему "Зима" можна виконувати аквареллю багатоколірно, одним кольором, гуашшю по кольоровому фону або гуашшю з добавлянням акварелі. Вільний вибір техніки дозволяється тоді, коли учні засвоїли прийоми роботи фарбами, тушшю, пером [57, 62].

Важливим методичним положенням є наступне: не слід нав'язувати дітям своє вирішення, нехай вони самі виберуть, що краще на їх думку. Своєрідність дитячого малюнка доцільно підкорити грамотній побудові, залишивши композиційне вирішення таким, яким його уявляє учень. Треба постійно заохочувати оригінальність і безпосередність дитячого малюнка.

11. У декоративно-оформлювальному мистецтві значне місце займають графічні роботи — написання шрифтових плакатів, оформлення стінних газет, плакатів, стендів, запрошень, афіш. Сучасне оформлювальне мистецтво неможливо собі уявити без використання шрифту.

Спілкування людей за допомогою письмових знаків-шрифтів — одне з великих досягнень. Слово “шрифт” – німецького походження і в перекладі означає малюнок або написання літер. Шрифти складаються з букв, а букви — це графічні знаки.

Зі шрифтом людина зустрічається на кожному кроці. Крім книжок, газет, журналів, різноманітні написи ми бачимо на транспарантах, плакатах, художніх листівках тощо.

Перегляньте газети, журнали, книги, плакати. Зверніть увагу на шрифти, які там використовуються.

3. Перегляд демонстраційного матеріалу .

4. Продовження бесіди,

— Одні й ті самі літери можна писати по-різному. Це тому, що є багато шрифтів, які поділяються на групи, а шрифти кожної групи за характером малюнка об’єднуються в гарнітури. Кожна гарнітура має свою назву, наприклад: журнальна, академічна, шкільна та ін.

Букви кожного шрифту діляться на три групи: вузькі, нормальні і широкі. До вузьких відносяться Б, В, Г, Е, Р, Ь, до нормальних — А, Д, З, И, К, Л, Н, Т, У, X, Ц, Ч, Я, а до широких – Ж, М, О, С, Ф, Ш, Щ, Ю. Крім того, букви поділяються на прямокутні і круглі.

Залежно від техніки накреслення, шрифти бувають:

— рукописні, їх виконують від руки за допомогою плакатних пер, пензля;

— мальовані, їх виконують олівцем (а потім зафарбовують). До мальованих шрифтів відносять також шрифти, виконані за допомогою трафаретів;

— рельєфно-об’ємні або гравіровані (які виконують на різноманітних матеріалах — камені, дереві, металі за допомогою спеціальних інструментів ~~ різців).

На плакатах часто застосовують літери, в яких основні з’єднувальні штрихи однакової товщини, їх добре читати здалеку. При написанні шрифтів обов’язково звертається увага на зручність читання тексту. Шрифт, у якого всі елементи літер однакові, називається рубленим.

5. Перегляд таблиці “Шрифти Г. Нарбута”.

6. Ознайомлення з написанням рубленого шрифту.

— У рубленому шрифті елементи букв мають однакову товщину в усіх

частинах. Букви цього шрифту не мають засічок. Пропорції букв можуть бути різними! Найпоширенішими пропорціями, якщо взяти за основу

папір у клітинку, є висота букви — 5 клітинок, ширина — 3 клітинки, товщина штрихів — 1 клітинка, проміжки між буквами — 1 клітинка, відстань між словами — 2-3 клітинки. Широкі букви Ж, М, Ф, Ш, Щ, Ю мають однакову ширину і висоту, тобто 5 клітинок. Поле між рядками має дорівнювати половині або двом третинам висоти букв.

Найпростішими знаряддями для написання букв є дерев’яні палички, і застругані на кінці “лопаточкою”, або спеціальні шрифтові пера.

7. Написання літер на дошці вчителем.

8. Практична діяльність учнів.

9. Словникова робота.

Шрифт — спосіб написання літер.

Букви — графічні знаки.

Рубленим (брусковим) шрифтом називають написання літер з однаковою товщиною в усіх частинах.

IV. Підсумок уроку.

З різноманітних шрифтів, що застосовуються для написів, великого поширення набули шрифти, установлені ГОСТом — «Шрифти креслярські». Ці шрифти є обов'язковими для всіх написів на машинобудівних кресленнях.

