3. Аналіз зв’язку між рівнями засвоєння рухових дій та процесом їх навчання.

На основі одержуваної від вчителя інформації учень ще до початку виконання вправи має можливість сформувати у власній свідомості представлення про техніка вправи, скласти уявний проект і намітити способи рішення відповідної рухової задачі, передбачити можливі зміни у своєму фізичному удосконалюванні. Однак знання стають керівництвом до дії лише за умови, якщо вони, по-перше, об'єктивно відбивають закономірності досліджуваних фізичних вправ і, по-друге, органічно включені в практичну діяльність.

Перша умова забезпечується тим, що школярам пропонується система представлень і понять, що вірогідно розкривають сутність, закономірності, що лежать в основі виконання фізичних вправ, усього процесу фізичного виховання. Використання понятійної мови і спеціальної термінології сприяє раціоналізації процесу навчання, підвищенню щільності уроку, скорочує шлях навчального пізнання, оскільки, оперуючи устояними термінами і поняттями, учитель звільняється від необхідності великих пояснень.

Реалізація другої умови забезпечується такою організацією діяльності, що змушує учня до застосування засвоєних знань. Розглянемо можливі варіанти подібної організації при навчанні постановці стопи на місце відштовхування в стрибках з розбігу. Варіант 1. Перед виконанням учнем завдання йому розповідається про зовнішню структуру і критерії оцінки якості виконання рухової дії і демонструється зразок виконання. На основі засвоєння отриманої інформації у свідомості учня формується наочно-образне представлення про форму і параметри рухів. У спробах оволодіння учень коректує власні рухи, порівнюючи їх із заданим зразком, тобто застосовує отримані від учителя знання на практиці для рішення конкретної рухової задачі. Варіант 2. При обґрунтуванні способу, що рекомендується, учитель використовує межпредметные зв'язку з курсом фізики. Тут діяльність учня буде більш складної і багатий інтелектуальними проявами, тому що змушує використовувати знання з проласти механіки, застосовуючи дуже складний прийом розумової діяльності: перенос знань у нестандартну ситуацію. Варіант 3. Учню пропонується випробувати кілька способів постановки стопи і визначити найбільш раціональний з них шляхом порівняння власних м'язових відчуттів і результативності дій. Тут діяльність учня здобуває яскраво виражений творчий характер.

Рівні засвоєння і якості знання.

Кінцевою метою придбання знань є застосування їх на практиці. По ступені готовності до цього розрізняють три рівні засвоєння знань. По досягненні кожного з них знання здобувають визначені якості (оперативність, гнучкість, усвідомленість, глибину, міцність, повноту), що характеризують у сукупності їхня повноцінність.

Перший рівень засвоєння знань є результатом сприйняття, усвідомлення змісту (розуміння) і фіксації в пам'яті отриманої інформації. Виявляється цей рівень у здатності того, якого навчають, пізнавати вивчені об'єкти, наприклад види фізичних вправ, чи відтворювати деяку суму знань про їх {перелічувати істотні ознаки конкретної вправи, описувати схему його виконання і т.п. ). На даному рівні засвоєння найбільше явно виявляється повнота знань, вимірювана відношенням кількості засвоєних зведень до сукупності, запропонованої вчителем. Для досягнення цього рівня цілком придатний пояснювально-ілюстративний метод навчання, тобто передача учнем готових знань у словесній чи наочній інформації. Дидактичними умовами найбільшої його ефективності є, по-перше, наявність у навчальній інформації повної характеристики властивостей досліджуваного об'єкта; по-друге, використання словесного викладу в єдиній системі з показом, демонстрацією і практичними діями самих що займаються; по-третє, застосування методів активізації сприйняття, осмислювання і запам'ятовування змісту навчальної інформації (наприклад, попереднє виділення вчителем об'єктів спостережень при організації показу вправи).

