Розробка об'єктів продуктивної праці

Щоб розпочати виробництво будь-якого визначеного ОПП, потрібно не тільки розробити його конструкцію і технологічний про­цес виготовлення, а й встановити норми затрат живої праці, визна­чити необхідну кількість матеріалів, інструментів тощо. Сукупність цих та інших робіт складає зміст технологічної підготовки виробниц­тва ОПП.

Розробка ОПП включає такі етапи:

1.Розробка конструкції виробу

2Розробка технологічного процесу його виготовлення.

3. Визначення орієнтовної кількості виробів.

4. Розрахунок норми затрат матеріалів.

5. Розподіл учнів на бригади.

6. Визначення і розрахунок інструментів та пристроїв.

7. Розрахунок нормалізованих деталей.

8. Розрахунок складних і спеціальних робіт.

Зауважимо, що технологічну підготовку ОПП слід здійснювати саме у наведеній вище логічно виправданій послідовності. Адже для розробки тхнологічного процесу виготовлення виробу повинна бути відома його конструкція; розрахунок норми затрат матеріалів, інструментів та ін. можливо здійснити тільки після визначення орієнтовної кількості виробів тощо

Розглянемо детальніше кожен із зазначених етапів, 1.Розробка конструкції виробу включає в себе виконання робочих креслень, а за необхідності - й інших графічних зображень: креслень складальної одиниці, технічних малюнків та ін.

Робочі креслення та іншу конструкторську документацію роз­робляють у суворій відповідності вимогам Єдиної системи конструк­торської документації (ЕСКД) із урахуванням виробничих можливос­тей конкретної майстерні, цеху, дільниці тощо. На кресленнях об'єктів продуктивної праці повинні бути вказані всі технічні вимоги на їх виготовлення: роміри, шорсткіть оброблених поверхонь, допус­ки і посадки, характер з'єднання деталей та ін.

Спочатку розробляють ескізні проекти і виготовляють дослідні зразки, які після цього подають на затвердження зацікавленим ор­ганізаціям, особам ^замовникам ) чи узгоджують ІЗ ними.

У тому випадку, коли об'єктом праці обирається виріб, на який уже є конструкторська документація, у завдання організатора проду­ктивної праці входить тільки переробка креслень даного виробу із урахуванням рівня й особливостей оснащення навчально- виробничих потужностей та організації на їх базі навчально- трудозого процесу.

2. Розробка технологічного процесу виготовлення основних деталей і вузлів виробів проводиться із таким розрахунком, щоб будь-яку операцію змогли успішно виконати більшість учнів, які бра­тимуть участь у виготовленні даних виробів.

Технологічні та інструкційні карти є основними видами техно­логічної документації, що використовується на заняттях із продукти­вної праці в школі. У них вказують назву операцій (послідовність ви­готовлення), обладнання і пристрої, робочий та контрольно- вимірювальний інструмент, режими різання, зображають поопе­раційні ескізи обробки деталі. Норму часу (учнівську) в картах не вказують, оскільки вона буде постійно змінюватись (скорочуватись) унаслідок удосконалення учнями прийомів виконання технологічних операцій. При розробці карт велику увагу приділяють питанням охо­рони і культури праці, техніки безпеки.

Паралельно із розробкою інструкційно-технологічної докумен­тації визначається потреба у спеціальній оснастці - пристроях, штампах, кондукторах для свердління, оправках тощо

Якщо у навчальних закладах, де організована продуктивна праця, немає технолога або кваліфікованих працівників, проектну і технологічну документацію та спеціальну оснастку розробляють на підприємствах-замовниках. Там же виготовляють необхідні пристрої, кондуктори, штампи та ін., якими будуть користуватися учні при ви­конанні замовлень цих підприємств.

З.Для того, щоб визначити орієнтовну кількість виробів, вини­кає потреба у розрахунку фонду часу на навчально-виробничу діяльність учнів (на рік, чверть, квартал, місяць, на виготовлення одного або декількох об'єктів продуктивної праці тощо.), Зрозуміло, що в процесі продуктивної праці учні можуть виготовити обмежену кількість тих чи інших виробів, на яку впливає не тільки відповідність виконуваних технологічних операцій змісту програми з трудового навчання (зв'язок теорії з практикою), а й зацікавленість учнів у постійній зміні об'єктів праці, а також номенклатура, об'єм і складність операцій та рівень підготовки учнів до їх виконання.