Слід пам'ятати, що недбало і неясно виконані написи (особливо цифри) можуть бути неправильно витлумачені. На виробництві при виготовленні предметів це може призвести до різних непорозумінь, а іноді й до виробничого браку.

ГОСТом 3454—59 «Шрифти креслярські» встановлені такі розміри шрифтів: 2,5; 3,5; 5; 7; 10 і 14. Р о з м і р о м шрифту називається висота (h) великих букв (у міліметрах). Наприклад, у шрифті десятого розміру висота великих букв (а також цифр) дорівнює 10 мм. Креслярські шрифти треба виконувати з нахилом 75° до основи рядка.

Такий кут можна побудувати з допомогою двох косинців — одного з кутом 45° і другого з кутом 30° (див. фіг. 21).

Великі букви. На фігурі 26 показано написання великих букв

алфавіту. Ширина великих букв дорівнює = (5/7)h. Виняток становлять великі букви Д, Ж, Ф, Щ, Ш, Ы і Ю, ширина яких дорівнює їх висоті. Ширина великої букви М і Ь дорівнює = (6/7)h.

Товщина ліній великих букв дорівнює = (1\7) h.

Малі букви. На фігурі 27 показано написання малих букв алфавіту. Висота малих букв дорівнює = (5/7)h, тобто найближчому меншому розміру шрифту. Наприклад, при розмірі 10 висота малих букв дорівнює 7 мм, при розмірі 5 — 3,5 мм.

Малі букви з виступаючими елементами (б, в, д, р, у та ф) мають загальну висоту, що дорівнює висоті великих букв, тобто А (фіг. 28).

Ширина більшості малих букв дорівнює = (3/7)h. Ширина малих букв ж, м, т, ф, ш, щ, ь, ы і ю дорівнює = (4/7)h. Товщина ліній в малих буквах дорівнює = (1/10)h.

Відстані між буквами (як великими, так і малими) дорівнюють = (2/7)h. Але якщо напис виконується тільки великими буквами, то відстань між деякими з них мусить бути меншою, ніж = (2/7)h, або навіть її зовсім не буде. На фігурі 28 наведені приклади на сполучення таких букв. Якщо в слові, крім малих букв, є велика Т або Г, то відстань між цією буквою і наступною береться менша або її зовсім не буде. На фігурі 28 в слові «Турбіна» відстані між великою буквою Т і малою у зовсім нема.

Відстань між словами мусить бути не менша, ніж висота (h) великої букви. Якщо напис складається з великої і малих букв, то велика буква має товщину ліній ту саму, що й малі букви, тобто = (1/10)h, як в слові «Верстат» (фіг. 28).

Відстань між рядками беруть не менше, ніж висота (h) розміру шрифту.

Цифри і знаки. На фігурі 29 показані арабські і римські цифри і знак №. Ширина арабських цифр (крім 1) дорівнює =(5/7)h. Ширина цифри 1 дорівнює = (2/7)h. Проміжки між цифрами дорівнюють = (2/7)h.

Знак 0 складається з кола (фіг. 27), через центр якого приблизно під кутом 75° (до основи рядка) проведено відрізок прямої. Висота знака діаметра повинна бути такою ж, як і висота цифри, перед якою він стоїть.

На креслення іноді доводиться наносити які-небудь позначення буквами латинського алфавіту. Написання великих і малих букв латинського алфавіту показано на фігурі 30.

Практичні вказівки до виконання написів. Допоміжна сітка. Починаючи вивчення креслярських шрифтів, виконання написів, дуже корисно спочатку робити це на заздалегідь побудованій допоміжній сітці. Така сітка сприяє кращому засвоєнню написання (форми) букв, цифр і знаків та правильному оволодінню прийомами письма.

На фігурі 28 показана така сітка для написання слова «Турбіна».

Відстані між горизонтальними лініями допоміжної сітки дорівнюють висоті великих і малих букв. Похилі лінії під кутом 75° до основи рядка проведені з довільними проміжками між ними. Такі похилі лінії є напрямними; з їх допомогою легше надавати буквам і цифрам правильного нахилу.

