2.Теплоенергетичнийкомплекс в Україні сьогодні.

2.1. Структура тек України.

Українська електроенергетика складається з восьми електроенергетичних систем:

• Дніпровська

• Донбаська

• Західна

• Кримська

• Південна

• Південно-Західна

• Північна

• Центральна

До них входять такі енергопостачанні компанії:

1.Вiнницяобленерго

2.Волиньобленерго

3.Днiпрообленерго

4.Донецькобленерго

5.Житомиробленерго

6.Закарпаттяобленерго

7.Запорiжжяобленерго

8.Київенерго

9.Київобленерго

10.Кiровоградобленерго

11.Крименерго

12.Луганськобленерго

13.Львiвобленерго

14.Миколаївобленерго

15.Одесаобленерго

16.Полтаваобленерго

17.Прикарпаттяобленерго

18.Рiвнеобленерго

19.Севастопiльмiськенерго

20.Сумиобленерго

21.Тернопiльобленерго

22.Харкiвобленерго

23.Херсонобленерго

24.Хмельницькобленерго

25.Черкасиобленерго

26.Чернiвцiобленерго

27.Чернiгiвобленерго

Електричний струм виготовляють такі енергогенеруючі компанії:

ВАТ "Днiпроенерго"	Запорізька ТЕС Криворізька ТЕС Придніпровська ТЕС
ВАТ "Захiденерго"	Бурштинська ТЕС Добротворська ТЕС Ладижинська ТЕС
ВАТ "Донбасенерго"	Зуївська ТЕС Курахiвська ТЕС Луганська ТЕС Слов'янська ТЕС Старобешiвська ТЕС
ВАТ "Центренерго"	Вуглегiрська ТЕС Змiївська ТЕС Трипiльська ТЕС
ДАГК "Днiпрогiдроенерго"	Каскад КиївГЕС i ГАЕС Канiвська ГЕС Кремечуцька ГЕС Днiпродзержинська ГЕС Днiпровська ГЕС Каховська ГЕС
ДАЕК "Днiстрогiдроенерго"
Нацiональна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"	Запорiзька АЕС Пiвденно-Українська АЕС Рiвненська АЕС Хмельницька АЕС Чорнобильська АЕС (зупинено 15 грудня 2000 р.)

На 14 ТЕС енергогенеруючих компаній працює 99 енергоблоків сумарною потужністю 28027 МВт, з яких потужністю:

150 МВт ‑ 6,

175-210 МВт ‑ 43,

282-300 МВт ‑ 42,

720-800 МВт ‑ 8

27 ТЕЦ загального використання сумарною потужністю 4104 МВт

243 промислових ТЕЦ загальною потужністю 3100 МВт

2.2. Місце і роль України у світовому паливно-енергетичному комплексі (пек)

Сучасна структура світового паливно-енергетичного комплексу складалася під впливом процесів розвитку світової економіки, росту населення і виробництва, а також у залежності від обсягів і географічного розташування природних запасів основних енергетичних ресурсів.

З дані таблиці [1] і графіка, представлених нижче, видно, що за останні 50 років абсолютний приріст споживання первинних ресурсів склав приблизно 8 млрд. т умовного палива, тобто збільшився майже на 200%.

млрд.т.у.т.

1950 р.	1960 р.	1970р.	1980р.	1990р.	1997р.
3,9	4,7	6,8	8,7	10,3	11,9

На початку XX в. у структурі споживання енергоресурсів абсолютно переважне місце займало вугілля. Наприклад, у розвитих країнах до 1950р. не долю вугілля приходилося 74%, а нафти – 17% у загальному обсязі енергоспоживання [1]. При цьому основна частка енергоресурсів використовувалася усередині країн, де вони добувалися.

Середньорічні темпи росту енергоспоживання у світі в першій половині XX в. складали 2-3%, а в 1950-1975р. - уже 5% [1].

В другій половині XX в. світова структура споживання енергоресурсів перетерплює великі зміни. У 50-60-х рр. на зміну вугіллю усе більше приходять нафта і газ.

