1. Вивчення історії України, як і інших країн, ґрунтується на історичних джерелах, дослідженням яких займається спеціальна наукова дисципліна —джерелознавство. Під історичними джерелами розуміються всі пам'ятки минулого, які свідчать про історію людського суспільства. Історичні джерела слід відрізняти від історичного дослідження, написаного на основі аналізу джерел. У науці розрізняють п'ять основних типів історичних джерел:

1) речові — пам'ятки матеріальної культури — археологічні знахідки (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети тощо), архітектурні пам'ятники;

2) етнографічні — пам'ятки, в яких знаходимо дані про характер і особливості побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу;

3) лінгвістичні джерела, тобто дані з історії розвитку мови;

4) усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.;

5) писемні джерела, які є основою історичних знань.

Писемні джерела, в свою чергу, можна поділити на дві основні групи:

1) актові матеріали — джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, договори, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, стенограми і т.п.;

2) оповідні пам'ятки—літописи, спогади, щоденники, листи, записки, публіцистичні, економічні, літературні та інші твори.

Джерел, на базі яких вивчається історія України, надзвичайно багато.

2. Хрещення Русі — процес прийняття і поширення християнства у Великому Князівстві Руському, Київській Русі.— масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом інших міст держави князем Володимиром I Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі.

Утвердження християнства на Русі — тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть нашої ери, пройшовши у своєму розвитку кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології.

З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом по інших містах. Учителями були свящ. з Корсуня, які знали слов. мову. Факт, що з прийняттям християнства не прийшло до безпосереднього політ, опанування Руси Візантією, а відкрито новій християнізованій спільноті зв'язки з дальшими і близькими сусідами, слід уважати найпозитивнішим наслідком акту хрещення Русі і слов. Сходу.

Значення прийняття християнства.

Християнство створило широку основу для об'єднання всіх народів російського суспільства. Християнство поступово почало витісняти язичницькі обряди і традиції і на цій основі відбулася гуманізація cуспільства .Значним культурним переворотом було запровадження єдиної писемності. Прийняття християнства сприяло становленню міської культури в переважно сільськогосподарської за родом життєдіяльності країні. Під впливом християн розвивалися храмобудівництво, книжкова справа, література, історія та філософія.

На основі християнізації відбувається становлення нового типу державності в Київській Русі, яка значною мірою набуває візантійську форму. Встановлюється тісний взаємозв'язок між світською і церковною владою, при верховенстві перших над другим. У першій половині 11століття починається оформлення церковної юрисдикції. У відання церкви передаються справи про шлюб, розлучення, сім'ї, деякі спадкові справи.

Значна роль відводиться церкви в міжнародних справах, пов'язаних з поглибленням відносин з християнськими державами та церквами.

У цілому завдяки прийняттю християнства Київська Русь була включена в європейський християнський світ, а значить і стала рівноправним елементом європейського цивілізаційного процесу. Однак прийняття християнства мало і негативні наслідки. Православ'я сприяло відокремленню Русі від західноєвропейської цивілізації. З падінням Візантії Російська держава і

Російська православна церква виявилися, по суті справи, в ізоляції від решти християнського світу. Саме цією обставиною може бути частково пояснений відмову Західної Європи прийти на допомогу Русі в її протиборстві з іновірцями (татаро-монголами, турками та іншимизавойовниками).

3. У ході східної кампанії вермахту Україна стала першочерговим об’єктом німецької колоніальної експансії. Ще до війни Берлін розробив план її нещадної експлуатації, який став складовою частиною генерального плану „Ост”. Згідно з ним передбачалось знищити та депортувати в Сибір 31 млн. населення Польщі та західної частини СРСР і пересилити сюди 10 млн. німців. Що стосується України то передбачалось депортувати до Сибіру 65% населення.

Адміністративно-територіальне розчленування України

Назва	Території*
Дистрикт «Галичина»	Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська області (без північних районів); підпорядковувався так званому Польському (Варшавському) генерал-губернаторству

* Закарпаття з 1939 р. залишалося під владою Угорщини.

На окупованих українських землях упроваджувалися заходи для ліквідації будь яких ознак державності, насамперед територіальної єдності. Берлін розділив Україну на кілька окремих частин з відмінним окупаційним режимом. Львівська, Станіславська, Тернопільська і Дрогобицька області склали дистрикт „Галичина”, який було приєднано до Краківського генерального губернаторства, очолюваного Г.Франком. У перспективі Галичина повинна була стати територією рейху. У серпні 1941 р. було утворено рейхскомісаріат „Україна” у складі 12 областей (Волинь, Полісся, Правобережжя, а також Полтавська і Запорізька області). Його очолив призначений Гітлером лютий ворог українства Еріх Кох. Донбас і Слобожанщина передавались у підпорядкування фронтового військового командування. Українські землі Закарпаття фюрер подарував Угорщині. Там була утворена окрема адміністративна одиниця – „Підкарпатська територія”, якою керував угорський регент. На землях південної України між Дністром і Південним Бугом з центром в Одесі утворено „Трансністрію”, яку разом із Північними Буковиною і Бессарабією передано Румунії.

Окупаційна влада управляла захопленими територіями Сходу через спеціально створене міністерство А.Розенберга і численний адміністративний апарат з чіткою структурою. Будь яка політична діяльність українцям була суворо заборонена.