1. Спеціальні дошкільні установи для дітей з порушенями психічно-фізичного розвитку

   Спеціальний дошкільний заклад - це навчальний заклад, спрямована на виховання, навчання, різнобічний розвиток дітей з психофізичними порушеннями з метою ранньої корекції патологічних відхилень розвитку, адаптації до навколишнього середовища і соціальної інтеграції. Вся корекційна робота в спеціальних дошкільних закладах для дітей з порушеннями зору здійснюється як в повсякденному житті, так і в процесі спеціально організованої діяльності, тобто на заняттях. Педагоги працюють у тісному контакті, прагнучи до єдиного підходу у вихованні та навчанні кожної дитини. Єдиний стиль роботи створює емоційно позитивний клімат і сприятливі умови для засвоєння програмного матеріалу кожною дитиною. З цією метою педагоги вивчають програму навчання і виховання, її зміст і складають перспективний план роботи. Організація освітнього процесу і зміст спеціальної освіти будується відповідно до вимог освітніх стандартів. Зміст спеціальної освіти забезпечує корекційно-освітню допомогу, подолання порушень у розвитку, що визначається програмами корекційних занять і загальноосвітніх предметів. Зміст виховання і навчання дошкільників з порушеннями зору має визначатися програмою, в основу якої покладено уявлення про структуру дефекту дитини, що має порушення зору. Незважаючи на те, що такої спеціальної програми, яка враховує досягнення тифлопедагогіки і тіфлопсіхологіі, ще немає, педагогам вдалося знайти вихід зі скрутного становища. Тифлопедагог працює за програмою «Пралеска» вміло поєднуючи її з різними корекційними програмами. На підставі програмного змісту складається індивідуальна програма корекційної підтримки. Стратегія індивідуального корекційного виховання і навчання визначається на основі комплексної діагностики. Корекція може здійснюватися тільки при обліку результатів діагностики і аналізу соціальної ситуації розвитку. Вибираючи альтернативну програму педагог повинен дотримуватися принцип комплексності, тобто педагогічний процес дожжен охоплювати всі основні напрями розвитку дитини і передбачати систему заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я дітей; орієнтуватися на особистість кожної дитини при взаємодії. При організації педагогічного процесу необхідно враховувати наступні положення: - Спеціальне дошкільний заклад є виховним закладом, який в процесі виховання, навчання та спеціальної корекційної роботи забезпечує виправлення дефектів розумового і фізичного розвитку, необхідних для соціальної адаптації та самостійної діяльності людини; - Виховання і навчання дітей у спеціальному дошкільному закладі проходить за програмами, затвердженими міністерством освіти РБ; - Спеціальне дошкільний заклад здійснює виховання, навчання та корекційну роботу з дітьми рідною мовою відповідно до закону «Про мову в РБ»; - З метою створення оптимальних умов для фізичного та особистісного розвитку дітей, попередження виникнення вторинних дефектів розвитку, організація освітньо-виховного процесу будується на основі педагогічно обгрунтованого вибору педагогами програм, засобів, форм і методів виховання, навчання та корекції; - Завданнями спеціального дошкільного закладу є: · Компенсація дефектів; · Формування особистості дитини з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей; · Зміцнення і загартовування дитячого організму; · Формування культурно-гігієнічних навичок; · Включення дітей в посильний працю; · Залучення дітей до культури білоруського народу, а також інших народів, що проживають в республіці; · Безперервність і взаємодоповнення виховання і бучении; · Взаємодія з сім'єю. - Особливістю виховно-освітнього процесу в спеціальному дошкільному закладі є його безперервність; - В систему корекційної роботи вводяться спеціальні заняття на розвиток зорового, слухового сприйняття мови, соціально-побутову орієнтування, формування навичок відносин. Відкриті спеціальні навчальні заклади для дітей із відхиленнями в розвитку

Серед таких закладів виділяють:

1. Класи та школи для дітей із затримкою психічного розвитку.

З 1994 р. їх називають "школами (класами) інтенсивного педагогічного коригування" (виключене називання діагнозу, розголошення якого може виявитись психотравмуючим для дітей та батьків).

Ці школи та класи функціонують як неповні середні з дев'ятирічним терміном навчання. Головна коригувальна робота тут здійснюється у період початкового навчання. Для початкової ланки існує спеціальна програма, яка передбачає засвоєння знань в обсязі початкової масової школи, але не за 4, а за 5 років. На-повнюваність класів - до 12 учнів.

Діти з більш легкими формами затримки психічного розвитку після закінчення початкової ланки спеціальної школи можуть продовжувати навчатись у загальноосвітній масовій школі, куди переводяться рішенням педагогічної ради.

Більшість дітей потребує подальшого спеціального навчання, програми для 5-9 класів адаптовуються до такого контингенту дітей: з них вилучаються розділи, що потребують засвоєння складних теоретичних понять, збільшується час для практичних занять.

2. Допоміжні школи.

Сюди зараховують розумово відсталих дітей віком 7-9 років (як тих, які навчались у 1-2 класах загальноосвітньої школи, так і тих, які ще не навчались у школі).

Медичні показання для прийому в допоміжну школу:

а) олігофренія у ступені дебільності;

б) органічне ураження центральної нервової системи зі зниженням інтелекту;

в) епілептичне слабоумство;

г) шизофренічна деменція.

Медичні протипоказання для прийому в допоміжну школу:

а) тяжкі форми слабоумства (імбецильність, ідіотія);

б) стійкі психопатоподібні розлади;

в) часті судомні напади;

г) шизофренія зі стійкими психотичними розладами;

ґ) стани, при яких відхилення у психічному розвитку, пов'язані з порушеннями функції слуху, зору, мови, моторики.

Такі діти навчаються в будинках-інтернатах системи соціальної служби.

У допоміжній школі велика увага приділяється наочності, конкретності матеріалу, зв'язку отриманих знань з навколишнім світом. Є спеціальний предмет, мета якого - поліпшення соціальної адаптації. Більше часу і значення відводиться трудовому навчанню. У молодших класах головна увага приділяється розвитку навичок самообслуговування. У середніх класах дітей вчать орієнтуватись у побуті, налагоджувати стосунки з навколишнім середовищем (придбання продуктів у магазині, придбання одягу тощо). У старших класах учні оволодівають якоюсь спеціальністю (картонажника, палітурника, шевця та ін).

3. Школи для дітей з порушеннями мови.

У програму включаються спеціальні заняття з логопедами. Тут можна навчати дітей, які не засвоюють звичайної програми в результаті дисграфії чи дислексії. Навчання в цій школі дає змогу дітям зі складною мовною патологією перебороти дефекти у вимові звуків, адаптуватись у суспільстві.

При усуванні порушень мови можливе переведення до загальноосвітньої школи. Якщо ж дефекти розвитку усунути не вдається, то діти продовжують навчатися в цій школі до її закінчення.

До школи для дітей з порушеннями мови приймають дітей віком 7-8 років. Починати коригувати дефекти мови в старшому віці у межах шкіл такого типу недоцільно.

4. Школи для дітей з порушенням моторики.

Сюди направляються діти з церебральним паралічем (ДЦП), наслідками поліомієліту, вродженими чи набутими деформаціями опорно-рухового апарату, міопатією, якщо вони можуть самостійно пересуватись та обслуговувати себе.

Програма цих шкіл коливається в діапазоні від допоміжної школи до масової залежно від інтелекту учня. Проводяться заходи з коригування порушень моторики: масаж, лікувальна фізкультура, медикаментозне лікування.

Крім шкіл, для дітей з ДЦП існують санаторії та реабілітаційні центри, в яких продовжується навчання, лікування та заходи, спрямовані на компенсацію дефекту.

5. Школи-інтернати для дітей з психоневрологічними захворюваннями - для дітей з органічними ураженнями центральної нервової системи, які супроводжуються різною симптоматикою: енурезом, підвищеною втомлюваністю, ускладненою впрацьовуваністю і т. д.

Належить до навчальних закладів санаторного типу. Діти навчаються у ній за програмою масової загальноосвітньої школи, але з меншою наповнюваністю класів, додатковим пояснюванням складних тем. За необхідності дітям призначається і проводиться лікування в межах школи (лікувальна фізкультура, фізіотерапія, медикаментозне лікування тощо).

До штату цієї школи входять лікар-психіатр та шкільний психолог, який здійснює:

- діагностику рівня розвитку дитини;

- спостереження за динамікою її психічного розвитку протягом навчання;

- надання консультативної допомоги педагогам, вихователям і батькам;

- проведення розвиваючих, психотренінгових заходів. Школа для дітей із психоневрологічними захворюваннями

призначена для надання тимчасової допомоги дітям і передбачає повернення дитини до масової школи, якщо її самопочуття нормалізується.

Сюди зараховують дітей із 7-річного віку за направленням психолого-медико-педагогічної консультації. В середньому термін перебування дитини в такій школі не перевищує одного року. Проте учень знову може бути переведений сюди з масової школи й залишатись доти, доки не зможе повернутись до загальноосвітньої школи (учні можуть повертатися сюди по 3-4 рази, освіта тут - 9 класів).

