4. Особливості методики навчання руховим діям різної координаційної складності.

Теорія навчання руховим діям досліджує, пояснює й опосередковано удосконалює свій об'єкт - навчання руховим діям. Щоб вирішити ці задачі на рівні запитів практики, теорія навчання руховим діям спирається на деякі положення, що виконують функції основи системи засобів і методів рішення приватних задач наукового дослідження, аналізу й інтерпретації явищ, що спостерігаються, і процесів. Такого роду вихідні положення, що лежать поза сферою самої теорії, складають її методологічну основу.

Аналіз формування наукових елементів методологічної основи теорії навчання руховим діям в історичному аспекті цікавий тим, що дозволяє з'ясувати ведучу роль вітчизняної науки на більшій частині шляху її формування.

На початку основою системи навчання було наслідування. Тому в самих ранніх дидактичних системах підкреслюється необхідність показу і повторення. Наслідування було тим успішніше, чим простіше були досліджувані дії. Складні дії при спробах їхнього відтворення спотворювалися. У Росії проблему навчання з позицій фізіології розглядав И.М. Сєченов. Він показав, що рефлекс, що лежить в основі рухового акта, повинний бути співвіднесений з "відчуванням", що, на його думку, "...усюди має значення регулятора рухів".

Ідеї И. Сєченова послужили основою для робіт И. Павлова і В. Бехтерева. Умовно-рефлекторна теорія И. Павлова лягла в основу теорії навчання руховим діям у якості одного з елементів методології.

Фізіологічне обґрунтування формування рухових навичок у світлі положень теорії умовних рефлексів було продовжено А. Крестов-никовым. Їм було показано, що в результаті повторення формується динамічний стереотип у руховій зоні великих півкуль. Формування проходить три стадії:

o стадія іррадіації - зовні виражається в наявності "зайвих" рухів і напруги;

o стадія концентрації - процеси порушення і гальмування концентруються до оптимальних розмірів;

У 30-40-х роках XX ст. Н. Бернштейн розробляє навчання про побудову рухів, що лягає в основу фізіології активності. Відповідно до його теорії, в основі керування рухами лежить не пристосування до умов зовнішнього середовища, не відповіді на зовнішні стимули, а усвідомлене підпорядкування середовища, її перебудова відповідно до потреб індивідуума. Н. Бернштейн дійде висновку, що рух програмується змістом, що виступає як основа "образа потребного майбутнього". Н. Бернштейн не тільки пояснив принцип керування рухом, але і показав механізм його формування. Формуючи, рух проходить три стадії, для яких характерно:

1) невисока швидкість руху;

2) поступове зникнення напруженості, становлення чіткої м'язової координації, підвищення швидкості і точності рухового акта;

3) зниження частки участі активних м'язових зусиль у здійсненні руху за рахунок використання сил ваги, інерції, відцентрових сил, що забезпечує економічність енерговитрат.

У кожній групі методів, у свою чергу, можна виділити відповідні підгрупи, види і різновиди методів. Той чи інший метод містить у собі різноманітні по характері методичні прийоми. У той же час ті самі методичні прийоми можуть входити до складу різних методів. При побудові класифікації ми виходили з представлень про те, що кожна група методів повинна будуватися і використовуватися на базі закономірностей, що лежать в основі процесу засвоєння знань, чи рухових умінь і навичок, чи спрямованого розвитку фізичних якостей. І оскільки закономірності навчання руховим діям і розвитку фізичних якостей істотно відрізняються між собою, те правомірно вважати її обґрунтованої і дуже перспективної в теоретичному і практичному відношеннях.

Звичайно, багато хто з цих методів реалізують одночасно тією чи іншою мірою освітню, виховну і розвиваючу функції. Однак незважаючи на все це, кожний з них має свої домінуючі функції, що дають вагому підставу віднести його при класифікації до тієї чи іншої групи методів фізичного виховання особистості.