Покриття приросту енергоспоживання забезпечувалося в першу чергу за рахунок збільшення видобутку нафти. У період з 1952 по 1972р. нафта була дешевою. Ціна на неї на світовому ринку доходила до 14 дол./т [1]. В другій половині 70-х також починається освоєння великих родовищ природного газу і його споживання поступове нарощуєтьсявитісняючи вугілля.

До початку 70-х років ріст споживання енергоресурсів був в основному екстенсивним. У розвитих країнах його темп фактично визначався темпом зростання промислового виробництва. Тим часом, освоєні родовища починають виснажуватися і починає рости імпорт енергоресурсів, у першу чергу – нафти.

У 1973р. вибухнула енергетична криза. Світова ціна на нафту підскочила до 250-300 дол./т[1]. Однієї з причин кризи стало скорочення її видобутку в легкодоступних місцях і переміщення в райони з екстремальними природними умовами і на континентальний шельф. Іншою причиною стало прагнення основних країн - експортерів нафти (членів ОПЕК), якими в основному є країни, що розвиваються, більш ефективно використовувати свої переваги власників основної частини світових запасів цієї коштовної сировини.

У цей період ведучі країни світу були змушені переглянути свої концепції розвитку енергетики. У результаті, прогнози росту енергоспоживання стали більш помірними. Значне місце в програмах розвитку енергетики стало приділятися енергозбереженню. Якщо до енергетичної кризи 70-х енергоспоживання у світі прогнозувалося до 2000 р. на рівні 20-25 млрд. т умовного палива, то після нього прогнози були скоректовані убік помітного зменшення до 12,4 млрд. т умовні палива [1].

Промислово розвиті країни приймаютьнайсерйознішізаходу для забезпечення економії споживання первинних енергоресурсів. Енергозбереження усе більше займає одне з центральних місць у їхніх національних економічних концепціях Відбувається перебудова галузевої структури національних економік. Перевага віддається мало енергоємним галузям і технологіям. Відбувається згортання енергоємних виробництв. Активно розвиваються енергозберігаючі технології, у першу чергу, в енергоємних галузях: металургії, металообробної промисловості, транспорті. Реалізуються масштабні науково-технічні програми по пошуку і розробці альтернативних енергетичних технологій. У період з початку 70х до кінця 80х рр. енергоємність ВВП у США знизилася на 40%, у Японії – на 30% [2].

У цей же період йде бурхливий розвиток атомної енергетики. У 70-і роки і за першу половину 80-х років у світі було запущено в експлуатацію близько 65% нині діючих АЕС.

У цей період у політичний і економічний побут уводиться поняття енергетичної безпеки держави. Енергетичні стратегії розвитих країн націлюються не тільки на скорочення споживання конкретних енергоносіїв (вугілля чи нафти), але й у цілому на скорочення споживання будь-яких енергоресурсів і диверсифікованість їхніх джерел.

У результаті всіх цих мір у розвитих країнах помітно знизився середньорічний темп приросту споживання первинних енергоресурсів: з 1,8% у 80-і рр. до 1,45% у 1991-1997 р. За прогнозом на 1995-2015 р. він не перевищить 1,25% [1].

В другій половині 80-х по з'явився ще один фактор, що робить сьогодні усе більший вплив на структуру і тенденції розвитку ПЕК. Вчені і політики усього світу активно заговорили про наслідки впливу на природу техногенної діяльності людини, зокрема, впливі на навколишнє середовище об'єктів ПЕК. Жорсткість міжнародних вимог по охороні навколишнього середовища з метою зниження парникового ефекту і викидів в атмосферу (за рішенням конференції в Кіото в 1997р.) повинне привести до зниження споживання вугілля і нафти як найбільш впливаючих на екологію енергоресурсів, а також стимулювати удосконалювання існуючих і створення нових енергетичних технологій.