1.1 Характеристика загального фізичного стану дітей з недорозвитком пізнавальної сфери Фізичний стан дітей з порушенням психофізичного розвитку: На початкових стадіях формування довільних рухів, програмування рухового акту здійснюється головним чином вищими кірковими рівнями. В подальшому оволодіння будь-яким руховим актом компоненти його програмування передаються від нижчих відділів центральної нервової системи на вищі. Ці механізми формування кірково-підкіркових взаємозв‘язків і служать фізіологічною основою автоматизації рухових навичок при контролі і керівництві в управлінні рухами із сторони кіркового рівня. Важлива роль належить екстрапірамідній системі, при ураженні якої процес автоматизації рухів проходить повільно і потребує спеціального впливу. У дошкільників з порушенням інтелектуального розвитку виражений недорозвиток рухової сфери виявляється в порушеннях статистичних і локомоторних функцій, координації, точності і темпі довільних рухів. Такі діти пізно починають тримати голову, сидіти, стояти, рухи в них сповільнені, нечітко виражені, вони погано бігають, не вміють стрибати. При тяжкій розумовій відсталості моторний недорозвиток відмічається у 90–100% дітей. У цих дітей різко виражені порушення координації рухів. Дітям молодшого дошкільного віку важко прийняти і утримувати потрібну позу більше 1–2 секунд; у старшому дошкільному віці – до 7 секунд, при цьому у них спостерігається загальна напруженість, синкінезії в мімічній мускулатурі. Діти з інтелектуальними порушеннями відчувають великі труднощі в переключенні рухів, швидкій зміні поз і дій. При переважанні процесів гальмування над процесами збудження рухи стають бідними, однотипними, сповільненими, в‘ялими нечіткими. У випадку переважання процесу збудження над процесом гальмування, навпаки спостерігається підвищена рухливість, хаотичного характеру, дітям важко виконувати послідовні, координовані рухи. Наприклад: 1. Діти з синдромом Дауна – захворювання зумовлене хромосомною патологією, коли замість 46 в клітині людини формується 47 хромосом. Новонароджені з цим діагнозом зустрічаються з частотою 1:600–900. Половина їх народжується з вродженими вадами серця, нирок, сечостатевої системи. У багатьох з цих дітей спостерігаються зниження слуху і зору. Частота туговухості у дітей значно більша (зустрічається у 60–80% випадків), ніж у дітей з іншими формами інтелектуальних порушень. Приблизно 50% дітей з синдромом Дауна мають близькозорість і у 20% спостерігається далекозорість. Також часто у них спостерігаються такі порушення зорового аналізатора як астигматизм і косоокість. У дітей з синдромом Дауна в більший мірі, ніж у інших дітей з інтелектуальними порушеннями спостерігається недорозвиток моторної функції. Їм характерні недоліки рухів, ходи, підвищена гнучкість суглобів. Спостерігається велика затримка у розвитку основних статичних функцій (утримування голови, сидіння, прямо стояння, статистичної координації), причому відмічається, що чим функції складніші, тим значно пізніші терміни оволодіння ними. 2. Розвиток дітей з вродженим або набутим токсоплазмозом. Токсоплазмоз – це захворювання, зумовлене токсоплазмою (найпростішим внутрішньоклітинним паразитом). Розрізняють набутий і вроджений токсоплазмоз. У першому випадку токсоплазми попадають в організм людини під час контакту з твариною, хворою на токсоплазмоз або при вживанні харчових продуктів, забруднених виділеннями хворих собак, гризунів (фекалії, сеча, слиз, слина), в яких знаходиться збудник захворювання. Попадаючи в стравохід дитини, токсоплазми гематогенним шляхом поширюється на всі органи і системи. Вроджений токсоплазмоз розвивається в результаті попадання токсоплазмоз в організм плоду з кров‘ю матері, яка заразилась цими паразитами. Збудник, впливаючи на плід, що розвивається, порушує процес ембріогенезу, зумовлюючи виникнення порушень розвитку плоду. При токсоплазмозі виявляються патологічні зміни у внутрішніх органах (серце, легені, печінка, селезінка). Як правило, має місце гідроцефалія. Спостерігаються порушення рухової сфери: тонічні і клонічні судоми, парези, паралічі. Невралгічні симптоми можуть поєднуватися з пневмонією, міокардитом, з вираженою жовтяницею. 3. Дана трисомія займає друге місце після синдрома Дауна. Дівчатка з даним синдромом зустрічаються вдвічі частіше, ніж хлопчики. Спостерігається аномалія черепа. Характерними є мікрофтальмія, коротка верхня губа, опущені кутики роту. У 25% дітей спостерігаються вроджені вади внутрішніх органів. Інтелектуальні порушення діагностуються у всіх хворих. Вираженість інтелектуального порушення коливається від легкого до глибокого. У дітей з синдромом Реторе спостерігається підвищене психомоторне збудження, рухові порушення з порушеннями координації рухів. 4. Розумова відсталість при вродженому сифілісі. Фізичні показники: диспластичність тілобудови, деформації черепа, спостерігається збільшення печінки і селезінки, різка блідість з жовтуватим відтінком шкіри. Характерні порушення рухової сфери – дітям важко бігати, швидко втомлюються, спостерігається диско ординація. Класифікація порушень фізичного розвитку і рухових можливостей у дітей з інтелектуальними порушеннями. Для виявлення рухових відхилень і збережених рухових можливостей дітей А.А. Дмитрієв запропонував таку класифікацію порушень фізичного розвитку і рухових можливостей дітей: 1. Порушення фізичного розвитку: відставання в масі тіла; ожиріння; відставання в довжині тіла; порушення постави; порушення стопи; знижена життєва ємність легень; зменшена окружність грудної клітки; аномалії черепа; аномалії лицевого скилета; дисплазії внутрішніх органів, зовнішніх тканин, кісткової системи. 2. Порушення в розвитку основних рухів: неточність рухів в просторі; неточність рухів у часі; невміння виконувати ритмічні рухи; низький рівень диференціації м‘язевих зусиль; низький рівень розвитку функції рівноваги; дискоординація рухів, гіпер- і гіпотонус м‘язевої системи. 3. Порушення при ходьбі: дискоординація рухів рук і ніг; шаркання ногами; неритмічність рухів; постійні відхилення під час ходьби по прямій; неоднакова довжина кроків; неоднакова амплітуда розмаху рук; стопи обернені всередину або назовні; в‘ялість; постійні відхилення тулуба від вертикальної осі. До цих порушень також слід віднести ходу на напівзігнутих ногах, а також опущену під час ходьби вниз або нахилену убік голову. 4. Порушення рухів під час бігу: великий нахил тулуба вперед; надзвичайно велике напруження рук; маленькі кроки; неритмічність; великий нахил голови вперед; притискання тулуба в сторони; біг на майже прямих ногах і біг на півзігнутих ногах. 5. Порушення в розвитку основних рухових можливостей: відставання від норми в показниках сили основних м‘язевих груп тулуба (рук, ніг, живота, спини); швидкості рухів; витривалості динамічного характеру; швидкісно-силових якостей; гнучкості суглобів. 6. Порушення під час стрибків: дискоординація рухів рук і ніг при відштовхуванні в повітрі; слабке фінальне зусилля; невміння приземлятися; слабкий розмах руками; відштовхування виконується майже прямими ногами.

1.2 Вплив рухливих ігор та їх підбір, методика проведення з дітьми старшого дошкільного віку з інтелектуальними порушеннями в умовах спеціального дитячого навчального закладу Відомо, що формування рухової функції – одне з найважливіших ланцюгів у загальному розвитку дитини (О. Лурія, П. Анохін, В. Бєхтєрєв, М. Жинкін, М. Кольцова). Вона є першою домінуючою вродженою формою діяльності. Найбільш інтенсивно вдосконалюються рухи у дітей впродовж першого року життя, коли відбувається вертикалізація тіла, формується інтегративна система рухової регуляції. У дітей з інтелектуальними порушеннями ці процеси відбуваються з запізненням. Рухова активність у дитячому віці – необхідна умова формування основних структур і функцій організму. Рухи в дошкільному віці один із постнатальних стимулів розвитку структури і функцій дитячого організму та розвитку резервних механізмів фізіологічних систем, що забезпечують надійність їх функціонування в різних умовах життя. Стан моторики дитини є непрямим об‘єктивним показником дозрівання різних відділів центральної нервової системи, яка забезпечує інтегративну діяльність мозку. При затримці дозрівання центральної нервової системи у дітей із особливостями психофізичного розвитку порушується формування інтегративної діяльності мозку. Це проявляється як у недостатній сформованості більш складних форм довільних рухів, так і у наявності окремих вроджених рефлекторних рухових реакцій. Велике значення в корекції недоліків фізичного розвитку і моторики, розвитку інтелектуальних можливостей дітей з особливостями психофізичного розвитку займають рухливі ігри. В іграх зустрічаються всі основні види рухів – ходьба, біг, стрибки, подолання перешкод, перенесення вантажів. Велике оздоровче значення мають ігри, які проводять на свіжому повітрі. Щоб рухлива гра пройшла організовано, цікаво і мала певні виховні і корекційні наслідки, вихователь повинен виявити не тільки педагогічну майстерність в доборі гри, а й добре продумати методику її проведення. Перед тим як обрати гру, необхідно встановити конкретне корекційне завдання, враховувати вікові особливості дітей, фізичну підготовку; слід враховувати місце рухливої гри в режимі дня, послідовність у діяльності дитини, зовнішні умови (сезонність, стан погоди, температуру повітря, площу майданчика та його обладнання). При доборі та проведенні ігор не слід забувати основного принципу – поступово переходити від найпростіших ігор з нескладними завданнями і зрозумілими рухами до складніших. Під час пояснення змісту гри дітей розміщують так, щоб кожний добре бачив і чув вихователя (корекційного педагога). Найкраще розставити їх у те положення, з якого вони починають гру. В іграх із шикуванням у коло вихователь стає разом із дітьми у коло Якщо гра починається із руху врозтіч, дітей зручніше шикувати в шеренгу або зібрати їх біля себе в півколо, щоб усім було добре видно і чути. Під час пояснення гри не рекомендується ставити дітей обличчям до сонця або іншого джерела світла, бо це негативно впливає на зір і розпорошує увагу. Пояснювати зміст гри треба виразно, доступно, зрозуміло, коротко, щоб не стомлювати дітей. Під час пояснення гри потрібно використовувати жести. При плануванні рухливих ігор для дітей із інтелектуальним недорозвитком слід пам‘ятати, що жодна система методів не може бути сталою і вичерпною. Щоб забезпечити дитині правильний розвиток, важливо подбати про вдосконалення загальної моторики. Моторика – це властива людям здатність виконувати рухи та керувати ними. Найкращим в даному випадку буде застосування рухливих ігор, які не повинні бути надто втомлюючими і мають на меті приносити задоволення, втіху. Існує співзалежність між розладами загальної моторики і розладами мовлення у дітей. Тому під час ігор необхідно багато говорити, описувати, пояснювати що ми будемо робити. Взагалі діти дуже люблять використання ігрових казкових моментів, тому найкраще підбирати ігри пов‘язані із героями казок, або грати у ігри – казки [Додаток 1]. Асоціації із звірятами, розвивають асоціативне мислення у таких дітей, і крім того захоплюють їх більше ніж просте виконання фізичних вправ. Казка – найкращий засіб розвитку мислення у дітей. Взагалі будь-яка форма ігрової діяльності краще засвоюється такими дітьми ніж звичайні наказування, що може не дати жодного результату в порівнянні з грою. Позитивний вплив на дитину має присутність ровесників. Вона прагне демонструвати свої вміння, змагатись з іншими, брати приклад, наслідувати. Ще однією із важливих характеристик, на яку слід звернути особливу увагу – це наслідування. Усі діти повинні виконувати всі дії, про які йде мова. Наприклад, хтось із дітей під час гри сяде на лаву, тут же кілька дітей зроблять те саме. Але також слід пам‘ятати, що інструктор повинен для таких дітей бути яскравим прикладом, тому слід подбати про яскраве вбрання, але не занадто, щоб також не відволікати ним увагу. Для успішної роботи спочатку слід разом з психологом оцінити наявний рівень психологічного розвитку дитини. Далі визначається «зона найближчого розвитку» – як дитина виконує складне для неї завдання при допомозі дорослого в порівнянні із самостійною роботою. «Зона найближчого розвитку» дає можливість визначити «завтрашній день розвитку», який відбувається в процесі співпраці. Крім того, для прогнозу розумового розвитку важливо оцінити здатність дитини до переносу засвоєного в спільній діяльності способу розумових дій в ситуацію самостійного виконання аналогічних завдань. Для успішних результатів при розвитку дитини із порушенням психофізичного розвитку слід особливо звернути увагу на емоційний стан дитини. В першу чергу для її розвитку слід забезпечити тілесний контакт (притулювання, погладжування).