Вибір і застосування конкретного методу в практиці залежить від ряду факторів і умов. Зокрема , їхній вибір визначається:

1. Закономірностями формування рухових навичок і розвитку фізичних здібностей і методичних принципів, що випливають з них.

2. Поставленими цілями і задачами навчання, виховання і розвитку організму що займаються.

3. Характером змісту навчального матеріалу, застосовуваних засобів.

4. Можливостями що займаються - їхнім віком, станом здоров'я, підлогою, рівнем підготовленості, моторною обдарованістю, фізичним і розумовим розвитком, психологічними особливостями й ін.

5. Можливостями самих викладачів - їхній попереднім досвідом, рівнем теоретичної і практичної підготовленості, здібностями в застосуванні визначених методів, засобів, стилем роботи й особистих якостей.

6. Часом, яким розташовує викладач. Наприклад, бесіда вимагає більше часу, чим опис.

7. Етапами навчання руховим діям, фазами розвитку фізичної працездатності (підвищення рівня розвитку якостей, їхня чи стабілізація відновлення).

8. Структурою окремих занять і їхніх частин, етапів, періодів, циклів тренування.

9. Особливостями зовнішніх умов, у яких проводяться заняття (температура повітря, вологість, сила вітру, стан устаткування).

Методи, спрямовані на придбання знань. Знання - один з ведучих компонентів змісту фізичного утворення особистості.

Їх визначають звичайно як інформацію, сприйняту, створену і закріплену в пам'яті кожного того, якого навчають. Знання освоюються в процесі визначеної діяльності і фіксуються у свідомості того, якого навчають, у виді представлень, фактів, понять і закономірностей. На основі знань створюється повний і більш точний образ про досліджувану рухову дію, від якого залежить багато в чому успішність оволодіння технікою рухів (мал. 6.2).

Групу методів, спрямованих на придбання знань, складаю методи, що передбачають усну передачу і засвоєння інформації Усний виклад здійснюється у виді розповіді, бесіди, пояснення опису й інших форм мовного впливу.

Розповідь - це виклад подій в оповідальній формі. У рас розповіді повідомляються історії наукових відкриттів в області фізичного виховання, розвитку виду спорту, техніки рухів, методики тренування й ін. Він часто застосовується при організації ігрової діяльності.

Бесіда являє собою питально-відповідну форму оволодіння навчальним матеріалом. Бесіда також може проводитися й у виді обговорення чого-небудь, тобто обміну думками. Різновидом бесіди є розбір, широко використовуваний при аналізі яких-небудь явищ, процесів, подій. Приміром , аналіз допущених помилок їхніх першопричин, результатів участі в змаганнях, іграх і т.п. Він може бути однобічним, коли його проводить тільки педагог, чи з долі їм тих, яких навчають, - спільним, колективним.

Опис - це докладний перелік ознак, особливостей досліджуваної вправи. При його застосуванні говориться, що треба робити, але h указується, чому треба робити так.

Характеристика - це узагальнене перерахування найбільш важливі ознак дії. Вона використовується в тих випадках, коли нема рації давати повний і точний опис досліджуваної дії. Відповідає на запитання "Як робити?". Приміром , виконувати дії разом, плавно, енергійно повільно, невимушено і т.д.

Пояснення припускає розкриття істотних закономірностей виконуваних рухів. Головна особливість цього методу - теоретичні докази обговорюваного питання способу рішення рухової задачі, пропонованого навчального завдання ін.). У процесі пояснення забезпечується глибоке розуміння тими, яких навчають, досліджуваного навчального матеріалу, здійснюється спонукання їх до активної розумової діяльності, а також залучення учнів до міркувань, питанням. Воно відповідає на два головних питання: "Навіщо це потрібно робити?" і "Чому так, а не інакше?".

