Професія - журналіст

13.1. ПРОФЕСІОНАЛЬНІ ЯКОСТІ

13.1.1. Почуття обов’язку, відповідальність

13.1.2. Інтелект, поінформованість, цікавість і компетентність

13.1.3. Харизма, внутрішній світ

13.1.4. Уміння писати

13.2. ЖУРНАЛІСТ У ГАЗЕТІ

13.2.1. Мова

13.2.2. Пояснення подій

13.2.3. Актуальність

13.3. ЖУРНАЛІСТ НА РАДІО

13.3.1. Звук

13.3.2. Оперативність

13.3.3. Гарний текст

13.4. ЖУРНАЛІСТ НА ТЕЛЕБАЧЕННІ

13.4.1. Колективна творчість

13.4.2. Телевізійний оператор

13.4.3. Режисер

13.4.4. Звукорежисер (звукооператор)

13.4.5. Візуальне мислення

13.4.6. Відповідати за усіх

13.5. ВЕДУЧИЙ ТЕЛЕРАДІОПРОГРАМ

13.6. ТЕЛЕКОМЕНТАТОР

13.7. ВЕДУЧИЙ ПРОГРАМИ НОВИН

13.7.1. Нова професія

13.7.2. Говорити звичною мовою

13.7.3. Підкреслити драматизм

13.7.4. Керувати колективом

13.7.5. Зовнішній вигляд

13.8. ВЕДУЧИЙ ТЕЛЕШОУ

13.8.1. Ток-шоу

13.8.2. Стати своїм

13.9. ЖУРНАЛІСТ В ІНТЕРНЕТІ

13.9.1. Інтернет як медіаструктура

• Глобальність

• Мультімедійность

• Інтерактивність

13.9.2. Журналіст в Глобальній мережі

13.1. Професіональні якості

Професійні якості важливі в будь-якій професії. Якщо перелічувати всі риси особистості, якими повинен володіти справжній журналіст, то це займе чимало місця і навряд чи дасть по-справжньому повне уявлення про специфічні риси професії. Доцільніше розглянути групи рис, що містять у собі безліч аспектів, деталізувати які нема рації.

13.1.1. Почуття обов’язку, відповідальність. Вони – перші в списку обов'язкових професійних якостей. Робота журналіста, на відміну від безлічі інших професій, пов'язана з обов'язковим ритмом, що задають випуски теле- і радіопрограм, періодичність виходу друкованого видання. Нормальна робота журналіста - це жорсткий графік, що не терпить збоїв, при якому він знає що, у якому обсязі, з якою періодичністю він має робити. Програма, заявлена, скажімо, на 20.00, повинна вийти саме в цей час, і не може вийти в інший, оскільки редакція взяла на себе відповідальність за це перед суспільством і повинна свої зобов'язання виконувати. Репортер знає, про те, що щодня повинен видати в ефір чи представити до друку один (два, три чи більше) матеріали, а це вимагає від його максимальної напруги. Він увесь час знаходиться в режимі пошуку, його почуття загострені, свідомість і пам'ять працюють на результат. Підраховано, наприклад, що репортер ВВС працює в середньому 57,3 години на тиждень (тобто 10–12 годин на день). Але матеріал, який має бути поданий в редакцію або вийти в ефір, не залежить від його фізичного стану, втоми чи особистих проблем.

Коментатор щотижневої аналітичної програми чи ведучий аналітичної колонки в газеті не може занедужати, втомитися, передумати, оскільки це порушить звичний і сталий ритм, стане для аудиторії інформаційним ударом, може викликати непередбачені наслідки.

Саме почуття відповідальності, обов’язку змушує журналіста свідомо йти на такий стиль роботи, саме воно робить його професіоналом. Навряд чи досягне успіху той, хто приходить у журналістику, вважаючи, що можна писати тоді, коли його відвідає муза чи натхнення. Писати треба тоді і так, як цього вимагають обставини, як це прийнято в редакції.

Абсолютно не менше навантаження відчувають "вільні" журналісти, стрінгери (чи фрілансери), які, хоча і мають вільний графік роботи, змушені працювати ще більше, щоб заробити на хліб. Не маючи обов'язкових соціальних гарантій, існуючи на разовому заробітку, вони одночасно можуть розробляти кілька матеріалів, ритм їхньої роботи не знає перерв і вихідних, свят та уїк-ендів. Саме тому багато редакцій охоче користаються послугами професійних стрінгерів, що заміняють штатних журналістів у свята й неробочі дні.