Усе вищесказане в цілому вплинуло на формування сучасної глобальної структури ПЕК. У результаті, структура світового споживання первинних енергоресурсів до дійсного часу виглядає в такий спосіб [1] [3]:( %)

Енергоресурси	1990	1995	1997	2000
Усього, у тому числі:	100	100	100	100
Нафта	39,0	39,0	40,2	38,5
Газ	22,0	21,9	21,0	22,3
Тверде паливо	29,0	28,7	28,4	28,5
АЕС	7,0	7,0	7,0	6,9
ГЕСі ін.	2,8	3,2	3,2	3,8

Як видно з таблиці і діаграми (на прикладі 2000р.):

нафта, вугілля і газ стабільно займають в енергоспоживанні лідируючі позиції й у сумі складають близько 90%. У цілому в цьому періоді стабільна не тільки частка углеводородного палива в загальному обсязі енергоспоживання, але і співвідношення між собою його основних складових,

частка атомної енергетики залишалася також стабільної. За цей період в усьому світі було пущено всего 20 енергоблоків. (Для порівняння: за попередні десять років їх було пущено 176, з яких 112 – у період 1980-85р. ) [4] Це порозумівається зниженням довіри до атомної енергетики у світі, викликаним аварією на Чорнобильської АЕС у 1986 році,

частка ГЕС і інших джерел зросла на 1%, майже цілком за рахунок нетрадиційних джерел енергії: вітряної, сонячної і біомаси. Разом з тим, частка таких джерел у загальному обсязі забезпечення енергоспоживання поки залишається несуттєвої, що зв'язано, з малою одиничною потужністю таких установок і природних обмежень по їхньому використанню.

Частка промислово розвитих країн у світовому споживанні первинних енергоресурсів знизилася з 59,5% наприкінці 80-х рр. до 51% у 1995 р. і за прогнозом у 2015 р. вона знизиться до 43%. Хоча в розрахунку на душу населення споживання енергоресурсів велике і продовжує рости - з4803 кгнафтового еквівалента в 1980 р. до5118 кгу 1995 р., частка країн, що розвиваються, (включаючи Китай) у загальному споживанні підвищилася за зазначений період з 21,9 до 31,4% і очікується на рівні 40% у 2015 р., а частка країн з перехідною економікою (крім Китаю) скорочується і досягне 17% у 2015 р. (за прогнозом) [1].

Енергоємність ВВП (приріст споживання первинних енергоресурсів на кожен відсоток приросту ВВП) у 90-e рр. складала: у розвитих країнах - 0,6%, що розвиваються (включаючи Китай) - 0,8%, державах - членах СНД, Центральної і Східної Європи - 0,9% [1].

Чисельність населення Землі, як відомо, досягла 6 млрд. людина і продовжує збільшуватися. Рівень життя, залишаючись украй нерівномірним у різних країнах і континентах, продовжує, у цілому, рости. Еволюція способу життя і народонаселення спричиняє неухильне збільшення споживання паливно-енергетичних ресурсів, незважаючи на технологічне удосконалювання продуктивних сил людства, эколого- і енергозберігаючі тенденції. У той же час, у силу зазначених прогресивних тенденцій, динаміка росту споживання ТЭР істотно відстає і буде, надалі, відставати від темпів економічного розвитку світового співтовариства.

У 1990 р. споживання первинних енергоресурсів на Землі склало 11,2 млрд т умовні палива. У 2000 р. воно досягло приблизно 13 млрд т умовного палива, тобто збільшилося на 15 % при росту ВВП за цей час приблизно на 25 %[3].

Прогнозні оцінки подальших перспектив мають досить великий розкид і, відповідно до них, діапазон споживання первинних ТЕР у 2020 р. складе від 16,5 до 23 млрд.т умовного палива з ростом стосовно 2000 р. на 26-75%. Темп росту енергоспоживання у світі може в цей період скласти від 1% до 2,8 % у рік, у залежності від середньорічних темпів економічного росту, що оцінюються в діапазоні від 1,5% до 4,0% у рік, а також у залежності від динаміки науково-технічного прогресу продуктивних сил і успіхів у реалізації програми «стійкого розвитку», спрямованої на збереження природного середовища існування на Землі.