Різновидом пояснення є:

Супроводжуюче пояснення - лаконічні коментарі зауваження, якими користається педагог по ходу виконання вправ з метою направити і поглибити сприйняття, виправити і підкреслити ті чи інші сторони рухів;

Безпосереднє керівництво навчальною діяльністю тих, яких навчають, здійснюється за допомогою вказівки, команд, підрахунку, розпорядженні, наказу й ін.

При передачі, одержанні й аналізі інформації для оцінки і стимулювання результатів навчальної діяльності широко застосовуються різні форми словесних оцінок: оцінні судження ("вірно", "добре"), усні оцінки в чи балах окулярах, а також словесні самозвіти, самооцінки тих, яких навчають,, схвалення, похвала педагогом дій що займаються.

Для створення загальної картини майбутніх рухових дій або окремих їхніх сторін широко застосовується метод самопроказування. Суть його полягає в тому, що перед виконанням, приміром , опорного стрибка в чи гімнастиці ривка у важкій атлетиці, учень навмисно думкою відтворює техніку виконання цих вправ, супроводжуючи уявне виконання дій проказуванням виконуваних елементів, рухів уголос, а потім "про себе" - у внутрішній мові з акцентом уваги на важливих моментах, характеристиках дії.

Уявне виконання дій одержало назву ідеомоторного тренування.

Установлено, що цей метод прискорює оволодіння діями, підвищує якість навчання. Велике значення він здобуває, коли неможливо практично виконати дії (тривалий переїзд, хвороба, травма й ін.). У цих умовах уявне їхнє виконання сприяє швидкому відновленню і навіть удосконалюванню рухових навичок.

Методи і прийоми, засновані на застосуванні внутрішньої мови при виконанні дій називають звичайно методами словесної саморегуляції. Вони дуже різноманітні. Регуляція рухової діяльності при навчанні рухам може здійснюватися за допомогою самонаказів, самопереконань, самонавіянь і ін. Приміром , метод самонаказів припускає проголошення про себе слів наказів, наприклад таких, як "сильніше", "вище", "енергійніше" і т.д. Включення внутрішньої мови в саморегуляцию дій сприяє інтелектуалізації процесу навчання рухам.

Група методів, зв'язана з передачею і засвоєнням друкованої інформації шляхом роботи з підручниками, книгами, навчальними картками, програмованими посібниками, застосовується для стимулювання пізнавального інтересу й активності що займаються, поглиблення їхніх знань в області спортивної техніки і методики технічної підготовки

Ці методи дозволяють одержати більш повні і достовірні знання про правила й особливості суддівства в якомусь виді спорту, умовах проведення змагань, можливостях ефективного використання того чи іншого технічного прийому до цих умовах.

Методи, застосовувані у фізичному вихованні.

Група методів засвоєння і використання знань побудовані на передачі і сприйняття інформації за допомогою органів почуттів.

Важливу роль тут грають зір, кинестезичний аналізатор, вест вестибулярний аналізатор, слух і інші канали почуттєвого сприйняття дії. Відчуття і сприйняття - це первинний образ про дію. Вони передують чи представленням вторинним, почуттєво наочним образам. Представлення можуть виникати у свідомості навчаємо] при відсутності безпосередніх подразників, що зближає їх з образами пам'яті, уяви і наочно-зворотного мислення; у міру освоєння рухових дій формуються спеціалізовані сприйняття: почуття снаряда, почуття м'яча, почуття штанги, що підвищують сенсорну культуру рухової діяльності що займаються. Застосування даних методів піднімає емоційний настрой, інтерес тих, яких навчають, навчальній роботі, активізує їхня увага, сприяє створенню яскравого і точного сенсорно-перцептивного образа (моделі) техніки дій, їх характеристикам, осмисленню і ретельному аналізу структури умов його виконання.

Почуттєвий образ і його структурні компоненти (зорові, слухові й інші відчуття сприйняття і представлення) є основою д формування рухових умінь, навичок. Він може формуватися результаті впливу на того, якого навчають, двох груп факторів, що розрізняють по ознаці розташування джерела інформації про навчальне завдання.

