ЗМІСТ

ВСТУП _________________________________________________________________4.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОВІДНОСИН МІЖ УЧНЯМИ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

1.1 Поняття міжособистісних стосунків__________________________________6.

1.2 Психологічна характеристика молодшого шкільного віку_____________ 10. 1.3 Вивчення міжособистісних стосунків в учнівському колективі__________16.

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

2.1 Опис методики дослідження міжособистісних стосунків в колективі_____18.

2.2 Результати дослідження особливостей міжособистісних відносин в колективі молодших школярів _________________________________________________25.

2.3 Розробка порад вчителю щодо виховання міжособистісних стосунків в колективі молодших школярів_________________________________________27.

ВИСНОВОКИ___________________________________________________________ 29.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ __________________________________ 32.

ДОДАТКИ______________________________________________________________ 39.

ВСТУП

Тема: Міжособистісні відносини в колективі молодших школярів.

Актуальність: вивчення людських відносин, що стало за твердженням видних учених, «проблемою століття», є для психології ключовою проблемою. Велике значення і актуальності набуває вивчення дитини в системі її відносин з однолітками, молодший шкільний вік - особливо відповідальний період у вихованні. Він є віком становлення особистості дитини. У цей час у спілкуванні дитини з однолітками виникають досить складні взаємини, істотно впливає на розвиток його особистості. Спілкування з дітьми - необхідна умова психічного розвитку дитини. Потреба в спілкуванні рано стає його основної соціальної потребою. Спілкування з однолітками відіграє найважливішу роль в житті молодшого школяра. Воно є умовою формування суспільних якостей особистості дитини, прояв і розвиток почав колективних взаємин дітей. Тому і проблема міжособистісних відносин, що виникла на стику ряду наук - філософії, соціології, соціальної психології, психології особистості і педагогіки, - одна з найважливіших проблем нашого часу. Вона з кожним роком привертає все більшу увагу дослідників у нас і за кордоном і є по суті, ключовою проблемою соціальної психології, що вивчає різноманітні об'єднання людей - так звані групи. Як відомо, потреба дитини в спілкуванні з однолітками виникає пізніше, ніж його потреба в спілкуванні з дорослими. Але саме в молодшому шкільному віці вона уже виражена дуже яскраво і, якщо вона не знаходить свого задоволення, то це призводить до неминучої затримки соціального розвитку. А створює найбільш сприятливі умови правильного виховання і розвитку, саме колектив однолітків, у який дитина потрапляє в школі. Ці відносини і зв'язки вже представляють відносно стійку систему, в якій кожна дитина в силу тих чи інших причин займає визначене місце. Серед них досить важливу роль грають як особистісні якості дитини, різні його навички та вміння, так і рівень спілкування і взаємин у групі. Викладачеві відкриваються додаткові можливості активно використовувати ці відносини в навчально-виховних цілях, зокрема для стимулювання психічного розвитку дитини через публічне схвалення і присутності товаришів його вчинків і досягнень, через змагання з однолітками, через багато інших дії і ситуації, що зачіпають соціальний престиж дитини.

Важливість спілкування і взаємодії між учнями молодшого шкільного віку досліджували такі автори: І. Бех, Б.В. Бучківська, Б.С. Волков, М.С. Каган, А.В. Мудрик та ін. Існує багато методів , за допомогою яких у психології вивчаються людські взаємини. З них можна  відібрати декілька достатньо  надійних – таких, які дають  різносторонню і цінну інформацію про положення даної людини в  системі міжособових відносин у  малій групі.

На сучасному етапі розвитку  педагогічної та психологічної  науки в нашій кра-їні однією  з найбільш актуальних являється  проблема міжособистісних взаємин молодших  школярів у шкільному колективі.  Тому її вивчення є важливим напрямом психолого-педагогічного  дослідження.

Об’єкт дослідження: міжособистісні взаємовідносини молодших школярів

Предмет дослідження: система методів та прийомів по діагностиці міжособистісних взаємин молодших школярів.

Мета курсової роботи полягає в теоретичному та емпіричному розгляді проблеми діагностики особливостей міжособистісних стосунків у молодшому шкільному віці.

Завдання:

- проаналізувати поняття міжособистісних стосунків;

- дати психологічну характеристику дітям молодшого шкільного віку;

- дослідити особливості міжособистісних взаємин у колективі молодших школярів;

- виявити основні методи діагностики міжособистісних взаємин в учнівському колективі та за їх допомогою дослідити міжособистісні стосунки учнів початкових класів;

- розробити поради вчителю щодо виховання міжособистісних взаємин в учнівському колективі.