Для розрахунку орієнтовної кількості виробу потрібно:

а)визначити, скільки годин передбачено програмою на вивчен­ня тих тем, де розглядаються операції, які входять у технологію ви­готовлення даного виробу;

б)знайти час на продуктивну діяльність одного учня, відрахувавши із кількості годин, отриманих у попередньому пункті час на тренувальні вправи (3-5%). У цьому випадку, коли продуктив­на праця проводиться додатково на уроках трудового навчання, потрібно ще відняти час, що затрачається на теоретичну частину уроків (вступний і заключний інструктажі, повторення вивченого, по­яснення нового матеріалу тощо) - до 20%, а також час на інші не­продуктивні затрати - до 5%;

в)визначити суму часу, протягом якого буде виготовлятися за­планований виріб одним учнем на заняттях продуктивної праці і уро­ках трудового навчання. Оскільки отриманий час взятий із програми, де академічна година триває 45 хвилин, то потрібно його перевести у астрономічні години, перемноживши на коефіцієнт 0,75;

г)знайдену суму часу помножити на кількість учнів, що будуть брати участь у продуктивній праці, у результаті чого отримаємо за­гальну кількість людино-годин;

д)кількість людино-годин поділити на час виготовлення одного виробу (визначений у результаті застосування одного із методів нормування продуктивної праці (див. розділ 4) і отримати орієнтовну кількість виробів.

Слід зауважити, що планування часу на продуктивну працю у значній мірі залежить від умов роботи, педагогічної і професійної майстерності інженерно-педагогічних працівників. Наприклад, у ряді випадків є можливість уникнути виконання робіт тренувального ха­рактеру, можна також значно скоротити час на проведення інструктажів, якщо більш ефективно використовувати технічні засо­би навчання, у тому числі аудіовізуальні, тренажери та ін.; час на підготовку й обслуговування робочих місць зменшується, якщо вони добре організовані, відповідають сучасному рівеню наукової ор­ганізації праці.

Розрахована орієнтовна кількість виробів дозволяє ефективно планувати продуктивну працю учнів, складати із замовниками ре­альні договори, здійснювати калькуляцію на придбання необхідних матеріалів, інструментів тощо.

4.У процесі розрахунку норми затрати матеріалів потрібно осо­бливу увагу звернути на встановлення правильних одиниць їх вимірювання, передбачити достатні припуски на обробку заготовок, а також залишити запас матеріалу на можливий його брак та відходи із розрахунку 5-8% . Кінцевим результатом даного етапу є визначення загальної кількості матеріалів, необхідних для виготов­лення усієї запланованої партії виробів. Результати розрахунку за­носяться у таблицю (див, додатки, табл.2).

5.Значне підвищення ефективності організації продуктивної праці, її виховного впливу на учнів забезпечує операційний розподіл трудової діяльності, у результаті чого учні будуть працювати у бри­гадах, кожна з яких виконуватиме одну або декілька суміжніх, близь­ких за змістом і логікою технологічних операцій. У результаті поділу учнів на бригади зменшується кількість обладнання, інструментів, пристроїв, робочих місць тощо, необхідних для виготовлення ви­робів, полегшується організація виробництва і контроль за ним.

Кількість бригад, на які поділяється колектив класу, повинна бути невелика (у межах від 3 до 6), і залежить вона від числа техно­логічних операцій на виготовлення виробу та їх складності (тру­домісткості). У кожній бригаді повинна бути приблизно однакова кількість учнів, яка буде пропорційною трудомісткості технологічних операцій, закріплених за тією чи іншою бригадою.

Наприклад, час на виготовлення виробу складає 3 години (180 хвилин). Групу учнів у кількості 15 чоловік вирішено поділити на 4 бригади. Трудомісткість технологічних операцій, які виконує перша бригада, складає 50 хвилин (береться сума нормативного часу на всі операції, які буде виконувати дана бригада), другої бригади - 35. третьої - 60, четвертої - 35 хвилин. Тоді ми можемо визначити кількість учнів у кожній бригаді, яка буде пропорційна затраченому часу на операції, що виконуються у цих бригадах: у першій бригаді 4 учні, у другій бригаді 3 учні, у третій бригаді 5 учнів і у четвертій - З учні (див. додатки, таол.З).