Якщо у дитини спостерігається сповільненість у вираженні емоцій або прояви негативізму, який проявляється в загальному «анти» – ставленні і виконанні всього всупереч, варто звернути на це особливу увагу. Але під час ігор на таких дітей не треба відразу реагувати, залишаючи інших дітей і впрошуючи дитину бавитись. В такому випадку добре щоб під час гри був волонтер, який зміг би поспілкуватись з дитиною, не привертаючи увагу інших. Особливу увагу під час організації ігрової діяльності з дітьми слід звернути на: 1. Багато таких дітей мають вроджені вади внутрішніх органів, які не завжди, але можуть зумовлювати деякі обмеження у фізичній активності. Тому знаючи про це, потрібно деяким дітям давати перерви та відпочинок під час виконання вправ. 2. Деякі вчені вважають, що більшість дітей мають пупкові кили. Хоч ця патологія у більшості випадків зникає сама по собі, рекомендується не займатись вправами на згинання ніг під прямим кутом. 3. Приблизно 10% дітей із синдромом Дауна можуть страждати від захворювання, яке має назву осьовий підвивих атланта (першого шийного хребця), який виникає внаслідок слабкості зв‘язок. При форсованому згинанні і розгинанні шиї це може привести до того, що шийний відділ хребта стає особливо уразливим, внаслідок чого виникає його ураження, яке в більшості випадків закінчується паралічем кінцівок. Дуже добре використовувати інвентар безпечного плану – надувні кульки, м‘які м‘ячі, реабілітаційні мати, дартс на ліпучках, шматяні скакалки… Інвентар повинен бути кольоровий, яскравий. З даним інвентарем добре проводити ігри на розвиток пам‘яті, мислення, вивчення та закріплення кольорів та вміння перенести набуті знання на інші предмети вимагають діяти гуртом, виконувати певні команди (правила, вказівки, інструкції). Непотрібно давати складних ігор, найкраще грати в прості, наприклад, лови, з одним правилом, ловити усіх з хусточками. Вони потребують багато повторювань простих речей, нагадувань, підказок, скерувань словом, або допомогою у виконанні завдання. Найважливіше – це створити атмосферу успіху, і не визначати переможців. Можуть перемагати всі, або кожен у чомусь іншому, що в результаті приведе до перемоги всіх. При підборі рухливих ігор потрібно орієнтуватися на розвиток дітей, їх фізичну підготовленість, розділ програми, умови і можливості проведення гри. Рухливі ігри на свіжому повітрі слід проводити щодня під час прогулянки, наприкінці дня, на заняттях з фізичної культури. Добираючи для прогулянки рухливі ігри, обов‘язково слід з‘ясувати, після яких саме занять діти гратимуться. Після малювання, лічби та інших занять, упродовж яких дітям доводиться сидіти, краще проводити такі ігри, під час проведення яких можна було б побігати, пострибати. Можна використовувати іграшки, які стимулюють дітей до ігрової діяльності, наприклад вітрячки, що крутяться під час бігу, паперову стрілу для кидання. Не рекомендується проводити рухливі ігри з бігом, стрибками в кінці прогулянки, бо фізіологічне збудження може негативно вплинути на поведінку дітей під час обіду і сну. Правила гри пояснюються конкретно і виразно, розкриваючи найголовніше. У ході гри пояснення доповнюються деякими деталями. Кожна гра починається за умовним сигналом або командою вихователя. Гру закінчують тільки у тому випадку, коли більшість дітей припускаються грубих помилок і потребують додаткового пояснення правил. Рухливі ігри дозволяють коригувати порушення просторової орієнтації, координацію, рівновагу. Важливе значення для розвитку моторики рук мають ігри з дрібними предметами (малими м‘ячами, естафетними паличками), які сприяють підвищенню тактильної чутливості, покращують рухи рук пальців, розвивають дрібну моторику, силу, спритність [Додаток 2]. Рухливі ігри використовуються в цілях розвитку рухових умінь дітей. Для розвитку швидкості проводяться ігри з бігом на короткі дистанції, з необхідною швидкою руховою реакцією на мовні сигнали, плескіт в долоні [Додаток 3]. Швидкісно-силові якості розвиваються в іграх з стрибками, метанням, витривалість – в іграх з непереривною руховою діяльністю середньої або нижче середньої інтенсивності в продовж 3–5 хвилин. Під час поділу дітей на команди, потрібно звернути особливу увагу на те, щоб вони були конкурентоспроможними. Якщо хтось із дітей не підходить в команду за індивідуальним або фізичним розвитком, йому дають індивідуальне спрощене завдання. Рухливі ігри можуть виконувати специфічні завдання заключної частини заняття з фізичного виховання – приведення організму у відносно спокійний стан, організація закінчення уроку [Додаток 4]. При навчанні дітей гри необхідно багаторазово повторювати її правила і демонструвати, як вона виконується. Дуже довго проводити і дуже часто повторяти гру неможна – вона може надоїсти. Протягом навчального року розучується з дітьми 3–4 гри, поступово роблячи їх важчими – використовувати різні варіанти цих ігор, змінювати початок, середину або кінець гри. Керувати грою потрібно об‘єктивно, використовуючи такі ігри де ознаки перемоги або програшу були б очевидними для дітей – щоб не створювати конфліктних ситуацій, а суперництво в грі не переростало в особисту неприязнь. Оптимальний час гри від 3 до 10 хвилин в залежності від поставлених завдань, віку і підготовки дошкільників з особливостями психофізичного розвитку. При проведенні рухливих ігор визначити фізичне навантаження набагато важче, ніж під час виконання фізичних вправ, не пов‘язаних з ігровими діями. Воно залежить від загального навантаження на занятті з фізичної культури, характеру діяльності дітей на прогулянці, від їхньої активності та інших факторів. Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей, і вони не відчувають втоми. Отже, щоб дошкільники з особливостями психофізичного розвитку не перевтомлювалися, потрібно своєчасно припинити гру або знизити інтенсивність рухів. Зовнішні ознаки втоми – часте дихання, почервоніння обличчя, пітливість, погіршення координації рухів. Дитина може відчувати навіть запаморочення. Усе це негативно позначаються на загальному стані дитини, призводить до порушення сну й зниження апетиту. Для регулювання фізичного навантаження в грі застосовують різні методичні прийоми: -         зменшення або збільшення тривалості гри; -         зменшення або збільшення кількості повторень усієї гри або окремих її етапів; -         зменшення або збільшення площі (залу, майданчика), на якій проводиться гра; -         скорочення або збільшення дистанції, яку пробігають гравці. Відомий педагог П.Ф. Лесгафт писав, що завдання фізичного виховання полягає у тому, щоб навчити дітей «свідомо ставитися до своїх рухів». Він високо оцінював виховне значення ігор, обґрунтував, що під час гри здійснюється єдність фізичного і психічного розвитку дитини. Під час ігрової діяльності у дошкільнят з інтелектуальними порушеннями створюються позитивні умови для розвитку уваги, сприймання, пам‘яті, уточнення певних понять.