Одна група факторів зв'язана з передачею інформації, адресовані тому, якого навчають, ззовні і стосовної до "чужого" виконанню руху. Так підхід до пізнання руху породжує представлення про нього, який звичайно називають екзогенним, тобто зовнішнього походження.

Інша група факторів зв'язана з одержанням інформації про рух самого виконавця вправи. Ці фактори породжують відповідні ендогенні, тобто внутрішні відчуття, сприйняття, представлення.

При створенні почуттєвого образа досліджуваних вправ застосовуються екзогенні чи ендогенні способи і прийоми.

У першому випадку застосовуються наступні методи: натуральний паї вправи чи педагогом одним з учнів; демонстрація рисунків, схем, фотографій, кіно- і відеомагнітофонних записів, предметних орієнтирів (м'ячів на підвісках, прапорців, мішеней, і т.д.), звукова і світлова демонстрація.

В другому випадку застосовуються методи спрямованого "відчуття" руху, що сприяють створенню ендогенної картини руху. В даний час особливі надії зв'язуються зі створенням технічних засобів, що дозволяють примусово задавати необхідні параметри рухів і тим самим краще відчути їх.

Навчити тонкому диференціюванню окремих параметрів рухаємо можна використовуючи методи термінової інформації. Доцільно також примінити спеціальні прийоми, спрямовані на розвиток виразності рухових відчуттів: виконання вправи з вимиканням зору, користування без навантажувальної напруги м'язів із зоровим контролем за проявом електричної активності визначених груп м'язів чи тактильним контролем "на відчуття".

Для з'ясування правильності формування сприйняття про техніка рухів, їхніх характеристиках педагог повинний постійно одержувати інформацію про їх від самих тих, яких навчають. Доцільно в цих випадках попросити учнів за допомогою малюнка, графічного запису виразити власне розуміння структури дії, окремих його фаз, положення тіла і його частин, траєкторії й амплітуди рухів при переміщенні тіла в просторі і часі.

Методи, спрямовані на оволодіння руховими уміннями і навичками. У залежності від способу освоєння структури рухової дії в процесі розучування їх підрозділяють на:

o методи розчленованої вправи;

o методи цілісної вправи.

Методи розчленованого навчання припускають поділ вправи вроздріб з послідовним їхнім об'єднанням у міру освоєння в цілісну дію.

При цьому рухова навичка можна представити як би у виді суми досить доступних приватних рухових навичок, що потім послідовно поєднуються в основний. Цей метод застосовується в таких випадках:

o при навчанні складним-координаційним руховим діям, коли немає можливості вивчити їхній цілісно:

o якщо вправа складається з великого числа елементів, органічно мало взаємозалежних між собою;

o якщо вправа виконується так швидко, що не можна вивчити й удосконалити його окремі частини;

o коли цілісне виконання вправи може бути небезпечним, якщо попередньо не вивчити його елементи;

o коли необхідно забезпечити швидкий успіх у навчанні для того, щоб підтримати інтерес до навчальної діяльності, особливо в роботі з дітьми і підлітками, сформувати впевненість у своїх силах.

Задача побудови навчання руховим діям методом розчленовування зводиться до рішення питань про кількість навчальних вправ і їхньому виборі. Вирішуючи ці питання варто дотримувати таких правил:

o при розчленовуванні враховувати особливості структури досліджуваної дії, руховий досвід тих, яких навчають, і умови навчання;

o розчленовування не повинне викликати принципової зміни структури даної дії;

o при розчленовуванні навчальними вправами повинні бути охоплені псу фази цільової вправи (досліджуваної вправи);

o для окремого розучування варто вибирати тільки ті фази вправи, що можуть ефективно контролюватися або самим тим, якого навчають,, або ззовні, за допомогою чи викладача навчальних пристроїв; фази руху, що погано піддаються контролю;

o навчальне вправа повинна містити можливо менше сторонньої рухової інформації, не зв'язаної з предметом навчання.

