49.Проведіть порівняльний аналіз поняття “ідеологія” в марксизмі та у праці к.Маннгейма “Ідеологія та утопія”.

Виходить, що кожна соціальна група сприймає світ по-своєму і конструює свою соціальну реальність. В результаті і сконструйована реальність, і її сприйняття - хибні. За Мангеймом існує і третій клас -- інтелігенція, що створює більш-менш адекватні теорії (проекти майбутнього). Отже, два основних соціальних стани: панування і підлеглості, за Мангеймом, зумовлюють два можливі основні типи свідомості і два основних стилів мислення, що мало чим відрізняються від міфічного сприйняття реальності: ідеологія та утопія, ідеологічний та утопічний стилі мислення.

Ідеологічний стиль мислення -- властивий правлячій групі, тісно пов’язаній з існуючою соціальною ситуацією, але внаслідок дії колективного несвідомого ця група не здатна бачити факти, які могли б позбавити її пануючого стану. Мангейм говорить, що таке мислення стабілізує суспільство, але не пояснює механізм стабілізації. А він такий: для пануючої групи майбутнє і сучасне тотожні тим, що майбутнє є вже практично реалізованим. Коли даний постулат сприймають і підлеглі, то значно знижується їхня соціально-політична активність, бо вони не бачать перспективи можливих соціальних змін.

Утопічний стиль мислення -- властивий представникам пригнічених груп, які духовно настільки зацікавлені в перетворенні існуючого суспільства, що невільно бачать лише ті елементи ситуації, які спрямовані на її заперечення, і не здатні побачити того, що могло б підірвати їхню віру і бажання змінити цей світ. Виходить, що носії утопічного мислення не здатні діагностувати реальний стан суспільства. Тут колективне несвідоме також приховує дійсний стан речей, підтримуючи лише волю до дії, до змін.

Контроль над соціальним часом може здійснюватися різними засобами, але це завжди є реалізацією влади, що дає можливість визначати характер часу, темпи, ритми, етапи і навіть спрямованість його протікання. Усе це здійснюється через контроль над соціальними потребами та інтересами визначальних груп в суспільстві, пошук способів міри диференційованого задоволення групових потреб і інтересів, а отже й через контроль над соціальною активністю цих груп. Іншими словами, соціальний час є особливою формою соціальних відносин, а інтенсивність цих відносин залежить від того, що хоча б одна сторона цих відносин намагається їх змінити на свою користь, виявляючи при цьому певну активність.

50.Проведіть порівняльний аналіз концепцій соціального конфлікту к.Маркса та г.Зіммеля та їх послідовників.

Маркс розвивав теорію соціального конфлікту суспільства. Але викладенітези застосовні і для теорії конфлікту соціальної групи меншого рівня --організації трудової групи. Так згідно з названим положенням конфлікт --неминуче і поширене властивість розвитку організації.

Однією з основних причин організаційного конфлікту є дефіцит ресурсів і зокрема влади а також нерівномірне і несправедливерозподіл цих ресурсів. Насильницькі форми організаційних конфліктів тягнуть за собою більшкардинальні організаційні зміни та перерозподілу ресурсів (мирніформи краще врегулюють міжособистісні відносинам але не завжди кардинальноусувають істинні причини конфліктів а при врегульованих відносинахстворюється ілюзія усунення конфлікту). Слабке прояв керівництвом своїх інтересів як адміністраторіврозрізненість адміністративних структура з більшою вірогідністю викликаєколективні масові конфліктні виступи підлеглих. Конфліктний функціоналізм Георга Зіммеля На відміну від Маркса. який вважав, що конфлікт врешті-рештобов'язково посилюється, набуває революційний характер і призводить доструктурних змін системи. Зіммель частіше аналізував менш інтенсивніі гострі конфлікти, які зміцнюють міцність і інтеграцію соціальноїсистеми. Однак Зіммель висловив кілька значимих для спільноїконфліктології суджень про гостроту і силі конфлікту. Ці судження булиформалізовані і зведені у вигляді таблиці Тернером.