1.3 Значення використання музикотерапії та психогімнастики під час проведення рухливих ігор та індивідуальної роботи з дітьми із психофізичними порушеннями Музикотерапія – являє собою метод, який використовує музику в якості засобу корекції. Музикотерапія передбачає, як цілісне, так і ізольоване використання музики в якості основного і провідного фактора впливу (прослуховування музичних творів, виконання рухів під музичний супровід). Також музикотерапію використовують, як допоміжний засіб для посилення колекційного впливу і підвищення ефективності інших прийомів. Музикотерапія активно використовується в корекції емоційних порушень для дітей з психофізичним недорозвитком. Також її використання ефективно впливає під час проведення роботи при корекції рухових і мовленнєвих недоліках, психосоматичних захворюваннях, порушеннях поведінки. Спеціальні фізіологічні дослідження виявили вплив музики на різні системи дитини дошкільника з інтелектуальними порушеннями. Дослідження впливу музико терапії на дітей з інтелектуальними порушеннями займалися: У. Грюс, З. Мюллер, В. Бестерьов. Дослідженнями показано, що сприйняття музики підвищує серцебиття. Було виявлено підсилюючий вплив музикальних подразників на пульс, дихання в залежності від висоти, сили звука і тембру. Частота дихальних рухів і серцебиття змінювались в залежності від темпу, тональності музикального твору. Фізіологічний вплив музики на дітей з інтелектуальними порушеннями оснований на тому, що нервова система, а разом з нею і мускулатура мають здатність засвоєння ритму. Музика, як ритмічний подразник стимулює фізіологічні процеси організму, і спонукає їх проходити ритмічно, як в руховій, так і в вегетативній сфері. Між ритмом рухів і ритмом внутрішніх органів існує певний зв‘язок. Ритмічні рухи являють собою єдину функціональну систему, руховий стереотип. Використовуючи музику, як ритмічний подразник, можна досягнути підвищення ритмічних процесів організму дітей з особливостями психофізичного розвитку в більш строгій компактності енергетичних затрат. Великого корекційного впливу набуває музикотерапія в поєднанні з рухливими іграми. Правильний підбір музикальної програми – ключовий фактор музикотерапії. Кожний рух у грі має своєрідний характер, тому важливо знайти для нього відповідний музичний супровід. Наприклад, біг, стрибки на місці або з просуванням уперед потребують легкої, бадьорої музики; плавні рухи руками, повільна ходьба – наспівної, спокійної. Музичні твори для ходьби та бігу в різному темпі, підскоків, стрибків підбирають яскраві, виразні, з чітким фразуванням контрастного характеру. Не можна довільно змінювати темп музики, підстроювати його під рухи дітей, доповнювати акорди, робити купюри. Це порушує характер музики, негативно впливає на її правильне сприйняття. У рухливій грі основна роль відводиться руховим завданням, і музика повинна сприяти їх виконанню. Серцево-судинна система замітно реагує на музику, і створює хороший настрій. В цьому випадку уповільнюється пульс, підвищується серцебиття, знижується артеріальний тиск, розширюються кровоносні судини. При подразнюючому характері музики серцебиття пришвидшується і стає слабшим. Під дією музики у дітей змінюється тонус м‘язів і моторна активність. Музикальна стимуляція зменшує час рухових реакцій, підвищує лабільність здорового аналізатора, покращує пам‘ять і відчуття часу, оживляє умовні рефлекси, що є дуже важливим у корекційній роботі з дітьми з інтелектуальними порушеннями. Завдяки музиці підвищується рухова активність дітей (кількість локомоцій у ходьбі, бігу в середньому підвищується на 10–15%). Рухлива гра з музичним супроводом ефективніше сприяє формуванню правильної постави, координації рухів та їх удосконаленню. Перед тим як розпочати гру, дітям дають прослухати музичний твір, щоб вони зрозуміли його зміст, звертають увагу на характер твору. Так, наприклад говорять: музика у низькому регістрі, повільна «Послухайте, діти, як ходить, перевалюючись, ведмідь і реве низьким голосом». Або: «Послухайте, діти, яка весела, швидка музика – це зайчики весело стрибають на галявині!». Рухлива гра, яка проводиться з музичним супроводом, викликає у дітей більший інтерес й проходить значно жвавіше. Роль психогімнастики під час проведення рухливих ігор. Психогімнастика виникла на стику практичної психології й акторського мистецтва рухів. Людські переживання і почуття «прочитуються» оточуючими по очах, за нахилом голови, ходою, рухами рук і губ. Більшу частину інформації одне про одного ми одержуємо за допомогою невербальної, безсловесної мови – мови міміки і жестів. Невербальної мови, як і словесної людина навчається з дитинства. У дітей з інтелектуальними порушеннями, і дітей із затримкою у психічному розвитку часто вирізняють не тільки бідність словникового запасу і недорозвиток мовлення, але й несформованість емоцій, невміння виражати свої почуття. Як наслідок, такі діти здебільшого некомунікабельні: вони не вміють бавитись з іншими, з ними нецікаво спілкуватися, вони замкнуті, образливі, часом агресивні. У практиці корекційної педагогіки емоційну сферу дитини можна розвивати через навчання мови руху, дізнавання про чужі емоції за їх мімічними проявами. Надзвичайно активно цьому сприяє психогімнастика. Термін «психогімнастика» вживається у широкому і вузькому значеннях. Психогімнастика у вузькому значенні розуміється як ігри, в основі яких лежить використання рухової функції в якості головного засобу комунікації в групі. Така психогімнастика керована на роз‘язання задач групової корекції: встановлення контакту, зняття напруження. У широкому значенні психогімнастика – це курс спеціальних занять, скерованих на розвиток і корекцію пізнавальної та емоційно-особистісної сфер. Психогімнастика, як невербальний метод групової роботи вимагає вираження переживань, емоційного стану, проблем, за допомогою рухів, міміки, жестів. На практиці психогімнастику поєднують з рухливими іграми. Завдання психогімнастики: -         розвиток сприймання та уваги; -         розвиток чутливості до особистої рухової активності; -         скорочення емоційної дистанції між дітьми групи; -         формування умінь виражати свої почуття, емоційний стан. Як правило психогімнастика розпочинається з вправ на розвиток уваги. Це здійснюється завдяки таким вправам: 1. Передача ритму по колу. Вихователь ставить дітей у коло. І наслідуючи вихователя всі учасники групи по черзі по колу повторюють, плескаючи в долоні, заданий ритм. Ритм вибирається найпростішій, пізніше ускладнюється. При потребі вихователь індивідуально допомагає дитині відтворити ритм. При цьому корегується слухова увага і слухове сприймання. 2. Передача руху по колу. Вихователь демонструє певний рух (стрибок, підняття рук вгору, біг) діти по черзі повторюють цей рух. 3. Передача почуття по колу. Вихователь демонструє дітям певне почуття (імітація сміху, суму, плач) і діти по черзі повторюють це почуття. При цьому розвивається мімічна мускулатура. Другий вид вправ скеровано головним чином на зняття напруження у дітей і складається з найпростіших завдань і рухів. Діти слідом за вихователем імітують такі рухи: «я іду по воді», «я іду по гарячому піску», «я спішу в дитячий садок». Вправи з психогімнастики передують рухливій грі, або виконуються після її проведення. Вони стимулюють активність дітей в одних випадках і приводять до заспокоєння в інших ситуаціях. Елементи психогімнастики використовуються у Вальдорфській педагогіці. Організація рухливої гри базується на наслідуванні дітьми дій вихователя, який веде гру. Рухлива гра здійснює позитивний вплив на фізичний, інтелектуальний, емоційний розвиток дитини. Формує вміння дітей співпрацювати в колективі, бажання виконувати спільні дії. Гра в колі – ще одне спеціальне щоденне заняття. Це літературно-музична композиція, яка виконується в колі і супроводжується рухами відповідно до тексту. Для цієї гри вихователь використовує пісні, вірші, пальчикові ігри, скоромовки, лічилки і навіть казки. Під час гри діти багато рухаються. Словесні образи передають рухами рук, тіла, ходи, у всьому наслідуючи вихователя. Усе це дає багато можливостей для мовленнєвого розвитку, позитивно впливає на сферу відчуттів дитини. Матеріал літературно-музичної композиції добирається вихователем з урахуванням індивідуальних особливостей дітей, їхніх темпераментів, із введенням елементів протилежного змісту; велике й маленьке, легке і важке, швидке й повільне. Для дитини гра в колі – це справжня соціальна вправа в якій вона повинна: стати в коло, взятися за руки, співати і рухатися. Вихователь допомагає їй подолати усі особистісні і соціальні бар‘єри.

2. Корекційно-виховна спрямованість занять фізичного виховання в групах компенсуючого типу для дітей з інтелектуальними порушеннями 2.1 Аналіз практики роботи вчителя-дефектолога по подоланню порушень фізичного розвитку у дітей старшого дошкільного віку з розумовою відсталістю Дане дослідження проводилось на базах: -         Школа – дитячий садок «Центр реабілітації»; -         Дошкільний навчальний заклад «Барвінок»; -         Навчально-реабілітаційний центр «Мрія».

