5. Терапевтична функція
Хай не здивує когось цей медичний термін, застосований до красного письменства, адже не секрет, що гарна книжка є кращим засобом заспокоїтися, зняти стрес. Недаремно У.Еко в одному зі своїх творів процитував слушну думку середньовічного філософа: “Скрізь шукав я спокою, але в одному лише місці знайшов його – у кутку, з книгою” [19]. Не в останню чергу через цю причину, до речі, і тримаються показники відвідування бібліотек на рівні 1950-60-х років (див. вище).
Але проблему треба бачити глибше: терапевтична функція своєрідно продовжує соціоадаптаційну, немов готуючи читача до викликів часу, життя. Вище вже йшлося про те, що на заході існувала літературознавча школа, яка розглядала літературу як “специфічний засіб зм'якшення, опосередкування напруги, що виникає в суспільстві у певних його групах, у певних умовах, на певних фазах соціального розвитку, – конфліктів загальносоціальних, групових та індивідуальних цінностей, норм, інтересів”. Саме про цю СКФ гарно сказав Л.Виготський: “мистецтво є засобом урівноважування людини зі світом у найкритичніші моменти життя”.
Про надзвичайний вплив літератури на духовний клімат певної країни чи епохи вельми промовисто свідчить історія, пов’язана з відомим романом Гете “Страждання молодого Вертера” (1774), який недаремно називають сповіддю письменника. Як відомо, письменник був близьким до самогубства через своє невдале кохання до Шарлотти Буфф, яка ще до їхнього знайомства стала нареченою інтелігентного і розумного юнака Кестнера, секретаря ганноверського посольства. Сюжет роману схожий на реальні факти. Освічений і здібний юнак Вертер, що походив із незаможної сім’ї і мав нахил до літератури й живопису, оселився в маленькому містечкові, щоб насолодитися самотністю і природою. Вертер не міг знайти собі місця у прагматичному суспільстві, ніяк не знаходив він і душі, яка б розуміла його. І ось нарешті доля послала йому таку людину – це чарівна Шарлотта (усі знайомі називали її Лоттою) С., яка вирізнялася ще й красою внутрішньою. Та вона була зарученою з вельми достойним і серйозним юнаком Альбертом. Життя склалося так, що Лотта одружилася з Альбертом. Вертер, не в змозі ані викинути її зі свого серця, ані жити без неї, вкоротив собі віку, а Лотта з Альбертом навідувалися до нього на могилу.
Звичайно, головна заслуга Ґете не в розробці цього десь навіть банального сюжету, а в детальному описові найменших душевних порухів закоханих людей, передусім Вертера, і вже сама назва роману є тому свідченням.
Популярність роману “Страждання молодого Вертера” перевершила найсміливіші сподівання, успіх був неймовірним, твір одразу був перекладений багатьма мовами. Сам Ґете в автобіографії про це писав так: “Дія цієї книги була величезною…, бо вона була на часі; як досить шматка тліючого ґноту, щоб вибухнула велика міна, так і тут: вибух поміж читацького загалу був… величезним”. Роман Ґете став першим німецьким твором нового часу, що мав міжнародний резонанс. Недаремно сам він у одній з епіграм так написав про всесвітній успіх “Страждань молодого Вертера”: Німець мене наслідував, француз читав мою книгу. // В Англії ласкаво був зустрінутий неприкаяний гість. // Але що мені з того, що навіть далекий китаєць // Вертера з Лоттою малює несміливою рукою на склі?”
Але неймовірний успіх книги мав і зворотній бік – Європою прокотилася хвиля самогубств молодих людей. Тоді ж відбулася непроста дискусія щодо моральних якостей Ґете. Сам Ґете теж переживав з цього приводу: з одного боку – приємно в 25 років стати відомим письменником, автором модного твору, з другого – жахливо почувати себе причиною стількох смертей. А тим більше, що сам він, можливо, тому й вижив, не вкоротив собі, як Вертер, віку через нещасливе кохання до Шарлоти Буфф, що виплеснув душу, сказати б, “зняв стрес” написанням цього твору (терапевтична функція літератури для самого письменника). Отже, виходило, що життя Ґете було куплене ціною сотень життів юнаків і юнок усієї Європи. Висока ціна, і не кожен її прийме. Так, сучасник Ґете, видатний німецький письменник-просвітитель Лессінг був обурений фіналом “Вертера”, а відомий німецький письменник ХХ ст. Томас Манн у передмові до свого роману “Лотта у Веймарі” писав: “У своїх спогадах Ґете розповідає про цю гримасу життя – контраст між цілющою роллю, котру роман про Вертера відіграв для нього самого, і тим впливом, яке він справив на зовнішній світ” [20].
