III. Ідея Української Самостійної Соборної Держави (уссд).

1. УССД – це, в першу чергу, держава українського народу на його власній землі. В ній український народ буде самостійним господарем, вона буде організатором і оборонце в першу чергу і головно його розвитку та життя. Національні меншини, в міру їх прихильного відношення до української держави, звичайно будуть мати рівні права дані їм українським народом.

2. УССД – це самостійна і ні від жодних зовнішніх сил незалежна держава. Уряд УССД буде відповідальний тільки перед українським народом і тільки його інтересам буде зобов’язаний служити. Ми не дозволемо нікому і ніколи підміняти ідеї самостійності і незалежності української держави жодними автономіями, федераціями, штатами і тому подібними прикривками поневолення. Ми, ОУН, по відношенню до цієї справи були, є і будемо все і всюди не примиримі принципіалісти. Ми за це будемо битись до загину і хочби проти кого. Ми такий самий народ, як і всі інші в світі і маємо такі самі права. Так ставити справу диктує нам національна честь і життєві інтереси українського народу, боронити яких ми зараз, а в майбутньому українська держава – покликані.

3. УССД – це суверенна влада українського народу на всіх його етнографічних землях. Чужої землі ми не хочемо ані метра, але й своєї ані п’яді не дамо.

4. УССД – це народна влада. Народном вибрана, для народу служити зобов’язана і перед народом відповідальна.

5. УССД – це справедливий соціальний і політичний лад, який дасть підстави і можливості до всебічного розвитку та забезпечить належне життя всім українцям: селянам, робітникам і інтелігентам, та всім громадянам України.

IV. Ідея духовного відродження українського народу.

Природньо український народ обдарований дуже високими духовними якостями і різнородними спосібностями. Є в нього державно-творчі здібності, лицарський дух, високе відчуття патріотизму, чести, організаційний хист, велика працьовитість і інше. Все це – необхідні прикмети в народі до державного будівництва.

Однак довгі роки бездержавности, довгі роки неволі залишили свої сліди. Тим більше неволя лишила спустошення, що український народ був позбавлений своєї провідної верстви. Різні окупанти на різний лад ламали його душу, прищіплювали йому почуття меншовартості, держали його в безпросвітності, в матеріальній нужді. У зв’язку з тим підупала серед українського народу національна свідомість, політичне вироблення, бойове наставлення, а серед інтелегенції значно притупився національний інстинкт. Це в 1917-20 рр. Бо наші тодішні провідники не вміли і не зуміли відшукати ідеї української державності в суматосі різних космополітичних і інтернаціональних “ідей” і “ідейок” та щей власними руками заслоняли її прозорість. Тому заки думати про політичну революцію, треба провести насамперед революцію української духовности. Треба:

а) викорчувати всі залишки неволі;

б) відродити національну свідомість, витворити бажання власної державности і перетворити його в жадобу;

в) виплекати волю до боротьби, суспільну активність, солідарність, мужню і геройську духовність;

г) виробити в народі політичну мудрість і активність, щоб був він здатний до державного будівництва.

Все це взяла на себе ОУН. Праця і боротьба над духовним переродженням українського народу – це одна з найважливіших ділянок нашої підпільної роботи під сучасну пору. Без такої підготовки, без витворення в нашому народі таких прикмет навіть і думки бути не може про можливість здобуття власної держави.

Духовні сили народу – це основні сили. Бо чи схочемо ми мати мужніх воїнів і полководців, які за Україну готові йти на смерть, чи всевідданих активних діячів у адміністрації, у воєнній промисловості, у закордонній дипломатичній роботі, всюди – на фронті і в запіллі, то можемо їх мати тільки тоді, коли тепер покладем цьому основи, інакше, навіть сприяючі зовнішні обставини нічого нам не допоможуть. 1917-20 рр. – найкращий приклад цього.

На ЗУЗ ми добилися дуже великих успіхів у цьому відношенні. Тут ми мали і маємо з боку народу такі високі і масові зразки геройства, пожертвувань для справи визволення України, що дійсно можна гордитись ними. Але, щоб ці прикмети не опустили народу, а кріпшали і могутнішали, треба дальше боротися і підносити їх до найвищого пункту – до зеніту. Однак на більшій частині української території – на СУЗ, справа духовного переродження народу стоїть майже повністтю до зроблення. І крім нас більше ніхто цього не зробить. Тому в сучасну пору ми мусимо основну частину своєї праці й енергії звернути на СУЗ.