6. Орієнтування пари знімків. Елементи геодезичного орієнтування моделі.

Пара знімків - це два знімки, отримані з двох різних центрів проекцій (рис. 2.19) в такий спосіб, що і на лівому, і на правому знімку зобразилась та сама частина об'єкта (території). Таку пару ще називають стереопарою, бо, розглядаючи знімки під простим приладом - стереоскопом, можна побачити просторову модель об'єкта, тобто відчути його об'ємність, побачити гори, долини, висоти будинків, дерев. Такі знімки перекриваються між собою, як правило, на 60 % або більше.

Елементи зовнішнього орієнтування (рис. 2.19) - це величини, що визначають положення лівого і правого центрів проекцій та і відповідних площин лівого та правого знімків у вибраній просторовій системі координат. Цими елементами є: — просторові координати лівого центра проекції S₁;

2. Елементи взаємного орієнтування (ЕВО)

ЕВО — це величини, які фіксують те взаємне положення базису фотографування та пари знімків, яке існувало підчас фотографування.

Залежно від вибраної просторової системи координат розрізняють дві найпоширеніші системи ЕВО:

-лінійно-кутову, в якій лівий знімок вважається горизонтальним;

- базисну, в якій базис вважається горизонтальним.

Лінійно-кутова система показана. Елементами взаємного орієнтування є:

А) дирекційний кут базису фотографування;

Б) кут нахилу базису;

В) поздовжній кут нахилу правого знімка;

Г) поперечний кут нахилу правого знімка;

Д) кут розвороту правого знімка.

Базисна система ЕВО показана. Елементами взаємного орієн­тування є:

А) поздовжні кути нахилу лівого і правого знімків;

Б) кути розвороту лівого і правого знімків.

Правильно відтворене взаємне орієнтування пари знімків на фотограм­метричному приладі дозволяє отримати (побудувати) геометричну просторову модель об'єкта, як правило, в довільній фотограмметричній системі координат та у довільному масштабі.

7. Фактори, що формують геометричну характеристику системи. Дисторсія.

Група факторів, що формують геометричну характеристику системи

Фотознімок в ідеалі є центральною проекцією. Але низка чинників не дозволяють побудувати зображення, ідеальне з точки зору геометричної оптики. До них належить:

• рефракція атмосфери,

• дисторсія оптичної системи,

• зміна розмірів фотокамери через коливання температури,

• деформація фотографічного матеріалу в результаті фотолабораторних робіт.

Рефракція світлового променя при проходженні через неоднорідне оптичне середовище, яким є атмосфера Землі, - це відхилення (викривлення) його від прямолінійної траєкторії.

Отже, при високоточних вимірах, точніших від 0,005 мм, вплив рефракції треба враховувати виключенням цих помилок перед фотограмметричними побудовами.

Слід зазначити, що існуючі формули фотограмметричної рефракції носять дещо ідеалізований характер, оскільки вони отримані для стандартної атмосфери, яка насправді за своєю будовою, змінами тиску і температури є значно складнішою.

Дисторсія оптичної системи спричиняється похибками виготовлення оптичних компонентів та монтажем їх у цілісну систему. Геометрична інтерпретація цього явища: промінь, який входить в оптичну систему під кутом ω₁,виходить з неї під іншим кутом ω₂, і замість точки а_о в реальності маємо точку а . Зміщення аа₀ називають радіальною дисторсією.

Окрім цього, відбувається зміщення точки а в положення а´ в напрямку, перпендикулярному до радіуса оа . Це зміщення аа´ називають тангенціальною дисторсією. Як правило, тангенціальна дисторсія є на порядок меншою від радіальної.

Представимо, що через оптичну систему проектується квадрат. Якщо ω₂>ω₁, то маємо подушкоподібну дисторсію, якщо ω₂ < ω₁, то маємо бочкоподібну дисторсію.

У зв'язку із загальним технічним та технологічним прогресом тепер виготовляють метричні оптичні системи з дисторсією 1-3 мкм при форматі знімка 23x23 см. Це означає, що дисторсія є дуже малою та співрозмірною з інструментальною точністю фотограмметричних вимірів; тому такі аерофотознімальні системи називають бездисторсійними. Прикладом може служити аерофотокамера RС-30 фірми Lеіса зі Швейцарії.