Але набагато більше інших випадків, коли люди, що відчаялись, після прочитання літературних творів буквально поверталися до життя, переборювали кризу. Один із таких випадків описаний у програмовому колись творі російського письменника Бориса Полевого “Повість про справжню людину”, де описано як військовий льотчик Олексій Мересьєв, втративши обидві ноги, впав у депресію, але знайшов у собі сили повернутися не лише до повноцінного життя, а й до польотів на літаку.
Отже, літературна освіта може бути/не бути дієвим засобом пом’якшення конфліктів людини з оточуючим світом, забезпечення її комфортного буття.
Таким чином, художня література та літературна освіта може бути/не бути дієвим засобом :
забезпечення єдності українського поліетнічного й поліконфесійного соціуму, держави, а також інтеграції Української освіти в єдиний європейський освітній простір;
згладжування/загострення міжнародних, міжетнічних, міжконфесійних та інших конфліктів;
соціальної адаптації індивіда, формування суспільного ідеалу, а відтак – впливу на реальну поведінку членів суспільства.
пом’якшення конфліктів людини з оточуючим світом, забезпечення її комфортного буття.
Я недаремно вживаю формулу “може бути/не бути ”. Це воістину шекспірівське питання вчитель літератури самотужки не вирішить (хоч мужньо й майже безплатно це робить протягом понад десятиріччя!). Тут потрібна реальна підтримка суспільства й держави.
Якщо, звичайно, населення України хоче бути суспільством, а Україна – державою.
Та й просто: якщо Україна хоче бути...
Примітки 1) Див. один із останніх прикладів обговорення цих проблем: Зар. літ-ра в школі (мат-ли круглого столу) // СіЧ. – К., 2003. – № 8. – С.45-67. 2) Див., напр.: Лит-ное и худож. образование школьников: Мат-лы междунар. научно-практ. конф. – СПб, 2002; Худож. и лит-ное образование: роза ветров и выбор пути // Зар. літ-ра в навч. закладах. – К., 2002. – № 12. – С. 5-9. 3) Великий тлумачний словник укр. мови. – К.: Перун, 2001. – С.1379. 4) Поодинокі випадки спланованого й профінансованого “книжкового буму”, на кшталт влаштованої видавництвом “А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га” вечірньої презентації популярної зараз книги про Гаррі Поттера в українському перекладі (яка сама по собі заслуговує високої оцінки), є радше винятками, які підкреслюють правило. 5) Так, якщо ще в “Концепції загальної середньої освіти (12-літня школа)” (Інф. зб. МОГНУ. – К.: Пед. преса, 2002. – № 2. – С.14) про літ-ру як шкільну навчальну дисципліну не сказано майже нічого, то вже в рекомендаціях МОНУ до початку нового, 2003-2004 н.р. (Інф. зб. МОНУ. – К.: Пед. преса, 2002. – № 2. – С.14) слово “література” не вжите зовсім. 6) Николай Филин. Школьники не знают, не читают... ненавидят Чехова // Учит. газета, 2002. – № 13. 7) Див. опубл. МОНУ (1997) проект базового навч. плану, де дві навчальні дисципліни: “Укр. літ-ра” і “Зар. літ-ра” замінені одним інтегрованим курсом “Література” із суттєвим зменшенням навч. часу (до 3 г/т), на кафедрі взяти 8. Інформаційний збірник, 2003 (до нового навчального року). 9) Галина Паламарчук. Для кого кумедія? // Зеркало недели. 17.10.2003. 10) Соц. функції літ-ри: Мат-ли досл. Європ. ін-туту культур (і-нетна публікація). 11) У вже згадуваних документах МОНУ значна увага приділяється природничо-математичним дисциплінам, тобто “освітянські верхи” переймаються саме цим профілем освіти. Аргументи “залізобетонні”: хіба може Україна відставати від інших країн світу в галузі клонування тварин або комп’ютерних технологій? Звичайно, ні, – кажуть щирі українці. А пересічний керівник школи (“освітянські низи”), стурбований проблемами проблематичного ж фінансування освіти, приділяє увагу передовсім предметам, за які батьки готові дати готівку як за “додаткові освітні послуги”. До кола таких дисциплін уходять іноземні мови, та ж таки комп’ютерна грамота тощо. Ось і виходить, що “верхи не хочуть, а низи не можуть” звернути увагу на літературну освіту. За що батькам платити власні гроші, за якусь духовність? 12) Див.: Книга і читання в дзеркалі соціології. – М., 1990. Гудков Л.Д., Дубін Б.В. Літ-ра як соціальний інститут: Ст. з соціології літ-ри. – М., 1994. – С.27-38; Інтелігенція: Замітки про літ.-політичні ілюзії. – Х., 1995. Дубін Б.В., Зоркая Н.