Укрупнена середня прогнозна оцінка регіонального енергоспоживання у світі приведена в наступній таблиці [3] і на графіку:

Регіон	1990 р. млрд. т у.т.	2000 р. млрд. т у.т.	2010 р. млрд. т у.т.	2020 р. млрд. т у.т.	2020 р. до 1990 р., %
Північна Америка	3,0	3,1	3,2	3,3	110
Латинська Америка	0,8	1,0	1,4	2,0	250
Західна Європа	2,0	2,2	2,4	2,5	125
Централ. і Восточ. Європа	0,4	0,38	0,42	0,46	115
Країни СНД	2,0	1,7	1,9	2,2	110
Середній Схід і Африка	0,7	1,3	1,8	2,2	314
Азиатско-Тихоок. Регіон	2,5	3,3	4,8	6,4	256

Як видно з таблиці і графіка, при росту енергоспоживання в розвитих регіонах на 10-25 %, його збільшення в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні прогнозується в 2,5.

Світові запаси енергоресурсів (по різних закордонних джерелах) оцінюються в розмірах, приведених у наступній таблиці [3]:

(млрд.т нафтового еквівалента)

Енергоносій	Розвідані запаси	Ресурси (50 % вірогідн.)	Ресурсна База
Нафта, усього	343	477	820
у т.ч. традиційна	150	145	295
Нетрадиційна	193	332	525
Природний газ, усього	333	537	870
у т.ч. традиційний	141	279	420
Нетрадиційний	192	258	450
Вугілля	606	2794	3400
Усього, органічне паливо	1282	3808	5090

Як видно з таблиці і діаграми, частка розвіданих запасів у ресурсній базі складає по нафті і газу близько 40 %, а по вугіллю близько 20 %, що свідчить про достатній «запасі міцності» у забезпеченні в найближчі два десятиліття світової енергетики ресурсами органічного палива.

Нерівномірність географічного розміщення геологічних запасів по території планети і невідповідність цього розміщення географії споживання енергоресурсів формують параметри світового і регіонального попиту на основні енергоносії.

Різке зниження світових цін на нафту в 1998 році до рівня 13,4 дол./ барель (середньорічний показник, найменший за останні 20 років) викликало серйозних труднощів для енергоекспортуючих країн, у тому числі і дляУкраїни.

Після вживання термінових заходів і висновку угоди між країнами – членами ОПЕК і іншими виробниками нафти по обмеженню видобутку цього виду палива в березні 1999 р., світові ціни на нафту знову піднялися до рівня вище 26 дол. / барель.

Подальша зміна світових цін на нафту в перспективі буде визначатися трьома основними факторами:

науково-технічним прогресом у нафтовій промисловості, що дозволяють новим постачальникам знижуючи витрати виходити на світовий ринок, компенсуючи вичерпання більш дешевих ресурсів;

геополітичними й економічними факторами, серед яких найважливіші – темпи глобалізації економіки і баланси політичних і економічних інтересів у головних регіонах нафтовидобутку,

реальністю прогнозних запасів нафти, оцінки яких істотно розрізняються (більш, ніж у 2 рази) по різних джерелах.

Аналіз прогнозів світових цін на нафту, виконаних різними закордонними організаціями, як офіційними (Міністерство енергетики США, Міжнародне Енергетичне Агентство, Європейська Комісія й ін.), так і неофіційними консалтинговими фірмами і науковими центрами (CERA, Wood Mackenzie, DRI і ін.) у 1999 р., дозволяє виділити три групи прогнозів.

Перша група пророкує ріст світових цін на нафту на всю розглянуту перспективу (до 2020 – 2030 р.м.) аж до рівня 35 дол. / барель.

Друга група прогнозів пророкує стабільні ціни на нафту в розглянутій перспективі в середньому на рівні 17 – 19 дол. / барель.

Третя, сама нечисленна, група прогнозів пророкує зниження цін у перспективі в середньому до рівня 10 – 14 доларів за барель.

Найбільш ймовірний діапазон перспективних світових цін на нафту показаний у наступній таблиці [3] і на графіку:

(долл. США)

	1990	1998	2000	2005	2010	2015	2020
Верхній рівень	23,8	13,41	19,5	21	22	23	25
Нижній рівень	23,8	13,41	18,6	18	18	18	18

В даний час світовій торгівлі звертається близько 57 % усього видобутку сирої нафти, що формує величезні міжрегіональні потоки цього енергоносія. Попит на сиру нафту формується, головним чином, на трьох великих регіональних ринках. Близько 30% світового видобутку нафти споживається в Північній Америці, майже 27 % — у країнах АТР (у тому числі 8,1 % - у Японії і 5,2 % - у Китаї) і більш 22 % — у Європі [3].