6. Визначена кількість бригад і учнів у кожній із них дає змогу здійснити ефективний розрахунок інструментів, обладнання і при­строїв.

У процесі такого розрахунку особливу увагу слід звернути на таке: вказати не тільки назву, а й призначення, основні параметри інструментів; кількість інструменту буде залежати не тільки від числа учнів, які будуть ним працювати, а й від того, яка його довготри- валість користування, стійкість різальної частини, кількість і мож­ливість перезагострювань. Результати розрахунків заносяться у табл.4 (див. додатки).

7. Нормалізовані - це стандартні деталі або вузли, які виготов­ляються на виробництві за допомогою високотехнологічного, висо­копродуктивного обладнання, а тому в умовах шкільних майстерень їх виготовляти економічно недоцільно. Таю деталі і вузли закупля­ють у торгівельній мережі або ж поставляються замовниками.

До нормалізованих відносяться кріпильні деталі (цвяхи, шуру­пи, гвинти, болти, шпильки, заклепки, шайби та ін.),столярна, меб­лева, швейна та ін. фурнітура (різні типи завісів, шпінгалети, защіпки, стяжки, ґудзики, гачки, кнопки, блискавки тощо) та багато інших деталей.

При розрахунку нормалізованих деталей дуже важливим є правильне визначення їх кількості, необхідної на один виріб, повних розмірів нормалі, а також одиниць їх вимірювання. Кінцевою метою даного етапу є встановлення кількості нормалізованих деталей для виготовлення запланованої кількості виробів, враховуючи надбавку 3-5% на можливий їх брак, а також на вихід із ладу таких деталей у процесі виготовлення виробів. Дані розрахунків записують у табли­цю 5 (див, додатки).

7. Складними і спеціальними називають такі роботи, які учні не в змозі самостійно виконувати, через те що маса, габарити окремих деталей, а також точність і якість їх виготовлення не відповідають рівню психофізіологічного і фізичного розвитку дітей. Це можуть бу­ти також роботи, для виконання яких відсутнє необхідне устаткуван­ня, або ж такі, що є шкідливими для здоров'я, небезпечними для життя учнів і потребують спеціального обладнання та приміщень, наприклад', електрогазозварювання, паяння твердими припоями, термічна обробка металів і пластмас, робота з хімікатами, вибухо- пожежонебезпечними речовинами тощо.

Для розрахунку складних і спеціальних робіт перш за все потрібно визначитись із їх номенклатурою, змістом і трудомісткістю (у годинах). Після цього нараховують заробітну плату окремо за ко­жну із робіт і попередньо ведуть пошук спеціалістів, які погодилися б ці роботи виконувати. Здійснити розрахунок складних і спеціальних робіт пропонується за такою формою (див. додатки, табл 6).

ПЛАНУВАННЯ ПРОДУКТИВНОЇ ПРАЦІ УЧНІВ

Чіткість, цілеспрямованість, організація продуктивної праці, трудова активність та ініціатива учнів під час виконання певних видів трудової діяльності залежить від правильного планування усього ци­клу робіт. Планування допомагає усвідомити учням сутність і харак­тер праці, мобілізує їх на пошуки раціональних прийомів та засобів для досягнення мети.

При плануванні необхідно вирішити коло важливих ор­ганізаційно-педагогічних завдань щодо створення оптимальних умов для поєднання навчання із продуктивною працею. У першу чергу потрібно врахувати: а)можливості замовників, спонсорів щодо за­безпечення певними видами робіт, матеріалами, інструментами то­що; б)кількісний склад учнів, які будуть залучені до виконання за­планованої роботи.

Таким чином у школі складається і затверджується перспекти­вний план організації суспільно корисної продуктивної праці, розра­хований на 3-5 років, який включає такі пункти:

• здійснення наступності змісту трудового навчання і занять із суспільно корисної продуктивної праці;

• аналіз програм із трудового навчання та інших шкільних навчальних предметів (основ наук) із метою встановлення міжпредметних зв'язків;

• визначення форм організації та змісту продуктивної праці учнів у різні періоди.

