6. Боротьба з ворогом у тилу. Радянські партизани та оун-упа

Поразка гітлерівських військ під Сталінградом, Курськом, на Дніпрі, висадка англо-американських військ у Сицилії їх наступ у Північній Африці та Італії активізували рух Опору в усіх окупованих фашистами країнах.

Небувалого розмаху набрав радянський партизанський рух. Змінилась тактика партизанської війни: якщо на першому стані боротьби з окупантами партизани здебільшого вели активну диверсійно-розвідувальну діяльність, створювали і розширювали партизанські зони і краї, то після докорінного перелому в ході війни, що стався на фронтах, найбільші партизанські з'єднання рушили у рейди в глибокий ворожий тил.

З червня по жовтень 1943 р. тривав карпатський рейд з'єднання С.Ковпака. За п'ять місяців партизани з боями пройшли територією Полісся, Рівненської, Львівської, Тернопільської та Станіславської областей; форсували річки Случ, Горинь, Збруч, Дністер, Прут; розгромили німецькі гарнізони в Скалаті, Галичі, Росолині, Солотвині, Рафалівці.

 Гітлерівці кинули проти ковпаківців значні сили вермахту та поліції. 11 разів партизани проривали вороже оточення. 4 серпня 1943 р. партизанське з'єднання розгромило ворожий гарнізон у м. Делятині, вивело з ладу нафтодобувний комплекс, залізницю, мости. Проте виснажливі бої з фашистськими загарбниками та Українською самообороною (військові національні загони в Галичині) змусили ковпаківців повернутися на свої бази.

Рушили в рейди також партизанські з'єднання О.Федорова, М.Наумова, А.Мельника, П.Вершигори.

Під час партизанських рейдів постійно робилися спроби встановлення контактів між радянським і польським підпіллям. У рамках з'єднань радянських партизан створювались польські загони, які мали діяти в Західній Україні.

Однак встановлення тісних контактів не відбулося. Кремль і Польський еміграційний уряд в Лондоні мали різні точки зору на державну приналежність західноукраїнських земель: перші посилались на волевиявлення українського народу 1939 р., другі – на європейський устрій 30-х років.

Нова військово-політична ситуація, яка склалась в Україні, підштовхувала ОУН-УПА до необхідності політичної еволюції.

У серпні 1943 р. відбувся ІІІ Надзвичайний великий збір ОУН(Б). У рішеннях збору відзначалось, що Україна має бути демократичною республікою, побудованою на принципах соціальної справедливості, в якій немає місця будь-якій системі експлуатації.

У прийнятих документах передбачалася передача землі селянам, запровадження 8-годинного робочого дня, залучення робітників до управління підприємствами; проголошувались свобода слова, думки, переконань, рівність усіх громадян в своїх правах, в тому числі представників національних меншин. Було, зокрема, знято гасло ОУН «Україна для українців» і висунуте нове: «Воля народам, воля людині». Оунівці закликали до боротьби на два фронти – проти Сталіна та Гітлера.

Згідно з новими ідеологічними засадами ОУН, український національно-визвольний рух мав іти «до створення соборної, суверенної держави» в союзі з іншими поневоленими народами. Це положення зробило можливим створення в рядах УПА неукраїнських національних формувань: азербайджанців, вірменів, грузинів, узбеків, казахів, татар, литовців. У складі ОУН з'явилися лікарі єврейського походження.

Дуже показовою є зміна ставлення ОУН до росіян. Якщо на початку війни позиція ОУН щодо росіян була такою: «Кожен москаль – будь він пролетар чи буржуй, чи комуніст, чи безпартійний – це заклятий ворог України», то в рішеннях збору 1943 р. зазначалось: «Рішуче уникати слів «кацап», «москаль», «більшовицька Москва», звертати увагу на те, що українці, росіяни і білоруси разом зазнали від німецького лиха».

Нова платформа ОУН-УПА практично проявилася під час рейду С.Ковпака. Партизани-ковпаківці і раніше вели активну пропагандистську роботу серед УПА. Наприклад, комісар партизанського з'єднанняС.Руднєв весь час наголошував на тому, що «можна жити окремо, але ворога треба бити спільно». І ось, під час рейду ковпаківців, повстанці пропустили партизанів через свою територію.

Траплялися окремі випадки переходу бійців УПА на бік ковпаківців. В свою чергу ОУН-УПА вела пропагандистську роботу І серед радянських партизанів, закликаючи їх переходити на бік УПА і разом боротись за незалежну Україну.

І все ж, між частинами УПА і радянськими партизанами не було масштабних спільних дій, навпаки, вони були, здебільшого, ворогуючими сторонами.

Перші сутички УПА і Червоної Армії розпочались при вигнанні німців із Правобережної України. Після вступу радянських частин в Західну Україну число таких сутичок зросло. Щоб уникнути вели­ких втрат, повстанці вирішили перечекати радянський наступ у лісах, а вже потім завдати ударів по тилах і підрозділах НКВС.