Екологізація економіки україни за умови переходу країни на модель сталого розвитку

ХХ століття вивело людство на нову орбіту й надало всій системі життя на планеті різко зростаючий технологічний, енергетичний і інформаційний потенціали, що прискорило глобалізацію людського співіснування, але, разом з тим, – багатократно знизило пороги самозбереження і усталеності розвитку.

Усвідомлюючи гостроту глобальної проблеми сучасності, у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро відбулася конференція ООН. Ця подія засвідчила, що світ зробив рішучий крок до глобального партнерства в справі спільних дій по впровадженню нової стратегії розвитку – розвитку на сталих засадах, що передбачає поєднання в єдиний комплекс економічної, соціальної та екологічної компонентів розвитку.

179 країн (серед них і Україна), що підписали Декларацію про безпечний, збалансований, гармонійний розвиток суспільства, зобов’язалися за 10 років утвердити Концепцію сталого розвитку та розробити і почати впроваджувати Національні стратегії сталого розвитку.

У 1997 році на конференції «Ріо+5» українська делегація підтвердила прагнення йти шляхом сталого розвитку. Того ж самого року в Україні на державному рівні було створено Національну комісію сталого розвитку, яку очолює перший віцепрем’єрміністр України.

Всесвітній саміт зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002) показав, що лише декілька країн, в т.ч. і Україна, не виконали своїх зобов’язань стосовно розробки концепції і стратегії. Тоді у своєму виступі Президент України відмітив: «В Україні глибоко усвідомлюють необхідність створення передумов для збалансування інтересів суспільства і можливостей природи, соціальноекономічного розвитку й довкілля. Саме заради цього наша країна зробила два безпрецедентні кроки – добровільно відмовилась від ядерної зброї, володіючи третім на планеті за потужністю ядерним арсеналом, та, незважаючи на енергетичну кризу на той час, закрила ЧАЕС» Тоді ж Президент пообіцяв, що в Україні невдовзі буде розроблено відповідну Національну стратегію [11]. На жаль, розроблення концепції переходу України на засади сталого розвитку затягнулося на довгі роки. В червні 2006 р. відповідальні за її розробку Міністерство економіки та Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки звернулись з дорученням до Кабінету Міністрів України щодо недоцільності розробки проекту Стратегії сталого розвитку, як окремого документу та необхідності розробки проекту загальнодержавної довгострокової Стратегії економічного зростання та конкурентоспроможності, в яку включити, як складову, Стратегію сталого розвитку. Таким чином, Національна Стратегія сталого розвитку знаходиться в стадії розробки.

Про необхідність прискорити розробку такої Стратегії говорять як науковці, так і широка громадськість [2  9].

На протязі декількох років ми реалізовуємо схвалену Указом Президента України від 28.04.2004 р. Стратегію забезпечення економічної та екологічної безпеки, як складову Стратегії економічного та соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 20042015 рр. [10].

Кіотський протокол, прийнятий в 1997 році, підвів підсумки зусиль держав в напрямку екологізації економіки, ввівши в дію механізм, що стримує збільшення концентрації парникових газів в атмосфері. В документі були закріплені зобов’язання країнучасниць по зниженню викидів парникових газів до 2008 р. на 5 % порівняно з 1990 р. Кіотський протокол став першим міжнародним документом, в якому запроваджено ринковий механізм для вирішення глобальних екологічних проблем і закріпив появу на міжнародному ринку нового товару – дозволів на викиди парникових газів.

В 2004 р. Кіотський протокол було ратифіковано на період з 2008 по 2012 рр. До Кіотського протоколу приєдналися практично всі розвинуті країни світу, окрім США, Австралії, Китаю, Індії і деякі інші. При цьому слід наголосити, що США є головним джерелом викидів парникових газів в атмосферу. На долю цієї країни припадає 23,1 % викидів від світового їх обсягу.

За рахунок торгівлі квотами, Україна має можливість реалізовувати найбільш перспективні інвестиційні проекти наступного напрямку:

– підвищення ефективності спалювання вугілля, рідкого палива і природного газу;

– утилізація шахтного метану;

– використання вторинних енергоресурсів;

– збір та утилізація викидів метану на міських звалищах твердих побутових відходів;

– когенерація або комбіноване виробництво електричної і теплової енергії;

– підвищення енергоефективності і герметичності газотранспортних систем.

Науковці підрахували, що, в середньому, від продажу квот Україна може отримати інвестицій на суму 917 млрд дол. [7].

Як бачимо, інвестиції могли б вкладатися в ті об’єкти народного господарства, які є найпотужнішими джерелами шкідливих викидів в атмосферу.

Усвідомлення екологічних проблем як глобальних означає, що людство почало розуміти загрозу руйнування природного середовища як середовища свого існування, спричиненого власною техногенною діяльністю.

Після проведення першої конференції ООН в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. утворилась така галузь науки як екологічна економіка. Основною її парадигмою, як відмічають закордонні і вітчизняні науковці у своїх працях, має стати концепція екологізації суспільного розвитку.

Стосовно теорії про залежність між розвитком економіки країни та забрудненням навколишнього середовища, то вона не є новою в екологічній економіці. Відомі праці таких дослідниківекономістів, як Г. Дейлі, М. Портера, О.В. Врублевської, О. Веклича, І. Синякевича, Л. Гринів, О. Олійника і інших [4; 5; 6].

Крізь призму основних положень екологічної економіки у праці І. Синякевича [] розглядаються: екологічна крива Кузнеця (ЕКК), теорема Коуза та концепція оптимального забруднення довкілля, які використовуються в процесі розроблення екологічної політики (міжнародної, національної, регіональної).

Ідею, що лежить в основі ЕКК, вперше було оприлюднено в 1992 р. у «Звіті про світовий розвиток». З часу оприлюднення ЕКК, вона є постійною темою, що обговорюється енвайроекономістами на численних міжнародних конференціях з проблем навколишнього природного середовища. На думку енвайроекономістів, ЕКК свідчить про наявність зв’язків між деструктивним тиском антропогенного навантаженням на навколишнє природне середовище і рівнем економічного розвитку.

Виходячи з усього вищесказаного спробуємо на основі економічного аналізу прослідкувати такий зв'язок в Україні за роки незалежності.

Аналіз стану навколишнього середовища в Україні (табл. 1) свідчить про те, що в останні роки суттєвих позитивних зрушень в екологічній ситуації не сталося, а подекуди вона навіть погіршилась.

Таблиця 1