На основі перспективного плану здійснюється поточне плану­вання (на навчальний рік, півріччя, чверть, місяць, квартал тощо), яке сприяє чіткішій і послідовнішій організації трудової діяльності учнів. Воно проводиться за такими основними розділами:

• вступ (короткий аналіз виконаної роботи за минулий рік: дося­гнення і проблеми);

• організаційні заходи (визначення видів робіт, об'єктів праці, складання договорів та ін.);

• керівництво і контроль за продуктивною працею учнів (план- графік, план-завдання тощо);

• організація змагання між колективами, бригадами, а також окремими учнями.

До планування продуктивної праці слід залучати самих учнів. При цьому в них значно підвищується інтерес до праці, стають кра­щими її результати. Навчання учнів плануванню потрібно починати із обговорення пропозицій замовників, попиту споживчого ринку, мо­жливостей учнівського колективу, підготовки матеріально-технічної бази, організації і оплати праці. Учні визначають терміни виконання завдань, виконавців, зобов'язання тощо.

Важливе значення в процесі планування продуктивної праці має правильне визначення фонду часу, що відводиться на навчаль­но-виробничу діяльність учнів, без чого не можна встановити її зміст і об'єм як за номенклатурою, так і за кількісними показниками. Але, визначивши цей фонд часу, не можна цілком використати виробничу методологію і нормативи, які діють на підприємствах у певних галу­зях виробництва, оскільки вони розроблені із розрахунку на відповідний рівень кваліфікації робітника. Тому фонд часу, що відводиться на навчально-виробничу діяльність учнів, потрібно зіставити із нормо-годинами кваліфікованого робітника відповідно до періодів навчання учнів.

Один із методів перерахунку передбачає використання так званих перевідних коефіцієнтів (див. розділ "Нормування продуктив­ної праці учнів"). Такий підхід дозволяє із достатньою точністю ви­значити, яку кількість часу буде використано одним учнем на проду­ктивну працю при вивченні кожної теми програми (3,17-19).

План продуктивної праці із кожного профілю визначається, ви­ходячи з часу, перерахованого до нормо-годин робітника, переліку об'єктів продуктивної праці (3,22-25). Розробка такого плану прово­диться у такій послідовності. Відповідно до переліку об'єктів продук­тивної праці (навчально-виробничих робіт, робочих місць) і часу, пе­рерахованого до нормо-годин робітника, а також враховуючи навчально-виховні завдання, які потрібно вирішити у процесі вигото­влення виробу (виконання роботи), визначають кількість конкретних виробів (операцій) на одного учня. Помноживши це значення на кількість учнів у групі, отримують загальну планову кількість виробів для кожної навчальної групи. Знаючи вартість кожного виробу (розцінки на операцію) і кількість учнів, знаходять розрахунковий об'єм роботи на всю партію виробів для навчальної групи. Несклад­но визначити і вартість продуктивної праці кожного учня, знаючи планову кількість виробів (операцій) і розцінки на одиницю продукції. Після розрахунку показників для кожної групи у графі "Разом" вказу­ють, скільки виробів (операцій) буде виконано учнями усіх навчаль­них груп і яка вартість їх продуктивної праці. Отримані дані заносять у відповідні графи таблиці.

У графі "Всього за навчальний рік" вказують кількість виробів (операцій), що планується виконати у грошових одиницях виміру на кожну навчальну групу і фактичні результати, а також відсоток вико­нання розрахункової учнівської норми у відведений продуктивний час.

Розрахунок продуктивної праці можна здійснювати також іншими методами. Наприклад, розрахунок виробничих можливостей за профілями, окремими дільницями, бригадами може базуватись на обчисленні загального фонду продуктивного часу, який проводи­ться за формулою:

N = п 1 і к, де

N - загальний фонд продуктивного часу;

п - загальна кількість учнів, що працюють, на тиждень;

1 - кількість годин на тиждень, запланованих на одного учня;

і - число робочих днів на одного учня на місяць;

к - коефіцієнт (що дорівнює приблизно 0,8), який враховує не­продуктивні затрати робочого часу.