А. Ідея “класики” та її соціальні функції // Проблеми соціології літ-ри за кордоном. – М., 1984. – С.40-82; Книга і Дім (до соціології книгозбирання) // Що ми читаємо? Які ми? – СПб., 1993. Соціальний статус, культурний капітал, ціннісний вибір: міжпоколінська репродукція і розрив генерацій // Економічні і соціальні зміни. Моніторинг сусп. думки: Інф. бюлетень, 1995. – № 1. – С.12-16. Рейтблат А.И. Від Бови до Бальмонта. Нариси з історії читання в Росії в другій пол. XIX ст. – М., 1991. 13) Див., напр.: Олександр Боронь. Клінічна смерть homo legens? // Дзеркало тижня. – № 38 (362). Субота, 29.09-05.10.2001 (www.novyny.org.ua). Про важливість зазначеної проблеми опосередковано свідчить і факт розколу Спілки письменників України і неодноразової зміни її керівництва протягом останніх років. Цей факт за радянських часів було б розцінено як “ЧП всесоюзного масштабу”, та його просто й не допустили б. 14) Костенко Л.В. Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала // Світло, 1999. – № 4. – С. 4. 15) Ще одна іпостась цієї ж проблеми – той факт, що українська література створена і твориться українцями-представниками різних націй. Мені свого часу сподобалася формула: “Великую русскую литературу создали татарин Державин, мулат Пушкин и еврей Мандельштам”. Так і Велику українську літературу хіба не створював німець Бургардт (Юрій Клен)? Напівсерб Маланюк? Напівполяк Рильський? 16) Корсак К., Поберезька Г. Світло й тіні “Болонського процесу” // Наук. світ, 2003. – № 12. – С.8. 17. Георгій Степанов. Єдина Європа: “Ми вам влаштуємо газову камеру!” // Дністр. кур'єр, 2003. – Вип. 4 (46). Перелік подібних прикладів впливу (залежності?) шкільних підручників на політику можна легко продовжити: “...Швейцарський суд продовжує розгляд справи, підставою якого стали події 86-річної давнини. Не виключено, що після оголошення вердикту підручники з історії в цій країні будуть відкориговані. Йдеться про геноцид проти вірменського народу, проведений властями Османської імперії в 1915-23 рр., у результаті якого в турецькій частині Вірменії загинуло від 1 до 1,5 млн. чоловік... Туреччина... відмовляється визнавати факт геноциду і при кожнім згадуванні цього слова в якій-небудь із європейських країн погрожує розірвати дипломатичні відносини” (Роман Фомін. Анкара незадоволена Швейцарією... Правда РУ: Заграница. 09.05.2001) або: “Перші після повалення Саддама Хусейна підручники, підготовлені новим Міністерством освіти Іраку, надійшли до шкіл. Чиновникам знадобилося кілька місяців напруженої роботи, щоб цілком прибрати з книг будь-яке згадування диктатора. Посилань на Саддама в підручниках була безліч – до діла і (зазвичай) не до діла. Під час вивчення таблиці множення школярі підраховували кількість “віртуально” збитих над Іраком - за наказом, природно, Саддама – американських літаків і загиблих пілотів... На уроках історії школярі дізнавалися, що усі війни, які вела країна, “були справедливими і закінчувалися повною перемогою Хусейна”...” (Изв. РУ. 24.10.2003). Хочу підкреслити, з одного боку, розмаїття, “варіативність” країн і конфліктів, з другого ж – сталий інваріант: всі вони певним чином пов’язані зі шкільними підручниками, які акумулюють, “консервують” інформацію і “закладають” її до голів учнів. 18) Див. цит. дослідження Інституту європейських культур, яке спирається на досить широку базу наукових робіт і концепцій: “Таким є загальний підхід, який спирається на освоєні самими соціологами до 1960-х рр. концептуальні розробки структурного функціоналізму, символічного інтеракціонізму, витоків феноменологічної соціології А.Шутца, соціології знання К.Маннгейма і дав можливість окремим, теоретично розвинутішим напрямкам у соціології літератури емпірично вивчати весь “ринок символічних благ” суспільства (Bourdieu і його школа; Grivel і ін.), включаючи механізми розподілу і відтворення “символічних капіталів” різних груп, соціальну динаміку художніх смаків (Kavolis, що розвиває тут ідеї П.Сорокіна)”. 19) Эко У. Имя розы. – СПб.: Симпозиум, 2000. – С. 13. 20) Манн Т. “Вертер” Ґете // Манн Т. Лотта в Веймаре. – М.: Книга, 1983. – С.280. До речі, пафос, образні системи і деякі сюжетні ходи цих творів отримали продовження і в слов’янських літературах: “Бедная Лиза” (1792) росіянина Карамзіна і “Сердешна Оксана” (1834) українця Квітки-Основ’яненка (дещо далі, але генетично споріднені образи покриток із творів Т.Шевченка). Навіть трагічність наслідків (самогубства серед молоді, в яких звинувачували відповідно Ґете і Карамзіна) “Вертера” і “Лізи” були схожими.
© Ю.І.Ковбасенко