Видобуток нафти у світі досяг майже 3,5 млрд. т/рік. Більш 40 % світового видобутку забезпечується країнами ОПЕК, близько 25 % — в економічно розвитих країнах (у т.ч. 11,4 % — у США, 9,8 % — у Європі), 8,6 % — у Росії, 9,3 % — у Південній і Центральній Америці, 4,7 % — у Китаї [3].

Очікується, що до 2020 р. споживання нафти у світі зросте, за різними оцінками, у 1,2-1,5 рази (найбільше ймовірно — на одну третину). Оскільки власне споживання нафти в основних видобувних її країнах буде мало збільшуватися, ріст попиту на нафту обумовить значне збільшення попиту на її імпорт, що може зрости на 50-60 %, тобто перевищить 3,0 млрд.т замість, порядку 2,0 млрд.т у даний час. Основний приріст попиту на імпорт нафти очікується в країнах, що розвиваються, де він може зрости в 2,5-2,8 рази, у той час, як імпорт нафти розвитими країнами зросте на 30-35 % [3].

Прогнозується, що з обліком високого економічного потенціалу видобутку нафти, основний приріст попиту на нафту буде задовольнятися країнами ОПЕК (до 90% приросту), у результаті чого, їхня частка у світовій торгівлі нафтою зросте з 69 % до 78-80%.

У цих умовах обсяги можливого експорту російської нафти і нафтопродуктів будуть визначатися можливостями мінімізації витрат на видобуток, переробку і транспорт продукції, а також можливостями видобутку і внутрішнім попитом на нафтопродукти. Збереження обсягу російського експорту нафти і нафтопродуктів у межах 110-170 млн.т не зробить, істотного впливу на розвиток світового ринку і рівень світових цін на нафту. У цілому передбачається зниження частки Росії в міжнародній торгівлі нафтою і нафтопродуктами з 9 % у даний час до 4-5% до кінця 2020р.

У розглянутій перспективі ціни на природний газ на європейському й азіатському енергетичному ринках будуть змінюватися під впливом різних факторів.

Прогноз тенденцій світових цін на природний газ на цих ринках представлений у наступній таблиці [3]:

(долл. США/тис.м³)

	1990	1998	2000	2005	2010	2015	2020
Західна Європа
Верхній рівень	100,7	81,1	104,3	108	109	114	123
Нижній рівень	100,7	81,1	102,3	101	101	101	102
Країни АТР
Верхній рівень	136,5	108,9	127,1	132	136	143	149
Нижнійрівень	136,5	108,9	126,2	129	130	132	134

На перспективу 2010-2020 р. середня по Європі ціна на газ прогнозується мінімально на рівні 93-102 дол./тис.м³ і максимально 123-142 дол./тис.м³ [3].На європейському газовому ринку в середньостроковій перспективі ціни на газ будуть залежати від цін нафтопродуктів і корелювати з прогнозами світових цін на нафту. З іншого боку, лібералізація енергетичного ринку Європи створить умови для зниження цін на газ у країнах ЄС. Разом з тим, експерти прогнозують ріст попиту на газ у цьому регіоні, особливо для нестатків електроенергетики, у період після 2010р., що викликає необхідність залучення на європейський газовий ринок додаткових і більш дорогих ресурсів з Росії, Африки і з Близького Схід. Крім того, очікується поступовий «відрив» газових цін від цін на нафту і нафтопродукти, зв'язаний з лібералізацією ринку і більш «екологічно якісними» характеристик цього виду палива.

Азіатсько-тихоокеанський газовий ринок у даний час залежить від постачань зрідженого метану, ціна на який індексується за ціною сирої нафти. Ціни на газ там вище, ніж у Європі, приблизно на 20%. Прогнозований ріст потреби в газовому паливі приведе до швидкого розвитку цього енергетичного ринку, на якому з'являться нові постачальники газу, як зрідженого – із Близької Схід і Росії, так і мережного – з Росії й інших країн СНД.

Прогнозований ріст ціни газу на цьому ринку складе в середньому 12% у порівнянні з рівнем 1999-2000 р.