У процесі планування використовують також план продуктивної праці школи (комбінату), який являє собою зведений план за профілями, плани продуктивної праці по навчальних групах, а також зведені тематичні плани трудового навчання (3, 27-32). Але за якою б формою не розроблявся план продуктивної праці, він повинен бу­ти обов'язково обговорений на раді бригадирів або зборах навчаль­них груп, погоджений із керівництвом підприємств-замовників і за­тверджений директором навчального закладу, у якому проводиться продуктивна праця.

НОРМУВАННЯ ПРОДУКТИВНОЇ ПРАЦІ УЧНІВ

Нормування продуктивної праці учнів - складна проблема, вирішення якої потребує спеціальних знань. У процесі нормування слід враховувати різні психолого-педагогічні та організаційно- технічні аспекти. Так, визначаючи кількість часу, який мають затра­тити учні на виконання окремої операції або усієї роботи в конкрет­них умовах, потрібно брати до уваги вік, психолого-фізіологічні, фізичні та інші індивідуальні особливості, ступінь удосконалення сформованих умінь, навичок, період навчання тощо.

Науково обґрунтоване нормування дозволяє:

• встановити вихідні дані для науково обґрунтованого плану­вання усього процесу навчання і виховання, поєднаного із продукти­вною працею учнів;

• найкращим чином організувати засвоєння учнями прийомів і способів виконання операцій та робіт, які складають основу профе­сії, що вивчається учнями;

• ефективніше контролювати формування в учнів умінь і нави­чок, передбачених програмою трудового та професійного навчання.

Будь-яка праця учнів, у тому числі і продуктивна, вимірюється затраченим на неї робочим часом. Кількість часу, який необхідний для виконання певної роботи (операції) в даних конкретних умовах (при існуючій технології виробництва і на даному робочому місці) на­зивається нормою часу.

У практиці роботи шкільних навчальних закладів використову­ють такі основні методи нормування праці: експериментальний, роз­рахунок за типовими нормами та розрахунково-порівняльний.

При експериментальному методі процес нормування умовно поділяється на два послідовних етапи: а)вибір бригади або ланки для проведення хронометражу, підготовка учнів і проведення самого хронометражу; б)аналіз отриманих результатів і оформлення ви­сновків,

Під час виконання певних операцій і видів робіт хронометрує­ться час двох найкращих і двох найгірших виконавців, а потім визна­чається середній час, затрачений на виконання роботи:

Під час розрахунку за типовими нормами рекомендується по­годинну або денну норму дорослих працівників поділити на пе­ревідний (перехідний, поправочний), або на так званий коефіцієнт вікової диференціації. Такий коефіцієнт змінюється залежно від професії, виду робіт і їх трудомісткості в межах: для підлітків (5-7 класи) від 5 до 3, для учнів 8-9 класів від 4 до 2, старшокласників (10-11 класи) - від 3,5 до 1,0.

Ці коефіцієнти визначаються шляхом зіставляння штучного ча­су (часу на виготовлення одного виробу), який затрачається учнем і робітником в аналогічних умовах. Перевідний коефіцієнт показує, у скільки разів більше часу у порівнянні із робітником затрачає учень на виготовлення одного і того ж виробу в одних і тих же умовах, і змінюється залежно від того, як швидко формуються і удосконалюю­ться трудові уміння і навички учнів. Таким чином будується шкала від 5 до 1 із щомісячною поправкою від 0,2-0-4 до 1,0 (див. додатки, табл.7).

При нормуванні за допомогою перевідних коефіцієнтів як роз­рахункові можуть використовуватись типові норми робітників, які по­дані у тарифно-кваліфікаційних довідниках, "Єдиних нормах і розцінках ..." для певних галузей виробництва і професій.