Лінії сітки треба проводити добре загостреним олівцем і при цьому пам'ятати, що якість напису великою мірою залежатиме від точності побудови сітки (тобто від точності її розмітки і проведення ліній). Натиск на олівець мусить бути несильним, щоб пізніше лінії сітки можна було безслідно стерти гумкою.

На перших порах кожну букву (або цифру) краще писати в два прийоми: спочатку злегка «прорисувати» її, а потім, переконавшись у правильному нахилі і написанні, написати остаточно з потрібним натиском на олівець.

Результати, що досягаються завдяки тренуванню на допоміжних сітках, цілком виправдовують трудомістку роботу, пов'язану з побудовою сіток.

У міру набування навичок письма можна обмежуватись проведенням тільки горизонтальних ліній — основ рядків.

Виконання написів на папері в клітку. Значно простіше навчитися виконувати креслярські шрифти, користуючись папером у клітку (з шкільного зошита). Нахил букв і цифр визначається (фіг. 31) діагоналлю прямокутника, у якого горизонтальна сторона дорівнює одній, а вертикальна — чотирьом кліткам; така діагональ утворює з горизонтальною лінією гострий кут, що дорівнює приблизно 75°.

Висоту букв і цифр, їх ширину, проміжки між ними і розміри інших величин можна брати, керуючись лініями кліток.

При цьому треба мати на увазі, що через округлення розмірів (відповідно до клітчастого паперу) створюються деякі відхилення від ГОСТу. Однак ці відхилення такі незначні, що для практичних вправ їх можна не брати до уваги.

Зауважимо, що на основі букви о пишеться більшість букв. Наприклад а, б, в, д, є, р, с, у, е. Тому доцільно насамперед засвоїти написання букви о і частіше тренуватися в її написанні.

12. Спочатку доцільно зробити ряд начерків і зарисовок олівцем, вугіллям, сангіною, кистю, пір'ям (однотонною аквареллю, тушшю) з чучел тварин -- зайця, лисиці, білки, півня, курки, качки, сороки, ворони, фазана і ін., а по можливості і з живих моделей.

Залежно від поставлених завдань, характеру форми тварини, її шерстного покриву і оперення вибирається не тільки певна образотворча техніка, але і спосіб виконання швидкого малюнка. У образотворчій творчості широко використовуються наступні способи швидкого малювання:

-- одними лініями;

-- лініями з одночасним опрацьовуванням начерку штрихами;

-- виконання начерку із застосуванням елементів схеми побудови;

-- виконання начерку схемою;

-- виконання начерку тоном, «плямою» [5].

Залежно від вибраних способів виконання начерку він може починатися з осьових, серединних ліній, що вказують на загальний рух і просторове розташування тварини, птаха, з подальшою вказівкою короткими лініями, штрихами розташування шиї, голови, ніг, хвоста, або починатися лінією, мазком, що обкреслює силует, абрис, характерний для зображуваної тварини. Широко поширений спосіб виконання начерків тварин з використанням елементів схеми, коли начерк виконується геометричними формами, в які вписуються об'ємні форми тварин, а потім уточнюються і промальовуються індивідуальні особливості будови, шерстного покриву й оперення тварин і птахів.

Причому для уважного і ґрунтовного вивчення кожної тварини доцільно виконати декілька начерків і зарисовок окремих частин (голови, ніг і т. п.) однієї тварини з різних точок зору, з різних сторін. Якщо малювання ведеться з живої, рухомої моделі, краще стояти на одному місці і «ловити» різні рухи натури. Не проблема, якщо той або інший рух, поза швидко міняються, - треба почати інший начерк, а коли перший рух, поза повторяться, продовжити перший начерк і т.д. Слід мати на увазі, що в клітці, в умовах обмежених просторів багато рухів, пози тварин безперервно повторюються.

Щоб добре вивчити анатомічну будову тварин і птахів, отримати достатнє уявлення про методичну послідовність виконання їх зображення, необхідно зробити з натури ряд тривалих рисунків.

Вишукуючи співвідношення частин тіла, слід починати з найбільш масивних частин, необхідно проводити роботу від загального до конкретного, від головного до другорядного, від великих частин до малих, піклуючись про цільність рисунку. При цьому звертають увагу на форму голови, грудини, тулуба, крил та хвоста [5].