Це навчально-виховні заклади для дітей у яких діагностують порушення інтелектуального розвитку різного ступеня. Зокрема школа – дитячий садок «Центр реабілітації» та ДНЗ «Барвінок» містять групи компенсую чого типу для дітей з інтелектуальними порушеннями. Навчально-реабілітаційний центр «Мрія» є навчально-виховним закладом для дітей із затримкою психічного розвитку та розумовою відсталістю. Навчально-виховна та корекційно-реабілітаційна робота у цих закладах здійснюється завдяки співпраці таких спеціалістів: психологів, дефектологів, логопедів, фізичних реабілітологів, олігофренопедагогів, медичних працівників та сім‘ї. [Додаток 5]. Які впливають на розвиток дитини, як мультидисциплінарна команда. Головним завданням навчально-виховних заходів для дітей з порушенням інтелекту є: -         створення спеціальних умов для корекційно їх спрямованості навчання і виховання, відновлення здоров‘я, подолання порушень психічного і фізичного розвитку, корегування порушень аналізаторів і виправлення мовленнєвих порушень; -         здійснення індивідуального та диференційованого підходу у навчанні та вихованні з урахуванням характеру порушень; -         виховання морального і фізичного здорового покоління; -         формування здорового способу життя, основ особистої гігієни. Спостерігаючи за заняттями з фізичного виховання ми побачили, що діти малоактивні, майже не спілкуються один з одним, невпевнені, мають порушення постави, не вміють правильно бігати і ходити. Таким чином робота вчителя дефектолога під час організації занять має свої труднощі, тому необхідно добирати найбільш доцільні прийоми, використовувати відповідні засоби корекції, що складають дві групи: Перша група – це загальні заходи, що використовують для всієї групи. Друга група – це індивідуальний підхід до окремих дітей у відповідності до їх специфічних порушень. Більшість занять, що спостерігалися під час дослідження вихователі, вчителі-дефектологи планували самі, використовуючи на власний розсуд ті чи інші прийоми. Для дослідження було спеціально розроблено та підготовлено такі документи: а) індивідуальну карту обстеження (анкету); б) списки дітей, кожна обстежувана група для обліку стану фізичного розвитку. У дослідженні брали участь 20 дітей віком 5–7 років із порушенням інтелектуального розвитку. Обстежувався фізичний стан дітей з метою визначення впливу основного захворювання (первинного порушення) – розумова відсталість, на формування вторинних відхилень, зокрема розвитку та формування рухової сфери. Дослідження проводилось так: Дитина на пропозицію вчителя-дефектолога виконувала задану дію. При цьому вона отримувала чітку інструкцію, часом показ виконання дії. Показники відмічались в анкеті. Вивчення розвитку та сформованості фізичного розвитку проводилось в ігровій кімнаті (реабілітаційному залі), але кожна дитина до моменту обстеження була поза нею. Під час експерименту була присутня одна дитина. Таким чином, діти ставилися у незвичайні для них, штучні умови. Головним завданням було виявити рівень порушення певної рухової функції; вміння дітей брати участь у колективних іграх. Поруч з вивченням навичок фізичного розвитку ми знайомилися з методикою роботи вихователів та вчителів-дефектологів. При цьому звертали увагу на побудові занять, особливостей використання прийомів і врахування особливостей психічного і фізичного розвитку дітей. Також на зв‘язок даного заняття з попередньою і наступною роботою, на вміння використовувати знання дітей під час опрацювання нового матеріалу. Проведене дослідження дозволило виявити сторони формування навичок фізичної культури і дослідити особливості формування рухової сфери. Дане дослідження підтвердило спостереження дефектологів-методистів, вихователів-практиків, вчителів-дефектологів щодо специфічних особливостей дітей з порушенням інтелекту і їх фізичного розвитку. Під час проведення дослідження було зорганізовано контрольну і експериментальну групи. У контрольній групі брали участь 10 дітей: 3 дітей з підготовчого класу навчально-реабілітаційного центру «Мрія», 4 дітей з школи-садка «Центр реабілітації» старша група, 3 дітей дошкільного навчального закладу «Барвінок» середня група. У експериментальній групі брали участь 10 дітей: 3 дітей з підготовчого класу навчально-реабілітаційного центру «Мрія», 4 дітей з школи-садка «Центр реабілітації» старша група, 3 дітей дошкільного навчального закладу «Барвінок» середня група. Так, контрольна група створювалась з метою дослідити реальний стан фізичного розвитку дітей з інтелектуальними порушеннями, та простежити темп і стан сформованості фізичної, рухової сфери без використання спеціальних прийомів елементів психогімнастики і музикотерапії. Експериментальна група створювалась з метою дослідження впливу використання рухливих ігор, елементів музико терапії та психогімнастики на рухову сферу дітей з інтелектуальними порушеннями. Результати проведеного обстеження контрольної і експериментальної груп до початку психокорекційної роботи над формуванням фізичної сфери практично однакові. В таблицях відображено, що за існуючою методикою у дітей рухова сфера формується повільно, недосконало, не має чіткої мотивації до виконання певних рухів, які потребують додаткових зусиль чи концентрації уваги, відсутня спільна гра, обмежене спілкування між дітьми. Дане дослідження тривало п’ять тижнів. Протягом цього часу для дітей експериментальної групи були використані такі форми впливу: проводились рухливі ігри з використанням елементів музикотерапії та психогімнастики. Вправи з психогімнастики передували рухливим іграм, або проводились після них.

2.Організація корекційно-педагогічної роботи, що здійснюється в дошкільному освітньому (коррекционном) установі для дітей розумово відсталих

Головною метою дошкільного корекційного виховання є створення умов для розвитку емоційного, соціального та інтелектуального потенціалу дитини, формування його позитивних особистісних якостей.

У спеціалізованому дошкільному закладі вирішуються такі блоки завдань: діагностичні, виховні, корекційно-розвиваючі й освітні.

У діагностичному блоці провідним завданням є організація комплексного медико-психолого-педагогічного вивчення дитини в динаміці корекційно-виховного процесу і одночасно з метою розробки індивідуальної програми розвитку дитини.

Блок виховних завдань спрямований на вирішення питань соціалізації, підвищення самостійності та автономії дитини та її сім'ї, становлення моральних орієнтирів у діяльності та поведінці дошкільника, а також виховання у нього позитивних особистісних якостей.

Наступним блоком завдань є організація корекційної роботи, спрямованої, по-перше, на розвиток компенсаторних механізмів становлення психіки та діяльності проблемної дитини, а по-друге, на подолання і попередження у вихованців дитячого саду вторинних відхилень у розвитку їх пізнавальної сфери, поведінки та особистісних орієнтирів . При цьому передбачається навчання батьків окремим психолого-педагогічним прийомам, що підвищує ефективність взаємодії з дитиною, стимулюючим його активність у повсякденному житті, зміцнює його віру у власні можливості.

Блок освітніх завдань направлений на навчання дітей способам засвоєння суспільного досвіду, розвиток їх пізнавальної активності, формування всіх видів дитячої діяльності, характерних для кожного вікового періоду. Важливим завданням освітнього блоку є підготовка дітей до шкільного навчання, яка повинна вестися з урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей кожної дитини.

Всі перераховані вище завдання враховані в програмі «Корекційно-розвивальне навчання дітей дошкільного віку з порушенням інтелекту». Програма за своєю структурою складається з пояснювальної записки та 6 розділів: «Здоров'я», «Соціальний розвиток», «Фізичне виховання і фізичний розвиток», «Пізнавальне раз-пиття», «Формування діяльності», «Естетичне розвиток».

Охарактеризуємо коротко ці розділи.

I. Розділ «Здоров'я»

У даному розділі розглядаються умови, необхідні для захисту, збереження і зміцнення здоров'я кожної дитини. Визначені завдання формування передумов і конкретних способів здорового способу життя дитини, перераховуються можливі виховні та освітні заходи, спрямовані на оволодіння дітьми прийомами і навичками, значущими для безпечної життєдіяльності та виховання уважного сі носіння до свого здоров'я.

II. Розділ «Соціальний розвиток»

Програма даного розділу охоплює такі блоки психолого-педагогічної роботи з дітьми:

формування у дитини з обмеженими можливостями здоров'я уявлень про самого себе, виховання елементарних навичок для вибудовування адекватної системи позитивних особистісних оцінок і позитивного ставлення дитини до себе;

формування співробітництва дитини з дорослими і однолітками і виховання навичок продуктивної взаємодії в процесі спільної діяльності (концентр «Я та інші»);

формування адекватного сприйняття оточуючих предметів і явищ, виховання позитивного ставлення до предметів живої та неживої природи, створення передумов і закладка первинних основ екологічного світовідчуття, морального ставлення до національних традицій та загальнолюдських цінностей (концентр «Я і навколишній світ»).

Основоположним вмістом у даному розділі є формування співробітництва дитини з дорослим і научіння дитини способам засвоєння і присвоєння суспільного досвіду. В основі співробітництва дитини з дорослим лежить емоційний контакт.

У процесі корекційно-педагогічної роботи у дитини складається уявлення про себе і відбувається відкриття свого «Я». Малюк виділяє себе у світі речей і інших людей. Він приходить до усвідомлення свого «Я» через формування і пробудження «особистої пам'яті», накопичення життєвого досвіду, зафіксованого в словесному плані, через залучення його до життя близьких людей, через становлення ціннісних орієнтирів, пов'язаних з віковою і статевою належністю.

Світ людських відносин розкривається перед дітьми через уявлення про добро і зло, уявлення про своєму і чужому і т. д. У дитини з обмеженими можливостями здоров'я необхідно розвивати соціально значимі мотиви поведінки: бажання зрозуміти іншу людину, допомогти, поступитися, проявити турботу про слабкий, літньому. В ідеалі треба прагнути до розвитку гнучкості соціальної поведінки в різних видах спілкування з дітьми і дорослими.

Таким чином, соціальний розвиток проблемної дитини готує його до адекватної орієнтуванні в навколишньому середовищі, сприяючи при цьому становленню навичок соціально прийнятної поведінки в різних життєвих ситуаціях.

III. Розділ «Фізичне виховання і фізичний розвиток»

Фізичне виховання та фізичний розвиток спрямовано на вдосконалення функцій несформованого організму дитини, повноцінний розвиток основних рухів, різноманітних рухових навичок, удосконалення тонкої ручної моторики і розвиток зорово-рухової координації. Фізичний розвиток передбачається всією організацією життя дітей в сім'ї та дошкільному закладі, організацією предметної та соціального середовища, всіх видів дитячої діяльності з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дошкільників. У режимі дня дитини повинні бути передбачені заняття з фізичного виховання, ігри та розваги на повітрі, при проведенні яких враховуються регіональні та кліматичні умови.

Заняття з фізичного виховання будуються так, щоб у ході їх вирішувалися як загальні, так і корекційні завдання. У заняття включаються фізичні вправи, спрямовані на розвиток всіх основних рухів (ходьба, біг, стрибки, лазіння, повзання, метання), а також загально-розвиваючі вправи, спрямовані на зміцнення м'язів спини, плечового поясу і ніг, координацію рухів, формування правильної постави, розвиток рівноваги.

IV. Розділ «Пізнавальне розвиток»

Даний розділ має кілька підрозділів, розглянемо їх.

1. Розвиток уваги

Розвиток уваги є однією з найважливіших передумов для успішного засвоєння дитиною доступного для неї об'єму навичок, умінь, уявлень і знань. На початковому періоді навчання наявне у проблемної дитини мимовільна увага притягується до нової яскравої предмету, руху, звуку. Далі під безпосереднім керівництвом дорослого дитина навчається зосереджуватися на предметі більш тривалий час і з більшою продуктивністю - так формуються елементи довільної уваги.

2. Розвиток тонкої ручної моторики та вдосконалення зорово-рухової координації

Робота з розвитку ручний і тонкої ручної моторики проводиться на спеціальних заняттях. На початковому етапі навчання велика увага приділяється загальному розвитку рук дитини, формуванню хапання, узгодженості дій обох рук, виділенню кожного пальця, становленню провідної руки та розвитку узгодженості обох рук. У ході проведення занять у дітей відпрацьовуються навички утримання пальцьовий пози, перемикання з однієї пози в іншу, одночасного виконання рухів пальцями і китицями обох рук. Ці та подібні їм руху виконуються спочатку по наслідуванню діям дорослого, а потім у поєднанні з мовним супроводом і з опорою на зорові і тактильні образи-уявлення. Розвиток усіх видів ручної моторики та зорово-рухової координації служить основою для становлення типових видів дитячої діяльності, є передумовою для становлення усній і письмовій мові, а також сприяє підвищенню пізнавальної активності дітей.