Основні різновиди методу розчленованої вправи:

1. Метод власне розчленованої вправи, що передбачає використання щодо великих ланок, кожне з який охоплює одну чи кілька фаз цільової вправи.

2. Метод рішення вузьких рухових задач, що припускає вичленовування (розшаровування) окремих характеристик рухів (просторових, тимчасових, динамічних, ритмічних і ін.) і дій усередині фаз цільової вправи. З його допомогою можна вирішувати різноманітні задачі. Зокрема , сформувати більш точні представлення про рух у тих, яких навчають,, удосконалювати окремі характеристики техніки рухів, виправляти помилки, що виникають у процесі навчання, і багато чого іншого.

3. Метод по поділах. Існує безліч прийомів, використовуваних у процесі розчленованого розучування рухових дій. До основного варто віднести: освоєння ключових положень тіла і його частин, тимчасова фіксація положення тіла в тій чи іншій фазі вправи, "проводка" у досліджуваній фазі руху, імітація руху, зміна вихідних і кінцевих умов руху і т д.

Методи цілісного навчання ґрунтуються на тім, що із самого початку руху освоюються тієї цілісної структури, що займаються в складі, що типова для даної дії (стрибки, метання й ін.).

Вони переважно використовуються при:

o розучуванні більш простих вправ;

o вивченні деяких складних дій, що, з методичної точки зору, недоцільно вивчати вроздріб ;

o закріпленні й удосконалюванні рухових умінь і навичок. Сприятливі умови для застосування цілісних методів маються

також у тих випадках, коли той, якого навчають, і педагог мають у своєму розпорядженні ефективними, засобами і прийомами допомоги і страховки. Приміром , це характерно для таких видів спорту, як спортивна гімнастика, акробатика, стрибки у воду, стрибки з трампліна на лижах, фрістайл і інші, у яких освоєння дій зв'язане з елементами ризику, страху, подоланні негативних емоцій.

В даний час у фізичному вихованні і спорті широко застосовуються тренажерні пристрої, що беруть на себе функції навчання техніці рухів і контролю за діями що займаються. Природно, застосування таких тренажерів і інших технічних пристроїв уможливлює цілісне розучування навіть задоволене складних рухових дій.

Різновиду цілісних методів:

1. Власне цілісний метод, що має на увазі пряме застосування як навчальну вправу цільового руху, тобто тієї дії, що є об'єктом вивчення.

2. Метод цілісної вправи з постановкою приватних задач.

3. Метод цілісної вправи з розгортанням навчання від ведучого ланки. Наприклад, при штовханні ядра ведучим ланкою буде фінальне зусилля, при метанні списа - сполучення розбігу з фінальним зусиллям. Цей метод припускає використання спеціальних і підготовчих вправ.

При розучуванні й удосконалюванні вправ цим методом можуть використовуватися такі методичні прийоми, як: самостійне виконання вправи при наявності гарантованої безпеки (застосовується безпосередня страховка викладачем, партнером, допоміжними засобами типу лонж і ін.); виконання вправ з направляючою допомогою; на тренажері; застосування проводки і т.д.

Методи, спрямовані на удосконалювання рухових навичок і розвиток фізичних якостей. У їхній основі лежить визначений порядок сполучення і регулювання навантаження в процесі відтворення вправи, чи той чи інший спосіб упорядкування дій що займаються й умов їхнього виконання.

Сутність того чи іншого методу удосконалювання рухових навичок і спрямованого розвитку фізичних якостей у значній мірі залежить від способу регулювання, що обирається, і дозування кожного з параметрів навантаження: інтенсивності тривалості, кількості повторень вправ, інтервалів і характеру відпочинку.