Малювання тварин, як і птахів, потрібно починати з іграшок і чучел у профіль. Малюнок починають з розміщення зображення на аркуші паперу, визначення загальної величини і пропорцій тіла тварин. Осьовими лініями визначають положення в просторі тулуба, голови, ніг тварин, узагальнено зображують їхню форму.

Перевіривши і уточнивши за натурою визначені пропорції тіла, їхній взаємний зв'язок, промальовують необхідні деталі і виявляють об'ємність форми світлотінню. Набагато важчим завданням є зображення моделі тварини, розміщеної в повороті та в русі відносно до того, хто малює. Особливу увагу звертають на перспективну побудову малюнка, передачу індивідуальних особливостей тварини, виявлення її форми світлотінню і на передачу фактури [10].

Якщо дозволяє час і вчитель упевнений, що діти зацікавилися малюванням тварин, дуже корисно виділити ще одну годину для виконання швидких начерків з натури живого кролика чи іншої тварини (морської свинки, білки тощо). Для цього насамперед потрібно заздалегідь домовитись із учителем біології (якщо при школі є живий куточок) або кимсь із учнів, хто займається кролівництвом, щоб принести в школу живу натуру для виконання начерків.

Щоб тварина спокійно почувала себе перед класом, на підвищенні обладнують демонстраційне місце: застеляється низ, а з трьох боків столу влаштовується з картону чи цупкого паперу загорожа. Тварині дають улюблені харчі, щоб вона якомога менше рухалася [2].

Процес виконання начерків з живих тварин дуже складний, але водночас і цікавий. Адже лише в русі найбільш повно виявляється характер тварини, пластичність будови її тіла. З другого боку, в учнів з особливою активністю виробляється спостережливість, окомір, техніка виконання. Малювання живих тварин з натури має багато складнощів. По-перше, в наш час у місті тварини в основному знаходяться в зоопарку, що дуже незручно з погляду учбового малювання. По-друге, тварини дуже рухомі і їх дуже важко, часом неможливо, зображати з однієї, фіксованої точки зору. Тому звичайно обмежуються виконанням швидких начерків і зарисовок з натури живих звірів, птахів, риб, домашніх тварин. Виконання ж тривалих робіт (малюнків в олівці, вугіллі, акварелі) звичайно ведеться з чучел тварин.

Більшість птахів і тварин дуже рухливі, і тому важко розраховувати на те, що модель буде достатньо довго знаходитися в тій позі, яка потрібна для виконання задуманого рисунку. Приходиться терпляче чекати моменту, коли повториться вибрана для зображення фаза руху і можна буде продовжувати роботу. Потрібна немала спритність, досвід та активність, щоб успішно рисувати птахів у русі. В таких випадках доречно використовувати швидкі начерки. За допомогою лаконічних засобів в них передається саме головне, характерне для того чи іншого об'єкта.

Начерки - це найбільш стиснута, економна за засобами розповідь про побачене. В тривалому начерку можна детальніше показати натуру, приділити більше уваги істотним деталям. Але і такий начерк повинен залишатися дуже коротким [3].

Поетапність начерку така: спочатку потрібно заздалегідь вдивитися в натуру, оцінити побачене, подумки уявити собі завдання і кінцевий результат роботи. І все це потрібно зробити в надзвичайно стислий відрізок часу, інколи майже миттєво. Таким чином, зміст начерку, виділення істотних елементів, досягнення цільності зображення повинні швидко і впевнено здійснюватися учнями. В результаті систематичної роботи з'являється необхідний досвід та впевненість, які дозволяють в подальшому виконувати начерки на високому рівні.

Давати загальні методичні вказівки з роботи над начерками важко завдяки різноманітності завдань, що виникають при рисуванні різних представників світу птахів. Однак можна відмітити деякі закономірності такої роботи, дати окремі рекомендації з її проведення. Перш за все, слід враховувати, що послідовність виконання начерку, рисунок від загального до конкретного, від великих, головних частин до більш дрібних, другорядних, необхідність досягнення цільності зображення - це загальні обов'язкові принципи, які дотримуються при будь-якій тематиці як в тривалому рисунку, так і в начерку. В останньому випадку всі ці завдання вирішуються швидко, вичерпно.

Велике значення має розвиток умінь визначати найбільш цікаве, характерне в кожній моделі. Можна не встигнути передати які-небудь деталі, але не можна не помітити головного і в натурі, що складає її індивідуальні особливості і є важливим для загальної характеристики.

