Результати діяльності найбільших бірж України

Біржа	Обсяги укладених угод		Кількість укладених угод	Середня вартість укладених угод, тис.грн.
	млн. грн.	у % до підсумку
Всього, з них:	6702,8	100	58660	114,3
Українська міжбанківська валютна біржа	2563,5	38,2	449	5709,4
Київська агропромислова біржа	992,2	14,8	1596	621,7
Українська універсальна біржа	617,5	9,2	283	2181,9
ВАТ "Фондова біржа "Перспектива"	449,2	6,7	61	7363,4
ТБ "Українська ф’ючерсна біржа	371,5	5,5	75	4953,3

Коефіцієнт ліквідності укладених угод (співвідношення обсягів укладених угод до обсягів пропозицій) за І квартал 2010 р. на біржах країни становив 99,7 %. Найбільший коефіцієнт ліквідності спостерігався на біржах нерухомості (100 %), універсальних біржах (95,1 %), агропромислових (86,2 %) і фондових біржах та їх філіях (80,9 %).

Із загальних обсягів укладених угод на торгівлю паливом припадало 44,6 % (3 млрд грн), продукцією рослинництва – 33,3 % (2,2 млрд грн), на операції з продажу цінних паперів – 7,8 % (0,5 млрд грн), лісоматеріалів – 3,4 % (231 млн грн), харчових продуктів – 3,3 % (219,6 млн грн).

Біржова торгівля продукцією і товарами за І квартал п.р. представлена, в основному, спотовим ринком (укладання угод на реальний товар з негайною поставкою). На умовах спотових угод було укладено 85,7 % усіх біржових угод. У структурі цих угод найбільша частка припадала на угоди з палива (52 %) та з продукції рослинництва (27 %).

Форвардні контракти (угоди на реальний товар з відстроченою поставкою) становили 14 %. Найбільша частка їх припадала на угоди з продукції рослинництва (72,6 %), харчових продуктів (17,1 %), лісоматеріалів (4,8 %).

Біржова діяльність поширена на усі регіони України, разом з тим, на біржах, що діють у чотирьох регіонах України, було укладено майже 86 % усіх біржових угод. Найбільша частка угод припадала на біржі м. Києва (52,1 %), Київської (14,8 %), Дніпропетровської (9,6 %) та Полтавської (9,3 %) областей.

4. Соціальна інфраструктура

Складові компоненти соціальної інфраструктури (за І. Салієм) зобра­жені на рис.1.

Рис.1. Соціальна інфраструктура

Соціально-споживацький комплекс. Розглянемо особливості функ­ціонування складових соціально-споживацького комплексу.

Торгівля і громадське харчування. За формальний показник, який ха­рактеризує рівень розвитку торгівлі в регіоні є роздрібний товарообіг. Він відображує дію складної сукупності соціальних і економічних чинників, зокрема, купівельна спроможність населення, розвиненість мережі тор-гівельних закладів, товарна забезпеченість, інформаційна, транспортна інфраструктура тощо.

В Україні спостерігається регіональна відмінність обсягів роздрібно­го товарообігу. Він визначається насамперед:

• динамікою економічного розвитку регіону;

• структурою економіки;

• особливістю умов життєдіяльності населення;

• статево-вікові відмінності населення;

• рівень освіти;

• середній дохід на одного члена сім'ї.

Товарообіг громадського харчування прогнозують окремим показни­ком і вводять його складовою частиною до загального обігу роздрібного товарообігу.

Розвиток громадського харчування регіону характеризують такі еко­номічні й соціальні показники:

• обсяг товарообігу громадського харчування, в тому числі продукції власного виробництва;

• кількість страв;

• кількість підприємств громадського харчування та місць у них на 1000 осіб;

• коефіцієнт забезпеченості населення місцями;

• чисельність населення, яке користується послугами підприємств гро­ мадського харчування.

Потреба населення у послугах підприємств громадського харчуван­ня за окремими регіонами неоднакова. Для того, щоб її визначити, треба врахувати місцезнаходження регіону, контингент його жителів, наявність промислових підприємств, навчальних закладів, шкіл тощо.

Житлово-комунальне господарство. Це складний комплекс підгалу-зей, завданням яких є задоволення комунальних, побутових і соціально-культурних потреб населення.

До складу житлово-комунального господарства входять:

• житлове господарство;

• санітарно-технічні підприємства;

• служби інженерних мереж і споруд;

• транспорт; енергетичне господарство;

• всі види зовнішнього благоустрою;

• служби обрядових і спеціальних послуг.

Важливими даними для розробки заходів регулювання розвитку жит­лово-комунального господарства є:

• чисельність населення і його соціальний склад;

• нормативи забезпеченості житлом і комунальними послугами;

• перспективні показники розвитку галузей виробничої і невиробничої сфер регіону;

• обсяг ресурсів, які можуть бути спрямовані на розвиток житлово-ко­ мунального господарства.

Треба зазначити, що принципи розвитку і функціонування комуналь­ного господарства за радянських часів (система покращення житлових умов, система формування комунальних тарифів, відсутність конкурент­ного середовища в сфері надання комунальних послуг тощо) в умовах ринкової економіки набули руйнівного характеру. Тому зараз першочер­говим завданням є впровадження ринкових механізмів в сферу управлін­ня комунальним господарством, а також формування у населення нових стандартів соціальної справедливості.