Рівномірний метод характеризується тим, що при його застосуванні що займаються виконують фізичну вправу безупинно з відносно постійною інтенсивністю, прагнучи, приміром , зберегти незмінну швидкість пересування, темп роботи, величину й амплітуду рухів. Розрізняють два варіанти цього методу:

o метод тривалого рівномірного тренування;

o позначкою короткочасного рівномірного тренування

Переваги рівномірного методу полягають насамперед у тім, що він дає можливість виконати значний обсяг роботи, сприяє стабілізації рухової навички, зростанню потужності роботи серця, поліпшенню центрального і периферичного кровообігу в м'язах, потужності апарата зовнішнього подиху і витривалості дихальних м'язів, удосконалюванню координації роботи внутрішніх органів і м'язів. Тривала і порівняно помірна робота створює досить гарні умови для гармонічного і поступового настроювання на роботу різних функцій організму. Тривалі навантаження роблять великий психологічний вплив на що займаються. Вони сприяють вихованню в них вольових якостей: наполегливості, завзятості й ін.

Недоліками рівномірного методу є швидка адаптація до нього організму, у зв'язку з чим знижується ефект, що тренує. Безупинна тривалість роботи з постійною інтенсивністю приводить до того, що згодом виробляється деякий звичний стандартний темп рухів.

Перемінний метод характеризується послідовним варіюванням навантаження є ході безупинного виконання вправи, шляхом спрямованої зміни швидкості пересування, темпу, тривалості ритму, амплітуди рухів, величини зусиль, зміни техніки рухів і т.д.

Прикладом його може служити зміна швидкості бігу протягом дистанції, темпу гри і виконання технічних прийомів до хокеї протягом кожного періоду.

Вплив, що тренує, на організм, що займаються при використанні перемінного методу забезпечується в період роботи. Спрямованість впливу на функціональні властивості організму регулюється за рахунок зміни режиму роботи і форми рухів.

Задачі, розв'язувані за допомогою перемінного методу, дуже різноманітний: розвиток швидкісних можливостей і витривалості (загальної і спеціальний), розширення діапазону рухової навички, підвищення координації рухів, придбання визначених тактичних умінь, необхідних для виступу в змаганнях; виховання вольових якостей.

Перемінний метод застосовується в циклічних і ациклічних вправах. У циклічних вправах навантаження, головним чином, регулюються за рахунок варіювання швидкості пересування.

Переваги методу полягають у тім, що він виключає монотонність у роботі. Зміна інтенсивності виконання вправи вимагає постійного переключення фізіологічних систем організму на нові, більш високі рівні активності, що в остаточному підсумку сприяє розвитку швидкості їхнього спрацьовування, підвищенню здатності до одночасної перебудови всіх органів і систем. Чергування швидкостей і напруг у циклічних вправах дає можливість удосконалювати рухові якості і техніку руху. Ті самі рухи, виконувані з великий, а потім з малою швидкістю, зіставляються за принципом контрасту. Це дає можливість чітко розрізняти м'язові відчуття, зв'язані з правильним, вільним виконанням руху і неправильним виконанням руху.

Недоліком перемінного методу є те, що він у якомусь ступені "неточний", тому що всі основні компоненти (довжина прискорення, швидкість, тривалість зниження швидкості і т.п.) навантаження в перемінному методі плануються приблизно, як правило, "по самопочуттю", на підставі поточного суб'єктивного контролю, хоча попереднє планування зразкового діапазону роботи також ведеться.

Повторний метод характеризується багаторазовим виконанням вправи через інтервали відпочинку, протягом яких відбувається досить повне відновлення працездатності

Застосування цього методу забезпечує вплив на організм не тільки під час виконання вправи, а також завдяки сумації стомлення організму людини від кожного повторення завдання.

Задачі, розв'язувані повторним методом: розвиток сили, швидкісних і швидкісно-силових можливостей, швидкісної витривалості, вироблення необхідного змагального темпу і ритму; стабілізація техніки рухів на високій швидкості, психічна стійкість.

