2. Транспорт і зв'язок у забезпеченні розвитку національної економіки

Транспорт є важливою сферою інфраструктурного забезпечення на­селення та національного господарства, складовою частиною його ко­мунікаційної інфраструктури поряд із зв'язком. Тектонічна стабільність, рівнинний рельєф, давні господарські освоєння території та деякі інші фактори сприяють розвитку транспортної мережі в Україні. Тому тут отримали розвиток всі види транспорту. Об'єднанні тран­спортними вузлами, вони утворюють транспортний комплекс.

За об'єктами переміщення транспорт поділяється на пасажирський та вантажний. За середовищем переміщення виділяють сухопутний, водний і повітряний транспорт.

Залізничний транспорт отримав в Україні досить високий рівень розвитку. Займає перше місце за вантажообігом і друге (після автомо­більного) – за пасажирообігом, відповідно 14,6 % і 9,5 %. Він виконує важливі функції по перевезенні пасажирів та вантажу у внутрішньодер­жавному і особливо в міждержавному сполученні. Загальна довжина за­лізниць становить на 2007 р. 23 тис. км (2/3 з них – електрифіковані). Приблизно стільки ж (до 25 тис. км) становить протяжність залізниць підприємств (у т.ч. під'їзних шляхів та відгалужень). Середня густота ме­режі залізниць – 38 км на 1000 км² території. Найгустішу мережу заліз­ниць мають промислові райони Донбасу, Придніпров'я та західні області України. Діє п'ять залізниць, що відрізняються напрямком, характером вантажів і функціями. Донецька і Придніпровська залізниці найбільш за­вантажені, здійснюють великий обсяг перевезень промислової сировини (вугілля, залізні та марганцеві руди) та продукції (сталь, прокат, машини і обладнання тощо). Придніпровська та Південно-Західна залізниці коопе­руються з річковим транспортом в районах дніпровських портів. Львів­ська та Одеська залізниці здійснюють більшу частину експортно-імпорт­них операцій (Одеська також тісно взаємодіє з морським транспортом). Залізниці здійснюють прямий та транзитний зв'язок України з Росією, Білоруссю, країнами Балтії, Молдовою, Польщею, Чехією, Угорщиною, Словаччиною, ФРН, Румунією.

Основні вантажі (до 90 % в залізничному транспорті України займає саме перевезення вантажів і лише 10 % – пасажирів): будівельні матеріали, вугілля, залізні та марганцеві руди, чавун, сталь, нафта, зерно, ліс тощо.

Найбільші залізничні вузли: Харків, Київ, Одеса, Львів, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Дебальцеве, Жмеринка, Чоп, Лозова, Стрий, Ковель, Коростень, Шепетівка, Здолбунів та ін.

Важливою проблемою для України в плані її інтеграції в європейську єдину залізничну систему є приведення ширини української колії (1524 мм) до європейського зразку (1435 мм), як в Польщі, Словаччині, Угор­щині, Румунії та ін. Необхідно також ввійти в європейську програму бу­дування швидкісних магістралей (швидкість 200-300 км/год).

Завдяки коштам ЄБРР в 2009 р. розпочато реалізацію проекту “Розвиток залізничних шляхів України” на суму 51,88 млн. дол. США, “Впровадження швидкісного руху пасажирських поїздів на залізницях України” на суму 200 млн. дол. США, буде реалізовано проект “Оновлення рухомого складу залізниць” загальною вартістю 125 млн. дол. США під державні гарантії Уряду.

Автомобільний транспорт міцно утримує перше місце за перевезен­ням пасажирів та друге – за вантажообігом. Протяжність автошляхів біля 170 тис. км (155 тис. км доріг має тверде покриття), якість їх за європейським стандартами – незадовільна. Недосконалий автопарк та відсутність необхід­ного сервісу на дорогах роблять автотранспорт одним з найдорожчих видів транспорту. Внаслідок переважно рівнинного характеру рельєфу України ав­томобільний транспорт розвивається більш менш рівномірно по всій її тери­торії, правда, більш густа мережа автошляхів – на заході держави.

Україна має досить рівномірно розміщену густу мережу автошляхів (середня густота 280 км доріг на 1000 км² території).

За транспортно-географічним положенням країна знаходиться в над­звичайно вигідних умовах. Це особливо стосується напрямку захід-схід (з Західної та Середньої Європи до Східної Європи та Азії, і навпаки), а також північ-південь (з Північної Європи до Ближнього Сходу, і на­впаки). За результатами досліджень англійського інституту “Рендел”, Україна займає перше місце в Європі за коефіцієнтом транзитності. Але на сьогодні ступінь використання транспортної інфраструктури України ще досить низький.

