41. Мотив мандрівки в середньовічній літературі (на прикладі аналізу твору на вибір студента).

Середньовічні герої мандрують по-різному. Наземні подорожі характеризуються типовістю (мета, перешкоди, прегоди, досягнення мети. Мій вибір зупиняється на цікавому варіанті середньовічних подорожей: подорож у Потойбіччя (або у царство мертвих). Такий мотив є на різних етапах середньовічної літ. і бере свій початок ще з античності (одісей,орфей) тощо. Найвиразнішою була мандрівка в Пекло Данте. Цікавий контраст створює назва твору і його зміст: божественна комедія ( мандрівка від хорошого до поганого визнана божественною Боккаччо) і споглядання страхіть пекла героєм. Мета цієї подорожі: через споглядання тортур пекла очиститися, переосмислити минуле, сформувати ідеологічні та моральні пріоритети на майбутнє. Особливість такої подорожі в тому, що вона не має пункт призначення, а є самоціллю. Типовими є провідники ( як одісей іде з відьмою), Данте супроводжують 3 поводирі: 1) Вергілій ( його наставник у творчості, Пекло), Бернар Клеровський ( Чистилище ) та Беатрічче ( велике кохання Данте). Так само особливістю «пекельних мандрів є те, що пригоди в них пасивні, герої здобувають те за чим ішли, не власними вчинками, а розмовами, спогляданням, тощо. Так як Одіссей просто розмовляє з батьком, Данте розмовляє ( короткі діалоги з грішниками) і споглядає. Різноманітним є його ставлення до грішникі : він шкодує поетів які знаходяться в легкому 1 колі пекла ( бо тут він може опинитися сам) і безжальньй до інших ( так проявляється в тому числі і ставлення до релігії ). Як в земних, так і в пекельних мандрах на шляху героя трапляються перешкоде; земні – долають їх самі (подвиги), пекельні герой пасивний ( так Флегій не хоче перевозити живу душу Данте, на нього постійно хочуть напасти грішники і «працівники» пекла, проте подоро Данте « затверджена зверху» небесними силами, тому завадити йому ніхто не може. Результат подорожі залишається відкритим. Отже мотив подорожі в пекло характерний: фізичною пасивністю героя, складним шляхом який має певні етапи, наявністю провідника, морально-виховним значенням.

42. Поезія вагантів і голіардів. Основні представники та жанри. Ключові теми та образи. Любовна і сатирична лірика.

Голіарди ( у Англ. Франц. від горлянка – горланити, випивати або Голіаф, ) та ваганти ( у Нім. від мандрівний) – бродячі, музикант, актори, що складали любовні, сатиричні пісні, пародії н католицьку церкву. Користуються вони переважно латинською мовою ( були часто вященниками, студенами, які заробляли репетиторством латини на життя )ю Темипоезії вагантів різноманітні:1) релігійний напрямок - духовні пісні, висміювали вади духовенства (але не релігії!) складали сатири на духовних і світських володарів, за що їх переслідували; 2) світські: вони писали про студентське життя, науку, любові, про соціальний устрій суспільства, обурюючись його несправедливістю ( несправедливість долі), складали сатири на духовних і світських володарів; 3) тема радості від земних, плотських насолод ( опис голого тіла, підглянуті купання). Першими вагантами були клірики, що не займали певною церковної посади; з часом поповнюються шкільними студентськими товариствами, пізніше починають вливатися представники інших прошарків, зокрема, міського. На творчість мала вплив античність ( міфологічні Венера, амур, Купідон, німфи, сатири…); куртуазна лірика ( куртуазне служіння дамі..). Творчість була переважно анонімною, але відомі автори: Готьє з Лілля - він же Вальтер Шатільонскій (друга половина XII ст.); Примас Орлеанський (поч. XII ст.); Німецький В., відомий під своїм прізвиськом «Архіпііти» ( друга половина XII ст.), кодекс (най визнач. памятка вагантів, рукопис знайдений в монастирі в Баварії).