Якщо ж умови навчання, зміст та характер продуктивної праці не дозволяють використати ці норми, технічне (розрахункове) нор­мування здійснюється безпосередньо в навчальній установі, де впроваджена продуктивна праця учнів. У цьому випадку методом технічного нормування встановлюються такі норми часу:

• на виконання виробничого завдання або операції (оператив­ний час). Час цей можна поділити на основний (технологічний) і до­поміжний. Основний час затрачається на зміну форми і розмірів об­роблюваної деталі або взаємного розміщення частин виробу, що є метою даного технологічного процесу. Основний час може бути: машинним, якщо деталі обробляються на верстаті без безпосеред­ньої участі працюючого; машинно-ручним, коли деталі обробляють­ся робітником на верстаті із використанням ручної подачі; ручним, коли деталі обробляються робітником без застосування механізмів. Допоміжний час використовується на встановлення, закріплення, розкріплення і зняття деталі (вузла), управління обладнанням, конт­роль розмірів обробки;

• на догляд за робочим місцем протягом усієї роботи, а також на заміну і загострювання різального інструменту, регулювальні і налагоджувальні роботи, прибирання відходів, змащування і чищен­ня обладнання, розміщення і прибирання інструментів та ін.

• на відпочинок і природні потреби, причому час на відпочинок входить у норму часу тільки у тих випадках, коли учні виконують ро­боту, пов'язану із значними фізичними зусиллями, втомлюванням, при прискореному темпі роботи тощо.

• на підготовку і закінчення роботи, а саме: на отримання і зда­чу карти-завдання, наряду, технічної документації, матеріалів і напівфабрикатів, заготовок, інструментів, пристроїв; на ознайомлен­ня з

технічною документацією і технологією роботи; на наладку облад­нання, підготовку робочого місця; на установку і зняття робочих інструментів та пристроїв; на здачу роботи;

• на виготовлення одного виробу (штучний час). Штучний час складається із основного (технологічного) і допоміжного, часу обслу­говування робочого місця, а також із перерв на відпочинок і природні потреби. Для визначення часу на виготовлення партії деталей (ви­робів) або однієї деталі можна скористатися розрахунковими фор­мулами, у хв.;

Т пар = Т шт Т + 1 пз;

Т шт = 1 оп + ! об + і пр;

1 оп = 1 осн + 1 доп, де

Т пар - норма часу на виготовлення партії деталей;

Т шт - норма штучного часу;

1 - число деталей у партії;

1 пз - підготовчо-заключний час;

і оп - оперативний час;

1 об - час обслуговування робочого місця;

1 пр - час на відпочинок і природні потреби;

1 осн - основний (технологічний) час;

1 доп - допоміжний час.

Після того, як знайдена норма часу в хвилинах, можна визна­чити норму виробітку за годину і зміну (в штуках) за формулою

Н в = Т зм / Т шт, де

Н в - норма виробітку за годину або зміну, шт.;

Т зм - тривалість робочої зміни, хв.;

Т шт - норма штучного часу, хв.

Учнівська норма часу на виготовлення партії деталей визнача­ється за допомогою перевідного коефіцієнта К:

Т уч - Т пар К

Норма учнівського часу на один виріб визначається за форму­лою:

Т уч 1 = (Т шт +1 пз /1) К

Встановлюючи технічні норми часу, потрібно враховувати, якими партіями будуть виготовлятися вироби, оскільки підготовчо- заключний час визначається на все завдання.

РОЗРАХУНОК ЗАРОБІТНОЇ ПРАЦІ УЧНІВ

Найбільш ефективною з точки зору педагогічного впливу є ко­лективна (бригадна) форма організації. Останніми роками інтенсивно впроваджуються нові форми організації праці, причому на перший план виходять такі, які дозволяють досягати не тільки ви­соких економічних показників, але й значно розширюють виховні можливості. До них належать у першу чергу такі форми організації і оплати праці, як акордно -преміальна система з погодинним авансу­ванням (колективний, бригадний підряд), арендний і сімейний підряд та ін. Для організації роботи трудових об'єднань учнів за принципом колективного підряду перш за все необхідна соціально-економічна підготовка. Учні повинні чітко засвоїти мету і зміст колективного підряду як однієї із прогресивних форм організації праці.

Для нормального функціонування бригади розробляється по­ложення про розподіл заробітної плати між її членами із застосуван­ням коефіцієнта трудової участі (КТУ). Даний коефіцієнт дозволяє розподілити заробітну плату із врахуванням реального вкладу кож­ного учня в результат роботи всього колективу і сприяє досягненню відповідності між кількістю затраченої праці, якістю роботи і розмірами заробітної плати.