У 1994 р. II Загальноєвропейська (Крітська) транспортна конференція визначила 9 основних маршрутів міжнародних транспортних коридорів, III Загальноєвропейська транспортна конференція (1997 р.) до 9 коридорів додала 4 загальноєвропейські транспортні зони.

Міжнародні транспортні коридори (МТК) – це транспортні артерії і сукупність різних видів транспорту, що забезпечують значні перевезення вантажів і пасажирів на напрямах їх найбільшої концентрації. Транспортні коридори виконують роль кровоносних судин у світових інтеграційних процесах.

З 10 МТК  4 знаходяться в Україні:

№ 3 – Берлін (Дрезден) –Вроцлав-Львів-Київ; (Німеччина, Польща, Україна);

№ 5 – Трієст-Любляна-Будапешт-Братислава-Ужгород-Львів (Італія, Словенія, Угорщина, Словаччина, Україна);

№ 7 – Дунайський (водний); (Австрія, Угорщина, Югославія, Болгарія, Румунія, Молдова, Україна);

№ 9 – Хельсінкі-Санкт-Петербург-Вітебськ-Київ (Москва)-Одеса (Кишинів)-Пловдив-Бухарест-Александрополіс (з 4-ма відгалуженнями) (Фінляндія, Росія, Україна, Білорусь, Молдова, Румунія, Греція).

Створення транспортних коридорів та входження їх до міжнародної транспортної системи визнано пріоритетним загальнодержавним напрямом розвитку транспортно-дорожнього комплексу України.

Важливою складовою транспортної системи держави є автомобільні дороги. Вони потребують постійного нагляду та ремонту з метою підтримання їх у належному стані, забезпечення безпечних і комфортних умов руху. Всього в Україні знаходиться 169495 км доріг, з них 165820 км – із твердим покриттям (97,8 %). Основна кількість доріг мають місцеве значення. Серед доріг державного значення переважають дороги зі статусом міжнародним. В Україні серед доріг державного значення переважають дороги із асфальто-бетонного покриття, серед доріг місцевого значення – чорні шоссе.

Морський транспорт. Морський транспорт включає судна різних типів і призначень, морські порти й шляхи, судноремонтні підприємства та суднопідйомне устаткування, засоби зв'язку та електрорадіонавігації тощо. Широко використовується для внутрішніх і, особливо, міжнарод­них перевезень. Характеризується високою ефективністю перевезень по­рівняно з іншими видами транспорту; виконує більше половини всіх зо­внішньоторговельних зв'язків країни.

Питома вага вантажообігу морського транспорту у вантажообігу транспортної системи країни становить більше 30 %.

Організаційно морський транспорт України складається з трьох мор­ських пароплавств: Чорноморського, Азовського і Українського Дунай­ського. Головними вантажами є нафта і нафтопродукти, залізна руда, зер­нові вантажі, будівельні вантажі та ін.

До складу Чорноморського пароплавства входять морські порти Оде­са, Іллічівськ, Південний, Білгород-Дністровський, Миколаїв, Очаків, Херсон, Євпаторія, Севастополь, Ялта, Феодосія. Управління пароплав­ства розміщене у м. Одеса.

Азовському морському пароплавству (центр управління в м. Маріуполь) підпорядковані морські порти Маріуполь, Бердянськ, Керч.

До складу Українсько-Дунайського пароплавства (управління в м. Ізмаї­л) входять морські порти Ізмаїл, Кілія, Рені.

Постійно діють три міжнародні паромні переправи – українсько-болгарська Одеса-Варна, українсько-грузинська Одеса-Поті та українсько-російська Керч-Тамань.

Річковий транспорт здійснює перевезення вантажів переважно вну­трішніми водними (природними і штучними) шляхами. Довжина внут­рішніх судноплавних шляхів, що експлуатуються в Україні, становить 4,5 тис. км, у т.ч. довжина штучних водних судноплавних шляхів – 2,2 тис. км. Щорічний вантажообіг річкового транспорту не перевищує в серед­ньому 10 млрд. т-км.

