Сковорода

Три світи У системі самосприйняття Сковороди вчення про три світи не є чимось другорядним: «Є ж три світи. Перший є всезагальний і світ населений, де живе все народжене. Цей, складений із незлічених світ-світів, і є великий світ. Інші два часткові й малі світи. Перший — мікрокосм, тобто світик, малий світ або людина. Другий світ символічний, тобто Біблія. У населеному будь-якому світі сонце є око його, і око це є сонце. А як сонце є голова світу, то не дивно, що людина названа мікрокосм, тобто маленький світ. А Біблія є символічний світ, тому що у ній зібрані небесних, земних і глибинних створінь фігури, щоб вони були монументами, які ведуть нашу думку у поняття вічної природи, прихованої у тлінній так, як малюнок у фарбах своїх».

Філософія серця Хто хоче бути щасливим, той насамперед повинен пізнати самого себе, тобто внутрішню сутність, свою духовність, або своє серце. Людина, яка не пізнала себе, не може обрати відповідно до своєї природи сферу діяльності, отже, не може бути щасливою. Власна ж природа людини не вибирається, вона - від Бога. Отже, у кожної людини своя природа, яку не кожна змінити, її можна лише пізнати і обрати такий життєвий шлях, який співзвучний її серцю, тобто внутрішньому духовному світу. Звідси вчення Сковороди про "сродну працю» його інтерес до вчення тих Філософів у яких етика має велике значення.

Котляревський - зачинатель нової української літератури

«Енеїда» І. Котляревського вийшла друком 1798 року. Але цій події передувала майже тридцятирічна, нехай і з перервами, робота над текстом. І письменник дійсно зміг досягти художньої досконалості тексту. Напевне, через наполегливу працю І. Котляревського і його природний літературний хист, які у поєднанні зазвичай і творять дива, українська література зараз може похвалитися цим прекрасним шедевром гумору і дотепності, краси і глибокого змісту.

«Енеїда» — перший твір нової української літератури. У чому ж полягало новаторство письменника? Насправді, цей твір принципово відрізняється від усього, що було створено українськими письменниками до того часу. Тому нова українська література починає свій відлік саме з цього твору.

Пишучи поему, І. Котляревський спирався на попередню традицію. У творі відчутні впливи філософії Сковороди, бурлескної літератури, інтермедій, вертепної та шкільної драми, поетичної традиції (зокрема, творів Некрашевича), а найбільше — впливи самого життя, народних звичаїв та традицій, народного характеру.

Шевченко

Світогляд Життєвий шлях Шевченка символізував сумну долю його народу. З пророцтвом поета пов'язується ще один елемент романтизму його світогляду – міфотворчість. Велика правда завше осліплює, вона не тільки не освітлює, а й затьмарює, і чим яскравіше світло, тим глибші тіні, більше бажання зазирнути туди. Міф постає тут аналітичним та синтетичним окресленням пророцтва, з'єднанням холодного з гарячим розумом, розуму з почуттям, засобом висвітлення прихованого, затіненого, вищого та віщого, віщої правди, модернізацією цієї правди як відповіді відчуттів на сучасне для митця, репрезентованого минулим, за яким стоять не ідеї, сили, події, а люди. Ось це і зумовлює цілісність світогляду Тараса Григоровича Шевченка як Генія і Пророка, силу і славу його правди. Д. Чижевський, характеризуючи світогляд Т. Шевченка як "антропоцентризм", сутність якого полягає у зведенні людини у центр всього буття, всього світу як природи, так й історії, усіх сфер людської культури, зумів показати специфіку цього погляду, особливо по відношенню до природи. Він показав, що за таким світоглядом природа постає як щось підпорядковане людині, резонатор або дзеркало, прислуховуючись або вдивляючись в які людина чує і бачить саму себе. Природа відгукується на все, що діється в серці людини, відбиває її внутрішнє життя в наглядних образах та символах. Однак, як саме природа відгукується на життя людського серця, говорить з людиною, озивається до неї, підслуховує її, сумує, хвалить Бога, плаче, сміється, -- усе це залежить від того, що переживає людина, яка завжди залишається у центрі образу, історії, житті історичної події.