Побутове обслуговування. Належне побутове обслуговування насе­лення сприяє економії суспільної праці, витрат, раціональному викорис­танню вільного часу, зближенню рівнів життя міських і сільських жите­лів.

Структура підгалузей побутового обслуговування:

• ремонт і індивідуальне пошиття взуття, швейних, хутрових, шкіряних виробів, головних уборів і текстильної галантереї;

• ремонт, пошиття і в'язання трикотажних виробів;

• ремонт побутових машин та приладів;

• ремонт і виготовлення металовиробів і меблів;

• ремонт і техобслуговування індивідуальних транспортних засобів;

• хімчистка і фарбування;

• послуги пралень;

• фотопослуги;

• будівельні послуги;

• послуги лазень, перукарень;

• прокат речей;

• транспортні послуги;

• ритуальні послуги.

Для визначення прогнозних показників розвитку сфери побутового обслуговування обраховують такі показники:

• потрібні виробничі потужності;

• розміри основних фондів, матеріальних, трудових, фінансових ресур­ сів і джерела їх формування.

• Вихідними для цих розрахунків є такі дані:

• досягнутий рівень обслуговування населення;

• потреба в послугах в цілому на одного жителя;

• можливий приріст чисельності населення;

• зміни в структурі доходів і витрат населення;

• дані визначення попиту і ступінь його задоволення;

• стан і розвиток матеріально-технічної бази;

• характеристика мережі підприємств побутового обслуговування.

Соціально-культурний комплекс. Із складових соціально-культурно­го комплексу більш детально розглянемо народну освіту, культуру і охо­рону здоров'я.

Освіта. Регулювання розвитку народної освіти має охоплю­вати мережу дошкільних закладів, загальних шкіл, шкіл і груп з подовже­ним днем, шкіл-інтернатів тощо.

Для задоволення потреб населення в дошкільних закладах використо­вують дані про чисельність дітей на перспективу. Крім того, враховують зростання кількості осіб, зайнятих у суспільному виробництві, працюю­чих жінок, у тому числі віком 18-44 роки, а також рівень забезпеченості Дітей постійно діючими дошкільними закладами.

На підставі даних про потребу в дитячих дошкільних закладах розро­бляють зведену програму будівництва цих закладів по регіону.

Регулювання розвитку загальноосвітніх шкіл здійснюється за багать­ма показниками, які розраховують по кожному регіону окремо з ураху­ванням міського і сільського населення. Основним показником є кон­тингент учнів. Його визначають по типах шкіл і групах класів (1-4; 5-9; 10-11).

Кількість класів і класів-комплектів визначають в залежності від за­гального контингенту, наповненості класів (за нормами гранична напо­вненість 1-9 класів – не більше 30 чол., 10-11 класів – 25 чол., груп про­довженого дня – 20-30 чол., клас-комплекту з двох класів – не більше 30 чол., з трьох класів – до 20 чол.

Прогнозування шкільної мережі розпочинають з визначення кількості необхідних класних кімнат за формулою:

К = Ч/(Н*З)

де Ч – чисельність учнів;

Н – наповненість класу;

З – коефіцієнт змінності роботи школи.

Ефективність роботи закладів освіти значною мірою залежить від за­безпечення педагогічними кадрами. Потребу в них визначають за кон­тингентом учнів окремо по групах класів. По 1-4 класах вона відповідає кількості класів. Для 5-11 класів необхідну кількість педагогів визнача­ють за формулою:

Ч = К*С/В,

де К – кількість класів в прогнозний період;

С – кількість педагогічних ставок на один клас;

В – кількість педагогічних ставок на одного вчителя.

Регулювання розвитку галузей культури передбачає вивчення умов формування суспільних потреб в культурному обслуговуванні, а також аналіз ресурсних можливостей їх задоволення.

Потребу в об'єктах культури визначають за встановленими нормами (кількість місць на 1000 осіб). Розміщення закладів культури здійснюють з урахуванням особливостей розселення та умов кожного регіону.

Систему охорони здоров'я в містах та сільській місцевості треба роз­глядати як єдину систему регіону.

Для оцінки якості роботи закладів охорони здоров'я використовують такі показники:

• тривалість перебування хворого в лікарні;

• оборот ліжка;

• рівень госпіталізації.

Потребу конкретного регіону в лікарняних ліжках можна розрахувати за формулою:

Л = Н*Г*П/(Д*100),

де Н – чисельність населення;

Г – процент госпіталізації;

П – середня кількість днів перебування хворого в лікарні;

Д – тривалість використання ліжка протягом року.

Забезпеченість лікарняними ліжками в розрахунку на 10000 чол. від­повідно дорівнює:

3 = Л*10000/Н

Потужність амбулаторно-поліклінічних закладів установлюють на основі нормативів кількості відвідувань лікарень одним жителем за рік, загальної чисельності населення і даних про пропускну спроможність іс­нуючої мережі амбулаторно-поліклінічних закладів.

Основними показниками функціонування санаторно-курортних, оздо­ровчих закладів і закладів відпочинку є кількість ліжок у санаторіях і місць у будинках відпочинку, пансіонатах і на туристичних базах.