Головні риси громадянського суспільства:

— відокремлена від держави структура суспільства, до якої належать різноманітні асоціації, добровільні об´єднання людей;

— адекватний вільним відносинам обміну суспільний лад, політична система, за яких держава є похідною від громадянського суспільства та процесів у ньому;

— утвердження безпосередніх і різноманітних інтересів, можливість їх вираження та здійснення;

— можливість забезпечення справжнього, реального життя, на відміну від держави — сфери умовного, формального життя;

— наявність ринку, вільної конкуренції, відносин обміну діяльністю та її продуктами між незалежними власниками;

— безпосереднє спілкування людей;

— повага громадянських прав, які вважаються вищими за державні закони;

— свобода особистості;

— плюралізм, сукупність усіх неполітичних відносин у суспільстві й різноманітної діяльності людей;

— регулювання дій людей безпосередньо самими ж людьми, передусім через норми моралі.

72, Взаємодія держави і громадянського суспільства

Відносини між державою і громадянським суспільством можуть носити складний і взаємозаперечний характер. З одного боку, держава покликана реагувати на імпульси, що йдуть від суспільства, і в результаті повинна підпорядковуватися його інтересам, але, з іншого - вона сама намагається розширити свій вплив на суспільство. Остання тенденція отримує завершене втілення при тоталітаризмі: громадянське суспільство практично "розчиняється" у державі. І навпаки, можлива ситуація, коли громадянське суспільство намагається поставити себе на місце держави. Надмірна активність суспільства також може спровокувати серйозні суспільно-політичні й економічні кризи. Приклад: в Російській імперії напередодні 1917 р. існувала велика кількість ідеологічно різноманітних організацій, які активно конкурували з державною владою і заперечували саму можливість діалогу з нею. Є й інша небезпека. В середині XX ст. суспільствознавці виступили з попередженням, що надмірно велика кількість активних груп інтересів може паралізувати функції представницької влади і викривити їх на користь більш "організованих" груп навіть в умовах зрілої демократії.

Нарешті, не тільки надмірна присутність держави в економічній сфері, але й громадянське суспільство може негативно вплинути на економічну ефективність. Наприклад, вимоги певних груп інтересів про збільшення соціальних витрат держави можуть стимулювати інфляційні процеси.

Конструктивна взаємодія громадянського суспільства з державою передбачає:

- ініціювання прийнятих рішень органами влади, що тим самим спонукає до активності саму державу;

- зміцнює приватну ініціативу, що дозволяє вирішити деякі назрілі економічні і соціальні проблеми без втручання держави (організація суспільно корисних видів діяльності, благодійних фондів, недержавних навчальних закладів тощо);

-формування політичної культури громадян, у тому числі громадянських форм поведінки.

Американський політолог Ф.Шміттер вказує ще на одне важливе призначення громадянського суспільства – виступати джерелом потенційного опору сваволі і тиранії правителів, незалежно, чи то незаконні узурпатори, чи фанатична більшість.

Таким чином, громадянське суспільство є оза державною сферою соціуму. Дослідники, як правило, розміщують його між державою і економічною сферою.

У структурному плані воно буде включати в себе:

- по-перше, сімейно-родинні, етнічні, релігійні і моральні відносини, а також неопосередковані державою політичні відносини між партіями і суспільними рухами;

- по-друге, соціальні інститути: сім'я, церква, недержавні ЗМІ, культурні, релігійні, спортивні асоціації, партії, органи місцевого суспільного самоуправління, профспілки, торгові палати, союзи підприємців.

74, Реформа політичної системи України

74,Транс фор ма ція полі тич ної сис теми Укра ї ни

Транс фор ма ція полі тич ної сис теми Укра їни в реаль них умо вах сьо-

го дення має бути спря мо вана на вироб лення (на основі кон сен сусу між

Національна доповідь 19

2.1 Транс фор ма ція полі тич ної сис теми Укра ї ни

основ ними полі тич ними сила ми) діє здат ної, кон со лі до ва ної влади, подо-

лання про ти сто яння між її гіл ками, пошук опти маль них шля хів від но син

між центром і регі о нами. Осно вою даного про цесу має стати здійс нення

кон сти ту цій ної реформи. Це над асть мож ли вість прин ци пово зміс тити

акцент з поділу влади між її різ ними гіл ками на їх вза є мо дію:

– ви зна чити опти мальну роль інсти туту Пре зи дента Укра їни в полі-

ти ко-пра во вій системі;

– по до лати кризу укра ї нсь кого пар ла мен та риз му;

– вре гу лю вати про блеми регі о наль ного й міс це вого само вря ду вання,

діяль ності тери то рі аль них громад.