При виконанні подібних начерків необхідна швидкість і легкість натиску олівця. Схема конструктивної основи тіла, допоміжні лінії, як правило, не виконуються, головна увага звертається на характер контурних ліній, які і визначають особливості будови, пропорції тварин, характер рухів тощо. Швидкий штрих кладеться лише в найбільш тіньових місцях.

Особливу увагу потрібно звергнути на психологічну підготовку учнів до виконання цього завдання, тому що перші начерки, як правило, часто бувають невдалими, і діти можуть швидко розчаруватись у наслідках своєї праці. Щоб зацікавити учнів, це завдання можна оголосити конкурсним, влаштувавши в кабінеті виставку кращих начерків.

Рис. 2.

Тональне опрацьовування малюнка починається з нанесення штрихами тону в ділянках, розташованих в тіні (власна тінь, півтінь, падаюча тінь). Далі тон посилюється, насичується, і тим самим одночасно уточнюються, конкретизуються форма, об'єм окремих ділянок фігури тварини, вигини, повороти шиї, спини, лопаток і т.д. [4].

Важлива увага надається передачі фактури шерстного покриву тварини, оперення птаха, їх напрямку і розподілу. З цією метою необхідно не поспішаючи розглянути «рух», напрямок шерсті, оперення на окремих ділянках тварин, птахів, розібратися в його закономірностях і за допомогою штрихування і тушування передати м'якість, пластичність, гладкість шкіри одних тварин і пухнастість інших.

Після виконання ряду начерків і зарисовок можна переходити до тривалих малюнків з натури (олівцем і аквареллю), чучел тварин і птахів: вовка, зайця, лисиці, їжака, собаки, кішки, кози, качки, сороки, шуліки, голуба і ін. Тварини зображуються як окремо, так і в групі [1].

Якщо малюнок виконується аквареллю, можна застосувати будь-який спосіб роботи акварельними фарбами. Але на самому початку, при виконанні перших завдань, все ж таки краще використовувати прийом поступового насичення кольору, прийом лесування, роботи «по сухому». Необхідно також виконати якомога більше швидких етюдів аквареллю з опудал тварин і їх деталей.

Основне завдання, яке стоїть перед учнем при роботі над живописними начерками та швидкими етюдами така: по можливості коротко за допомогою жодних зображуючих засобів дати загальне уявлення про форму та колір птаха та його головних деталей [9].

В живописі зображуючими засобами являються красиві плями, відношення теплих та холодних відтінків кольорів. Живописний начерк можна виконувати, зробивши на листку попередню розмітку олівцем.

Кольорові начерки і швидкі етюди повинні відрізнятися сміливими, обдуманими рішеннями, передачею головних, істотних особливостей натури, узагальненим тлумаченням зображуваного. Дуже зручним матеріалом для проведення такої роботи являється акварель. Вона володіє великими зображуваними можливостями, оперативна в руках учня, порівняно проста в користуванні, що немало важливо при здійсненні швидких етюдів і начерків. Акварель забезпечує різноманітність технічних прийомів виконання живописних творів.

Розглядаючи завдання живописного зображення птахів, потрібно зупинитися на деяких моментах. Одним із таких моментів являється велике яскраве різноманіття, кольорове багатство зображуваної натури, різниця в характерному забарвленні зовнішнього покриву, тобто пір'ї [8].

На початковому етапі роботи виконується підготовчий рисунок, на якому встановлюється обриси тулуба птаха, намічаються головні деталі. На останньому, заключному етапі роботи завершується уточнення кольору та форми. Додатковим перекриттям тонких шарів акварельних фарб досягається складність кольорових нюансів та активна кольорова і тональна співзвучність.

Необхідно підкреслити важливість дотримання методичної послідовності виконання педагогічних малюнків. За діями вчителя пильно спостерігають школярі. Не можна працювати безсистемно, не зважаючи на прийняті в методиці принципи послідовного виконання малюнків: від загального -- до часткового, від головного -- до другорядного. Пояснювальне, показове малювання, що проводиться вчителем, активно впливає на школярів, і виконувати таке малювання слід відповідально, враховуючи, що весь процес роботи над малюнком, кожний його етап є педагогічною дією [1]. Можна відмітити своєрідну динамічність педагогічних малюнків, яка полягає в тому, що протягом дуже нетривалого часу вчитель поступово створює малюнок в присутності учнів, які бачать весь процес малювання в динаміці: від перших штрихів до останніх.