У складі річкового флоту країни понад 1500 різноманітних суден, близько 600 одиниць службово-допоміжного флоту, 9 портів, 3 суднобу­дівних і судноремонтних заводи. Найбільшими механізованими річкови­ми портами із сучасними перевантажувальними машинами, портальни­ми і плавучими кранами та іншою технікою є Київський, Дніпропетров­ський, Дніпродзержинський, Запорізький, Херсонський, Кременчуцький, Черкаський, Миколаївський, Чернігівський. Основний обсяг перевезень вантажів здійснюється по Дніпру та Десні. Особливе значення має Дунай, який зв'язує Україну з Румунією, Болгарією, Сербією, Угорщиною, Словаччиною, Австрією, Німеччиною. Річкові порти Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон, Миколаїв та інші зайняті переробкою зовнішньо­торгових вантажів. Загалом же річковим транспортом України щорічно перевозиться понад 1,3 млн. т зовнішньоторгових вантажів. Найбільша частка в обслуговуванні зовнішньоторгового обігу належить Миколаїв­ському річковому порту, який здійснює експортні перевезення та забезпе­чує транзит вантажів через територію України. Імпорт вантажів в Україну здійснюють три порти – Київський, Херсонський і Дніпропетровський, але їх частка у перевезеннях імпортних вантажів країни незначна (менше 4 %), оскільки такі перевезення здійснюються морськими портами.

Здійснюється регулярне перевезення вантажів на дев'яти основних лініях: Італійська лінія (Трі­єст, Венеція, Равенна, Генуя, Анкона, Барі); Грецька лінія (Салоніки, Пірей, Александруполіс); Югославська лінія (Масленіца, Рієка, Пула, Спліт, Белград, Кладово); Румунська лінія (Галац, Бреїла, Констанца); Турець­ка лінія (Стамбул, Зонгулдак, Ізміт, Ізмір, Іскандерон); Болгарська лінія (Варна, Бургас, Русе, Силістра); Дунайська лінія; Кримсько-Кавказька лінія (Туапсе, Новоросійськ, Сочі, Поті, Батумі); Азовська лінія (Керч, Маріуполь, Таганрог). Також налагоджено перевезення вантажів у порти Франції, Іспанії, Північної Африки, Близького Сходу, а також Балтійсько­го і Північного морів.

Судна річкового флоту України перевозять: мінерально-будівельні ван­тажі (більше 80 % вантажообігу річкового транспорту), вугілля і нафтококс, металобрухт і руди металів, метали різноманітного асортименту, труби і ліс, будівельні матеріали і конструкції, вантажі у контейнерах і ліхтерах, мінеральні добрива, каучук, зерно, плоди, овочі та консерви тощо.

В 2009 р. у галузі морського і річкового транспорту було реалізовано низку інвестиційних проектів. Зокрема, у Одеському морському торговельному порту було завершено будівництво нового причалу для обробки суден типу «ро-ро» (завантаження-вивантаження автомобілів). Будівництво зайняло 15 місяців і обійшлося порту у 83 млн. грн. Також у вересні Одеський порт урочисто відкрив п’яту та шосту чергу транспортної естакади загальною довжиною 7 км, якою вирішено низку найважливіших транспортних та екологічних питань міста Одеси. Аналогів такої транспортної розв’язки немає в Україні та інших чорноморських портах.

У морському торговельному порту «Южний» відбулося відкриття зернового терміналу стивідорної компанії «Боріваж». Довжина причалу компанії «Боріваж» – 280 м., а 15-метрові глибини дозволяють приймати судна всіх класів. У 2009 р. в Миколаївському порту були здані в експлуатацію два інвестиційні проекти із залученням іноземного капіталу. 24 квітня у порту запрацював унікальний за своїми характеристиками холодильний термінал, збудований за участю норвежців, а 26 червня був урочисто відкритий комплекс по переробці деревини в тріску (реалізація проекту відбулась завдяки італійським інвесторам). Найближчим часом планується інвестиційний проект по будівництву перевантажувального комплексу зернових вантажів у Білгород-Дністровському порту, а також зерновий термінал у Бердянському порту. Херсонський порт завершує остаточне узгодження спорудження нового зернового терміналу, який буде побудований за власні кошти підприємства. Нові перевантажувальні потужності дозволяють розширити експортний і транзитний потенціал українських портів.

Трубопровідний транспорт поділяється на магістральний (загаль­ного користування) і технологічний. Він об'єднує магістральні нафто­проводи, нафтопродуктопроводи, газопроводи і відводи від них, а також магістральні водопроводи, призначені для транспортування води на ве­ликі відстані, крім того до нього належать етиленопроводи, аміакопроводи, вуглепроводи тощо.

В Україні функціонує велика кількість магістральних газопроводів. Перший магістральний газопровід довжиною 70 км був збудований від м. Дашава до Львова. Від м. Дашава збудований газопровід до Києва, який продовжено через Брянськ (Росія) до Москви. Також діють газопроводи Шебелинка-Харків, Шебелинка-Полтава-Київ, Шебелинка-Дні­пропетровськ-Кривий Ріг-Ізмаїл та інші. Споруджено газопроводи із Прикарпаття до Мінська, Риги, Польщі.