Більшість журналістів працюють у такому напруженому ритмі не стільки під тиском керівництва, а в силу розуміння своєї ролі. Вони організовують свій робочий час, миряться з побутовими незручностями, бурчанням родичів, для того, щоб виконувати свою роботу на належному рівні. Без почуття обов’язку, підвищеної відповідальності така робота була б неможливою. Для успішної роботи в журналістиці ці якості потрібно здобувати чи виховувати в собі. Як правило, вік досвідченого журналіста – близько 30 років, оскільки саме в цьому віці з'являється достатній досвід, відбувається становлення особистості і зберігається досить сил і енергії для напруженої роботи.

13.1.2. Інтелект, поінформованість, цікавість і компетентність. Ця група якостей не менш важлива для хорошого журналіста. Неосвічена, дурна людина буде поганим журналістом вже через те, що його знання й здатність до аналізу залишаються на примітивному рівні, який вже після перших слів буде помітний більшості аудиторії і не викличе нічого, крім здивування й жалю. Людина розумна, інтелектуально розвинута мислить нестандартно, ємко, образно, здатна робити миттєві точні судження.

Розвиваючи свій інтелект, журналіст просувається нагору по східцям професійної майстерності. Він повинен багато чого знати, ще більше розуміти і ЗАВЖДИ думати. Легко відрізнити думаючу людини від тієї, яка мислить на рівні здорового глузду. Судження першого завжди в сукупності означають більше, ніж факти й аргументи, що ці судження складають. Мислення другого лінійно, де А пов'язане з В, В пов'язано з С, але ніякого зв'язку між А и С не проглядається.

Журналіст не може не бути зацікавленим. Адже професійна цікавість зовсім іншого роду, чим побутова. Цікавість журналіста побудована на прагненні знати буквально все. Це допомагає накопичувати й зберігати в пам'яті те, що коли-небудь придасться для чергового матеріалу.

Журналісти прагнуть до досягнення максимальної компетенції в тій галузі, у якій вони працюють. Знання і ще раз знання – ось девіз хорошого журналіста. Для набуття знань не слід шкодувати ні сил, ні часу. Часто буває так, що достатньо великі, але загальні знання журналіста дають йому той необхідний кругозір, що дозволяє йому орієнтуватися в складних ситуаціях більш ефективно, ніж вузьким фахівцям. Мислення компетентного журналіста здатно не тільки наводити факти, але і співставляти їх з іншими, проводити паралелі, тобто працювати не в одній площині, а в декількох. Саме такий стиль мислення дає найуспішніші результати, дозволяє бачити найскладніші ситуації об'ємно та цілісно.

13.1.3. Харизма, внутрішній світ. Хороший журналіст – завжди особистість. Глибока, нестандартна, цікава навколишнім, харизматична. Слово харизма¹⁰⁸ (від грецьк. милість, божественний дарунок, виняткова обдарованість) позначає здатність особистості залучати до себе увагу аудиторії, викликати в неї інтерес. Для тих, хто працює на телебаченні і кого глядач бачить щодня (чи досить регулярно), – це обов'язкова умова. Телебачення має ефект звикання, аудиторія поступово звикає до людини, що спілкується з нею, і ця людина стає близькою, зрозумілою, коли до нього починають відчувати симпатію і довіру. Психологи точно довели, що ступінь довіри знаходиться в прямого зв'язку з особистістю журналіста. Чим у більшій мірі виявляються його індивідуальні якості, тим у більшій мірі журналіст досягає успіху.

Досвідчені телеведучі знають, що екран не можна обдурити. Точніше, можливий разовий обман, корекція чи лукавство, що введуть глядача в оману щодо особистості людини на екрані, але не можна цього робити довгий час. Телеекран, як збільшувальне скло, виявляє всі нюанси особистості, збільшує їх, виявляє те, що глибоко сховано. Дурні здаються ще дурнішими, брехуни швидко виявляють себе, а добрі, позитивні люди стають нам близькими, викликають глибоку повагу. Телебачення – індикатор щирості, і саме щирість і багатий внутрішній світ приносять найбільший успіх.