Другий рівень засвоєння знань виявляється в готовності до застосування їх по відомому навчальному зразку в знайомих чи незначно варьируемых ситуаціях. Подібна готовність оцінюється оперативністю знань, що характеризується двома ознаками: кількістю ситуацій, у яких учень здатний застосовувати знання (наприклад, використовувати пуль-сометрию з метою визначення функціонального стану власного організму й у спокої, і в ході уроку, при самостійних заняттях) і кількістю засвоєних способів застосування длч рішення однієї і тієї ж задачі (наприклад, регулювання навантаження зміною кількості повторень, довжини дистанції, тривалості і характеру відпочинку). Дидактичною умовою розвитку оперативності знань є ознайомлення учнів з можливо великою кількістю ситуацій, у яких можуть застосовуватися дані знання, і кількістю способів їхнього застосування в кожній ситуації. Закріплюються ці знання шляхом багаторазового і варіативного повторення. Для досягнення другого рівня засвоєння знань використовується репродуктивний метод навчання, що забезпечує формування уміння застосовувати знання за зразком.

Третій рівень засвоєння знань виявляється в готовності того, якого навчають, до творчого і швидкого застосування їх у нових, незнайомих ситуаціях, обумовлених як специфікою застосовуваних вправ, так і умовами їхнього проведення, а також особливостями діяльності учнів. Подібна готовність до використання наявних знань оцінюється гнучкістю знань, т. е. умінням швидко використовувати саме ті знання, що у більшій мері відповідають виниклої ситуації (наприклад, вибирати раціональні тактичні дії в раніше що не зустрічалися в практиці того, якого навчають, соревновательных ситуаціях), чи конструювати новий спосіб діяльності (знаходити нові варіанти сполучення елементів у розученій комбінації і т.п. ). Дидактичною умовою навчання тут є використання системи проблемно-пошукових завдань, що змушують учнів самостійно добувати знання, дозволяють опановувати елементами пізнавально-творчої діяльності. Наприклад, при включенні учнів у навчальний експеримент для виявлення призначення лижних ціпків їм пропонується рухатися по глибокому снігу спочатку без ціпків, потім з ціпками, а потім порівняти по секундомірі швидкість пересування з ціпками і без них того самого учня на відрізку укоченої лижні. На основі аналізу власних дій і спостережень за учнем робляться висновки.

Прояв якостей знань виявляється тією чи іншою мірою на будь-якому рівні засвоєння знань. Облік ознак прояву якостей дозволяє ефективніше формувати знання.

Ознакою усвідомленості знань на першому рівні засвоєння є здатність того, якого навчають, роз'яснити сутність позначеного терміном поняття (наприклад, що позначає попеременный двухшажный хід), описати своїми словами (перетворююче відтворення) схему виконання дії, витягти з усієї сукупності засвоєних про нього знань потрібні для відповіді на поставлене питання. На другому рівні засвоєння знань усвідомленість виявляється в умінні виявляти власні помилки і помилки в діях товариша, знаходити їхньої причини на основі порівняння з заданим зразком. На третьому рівні усвідомленість виявляється у виді здатності самостійно використовувати знання відповідно до заданої мети (наприклад, підбирати вправи, що підводять, для виправлення рухової помилки).

Глибина знань виміряється числом усвідомлюваних учнем істотних зв'язків між знаннями, умінням виявляти зв'язку між знаннями. На першому рівні засвоєння знань ознакою глибини знань є здатність учня знайти прямі зв'язки між руховою структурою дії і терміном, що позначає його. На другому рівні глибина знань буде характеризуватися умінням усвідомлювати наявність зв'язків між знаннями і руховою дією, наприклад про критерії оцінки ефективності техніки виконання, про природу виникнення конкретних помилок. На третьому рівні глибина знань виявляється в умінні розкривати зв'язок між технікою дії і біомеханічних закономірностей відповідних рухів.

Міцність засвоєння знань виражається в стійкій фіксації і тривалості збереження в пам'яті знань і способів їхнього застосування, свідченням чого є здатність відтворювати значеннєвий зміст отриманої інформації. Міцність підвищується в міру зростання усвідомленості і розширення діапазону застосування знань не тільки у виді словесного відтворення, але і втілення їх у практичних діях.

Зі сказаного випливає, що чим вище рівень засвоєння і ширше комплекс знань, що виявляються, тим у більшій мері гарантується успішність самостійного рішення різних задач фізичного удосконалювання.