3. Сенсорне виховання і розвиток орієнтовною діяльності Сенсорне виховання спрямоване на формування у дітей перцептивних дій, таких, як дії розглядання, вислуховування, обмацування, а також забезпечення освоєння систем сенсорних еталонів. Іншим важливим завданням сенсорного виховання є своєчасне і правильне з'єднання сенсорного досвіду дитини зі словом. Розвиток сприйняття у всіх випадках іде від розрізнення предметів, їх властивостей, відносин до їх сприйняття цілісного образу предмета, а потім і до фіксації образу в слові, тобто до появи образу-уявлення.

Заняття проводяться за наступними напрямками: розвиток зорового, слухового уваги і сприйняття, розвиток тактильно-рухового і смакового сприйняття.

4. Розвиток різних видів пам'яті

Розвитку різних видів пам'яті також приділяється увага на всіх заняттях з дитиною. У проблемної дитини, як і у його нормально розвивається однолітка, спостерігається переважне розвиток тих чи інших видів пам'яті і різна ступінь їх включеності в ту чи іншу діяльність. Педагоги та батьки необхідно бути уважним спостерігачем, щоб побачити переважні види пам'яті і з урахуванням цього включати в діяльність дитини ті завдання, які спочатку будуються на провідному вигляді пам'яті, а потім розвивають і інші її види.

Робота з розвитку пам'яті дозволяє сформувати і закріпити у дитини досить адекватні образи сприйняття предметів навколишньої дійсності.

5. Формування мисленнєвої діяльності

Зміст роботи з формування мислення спрямоване на розвиток орієнтовною діяльності та пізнавальної активності, на зміцнення взаємозв'язку між основними компонентами розумової діяльності: дією, словом і чином.

На заняттях з формування мислення виділяються наступні напрямки:

створення у дітей передумов до розвитку наочно-дієвого мислення;

формування цілеспрямованої гарматної діяльності в процесі виконання практичного та ігрового завдання;

формування узагальненого уявлення про допоміжних предметах і знаряддях фіксованого призначення; знайомство дітей з проблемними практичними ситуаціями;

формування навичок аналізу цих ситуацій і навчання використанню предметів - заступників;

формування способів орієнтування в умовах проблемної практичного завдання і способи її виконання;

формування методу проб як основного методу розв'язання проблемно-практичних завдань та узагальнення цього досвіду у вербальному плані;

формування у дітей наочно-образного мислення;

формування у дітей умінь виконувати предметну класифікацію за зразком, слову і самостійно;

навчання дітей вирішення елементарних логічних задач.

Таким чином, заняття з формування мислення проводяться за наступними напрямками: формування наочно-дієвого, наочно-образного і елементів логічного мислення.

6. Ознайомлення з навколишнім

У цьому розділі основне завдання - сформувати у дітей цілісне сприйняття і ставлення до різних предметах і явищах навколишньої дійсності, а також дати уявлення про людину, про будову його тіла, про основні функції організму, про види діяльності людини і його взаємини в соціумі, прищеплюючи дитині перші поняття початкового досвіду про загальнолюдські цінності.

Крім того, у ході ознайомлення з навколишнім у дітей формуються уявлення про предметному світі, створеному руками людини. Ознайомлення з навколишнім може також збагатити чуттєвий досвід дитини - навчити його бути уважним до того, що його оточує: дивитися і бачити, слухати і чути, обмацувати і відчувати. Збагачення чуттєвого досвіду нерозривно пов'язане з розвитком чуттєвого пізнання - відчуттями, сприйняттям, що виникають на їх основі уявленнями. Таким чином ми створюємо чуттєву основу і розуміння значення слова, і готуємо до сприйняття словесних описів об'єктів, явищ і відносин. У процесі ознайомлення з природою у дітей формуються образи-уявлення про живе і неживе світі, про взаємозв'язок об'єктів і явищ природи, а також про життя і діяльності людини. Дітей вчать бачити і розуміти реальні причинні залежності. При цьому велика увага приділяється екологічному вихованню дітей.

Заняття з ознайомлення з навколишнім проводяться за наступними напрямками: ознайомлення з явищами соціального життя, ознайомлення з предметним світом, створеним людиною, ознайомлення з природою (живої та неживої) і явищами природи. Кожне з цих напрямків знайомить дітей з певним типом властивостей, зв'язків і відносин, характерних для даної області дійсності. Ознайомлення з навколишнім буде забезпечувати суттєві зрушення у розумовому розвитку дітей лише в тому випадку, коли дітям будуть даватися не окремі знання про предмет або явище, а певна цілісна система знань, яка відображає істотні зв'язки і залежності у тій чи іншій галузі.

7. Формування елементарних математичних уявлень

Зміст цього підрозділу програми має важливе значення як внесок у систему знань дитини, так і як засіб розвитку пізнавальних процесів - сприйняття і мислення. В основі розвитку математичних уявлень лежить пізнання дітьми дошкільного віку кількісних і якісних відносин між предметами. Ці відносини можуть бути зрозумілі дітьми лише тоді, коли вони навчаться порівнювати, зіставляти між собою предмети і групи предметів (множини). Порівняння - один з найважливіших розумових процесів - лежить в основі зіставлення предметів за формою, величиною, просторовому розташуванню та кількістю. Величина, форма, просторове розташування предметів та їх частин є зовнішніми добре сприймаються ознаками. Кількість же більш абстрактний і в цьому сенсі зовсім особливий ознака.

Основним завданням даного розділу є навчання дітей вмінням зіставляти, порівнювати, встановлювати відповідність між різними множинами та елементами множин.

8. Розвиток основних компонентів мовленнєвої діяльності Оволодіння рідною мовою як засобом і способом специфічно людського спілкування і пізнання є одним з найважливіших придбань дитини в дошкільному дитинстві. Саме в цьому віці дитина здатна до засвоєння мови.

На початковому етапі навчання корекційна робота спрямована на створення передумов до розвитку мовлення: формування інтересу до навколишнього, розвиток предметної діяльності, слухового уваги і сприйняття, вдосконалення фонематичного слуху та активізацію артикуляційного апарату.

Розвиток мовлення у дітей відбувається в процесі всіх видів дитячої діяльності, в повсякденному житті, у спілкуванні з членами сім'ї, а також на спеціальних заняттях з розвитку мовлення. У процесі занять по сенсорному вихованню, формуванню мислення у дітей створюються адекватні образи уявлень про навколишню дійсність; відбувається засвоєння слів, що позначають властивості та якості предметів, засвоюються причинно-наслідкові зв'язки. Весь придбаний соціальний та емоційний досвід закріплюється і узагальнюється у слові, а сама мова отримує адекватну змістовну основу.

На спеціальних заняттях з розвитку мовлення систематизується і узагальнюється мовний матеріал, придбаний дітьми в процесі інших видів діяльності, розширюється і уточнюється словник, активізується зв'язна мова. Крім того, вирішуються специфічні корекційні завдання: формуються основні функції мови - фіксує, що супроводжує, пізнавальна, регулююча і комунікативна, а також здійснюється робота з корекції звуковимови у дітей. У процесі розвитку мовної діяльності дитини з відхиленнями у розвитку велика увага має бути приділена індивідуальних занять, які зазвичай спрямовані на формування зв'язного мовлення, граматичного ладу мови і корекцію звуковимови.

9. Підготовка до навчання грамоті

Даний вид занять проводиться в підготовчій до школи групі і в родині на сьомому році життя дитини. У дітей формують елементарні уявлення про звукобуквенном аналізі, з ними проводяться заняття по підготовці руки до письма. Ці заняття сприяють розвитку в дітей інтересу до знаково-символічної діяльності, формують вміння орієнтуватися і працювати на аркуші паперу. В ході занять з підготовки до грамоти діти переходять на новий рівень спілкування - елементарно-діловий - при контактах з дорослим і з колективом однолітків.

V. Розділ «Формування діяльності»

У даному розділі розглядаються такі напрямки:

формування предметної діяльності;

становлення ігрової діяльності;

формування продуктивних видів дитячої діяльності (малювання, ліплення, аплікація, конструювання, ручна праця);

формування елементів трудової діяльності.

Предметна діяльність є базисним видом діяльності, на основі якої формуються всі інші перераховані вище види дитячої діяльності. У ході її становлення у дитини розвиваються орієнтовні реакції типу: «Що це?» І «Що з цим можна робити?». Відповідаючи на ці питання, дитина засвоює способи дії з предметами, знаряддями, опановуючи їх функціональним призначенням. У ході розвитку предметних дій у дитини формуються соотносящие і гарматні дії, відбувається становлення орієнтовно-пізнавальної діяльності та передумов до розвитку мовлення.

Ігрова діяльність є провідною діяльністю дітей дошкільного віку. Формування ігрової діяльності передбачає розвиток у дітей інтересу до іграшок, предметно-ігровим діям і виховання вміння грати з однолітками. Поступово від предметно-ігрових дій переходять до навчання дітей сюжетної грі, виховують вміння приймати на себе певні ролі і діяти в грі відповідно до прийнятої ролі, враховуючи при цьому рольову позицію партнера. Сюжетно-рольова гра створює основу для розвитку функції заміщення, необхідної для подальшого розвитку розумової та мовленнєвої діяльності дитини.

Формування ігрової діяльності у дитини з обмеженими можливостями здоров'я відбувається в умовах проведення спеціально організованих батьком або педагогом занять, і лише потім отримані навички переносяться у вільну діяльність дітей.

Продуктивні види діяльності відіграють велику роль у вихованні та навчанні дитини дошкільного віку. Вони стимулюють пізнавальну активність дитини і разом з тим у процесі цієї діяльності виховуються його особистісні якості, відбувається корекція його поведінки.

Становлення образотворчої діяльності та конструювання починається з виховання інтересу до цих видів діяльності, зацікавленості в їх процесі і результаті. На початкових етапах навчання спрямоване на формування способів обстеження предметів, розвиток зорово-рухової координації, вдосконалення ручної моторики. Діти вчаться аналізувати предмети, їх властивості та якості, а потім передавати особливості предметів і явищ навколишнього світу за допомогою малюнка, ліплення, аплікації, конструкцій.