Най більш імо вір ним у сучас них умо вах може стати полі тич ний кон-

сен сус на основі кон сти ту цій ного закріп лення прин ци пів пре зи де нтсь-

ко-пар ла ме нтсь кої полі тич ної сис теми, роз бу дови єди ної, силь ної вер-

ти калі влади. У кон тексті орга ні за ції вико нав чої влади значна час тина

полі тич ної і нау ко вої еліти як полі тич ного іде алу роз гля да ють пре м’єр-

пре зи де нтську форму прав ління (ана лог – Німеч чи на), яка, на їхню

думку, більше від по ві дає заса дам демок ра тич ного розвитку.

Кон сти ту ційне роз ме жу вання пов но ва жень у три кут нику Пар ла-

мент – Пре зи дент – Уряд та пра во вий ста тус централь них орга нів вико-

нав чої влади мають вста нов лю ва тися кон сен су сом полі тич них сил.

Кон сен сус закріп лю ється в спе ці аль них зако но дав чих актах: законі про

Пре зи дента, законі про Кабі нет Мініст рів Укра їни, законі про Вер ховну

Раду Укра їни (Рег ла менту для забез пе чення її ефек тив ної про це су аль ної

діяль ності як єди ного зако но дав чого органу кра їни на сьо го дні недо с-

та тнь о).

Важ ли вим є досяг нення чіт кості в кон сти ту цій ному роз по ділі пре ро-

га тив і пов но ва жень між гіл ками влади. Проте в Кон сти ту ції закла дено

конф лікт ність між вироб лен ням внут рі шньої і зов ні шньої полі тики.

Нечіт кість щодо права на пре ро га тиву у визна ченні напряму зов ні шньої

полі тики пере шко джає її узго дженню з внут рі шньою полі ти кою і тим

самим усклад нює роботу меха ніз мів полі тич ної влади й дер жав ного

управ лін ня.

За існу вання пре зи де нтсь кої рес пуб ліки внут рі шня і зов нішня полі-

тика дер жави визна ча ється Пре зи ден том і здійс ню ється через очо лю ва-

ний ним уряд. У разі пар ла ме нтсь кої або змі ша ної полі тич ної сис теми

20 Національна доповідь

2. Полі тичні та дер жав но-пра вові пере тво рен ня

засади внут рі шньої і зов ні шньої полі тики мають корес пон ду ва тися

з полі тич ним кур сом пар ла ме нтсь кої біль шості, яка фор мує уряд і несе

від по ві даль ність за нього. Від по відно, саме пар ла ме нтсь кій біль шості

нале жить пре ро га тива подання засад на роз гляд Вер хов ною Радо ю.

Неза лежно від уст рою полі тич ної сис теми, гілка влади, яка без по се ре-

днь о здійс нює зов нішню полі тику, зобо в’я зана під по ряд ко ву вати свої дії

заса дам, визна че ним Вер хов ною Радо ю. Тільки в такий спо сіб можна

забез пе чити узго дже ність внут рі шньої і зов ні шньої політики.

За сади внут рі шньої і зов ні шньої полі тики є чин ними тільки на час

існу вання уряду, утво ре ного пар ла ме нтсь кою біль шістю, або на час існу-

вання самої пар ла ме нтсь кої біль шості. Неми ну чість пері одич них змін

у кон фі гу ра ції пар ла ме нтсь кої біль шості та уря дів потре бує спе ці аль ної

про це дури при ско ре ного і спро ще ного при йн яття від по від ного закону –

напри клад, без попе ре днього роз гляду в комі те тах і з пер шого читання