Маркс представив соціально-структурні причини конфліктів умовякі могли б вирішити конфлікт і підкреслив антагоністичний характерконфлікту. А Зіммель описав умови зміни гостроти конфлікту іінтегративні наслідки конфлікту.

У сучасній теорії конфлікту (починаючи з 60-х років) склалося дванапрямками в основі яких лежать якого положення Маркса. або Зіммеля: 1) діалектична теорія конфлікту 2) конфліктний функціоналізм

51.Порівняти вирішення проблеми соціального ладу у соціальних теоріях К.Маркса та Е.Дюркгейма.Відносини індивіда й суспільства — одна з головних проблем теорії Е. Дюркгейма. Учений підкреслює, що соціальна реальність є автономною щодо індивідуальної реальності. Для Дюркгейма особистість є двоякою реальністю, в якій співіснують, взаємодіють і борються дві сутності: соціальна та індивідуальна. Дюркгейм визнає, що суспільство виникає в результаті взаємодії індивідів, але виникнувши, воно починає жити за своїми власними законами. І тепер уже все життя індивідів визначається соціальною реальністю, впливати на яку вони не можуть або можуть дуже поверхово, не міняючи суті соціальних фактів.Ще один варіант вирішення даної проблеми дав К. Маркс. У його розумінні суб’єктами суспільного розвитку є соціальні утворення кількох рівнів: людство, класи, нації, держава, сім’я та особа. Розвиток суспільства здійснюється в результаті дій всіх цих суб’єктів. Але вони зовсім не рівнозначні, а сила їхнього впливу змінюється залежно від історичних обставин. У різні епохи один із них стає вирішальним, стає основною рушійною силою даного історичного періоду. Але необхідно обов’язково мати на увазі, що в концепції Маркса всі суб’єкти діють у межах об’єктивних законів розвитку су- спільства. Вони не можуть ні змінити ці закони, ні скасувати їх. Їх суб’єктивна діяльність або допомагає цим законам діяти вільно. Згідно з Марксом «історія» не є чимось таким, що користується людиною для досягнення своїх цілей, а є не що інше, як діяльність людини, котра домагається своїх цілей.

52.Порівняти вирішення проблеми соціального ладу у соціальних теоріях Е.Дюркгейма та М.Вебера.Для Дюркгейма особистість є двоякою реальністю, в якій співіснують, взаємодіють і борються дві сутності: соціальна та індивідуальна. Дюркгейм визнає, що суспільство виникає в результаті взаємодії індивідів, але виникнувши, воно починає жити за своїми власними законами. І тепер уже все життя індивідів визначається соціальною реальністю, впливати на яку вони не можуть або можуть дуже поверхово, не міняючи суті соціальних фактів. Дюркгейм, таким чином, віддає перевагу силі соціальної реальності як такій, що об’єктивно існує та визначає умови життя особистості. Сама ж особистість безпорадна щодо суспільства. Воно виступає як надіндивідуальне утворення, як те, що існує над усіма людьми, як особлива надособистісна реальна сила.протилежну позицію з цього питання займає М. Вебер. На від­міну від Дюркгейма, Вебер убачав у ролі суб’єкта тільки окре­мих індивідів. він не заперечував існування й необхідності вив­чення таких соціальних утворень, як «держава», «акціонерне това­риство» тощо. Соціальною дією можна вважати, за Вебером, тільки щось осмислене, спрямоване на досягнення детально обміркованої індивідом мети. Як бачимо, позиція М. Вебера є прямо протилежною поглядам Е. Дюркгейма. Для М. Вебера немає соціальної реальності, крім індивідів, усі суспільні утворення (існування яких він, безумовно, не заперечує) є лише процесом їхньої взаємодії. Він уважав, що клас або нація, держава або акціонерне товариство самі по собі не можуть діяти цілеспрямовано й осмислено, а тому й не можуть бути суб’єктами суспільного розвитку. Статус соціального суб’єк­та в соціології М. Вебера має тільки індивід.