При виконанні педагогічних малюнків необхідно враховувати вік дітей, рівень їх розвитку, інтереси, можливості. І справа тут не тільки в змісті завдань, передбачених програмою для того або іншого року навчання. Важливо ще й те, щоб малюнки вчителя по кількості і складності закладеної в них учбової інформації, за своїми образотворчими якостями, по своїй цільовій орієнтації були різними для кожної вікової групи учнів. Наприклад, в малюнках, призначених для школярів молодших класів, міра спрощення зображення може бути дещо більшою, ніж в малюнках, розрахованих для демонстрації старшим учням. Відповідно у кожній віковій групі може змінюватися співвідношення захоплюючого початку і раціонально-логічного матеріалу в малюнках вчителів [8].

Не завжди зміст педагогічних малюнків, що залежить передусім від теми уроку й навчального матеріалу, що ілюструється, може мати яскраво виражену образну характеристику або супутнє гумористичне трактування зображення. У тих випадках, коли змістом пояснювальних малюнків є матеріал методичного характеру (наприклад, демонстрація послідовності створення зображення або методів побудови об'ємної форми якого-небудь предмета), принцип подачі учбового матеріалу буде відбуватися з переважанням логічних елементів над емоційними.

Вчитель-художник повинен володіти підвищеним педагогічним тактом, гострим чуттям художника, щоб не перевантажити своє пояснення, образотворчий показ навчального матеріалу зайвою геометризацією, щоб не перетворити процес навчання, цікаві заняття малюванням в нагромадження методичних схем.

Малюнок вчителя -- авторитетне свідчення правильності тих методичних положень, які висловлює вчитель під час усних пояснень. Такий малюнок переконує школярів в користі і доцільності навчання, в необхідності оволодіти образотворчою діяльністю. Педагогічне малювання, уміло і цікаво виконане вчителем, підіймає його авторитет [4].

Важливу роль в оволодінні майстерністю швидкого малювання відіграє розвиток зорової пам'яті і уяви, уміння здійснювати начерки на основі швидкоплинних вражень, отриманих внаслідок короткочасного спостереження натури. У зв'язку з цим представляють інтерес вправи в швидкому малюванні. Одна з таких вправ проводиться так [7]. Протягом 1-2 хвилин слід уважно розглянути об'єкт майбутньої зарисовки, визначити його основні характерні особливості, принцип побудови, а потім, прибравши предмет або відвернувшись від нього, зробити лаконічний нарис по пам'яті. Наприкінці роботи можна знову подивитися на модель, щоб оцінити міру об'єктивності зображення. Згодом виконання зарисовок за спостереженнями стає звичною справою, і їх створення не представляє значних труднощів.

13. Портрет — один із головних Жанрів образотворчого мистецтва, зображення людини або групи людей, що реально існують або існували в минулому. За характером зображення виділяють портрети парадні, офіційні та камерні. Портрет людини у вигляді якого-небудь алегоричного, міфологічного, історичного, театрального або літературного персонажа називають костюмованим. Окремим видом портрета є автопортрет — зображення художником самого себе. Серед різновидів Живописного портрета: поясний, погрудний, поплічний портрети, портрет на повний зріст, груповий портрет, портрет в інтер'єрі, портрет на тлі пейзажу та ін. У скульптурі портретне зображення може бути виконане у вигляді статуї (зображення на повний зріст), бюста (погрудне зображення), торса (людська фігура без ніг або по пояс).

З розвитком мистецтва його вило-жанрова система зазнає постійних змін: деякі жанри застарівають і виходить із вжитку, проте з'являються нові жанри. Так, у XX ст. поширюються нові вили і жанри музичного мистецтва, пов'язані насамперед із джазом, роком. Замість тематичних жанрів, на які переважно поділялося традиційне для нового часу образотворче мистецтво, в сучасному візуальному мистецтві жанровий поділ ведеться за принципом суто технічної репрезентації твору: живопис, реді-мейд, фотографія, інсталяція, відсо тощо.