У практиці повторний метод застосовується в декількох варіантах:

1) повторна робота з рівномірною неграничною інтенсивністю для вироблення необхідного змагального темпу, стабілізації техніки на високій швидкості й ін.

2) повторна робота з рівномірною граничною інтенсивністю. Застосування коротких відрізків розвиває переважно швидкісні здібності. Більш довгі відрізки включаються в заняття порівняно рідко і лише невеликими серіями для розвитку швидкісної витривалості і максимального впливу на вольові якості.

Переваги повторного методу складаються, насамперед , у можливості точного дозування навантаження. Крім того, якщо всі попередні методи головним чином діють на серцево-судинну і дихальну системи і менше на обмін речовин у м'язах, то повторний метод, у першу чергу, удосконалює м'язовий обмін.

Недоліком повторного методу є те, що він впливає на ендокринну і нервову системи.

Інтервальний метод зовні походить на повторний. Обоє вони ґрунтуються на

багаторазовому повторенні вправи через визначені інтервали відпочинку. Але якщо при повторному методі характер впливу навантаження на організм визначається винятково самою вправою (тривалістю й інтенсивністю), то при інтервальному методі великим тренувальним впливом володіють також інтервали відпочинку. Відпочинок може бути активним, або пасивним, вправи повторюються серіями.

Інтервальний метод має ряд варіантів, в основі яких лежать різні сполучення складених компонентів навантаження (тривалості, інтенсивності, кількість вправ і ін.). Таке різноманіття зв'язане з рішенням конкретних задач, рівнем фізичної підготовленості, стану здоров'я що займаються, виду і характеру фізичних вправ.

Перевага методу полягає в тім, що він дозволяє досить точно дозувати величину навантаження. Його застосування заощаджує час при проведенні занять, тому що забезпечує високу щільність навантаження і дозволяє швидше, ніж за допомогою якого-небудь іншого методу, підвищити рівень витривалості, не побоюючись перетренуватися.

Недоліком методу є порівняно монотонне чергування навантаження, що негативно позначається на психічному стані що займаються.

Через швидкий ріст витривалості незабаром настає адаптація до цього методу і знижується його ефективність.

Основу ігрового методу складає певним чином упорядкована ігрова рухова діяльність відповідно до образним чи умовним "сюжету" (задумом, планом гри), у якому передбачається досягнення визначеної мети багатьма дозволеними способами, в умовах постійного і значною мірою випадкової зміни ситуації

Ігровий метод не обов'язково зв'язаний з якими-небудь загальноприйнятими іграми, наприклад хокеєм, бадмінтоном, волейболом, а може бути застосований на матеріалі будь-яких фізичних вправ (біг, стрибки, метання і т.д.), особливо при проведенні занять з дітьми дошкільного і шкільного віку. Він є методом комплексного удосконалювання фізичних і психічних якостей людини. З його допомогою зважуються різні задачі: розвиток координаційних здібностей, швидкості, сили, витривалості, виховання сміливості, рішучості, спритності, ініціативи, самостійності, тактичного мислення, удосконалювання рухових умінь і навичок. Цей метод характерний наявністю взаємної обумовленості, поводження що займаються, емоційністю, що, безумовно, сприяє вихованню моральних рис особистості: колективізму, товариства, свідомої дисципліни і т.д.

Одним з недоліків ігрового методу є обмежена можливість дозування навантаження, тому що різноманіття способів досягнення мети, постійні зміни ситуацій, динамічність дій виключають можливість точного регулювання навантаження як по спрямованості, так і по ступені впливу.

Змагальний метод - це один з варіантів стимулювання інтересу й активізації діяльності з установкою на чи перемогу досягнення високого результату в якій-небудь фізичній вправі при дотриманні правил змагань

Змагальний метод застосовується для виховання фізичних, вольових і моральних якостей, удосконалювання техніко-тактичних умінь і навичок, а також здібностей раціонально використовувати їх в ускладнених умовах