4)Союз трьох імператорів

Основною метою зовнішньополітичного курсу Німецької імперії стало створення військово-політичної коаліції європейських держав, спрямованої проти Франції. Правлячі кола в Берліні спиралися на Австро-Угорщину, яка після франко-прусської війни пішла на зближення з Німеччиною та Італією — суперницею Франції на Середземному морі та півночі Африки. З метою залучення до майбутньої коаліції Росії, потенційного союзника Франції, було запроваджено ідею спільної боротьби проти соціал-демократичного руху. 6 травня 1873 р. Росія та Німеччина підписали союзний договір. Через місяць аналогічну угоду підписали Росія та Австро-Угорщина. Так виник Союз трьох імператорів, завдяки чому Францію було ізольовано, а Німеччина посіла чільне місце на європейській арені. Союз трьох імператорів проіснував до 1887 p., поки не загострилися російсько-німецькі та російсько-австрійські протиріччя. Першу тріщину коаліція дала під час близькосхідної кризи 1875-1878 pp. Відверто ворожі позиції Австро-Угорщини і Німеччини на Берлінському конгресі змінили ставлення Росії до своїх союзників. 7 жовтня 1879 р. Німеччина та Австро-Угорщина підписали союзний договір, спрямований проти Росії. Договір започаткував створення Троїстого союзу, який остаточно сформувався 1882 p., коли до нього приєдналась Італія. Це логічно підштовхувало Росію і Францію до тісного військово-політичного співробітництва. З часом на противагу австро-німецько-італійському блок) було створено союз Франції, Росії та Англії (Антанта). Від 80-х pp. XIX ст. Бісмарк почав приділяти більше уваги колоніальним загарбанням. У 1884 р. Німеччина встановила протекторат над частиною Південно-Західної Африки (Намібією) і Центральною Африкою (Того, Камеруном). Наступного року контроль було поширено на частину Східної Африки (Танганьїку). Так було створено німецьку колоніальну імперію. У 1888 р. імператором Німеччини став Вільгельм II. Молодий монарх заповзявся особисто керувати країною, а тому прагнув позбутися владолюбного Бісмарка, з яким розходився у багатьох питаннях. Особливо це стосувалося зовнішньої політики і політики щодо соціалістів. Вільгельм II вважав, що варто проводити активнішу зовнішню політику, не боячись застосовувати силу проти своїх конкурентів, відійти від Союзу трьох імператорів; негативно оцінював «Винятковий закон проти соціалістів». Його довелося скасувати, а Бісмарк 1890 р. подав у відставку.

5)Троістий союз

Започаткував утворення Троїстотого союзу Австро-Німецький договір від 7 жовтня 1879, який передбачав спільні дії обох країн у випадку нападу Росії на одну із них. Цей двосторонній союз 20 травня 1882 був доповнений договором між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією. Німеччина і Австро-Угорщина зобов'язувалися надавати всіма засобами допомогу Італії у випадку нападу на неї Франції, а Італія брала на себе зобов'язання допомогти Німеччині, якщо б вона стала жертвою неспровокованого нападу з боку цієї ж держави. Австро-Угорщина звільнялась від допомоги Німеччині у випадку військових дій проти Франції — їй відводилась роль резерву на випадок втручання у конфлікт Росії.

Окремі статті договору стосувались великих держав і передбачали, що у випадку нападу двох або кількох великих держав на одного члена Троїстого союзу у війну з ними вступають всі учасники договору. У випадку нападу однієї з великих держав, дві інші зобов'язувались зберігати сприятливий нейтралітет. Виняток робився лише для Франції: у випадку її нападу на одну з країн союзу, всі інші виступали на спільну боротьбу проти неї.

Відразу ж після підписання договору Італія заявила, що не зможе надати допомогу союзникам, якщо на них нападе Велика Британія, у зв'язку з підвищеною вразливістю берегових комунікацій у випадку нападу на них британського військового флоту. Держави зобов'язувались у випадку спільної участі у війні не підписувати сепаратного миру і дотримуватись таємниці про укладений союз.

Договір трьох держав у наступні роки поновлювався: 20 лютого 1887 у Берліні підписано другий союзний договір; 6 травня 1891 — третій союзний договір; 28 червня 1902 — четвертий союзний договір. Тексти цих договорів в основному повторювали положення документа 1882 і лише включали окремі додаткові угоди.

Договір 1887 містив австро-італійську угоду про збереження статусу-кво на Балканах, а у випадку, якщо це виявилося б неможливим, сторони передбачали узгоджувати свої дії, що свідчило про зародження суперечностей між цими країнами на Балканах.

У кінці 19-на початку 20 століття Італія почала переорієнтовувати зовнішньополітичний курс і поступово відходити від своїх союзників. Різке загострення англо-німецьких відносин, збитки від митної війни, яку з 1880-х повела Франція проти Італії, змусили останню шукати зближення з Францією та Англією. До значного послаблення позицій Троїстого союзу призвело підписання 1 листопада 1902 франко-італійської угоди, за якою Італія зобов'язувалася зберігати нейтралітет у випадку нападу Німеччини на Францію. У наступні роки Італія, залишаючись формально членом Троїстого союзу, поступово зближувалася з Францією та Великою Британією.

Німеччина і Австро-Угорщина вступили в Першу світову війну без військової підтримки Італії, яка у травні 1915 заявила про свій вихід із Троїстого союзу й оголосила війну Австро-Угорщині.