Про що може розповісти дитячий малюнок. “Людина є мірою всіх речей” – так висловлювався давній мудрець. Ця думка була гаслом як в античні часи, епоху Відродження, Нового часу, так є актуальною і нині. Вона не тільки визначає особливу роль людини у світі, її призначення, а й визнає людину критерієм розвитку змісту малюнка в творчій художній діяльності дітей. Відразу до зображувальної стадії каракулів дитина починає малювати людину, яка стає найулюбленішим предметом зображення. Цю особливість вчені помітили вже давно. Так, італійський дослідник дитячого малюнка Д. Річчі дотепно зауважив, що біблійне створення світу закінчилося творінням людини, а дитина починає творити в зворотньому порядку - з людини. А зараз під враженням почутого намалюйте портрет людини. Хто це буде, обирайте самі.

Можливо, то буде портрет однокласника чи автопортрет. У роботі вам допоможуть деякі пропорції

елементів портрета. Починати роботу необхідно з малювання овоїда – це фігура дуже наближена до

овалу, тільки нижня її частина має форму підборіддя людини. Овоїд розділити навпіл вертикальною

віссю. Вісь поділити горизонтальними лініями на три рівних частини. У верхній будуть знаходитись

брови та лоб, у середній – очі, ніс та вуха, у нижній – губи та підборіддя. Головне у портреті – це очі,

вони – дзеркало душі. Очі знаходяться на відстані третього ока. Головне в портреті очі, вони

віддзеркалюють людську душу.Жести рук можуть розкрити емоційний стан людини. У спокійної

людини руки розслаблені, у зосередженої пальці напружені, стиснені. Навколо голови має бути

достатньо простору, тла. Стільки, щоб «портретові було чим дихати»

Пам’ятайте, не можна промальовувати спочатку ніс, око чи вухо. Малюючи одне, не забувайте

про інше, бо в результаті вийде не портрет , а набір з окремих деталей обличчя.

Що ж, за діло. У вас все вийде. Малюнок виконуєте у техніці «вутіль», скориставшись при

цьому таблеткою активованого вугілля.

Можливості малювання вуглем необмежені.

Вуглем можна виконувати то широкі густі лінії, то тонкі штрихи, то легкі півтони

з багатством відтінків, з глибоким бархатистим тоном. Папір краще для роботи

вуглем брати рихлим , зернистим, для роботи користуватись потрібно м’якою

ганчіркою, гумкою. Закріпляти свої творіння будемо лаком для волосся.

При малюванні портрета пам’ятайте, що закон перспективного скорочення застосовується не

лише у пейзажі, натюрморті і т. д., а й у портреті.

14. Тематичне малювання

Урок малювання на теми вимагає від учителя високої підготовки. Але в той час для дітей це найцікавіший урок по зображувальному мистецтву. Цей розділ передбачає малювання по пам’яті (наприклад, “Як я провів літо”), по спостереженню («Осінь в саду»), за уявою («На невідомій планеті»). Але всі ці види діяльності можуть бути з’єднані в одній роботі. Малюючи на тему “Зимові ігри”, учень може використовувати спогади проте, як він катався взимку на ковзанах, спостереження за дитячими іграми і зобразити, яким вони уявляють майбутній льодовий стадіон.

Урок малювання на тему складається з таких елементів :

а) ознайомлення з темою або літературним твором, вибір сюжету, характеристика персонажів.

б) складання ескізу композиції.

в) необхідні для роботи спостереження та замальовки;

г) виконання роботи

д) аналіз та оцінювання виконаних робіт.

Малювання по пам’яті або спостереженню

Цей вид малювання відноситься до тематичного. Головне на уроці тематичного малювання - передача у малюнку сюжетного зв’язку, змісту та розкриття теми в малюнку. Помічені дитиною особливості предметів притягують його увагу. Пояснення вчителя розширюють його знання, розвивають інтерес до подальших спостережень.

Розглядаючи дерева, діти намагаються зрозуміти, чому дерева однієї породи всі різні. Їх цікавить і архітектура. „У всіх будинків є дах, стіни вікна, - підкреслюють діти. - І всі ж будинки різні".

Нові враження і знання відображаються в дитячих малюнках. Це, у свою чергу, веде до необхідності розширити технічні можливості відображення з допомогою нових прийомів і матеріалів. Індивідуальні образотворчі характеристики предметів приводять до більш частого спостереження реальних предметів, а не тільки їх зображеннях в малюнках.