На радіо складається специфічна ситуація, коли аудиторія відтворює образ ведучого тільки по голосу. Голос, як і манера поводження, абсолютно унікальна риса людини, у якій втілюються його внутрішні особливості. Те, про що людина говорить, які інтонації він використовує, як розмовляє зі співрозмовниками, які образи використовує у своїй мові, як сміється, радується чи сумує, як реагує, – все це в комплексі створює єдиний, цілісний образ. Образ, який є зліпком внутрішніх якостей особистості.

Текст, надрукований у газеті, - опосередковане відображення особистості. Читач практично ніколи не прагне уявити собі журналіста-газетяра зовні, і це, як правило, не має ніякої ролі для сприйняття. Читача скоріше цікавить спосіб мислення журналіста, тобто він оцінює журналіста на рівні глибокого внутрішнього сприйняття. Журналісти, які є чесними, іронічними і принциповими, тонко підмічають деталі і непримиренні до негативних явищ, швидко домагаються визнання у аудиторії, що виявляється в тому, що читачі шукають знайоме ім'я в наступному номері. Хоча є й інші приклади популярності: один з журналістів систематично перебріхував імена своїх героїв, і це стало настільки помітно, що багато читачів шукали його статті, щоб побачити, чиє ім'я він знову спотворить і яким чином. Це популярність негативної властивості, її варто уникати.

13.1.4. Уміння писати. Саме поняття "гарно писати" досить розпливчасте, не має однозначних категорій і чітких критеріїв оцінки. Однак кожний з читачів легко відрізнить добре написаний текст від тексту поганого. Це вміння виховується в кожній людині в процесі досвіду звертання до тексту, порівняння і формування особистого смаку.

У журналістиці є безліч правил, що дозволяють із упевненістю відрізнити хороший текст від поганого в професійному змісті, все ж інше залежить від смаку та особливостей кожного читача.

• Гарна мова завжди зрозуміла, вона допомагає говорити просто і доступно.

• Гарний текст лаконічний, але не уривчастий. У ньому немає чи майже немає зайвих, непотрібних, неточних слів і речень.

• Гарний текст легко читається, оскільки логічно, природно викладає матеріал, за заздалегідь визначеним планом. Він системний і гармонічний, і це очевидно відразу після прочитання для будь-якого читача.

• Гарний текст уміє приворожити, розповісти про те, про що хоче довідатися читач, не нав'язує йому думок та ідей, а звертається до розуму і почуття. Він діалогічний, побудований на довірливій розмові.

Подібні характеристики хорошого тексту можна перераховувати довго.

Є дві хибні протилежні точки зору. Одна – навчитися писати гарні тексти неможливо, бо це божий дарунок, який людина одержує від природи. Інша - навчитися писати досить просто, головне знати, про що хочеш сказати у тексті, а далі всі просто - сідай і пиши.

Як перша, так і друга омани дуже небезпечні у професійному змісті, оскільки змушують журналіста йти невірного шляхом - шукати натхнення там, де потрібний просто досвід і володіння ремеслом, чи приводять до повної зневаги до методики і принципів професійного тексту, тобто до писання з натхнення.

Професія журналіста пов'язана з особливим видом тексту, і це варто зрозуміти, перш ніж братися за перо. Багато підручників докладно чи в цілому розповідають про це, у всіх професійних вузах цьому учать. Але є речі, які просто необхідно знати для того, щоб добре писати, навіть якщо ви опанували основами професійної майстерності.

Добре пишуть ті, хто багато читає, - це парадоксальне правило практично не має виключень. Зрозуміло, це не означає, що чим більше людина читає, тим краще буде писати. Але людина, що мало читає або не читає взагалі, ніколи не буде писати добре. Досвід читання, пам'ять, що підказує інтуїтивно вгадані правила по'єднання слів, відповідні звороти, лексика, загальна культура писемної мови - далеко не повний перелік того, що дає читання. Осторонь ще залишається безліч питань: загальна культура, естетика друкованого слова тощо. Журналіст обов’язково має читати, щоб стати освіченою людиною, щоб систематично тренувати своє мислення разом із мисленням авторів книг, щоб відчути "смак", поезію, силу гарної мови.

Телебачення, яке теж тяжіє до розмовного стилю, також вимагає читання, оскільки говорить краще той, хто більше читає. Античні оратори вказували на необхідність глибоких знань промов попередників для того, щоб побудувати власний публічний виступ. Журналіст повинен бездоганно володіти літературною мовою чи хоча б добре її знати, щоб правильно говорити.