Структура роботи курсової роботи: вступ, два розділи, висновок, список використаної літератури та додатки.

Основна частина складається з двох розділів. У першому розділі розкривається сутність поняття міжособистісних стосунків, дається психологічна характеристика дітей молодшого шкільного віку, розглядаються особливості міжособистісних стосунків в учнівському колективі. У другому розділі виявляються основні методи діагностики міжособистісних взаємин в учнівському колективі та за їх допомогою проводиться експериментальне дослідження міжособистісних стосунків учнів початкових класів та розробляються методичні поради вчителю щодо виховання міжособистісних взаємин в учнівському колективі.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОВІДНОСИН МІЖ УЧНЯМИ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

1.1 Поняття міжособистісних стосунків .

Важливим аспектом життєдіяльності колективу є міжособистісні стосунки у

групі. У конкретно-психологічному плані міжособистісні стосунки — це

сукупність об'єктивних зв'язків і взаємодій між особами, які належать до певної

групи. Ці стосунки неминуче виникають між членами колективу на ґрунті

їхнього спілкування та взаємодії у процесі реалізації завдань, на виконання

яких спрямовуються їхні зусилля. Цілі діяльності, її мотиви, організація дій

співучасників визначають характер стосунків, що складаються. Міжособистісні

стосунки мають складну структуру. У цій структурі діють не лише об'єктивні

чинники (характер цілей, умови їх досягнення, особливості керівництва,

стосунки, що склалися між членами групи), а й суб'єктивні (рівень свідомості та

самосвідомості членів колективу, рівень їхніх домагань, індивідуально-

психологічні особливості, здібності людей та ін.).

Модель групи як емоційно-психологічного утворення не дає змоги належно проаналізувати міжособистісні стосунки людей на основі суспільно визначених норм, ціннісних орієнтацій, оцінок. У цьому зв'язку актуальною стає потреба з'ясувати мотиви, керуючись якими особистість здійснює свій емоційний (а також діловий) вибір, коли вона віддає перевагу одним членам групи і не приймає інших.

На думку А. Петровського [36], цей механізм можна позначити як мотиваційне ядро в міжособистісних стосунках. Експериментально доведено, що зміст мотиваційного ядра вибору партнера у структурі міжособистісних стосунків може бути показником того рівня, якого досягла група у своєму розвитку як колектив. На початкових стадіях формування групи вибір характеризується безпосереднім емоційним забарвленням, а орієнтації вибору спрямовані переважно на зовнішні переваги партнера – зовнішню привабливість, манери, контактність та ін. Вибір у групах більш високого рівня розвитку здійснюється не лише на основі почуттів, що виникають при першому враженні, а й виходячи з оцінки глибших особистісних якостей, що виявляються у спільній діяльності, у значущих для особистості вчинках, світоглядних установках, переконаннях.

У структурі сформованих груп чітко виявляються ієрархії статусів їхніх членів, що визначаються різними соціально-психологічними чинниками. Найпопулярніші з них належать до підгрупи лідерів.

Лідер – це особистість, яка користується визнанням та авторитетом у групі й за якою група визнає право приймати рішення у значущих для неї ситуаціях, бути організатором діяльності групи й регулювати взаємини в ній.

У колективі за певних обставин часто виникають неофіційні групи, що так само висувають своїх лідерів, як це часто трапляється у шкільних класах. Якщо міжособистісні стосунки у групі підпорядковані загальній меті, то наявність лідерів неофіційних груп не тільки не заважає, а й допомагає колективу розв'язувати поставлені завдання. Якщо ж цілі діяльності окремих угруповань перестають бути підпорядкованими загальній меті, то колектив, по суті, перетворюється на конгломерат окремих груп, в яких не лише лідери, а й усі члени можуть вступати в антагоністичні міжособистісні стосунки. Педагогу важливо вчасно помічати ці процеси в колективі, щоб запобігати його руйнуванню та розпаду [16, с. 70].

Міжособистісні стосунки складаються в реальних умовах життя та діяльності людей, у процесі їх взаємодії. На тому, як розвиваються стосунки, істотно позначаються різні об'єктивні чинники, що визначають успішність таких контактів або ускладнюють їх формування. Разом з тим важливий вплив на ефективність такої взаємодії справляє психологічний чинник: їх ставлення один до одного, психологічна та практична готовність до співпраці, індивідуально-психологічні особливості людей та ін.