Великого значення набуває індивідуальна робота з дітьми під час уроку малювання. Деякі діти зазнають труднощів у зображенні якого-небудь предмета, потрібного в їх сюжетному малюнку. У цьому випадку вчитель може показати, як малювати весь предмет або якусь його частину. Іноді варто запропонувати дитині зробити зображення нарядним, вводячи в малюнок якийсь орнамент, прикрасити можна не тільки зображення, але й фон, що зробить малюнок більш завершеним.

Важливою опорою на уроках малювання є спостереження реальних предметів і явищ. Пропонуючи дітям зобразити місцевий пейзаж, необхідно під час прогулянок, екскурсій по місту роздивитись з ними оточуючі будинки, допомогти кожному вибрати будинок, який він буде малювати, добре роздивитися його і запам'ятати, чим він відрізняється від інших: якщо є архітектурні прикраси, вітрини магазинів, арки і т.д.

Роздивляючись будинки, діти одразу ж спостерігають і за рухом транспорту, людьми. Кожна дитина бачить і запам'ятовує те, що найбільш приваблює її увагу.

Потрібно показати прийоми зображення машин, будівель, дерев, використовуючи фарби та папір.

Як же діти малюють людину, птахів, тварин? Складність полягає у тому, що потрібно не тільки передати індивідуальні особливості предмета, але й зобразити його у русі. До цього діти підготовлені попередньою роботою у 1-3 класах, де вони малювали спочатку окремих представників тваринного світу, а потім вже тварин, які йдуть чи біжать. У малюнках дітей третього класу ще більше місця займає передача руху. Але ці рухи одноманітні.

Для того, щоб діти мали змогу передати різноманітні рухи людини, потрібно звертати їхню увагу на положення рук, ніг, тулуба при ходьбі, бігу.

Спостереження рослинного світу також знаходять велике місце у малюнках дітей. Вони малюють дерева, особливо квітучі, кімнатні рослини, садові і польові квіти.

Дотримуючись мети розвитку творчої самостійності на уроках образотворчого мистецтва, треба намагатися давати дітям такі теми в малюванні, щоб вони, у першу чергу, були пов'язані безпосередньо з життям дітей, з тими виховально-освітніми задачами, над виконанням яких зараз працює вчитель.

В оцінюванні робіт по темі, у першу чергу, звертається увага на видумку дітей, на прояв самостійності у вирішенні теми, на виразність у передачі окремих предметів, добір кольорів, а також на моральну основу сюжету натури. Мало уявити тільки зовнішність предмета, необхідно щоб була можливість уявити цей предмет так, як він сприймається тим хто малює в процесі його детального аналізу при малюванні з натури, з точки зору різних задач, які виникають в цьому процесі. При малюванні по пам'яті і за уявою важливим моментом є ясне уявлення не тільки предмету, але й самого процесу зображення.

Зоровий образ, який формується в процесі зображення, має тенденцію до зміни, доти, поки він не буде максимально повно відображати реальну дійсність, тобто доти, поки малюнок не стане найкраще відображати зображувальний предмет.

Кінцевою метою в процесі зображувальної діяльності є такий розвиток пам'яті, при якому один раз поспостерігавши, дитина змогла б міцно закріпити об’єкт у пам'яті і за потреби відобразити з абсолютною точністю.

Велику користь приносить малювання по пам'яті чи за уявою, коли заздалегідь проводяться спеціальні спостереження предмета, що зображується протягом якогось часу (1-5 хвилин).

Малювання по пам'яті та за спостереженням - дуже важливі види тематичного малювання для школярів. Під час їх застосування розвиваються такі психологічні механізми дитини як пам'ять, спостереження. Діти також вчаться не тільки спостерігати та запам'ятовувати певний об'єкт, а й аналізувати його, порівнювати його характерні властивості.

Дітей треба не тільки вчити створювати нові зображення, але й озброювати досвідом творчої діяльності. Для цього потрібні спеціальні методи. Розглянемо декілька з них - евристичний та дослідницький методи. Ці методи спрямовані на навчання пошукам самостійного рішення зображувальної задачі, можливих варіантів, розвиток творчого мислення, уяви. Ці методи можна використати, коли вчитель пропонує дітям виконати якесь творче завдання, створити щось по своєму замислу.