Образотворча діяльність і конструювання пов'язані із заняттями по сенсорному вихованню, ознайомлення з оточуючим, навчання грі. На заняттях з образотворчої та конструктивної діяльності проводиться спеціальна робота по мовному розвитку дітей, що в свою чергу сприяє розвитку уявлень та наочних форм мислення. Основною формою навчання образотворчої діяльності та конструювання є фронтальні та індивідуальні заняття, на яких провідна роль належить вихователеві. Великий корекційної ефективності в процесі навчання можна досягти при проведенні занять з використанням змішаних технік зображення предметів і явищ реального світу. Поєднання малювання фарбами з обривності аплікацією, використання різноманітної клейовий техніки, створення колажів і інші види роботи створюють умови для виникнення та реалізації радісних, безпосередніх емоцій, що мають яскраво виражені індивідуальні прояви. Заняття ручною працею, особливо робота з природними матеріалами (глина, пісок, вода, об'єкти живої природи - листя, гілки, насіння, черепашки, шишки, жолуді та ін), розвиває полімодальні відчуття і уявлення у дітей, активізуючи їх пізнавальну, особистісну і мотиваційно-творчу сферу. Робота з папером, з тканиною різної фактури, нитками, мотузками створює передумови для освоєння елементів трудової діяльності. Займаючись предметною діяльністю, дитина опановує елементами трудової діяльності, що спонукає його до оволодіння новим рівнем предметних і гарматних дій.

У процесі виховання в спеціальних дошкільних закладах дітей знайомлять з працею дорослих, з роллю праці в житті людей, виховують повагу до праці дорослих. Практична діяльність дітей полягає в освоєнні навичок самообслуговування, ручної праці, праці у природі.

VI. Розділ «Естетичний розвиток»

У даному розділі розглядаються такі види естетичного виховання:

музичне виховання і ритміка;

образотворче мистецтво;

ознайомлення з художньою літературою;

театралізована діяльність.

З дітьми проводяться музично-ритмічні заняття, що мають на меті розвиток сенсорних процесів і формування адекватних реакцій на звучання музики. У процесі музично-ритмічних занять відбувається розвиток слухового уваги і слухового сприйняття, розвиток голосу, динамічно ритмічних рухів і орієнтування у схемі власного тіла і в просторі. У дітей виховується позитивне емоційне ставлення, і інтерес до музики, розширюються музичні враження, що розвивають емоційну сферу, засобами музики виховується естетичне ставлення до навколишнього, до рідної природи. Заняття з музичного виховання здійснюються за наступними напрямками: слухання музики, спів, танці, музично-дидактичні ігри, музично-ритмічні рухи.

Образотворче мистецтво включено в розділ «Естетичне виховання» з метою ознайомлення дітей з творами образотворчого мистецтва, розвитку елементів уяви і творчості. На заняттях, що проводяться в підготовчій групі дитячого саду, у дітей розвиваються елементи особистісного ставлення як до сприймається твору мистецтва, так і до створюваного ним самим зображенню.

У процесі ознайомлення дітей з художньою літературою починається формування сприйняття художнього тексту. Знайомлячись з казками, оповіданнями, віршами, діти вчаться розрізняти літературні жанри, емоційно відгукуватися на вчинки улюблених літературних персонажів, співпереживати їм. Робота з дітьми, що мають обмежені можливості здоров'я, передбачає велику кількість різноманітних практичних дій як з самою книгою, так і з матеріалом (сюжетом) твору (драматизація, обігрування прочитаного на фланелеграфе, за допомогою настільного театру, використання театру тіней і лялькового театру).

Останнім часом посилився інтерес до активізації емоційної сфери дітей та корекції наявних у них відхилень через використання театралізованих видів діяльності. Включення прийомів театралізації в повсякденне життя дітей робить її більш яскравою, динамічною, насичує позитивними емоціями, а головне - дає дитині можливість придбати особистий досвід входження в ту чи іншу ситуацію, вживання в певну роль, адекватної взаємодії з партнером, що знаходяться в образі певного персонажа.

У процесі всієї корекційно-виховної роботи відбувається становлення почав особистості дитини-дошкільника, яке пов'язане з формуванням адекватного поведінки дітей та з гармонізацією їх відносин з однолітками і дорослими. При цьому у дошкільнят закладаються основи таких моральних якостей як чуйність, доброта і терпіння, поняття про взаємодопомогу, і діти набувають практичний досвід їх реалізації в повсякденному житті.

Перспективний план роботи з батьками

 

І етап. Організаційно-пропедевтичний

Педагогічний напрям

Вересень, жовтень, листопад

1. Культура сім'ї та знання про закономірності розвитку дітей з порушеннями психофізичного розвитку.

2. Допомога батькам в усвідомленні ними проблеми в розвитку їхньої дитини.

3. Формування умінь і навичок виховання дитини з порушеннями психофізичного розвитку.

4. Формування розуміння важливості й значення активної взаємодії з дитиною та реалізації потенційних виховних можливостей батьків.

5. Надання допомоги по формуванню розвивально-виховної системи відносин з дитиною в умовах сім'ї.

Психологічний напрям

1. Встановлення емоційно-психологічного та довірливого контакту з сім'єю.

2. Формування конструктивного характеру ставлення батьків до дитини та прямування активності сім'ї на прийняття дитини такою, якою вона є.

3. Попередження виникнення конфліктів, дискомфорту в сім'ї, пов’язаних з порушеннями мовлення у дитини.

ІІ етап.

Грудень, січень, лютий.

Педагогічний напрям

1. Оволодіння вміннями і навичками психолого-педагогічного контролю за мовленнєвим розвитком дитини з порушеннями психофізичного розвитку.

2. Забезпечення максимальним обсягом знань про особливості мовленнєвого розвитку дітей із ТПМ та засоби корекції в умовах сім'ї.

3. Надання кваліфікованої підтримки щодо створення розвивальних умов і виховної системи дітей із порушеннями психофізичного розвитку в умовах сім'ї.

Психологічний напрям

1. Формування позитивного ставлення батьків до дитини та спрямування активності сім'ї на корекцію порушень мовлення дитини.

2. Узгодження індивідуальної сімейної програми корекції вад мовлення.

3. Визначення рівня комфортності й задоволеності взаємодією батьків, дитини і фахівців.

Роль психологічного клімату у формуванні особистості дитини

Сімейний мікроклімат позначається на розвитку дитини. Дитина з раннього віку повинна отримувати від батьків достатню кількість специфічної інформації у вигляді міміки, жестів, рухів, інтонації, голосу, зовнішності. Особливо це стосується виховання дитини з особливими потребами. Така дитина потребує особливої уваги і любові. Адже хвора дитина думає, що вона нікому не потрібна, обтяжлива для батьків, постійно аналізує, як вони ставляться до неї, стежить за їх рухами, жестами. Вона боїться, щоб батьки її не розлюбили. Чим більше ображена дитина долею, тим більше батьківської любові вона потребує. Проте така любов не повинна бути сліпою, нерозумною, щоб не спотворити характер дитини. До неї слід висувати посильні вимоги, ставити конкретні завдання, і їх вона має виконувати. Перебування дитини в умовах нормального мікроклімату, батьківська любов, наявність друзів, допомога оточення - це усе відіграє компенсаторну роль у процесі її соціалізації. Тому в такій сім'ї дуже важлива взаємна підтримка, взаємодопомога подружжя, розумний розподіл обов'язків між членами сім'ї. Сім'ї, де виховуються діти з особливими потребами, часто є неблагополучними, батьки розлучаються. Найчастіше причиною розлучень стають безпорадність, педагогічна неосвіченість у питаннях виховання дитини. У таких сім'ях важлива наявність саме обох батьків для нормальної життєдіяльності такої дитини.

На чолі виховного і лікувального процесу дитини з особливими потребами повинна бути мати з її любов'ю і турботою [3].

Дитина має почуватися щасливою, і це допоможе найбільш повно виявити свої емоційні та інтелектуальні можливості. Звичайно, мати дитини-інваліда потребує спеціальних педагогічних і медичних знань, необхідних для кваліфікаційного догляду. Соціальні служби та лікувальні установи повинні допомогти таким матерям здобути ці знання. Існує досвід підготовки спеціалістів для медико-соціальної реабілітації дітей, хворих на ДЦП. Робота в сім'ях передбачає заняття не тільки з дітьми, а й з батьками, щоб навчити доглядати за дитиною.

Батьки, по суті, безпорадні перед дитячою хворобою, соціально, педагогічно і психічно не підготовлені до діяльності в тій ситуації, у якій опинилися, і потребують соціально-психологічної підтримки, спеціальних педагогічних знань. Вони мають усвідомлювати свою відповідальність за долю дитини і розуміти, що їхні витримка, мужність, сприятливий сімейний мікроклімат - значний потенціал у розвитку такої дитини, формуванні її особистості. Адже контакт з матір'ю має велике значення для розвитку характеру і гармонійного формування дитини. Сім'я створює душевний комфорт, змінює нервові переживання. Батьківська терпимість, доброта, чуйність, делікатність допоможуть дитині знайти своє місце в житті [3].

 

Психолого-педагогічна допомога батькам в організації гуманних відносин з дітьми

Ефективність родинного виховання залежить від багатьох факторів: цілеспрямованої діяльності спеціалістів на формування рівня педагогічної культури сім'ї, єдності виховних впливів на дитину, оновлення змісту роботи з батьками, оновлення змісту їх педагогічної освіти.

В.О. Сухомлинський писав: "Батьківська педагогіка - це, на мій погляд, педагогічна освіта батьків і матерів, освіта тих, кому завтра бути батьками й матерями". За його висновками, нині немає важливішого у сфері виховання, ніж навчити батька й матір виховувати своїх дітей. "Без турбот про педагогічну культуру батьків, - зазначав він, - неможливо розв'язати жодного завдання, що стосується навчання та виховання. Батьківська педагогіка, тобто елементарне коло знань матері та батька про те, як істота, що народилася від людини, стає людиною, - це фундамент, основа всієї педагогічної теорії та практики" [5].