Введено в дію магістральний газопровід “Братерство” від м. Долина до м. Шаля.

Територією України проходять газопроводи „Союз" та Уренгой-Помари-Ужгород; трансконтинентальна нафтомагістраль „Дружба"; ма­гістральний нафтопровід Лисичанськ-Кременчук; магістральний нафто­провід Центр-Захід; нафто-продуктопроводи від нафтопереробних за­водів Кременчук-Лубни-Київ, Кременчук-Кіровоград-Черкаси, Лисичанськ-Нижньодніпровське та ін.

Найбільша густота трубопровідного транспорту відмічається на заході України, дещо менша – в її середній частині. Пересічно в державі на 1 тис. км² території припадає 71 км трубопроводів. Загальна довжина трубопро­водів України складає 40,2 тис. км, з них на газопроводи припадає 34,8 тис. км (87 %), нафтопроводи – 2,5 тис. км (6 %), нафтопродуктопроводи – 2,9 тис. км (7 %). Середня відстань відправлення однієї тонни вантажів трубо­провідним транспортом загального користування дорівнює 766 км. Сучасна система нафто- і нафтопродуктопроводів дозволяє перека­чувати більше 120 млн. т за рік нафти і нафтопродуктів.

Повітряний транспорт. За об'ємом відправок пасажирів знаходить­ся на останньому місці (не беручи до уваги трубопровідний транспорт) – 2 млн. пасажирів, або 0,1%. За об'ємом відправлень вантажів також утримує останнє місце – 0,1 млн. тонн, або 0,01%.

Перевагами повітряного транспорту є швидкість, цілорічність функціонування, можливість доставки вантажів у важкодоступні райони. Має важливе значення для перевезення пасажирів, пошти, цінних та термінових вантажів. Здійснює переважну більшість трансконтинен­тальних пасажироперевезень та перевезень товарів з невеликим терміном зберігання на значні відстані. Недоліки: висока собівартість, залежність від погодних умов. Найбільші аеропорти: Бориспіль, Жуляни (Київ), Донецьк, Одеса, Львів, Запоріжжя, Луганськ, Харків, Сімферополь.

На Київ припадає 1/7 перевезень пасажирів авіатранспортом, біля 1 млн. пасажирів. Для перевезення пасажирів характерна яскраво вираже­на сезонна нерівномірність. Обсяг відправлень пасажирів влітку в 3-4 ра­зи перевищує обсяг відправлень взимку. Основним видом перевезення є комерційні вантажі і пошта.

Зв'язок – це сфера інфраструктури національної економіки, яка забезпечує передачу та прийом інформації поштовим, телеграфним, радіо-, телефонним та іншим способами. Нині в Україні завершується перший етап виконання програми ство­рення єдиної національної системи зв'язку яка передбачає модернізацію «верхнього» рівня зв'язку в 23 обласних центрах, встановлення сучас­них цифрових АТС, створення волоконно-оптичної лінії зв'язку Північ-Південь, Схід-Захід. Відкрилась міжнародна телекомунікаційна лінія, яка об'єднала Італію, Туреччину, Україну, Росію сучасним зв'яз­ком. Вона інтегрована із системами Трансєвропейської лінії, Транс-Азія-Європа, Чорноморська волоконно-оптична кабельна система, що дало змогу Україні приєднатись до цифрової мережі європейських країн, Близького та Середнього Сходу, а також до системи Волоконно-оптична лінія навколо земної кулі.

Розпочався також процес створення власної системи супутникового зв'язку, який буде поєднаний із системою мобільного зв'язку. Прийня­то відповідну програму. Для будівництва та експлуатації наземної інфра­структури створено підприємство «Укрзв'язоксупутник», яке налагоджує стосунки зі світовими компаніями – власниками систем супутникового зв'язку, а також із виробниками обладнання для супутникових систем.

У 2009 році оператори усіх форм власності надали послуг зв`язку на 46,1 млрд. грн., з них 18 млрд. грн. надійшло за послуги надані населенню. Середня українська сім’я витратила на послуги зв’язку в середньому на рік близько 990 грн. або 83 грн. на місяць, з них половина – витрати на рухомий (мобільний зв’язок), чверть – фіксований телефонний зв’язок, 10 % - послуги з передачі даних та надання доступу до мережі Інтернет і менше 3 % - послуги поштового зв’язку.

Серед основних пріоритетів в галузі зв’язку є такі: впровадження цифрового телебачення, інформатизацію сільських шкіл, а також перехід на сучасні технології радіомовлення, зокрема – впровадження ефірного мовлення.