Базовий (розрахунковий) КТУ спочатку встановлюється для кожного члена бригади такий, що дорівнює одиниці. Це значить, що за однакових умов праці грошова винагорода (оплата) буде роз­поділятися порівну між усіма членами бригади, якщо всі працюють однаково. Рада бригади періодично (один раз у місяць, тиждень то­що) розглядає роботу кожного члена бригади і виносить на загальні збори пропозицію про зміну КТУ окремим членам бригади або за­твердження раніше встановленого. КТУ може змінюватись від 0 до 2,0 у прямопропорційній залежності - показник зменшення КТУ по­винен дорівнювати показнику підвищення. Наприклад, якщо трьом членам бригади знизили КТУ на 0,8, то решті, або окремим членам бригади його можна підвищити на 0,8.

КТУ підвищується за таких умов:

• перевиконання завдання - до 0,3;

• дотримання технології робіт і їх якісне виконання - до 0,2;

• використання членами бригади передових методів праці - до

0,08;

• економію матеріальних ресурсів - до 0,05;

• подачу і впровадження раціоналізаторських пропозицій, які позитивно впливають на ефективність роботи бригади - до 0,05;

• бережливе ставлення до техніки і обладнання, інструментів та інших матеріальних цінностей - до 0,06;

• зразкове утримання робочого місця - до 0,05;

• надання допомоги товаришам по бригаді у виконанні завдан­ня - 0,06;

• збільшення об'єму виконуваної роботи у зв'язку із відсутністю окремих членів бригади - до 0,05;

• здача виконуваних робіт або продукції, що виробляється за першою вимогою- до 0,05;

• виконання робіт за суміжною професією (спеціальністю) - до

0,04;

-наявність інших факторів, які позитивно впливають на навчальні і трудові показники бригади - до 0,03.

КТУ знижується у випадках:

• прогулів без поважних причин - до 0,2;

-запізнень на роботу, передчасного або самовільного зали­шення роботи - до 0,05;

• неякісного виконання роботи, браку продукції, відхилення від інструкцій і технологічних процесів - до 0,3;

• невиконання учнівських норм виробітку, відставання від зада­ного темпу робіт - до 0,05;

• невиконання розпоряджень бригадира - до 0,05;

• неякісного утримання робочого місця - до 0,05;

• неекономного використання матеріальних засобів- до 0,2;

• інших порушень, які знижують ефективність роботи бригади - до 0,1.

Необхідно зауважити, що максимальне значення показників підвищення або зниження КТУ для окремих учнів слід встановлюва­ти тільки у крайніх випадках. Наприклад, значне підвищення КТУ потрібно аргументувати постійним і відчутним покращенням ефекти­вності виробництва, що проявляється у рості продуктивності праці, підвищенні якості продукції та ін., або створенням умов, які до цього призводять. І навпаки, максимальне зниження КТУ допускається за постійне погіршення роботи із окремих показників, що призводить до суттєвого зниження ефективності виробництва, а також за система­тичні прогули, порушення безпеки праці, дисципліни тощо.

Наведені вище показники КТУ є тільки зразком і можуть змінюватись та доповнюватись залежно від змісту , організації про­дуктивної праці у кожному конкретному випадку. Зміна КТУ в сторону збільшення чи зменшення встановлюється на загальних зборах бри­гади і оформляється протоколом (додаток, табл,8).

Для визначення заробітної плати кожного члена бригади за пе­вний період (день, тиждень, місяць) необхідно:

1. фактичний КТУ кожного учня помножити на на кількість відпрацьованих годин і знайти суму коефіцієнто-годин кожного чле­на бригади;

2. визначити суму коефіцієнто-годин всіх членів бригади;

3. поділити всю суму нарахованої заробітної плати по бригаді на суму коефіцієнто-годин всієї бригади і визначити частку за­робітної плати, яка припадає на одну коефіцїєнто-годину (із точністю до четвертого знака після коми);

4. визначити заробітну плату кожного члена бригади, помно­живши отриманий у пункті 3 результат на суму коефіцієнто-годин учня. Дані проведених розрахунків потрібно внести у відомість роз­поділу заробітної плати членів бригади, які працюють за принципом колективного підряду (див. додатки, табл.8).