25. Правила соціологічного методу е. Дюркгейма.

В історію соціальної думки Дюркгейм ввійшов як видатний представник соціологічної концепції – соціологізму. Соціологізм стверджує такі теоретичні принципи:

• Соціальна реальність включена в загальний універсальний порядок речей, вона така ж «реальність» як і інші види реальності (біологічна, психологічна, економічна), і тому розвивається, як і останні, відповідно до певних законів.

• Суспільство розглядається як соціальна реальність особливого роду, яка автономна і має примат і зверхність над індивідами. Різниця індивіда і суспільства розкривається в формі дихотомічних пар, в яких так чи інакше розкривається різнорідність цих реальностей. Наприклад, «індивідуальні уявлення – колективні уявлення», «індивідуальна свідомість – колективна свідомість». При цьому припускається, що із знання про індивідуальне життя не можна вивести достовірного знання про колективне життя.

Характерна для соціологізму риса, що суспільство домінує над індивідом, створює його і є джерелом усіх вищих цінностей, отримала в історії соціології назву «соціальний реалізм».

Соціологія Дюркгейма поділяється на три сфери: соціальну морфологію, соціальну фізіологію та загальну соціологію. Соціальна морфологія аналогічна анатомії, вона досліджує «субстрат» суспільства, його структуру, матеріальну форму. Вивчає географічні засади життя народів у зв’язку з соціальною організацію населення. Соціальна фізіологія досліджує «життєві прояви суспільства». Вона включає: соціологію релігії, соціологію моралі, юридичну соціологію, економічну соціологію, лінгвістичну соціологію, естетичну соціологію. Загальна соціологія проводить теоретичний синтез та встановлює найбільш загальні закони, це філософська сторона науки.

Центральною соціологічною ідеєю Дюркгейма є ідея соціальної солідарності, яка пов’язана зі з’ясуванням проблеми природи зв’язків солідарності між людьми, що об’єднуються в певний «суспільний вид». Ця проблема розглядалась Д. в роботі «Про розподіл суспільної праці».

Д. прагнув будувати соціальну науку не тільки на емпіричному, а й на методологічно обґрунтованому фундаменті. Такий підхід протистояв хаотичному та свавільному підбору фактів для обґрунтування тих або інших ідей. Дюркгейм активно виступав проти дилетантизму й поверховості, які були характерні для багатьох праць з соціальних питань, вважав їх як такі, що дискредитують соціальну науку.

Д. сформулював «правила» дослідження в роботі «Правила соціологічного методу». Це свого роду методологічні заповіді дослідника: інтелектуальна наукова чесність, звільнення наукового дослідження від всяких політичних, релігійних, метафізичних та інших забобонів, які перешкоджають досягненню істини та приносять багато лиха на практиці. Важливу роль у забезпеченні декларованої позиції, на думку дослідника, має наукове визначення соціальних фактів, яке повинне відображати лише те, що безпосередньо притаманне явищу, вивчається. Правило фіксування повторюваності при вивченні соціальних фактів в дослідницькому процесі сприяє подоланню суб’єктивізму. Запропонована Дюркгеймом етика чесного неупередженого пізнання близька позиції М. Вебера, яку він виклав у роботі «Наука як професія».

Поняття соціальна функція, на думку Д., розкриває співвідношення відповідності між явищами чи процесами і певною потребою соціальної системи. Термін «функція» дослідник запозичив із біології, де він позначає, що проміж даним фізіологічним процесом та деякою потребою організму як цілого є співвідношення відповідальності. Дослідження соціальної функції, або соціальної ролі явища, що розглядається Д. вважав головною пізнавальною метою соціології.

Д., об’єднавши характерний для організму погляд на суспільство як інтегроване ціле, яке складається із взаємопов’язаних частин, з ідеє специфічності соціального організму в порівнянні з біологічним, створив один із перших варіантів структурного функціоналізму.