6. Світоглядні уявлення східних слов'ян.

Загалом, початок І тис. – це досить своєрідний історичний проміжок, коли за відносно короткий проміжок часу через українську територію пройшло декілька хвиль переселень чужоземних народів та етносів(готи, гуни, авари, болгари, хозари). Відповідно ті умови та рамки, в які вони ставили місцеве населення не могли не вплинути на культурно-духовні переконання жителів краю. Внаслідок взаємодії різноманітних культурних пластів у свідомості населення України цього часу поєднувалося нашарування архаїчних рис та якихось набутих нових особливостей.

Найбільш адекватно відображають основні тенденції у розвитку праукраїнської культурної свідомості, уявлень та вірувань як її конкретних проявів, на сучасному етапі дослідження є релігійно-міфологічні уявлення. Характерною особливістю української міфології є пантеїзм – філософсько-світоглядна система, в якій бог ототожнюється з природою. Обожнювання всіх явищ природи, небесних світил, дерев, річок, поклоніння могутнім зовнішнім силам виступають у стародавньому українському світобаченні у вигляді багатобожжя, тобто політеїзму. В українців існувала своєрідна ієрархія богів: на чолі світу стояв найголовніший всемогутній бог, біля нього були найстарші боги, котрі керували Всесвітом, далі йшли нижчі за статусом боги, а також демони-духи, через яких старші боги виконували своє основне призначення — впорядковували людське життя. Ще нижче стояли люди, які мали надзвичайні властивості спілкуватися з богами і навіть могли певною мірою впливати на прийняті ними рішення. Це – волхви, чаклуни. У фольклорі збереглася пам'ять про найдавніших богів наших пращурів, які, як вважає ряд дослідників, складали астральний культ на українських землях першого тисячоліття н.е. Увесь київський пантеон за літописними і літературними джерелами та фольклором можна подати у такому вигляді: 1) Дажбог, Хорc, Перун, Стрибог, Сімаргл, Мокоша ("Повість минулих літ"); 2) Волос, Лада, Купала, Коляда 3) Сварог і Сварожич (Іпатіївський літопис); 4) Берегиня, Плуг, 5) Див, Яр, Тур ("Слово о полку Ігоревім"); 6) Дана, Леля, Полель, Ярило, Місяць, Зоря та ін. (давньоруська література і фольклор). На основі аналізу архаїчної української обрядово-пісенної творчості (зокрема, колядок і щедрівок) І.Нечуй-Левицький виділяє світлих богів: бог Госпдар, богиня Сонце, богиня Зоря, богиня Хмара, Громовик-пастух, хлібороб, воїн, ловчий, Вітер, богиня Весна, описує темні зимові сили та різдво Сонця й інших світлих богів. Багатьом цим образам відповідають літературні та літописні назви давніх слов'янських богів.

Населення України першого тисячоліття н.е. першоджерелами Всесвіту вважало космічні вогонь і воду. Культ космічного вогню виявлявся в обожнюванні тріади світил: Сонця, Місяця і Зорі. Усі інші боги були сузір'ями або небесними тілами. Наші предки головними богами вважали Дива (яскраве небесне склепіння), Сварога (Зодіакуса) та його заступника Перуна (бога ночі). Всі інші божества вважалися помічниками цих богів.

У пантеоні астрального культу були: Лада – життєвий початок природи, втілення двох першоджерел Всесвіту – вогню і води в єдиній особі, мати Сонця; Дана (Леля) – втілення води; Полель – втілення світла; Перун – батько Сонця, Місяця і Зорі (на небі – сузір'я Стрільця, Баба (Плеяди); Волос, або Тур (сузір'я тельця – Волосожар), що опікувався торгово-ремісничими верствами; Берегиня – Прадерево світу (водночас і земля, і зоряна Галактика – Чумацький шлях); Астральна тріада: Місяць – головне божество (Дідух, Коляда, Василь), Сонце (Сварожич, Ярило, Дажбог), Зоря (Венера) та інші. На думку О. Знойка, сузір'я та небесні тіла не вважалися богами, а тільки символізували богів Всесвіту; Язичницькі боги, яких донедавна вважали виявом примітивної міфології, ймовірно, були символами складного світобачення наших предків, що сприймали весь навколишній світ як надзвичайно складний симбіоз сили, непохитності та мудрості.