Взаємини між батьками і дітьми - важлива ланка родинного життя. У кожній сім'ї вони складаються по-різному і, на превеликий жаль, не завжди вдало. Тому питання щодо підвищення педагогічної культури батьків і надання їм допомоги у вихованні та налагодженні доброзичливих стосунків з дітьми є досить актуальним, і саме соціальні педагоги покликані допомогти батькам у налагодженні стосунків з дітьми. На думку В. Безлюдної, їхня роль у цьому процесі зумовлена кількома обставинами:

-  соціальні педагоги разом із педіатрами мають стати першими вчителями, з якими зустрічаються молоді батьки і які покликані надати їм кваліфіковану допомогу в нелегких питаннях виховання дитини;

-  між батьками та соціальним педагогом повинен встановитися міцний двосторонній зв'язок, який має ґрунтуватися на постійному спілкуванні, знанні внутрішнього світу дитини, її потреб.

Робота соціального педагога з батьками потребує знань про кожну сім'ю. Лише за такої умови спеціаліст може забезпечити диференційований підхід. Він повинен уміти спостерігати й аналізувати сімейні взаємини, зокрема батьків і дітей. Нині вже існує ряд рекомендацій щодо вивчення сім'ї, запропоновані спеціальні карти-схеми, документація, що допомагає більш детально вивчити сім'ю, правильно продіагностувати сімейні умови виховання дитини, встановити соціальний діагноз.

За існуючими програмами взаємини у системі "дорослий - дитина" доцільно аналізувати по двох напрямках: загальний характер ставлення до малюка і розуміння завдань виховання [5].

Вивчення сім'ї можна розпочати зі спостережень характеру спілкування рідних з дитиною. Соціальний педагог чимало візьме для себе, з'ясувавши такі моменти:

1)  наявність уваги до дитячих розмов;

2)  уміння батьків будувати стосунки з дітьми, враховуючи їхній вік;

3)  об'єктивність в оцінці поведінки дитини, її особистісних якостей;

4)  система заохочень і покарань, які використовуються в сім'ї.

З таких спостережень складається перше уявлення про загальний стиль взаємин батьків і дитини, встановлюється його схожість з одним із тих, які зустрічаються в сімейному вихованні найчастіше: надмірно м'який, демократичний, авторитарний, байдужий. Початкові припущення уточнюються у бесідах з рідними. Будуються вони диференційовано, залежно від попередніх висновків. Загальне ставлення батьків до виховання дітей можна оцінити за такими параметрами:

1)  прояв уваги та цікавості до життя дитини;

2)  реакція батьків на зауваження соціального педагога, їх результативність;

3)  прагнення підвищити свій педагогічний рівень за допомогою матеріалів батьківських куточків, педагогічної літератури;

4)  частота звернень за педагогічними порадами;

5)  прояв бажання поділитися своїми спостереженнями за розвитком дитини, її поведінкою;

6)  зовнішній вигляд дитини.

Дані, одержані в ході спостережень і бесід, уточнюються в подальшій роботі з сім'єю. Поширені сьогодні методи - анкетування, розмови з батьками у поліклініці і вдома - мають використовуватися для встановлення тісних контактів з ними. Основна мета - не лише одержати знання про певну родину, а й збудити у батьків інтерес до дитини, до її внутрішнього світу.

Робота соціального педагога з батьками має здійснюватися в двох напрямах: з колективом батьків та індивідуально.

Так, Л. Гурнік зазначає, що в арсеналі соціальних педагогів багато традиційних форм роботи, які наповнені новим змістом: збори батьків, колективні та групові консультації, бесіди, лекції, конференції, батьківський всеобуч [2]. До того ж соціальний педагог має забезпечити диференційований підхід до принципу формування педагогічної культури батьків, врахування їх освітнього рівня, життєвого досвіду та вікових особливостей їхніх дітей.

Соціальний педагог повинен вивчити також рівень обізнаності батьків з родинною педагогікою, її принципами, змістом, основними напрямами. З цією метою можна запропонувати батькам анкети, що спрямовані на виявлення рівня педагогічної культури батьків.

Анкетування слугує попередньому знайомству з сім'єю чи з особливостями однієї з сторін виховання дітей у ній.

Аналіз анкет дає можливість визначити проблеми, які варто обговорити з батьками на колективних консультаціях, батьківських зборах і які, зрештою, збільшать обсяг знань батьків щодо родинного виховання на засадах народної педагогіки.

Аналітичні матеріали заносять до батьківської картотеки. Вони дають змогу соціальному педагогу ґрунтовно вивчити родину, підготувати базу для виховання кожної дитини, скорегувати проекти програм батьківського всеобучу і підпорядкувати їх вирішенню таких завдань: систематичне одержання слухачами педагогічних знань; озброєння батьків методикою застосування педагогічних знань на практиці, у своїй виховній діяльності; збір і поширення кращого досвіду родинного виховання; формування такого рівня свідомості, за якого з'являється прагнення до постійної самоосвіти.

Організовуючи роботу з батьками в системі педагогічного всеобучу, соціальний педагог повинен ставити за мету не тільки озброїти батьків знаннями, але й підвищити їхню педагогічну культуру, прискорити процес родинного виховання.

Практика свідчить, що одними з найефективніших форм роботи з батьками є нетрадиційні форми і методи роботи. Серед них - функціонування консультпунктів з проблем родинного виховання, конференції батьків з обміну досвідом щодо організації раціонального дозвілля дітей [5]. Вони поєднуються з традиційними, такими, як: університети педагогічних знань для батьків, батьківський всеобуч, вечори запитань та відповідей, збори-практикуми, бесіди, дискусійні клуби, клуби батьківського спілкування.

Цікавими формами роботи з батьками є проведення конференцій з проблем родинного виховання на засадах народної педагогіки, читацькі конференції за книгами з родинного виховання, огляди новинок літератури.

У сучасній педагогічній науці традиційні форми роботи з батьківською громадськістю вдало доповнюються нетрадиційними формами, такими, як [2, с.8]:

-  дерево родоводу (зустріч поколінь, роздуми над проблемами родинного виховання, звернення до народної педагогіки);

-  у родинному колі (анкетування батьків, індивідуальна допомога родинам через консультації, практичний показ, зустрічі з лікарями психологами, юристами);

родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання дітей);

-  народна світлиця (звернення до народних традицій, формування особистості дитини через природу, спілкування батьків з вихованцями через природу, спільну діяльність батьків, дітей, педагогів);

-  альбом-естафета „Як ми відпочиваємо?" (Досвід організації відпочинку в родині);

-  дискусійний клуб (обговорення проблем виховання дітей);

-  родинна скарбниця (добірка матеріалів з досвіду родинного виховання);

-  азбука родинного виховання (обговорення проблем, труднощів виховання дітей у неповних сім'ях, виступи лікарів, юристів, психологів, педагогів, надання батькам індивідуальної допомоги);

-  дні довіри (у визначені дні педагоги, лікарі, психологи ведуть прийоми батьків і консультують їх з проблем виховання).

На думку дослідників Г. Зубової та Е. Арнаутової, для підвищення педагогічної компетентності батьків дітей раннього віку необхідно використовувати сучасні методи спілкування з ними (рольове програвання проблемних задач сімейного виховання, моделювання способів батьківської поведінки, обмін досвідом сімейного виховання) [5]. Вони дають можливість батькам стати активними дослідниками власної поведінки, отримати досвід нового бачення звичних способів впливу на дитину. На противагу суто вербальній інформації, яка традиційно складає зміст зустрічей з батьками, важливим змістовним компонентом спілкування з батьками мають стати практичні дії з ігровими завданнями чи ситуаціями, ігровим предметом чи образом, малюнком. Сучасні дослідження доводять, що ігрове спілкування з батьками - ефективний засіб оволодіння ними "мовою гри" і є засобом профілактики батьківської авторитарності [5]. Тому саме ігровий метод спілкування соціального педагога з батьками має стати пріоритетним.

 

Конспект лекції-бесіди з батьками, які виховують дитину з обмеженими психофізичними можливостями

Добрий день, шановні батьки! До недавнього часу вважалося, що вихователем дитини повинна бути школа, колектив. Проте сьогодні ніхто вже не заперечуватиме, що основну відповідальність за розвиток дитини бере сім’я, бо саме в ній закладаються найважливіші риси особистості дитини, її ставлення до себе, до світу.

Від батьків вимагається почуття такту, знання індивідуальних особливостей хворих дітей, вміння передбачити їхні можливі реакції на критичні зауваження, щоб поступово виробити у дитини об'єктивне ставлення до своїх можливостей.

Для запобігання й корекції патологічного формування особистості велике значення має ваша допомога у встановленні правильних взаємин дитини з колективом. Необхідно постійно розвивати потребу у спілкуванні з однолітками, вчити допомагати іншим і правильно сприймати допомогу товаришів і дорослих. Дитина повинна почуватися самостійно, корисною і потрібною в оточенні. Не потрібно ізолювати дитину від друзів, родичів, сусідів, тому що ці люди допоможуть у догляді за хворою дитиною і зроблять її життя більш повноцінним [3].

Дитина з особливими потребами вимагає від матері й батька повсякденної роботи над собою. Це пов’язано з тим, що у них починає різко змінюватися самооцінка, підвищується невдоволення собою і неприйняття себе як особистості.

Уміння ставити запитання і знаходити на них відповіді, пізнання нового, зацікавленість у вивченні науково-медичної літератури допомагає вивчати особливості захворювання чи дефекту та прогнозувати їх вплив на загальний розвиток дитини. Одна з важливих особливостей розвитку особистості - почуття власної відповідальності за життя доньки чи сина і збережен6ня цілісності сім’ї. Батьківська любов - джерело і гарантія емоційного благополуччя дитини, її психологічного та інтелектуального розвитку. Сприятливий психологічний клімат у сім’ї - основа позитивного розвитку дитини.

 

Умови успішного виховання дитини в сім’ї

Головним завданням сімейного виховання є гармонійний всебічний розвиток дитини, підготовка її до життя в соціальних умовах, реалізація її творчого потенціалу.

Насамперед зазначимо, що єдиної формули успішного виховання у сім’ї не існує, оскільки вона залежить від рівня моральності й культури батьків, їхніх життєвих планів, ідеалів, вчинків, сімейних традицій тощо.

Основні умови виховання дітей з особливими потребами: