Самостійна робота №4-5.

Тема: «Учитель світової літератури та організація його праці».

Завдання: прочитати першоджерела, розглянути стислий виклад теми.

Джерела:

1. Мірошниченко Л.Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах: Підручник. – К.: Вища шк.., 2007. – C. 79-89; 114-150.

2. Буяльский Б.А. Курс на майстерство. Начала методики изучения литературы: Пособие для учителя-словесника. – К.: Рад. школа, 1970. – С. 5-35.

Стислий виклад теми

1. Учитель світової літератури та його професійна діяльність

Важливу роль у вивченні школярами світової літератури відіграє учитель. Від його особистості, зацікавленості в своїй праці, від правильного добору ним потрібних методичних «ключів» та від їх майстерного застосування на уроці залежить ефективність навчання.

Б.Буяльський осмислює постать учителя в трьох вимірах:

• як особистість;

• як вихователь;

• як спеціаліст-предметник [Курс на мастерство: 5].

За час існування курсу світової літератури в Україні з’явилася ціла когорта вчителів-зарубіжників. Із 2001 р. запроваджено Всеукраїнський конкурс «Учитель року». За час існування конкурсу переможцями його останнього (всеукраїнського) етапу в номінації «Світова література» стали такі вчителі:

Рік	П.І.Б переможця конкурсу	Відомості про переможця
2001	Каєнко Олександр Васильович	Учитель зарубіжної літератури гімназії № 7 м. Новоукраїнки.
2004	Нев’ярович Наталія Юріївна	Учитель зарубіжної літератури Академічного ліцею при Херсонському державному Університеті, к.п.н., доц. кафедри історії світової літератури та культури ХДУ.
2008	Ціпов’яз Лариса Валеріївна	Учитель зарубіжної літератури НВО «Олександрівська гімназія ім. Т. Г. Шевченка – ЗНЗ І–ІІ ст. – школа мистецтв» Кіровоградської обл.
2011	Невмержицька Ольга Федорівна	Учитель світової літератури гімназії № 143 м. Києва.

[Когорта найсильніших: Збірка нарисів про переможців всеукраїнського конкурсу «Учитель року» 1995–2010 рр. / Уклад. Є. І. Науменко, В. А. Дорошенко, Ю. В. Боговик; Відпов. за випуск Н. Л. Клясен. – Чернівці : Букрек, 2011. – 228 с.]

Дослідники вказують на такі риси, необхідні вчителеві світової літератури:

1. Моральність.

2. Великодушність(«розум серця» Л.Толстой).

3. Любов до дітей та своєї справи.

4. Комунікабельність.

5. Терплячість, витриманість.

6. Доброзичливість, делікатність.

7. Широта кругозору.

8. Майстерне володіння словом:високий рівень українського мовлення, уміння виразно читати, натхненно розповідати.

Виразне слово вчителя – найкраща наочність на уроці літератури. Воно не тільки зацікавлює учнів предметом, викликає бажання читати твори світової класики, але й безпосередньо впливає на рівень мовлення учнів. Російський методист В.П.Острогорський наголошував: «Хто не вміє виразно читати, повинен залишити думку про викладання літератури». Буяльський зазначає: «Уміння виразно читати – один з наріжних каменів майстерності вчителя...» [Курс: 27]; «Багатство живої мови вчителя передбачає не тільки орфоепічну грамотність, логічну стрункість і чіткість, лексичну обізнаність, стилістичну винахідливість, але також інтонаційну яскравість і емоційну насиченість» [Курс: 28].

9. Певна акторська майстерність.

Відомий учитель літератури Є.Ільїн у своїй книзі про вчителя «Герой нашого урока» писав так: «…Словесник не лише провідник знань, а й творець мистецтва. Притому найтоншого: душевного, морального. Як у театрі, йому потрібен емоційний відгук тих, з ким він спілкується, – учнів. Необхідна їхня увага. А увага – коли чогось дуже чекають. Чого? Того ж уміння увійти в «образ», яке вечорами демонструють по телебаченню відомі актори. Було спостерігав: коли словеснику бракує мудрості, естетизму й артистизму, а по-простому – таланту, він впадає в «науковість» і чимось нагадує гоголівського прокурора, з дуже «серйозним обличчям», на якому прочитується: «Підемо, брат, у другу кімнату, там я тобі щось скажу…» А сказати треба у цій кімнаті, яка здавна зветься класом. Не відштовхнути чванливою «серйозністю» тих, чия душа відкрита живому, щирому. Немає книжки, яка була б цікавішою за словесника, що відбувся як особистість, професійно [Ильин Е.Е. Герой нашого урока. – М., 1991. – С. 284-285].

10. Освіченість. Добре знання свого предмета.

11. Володіння іноземними мовами (хоча б однією).

12. Майстерне володіння різноманітними прийомами навчання.

13. Організаторські здібності. Уміння вести бесіду та дискусію.

14. Здатність до творчого пошуку.

15. Зовнішня привабливість та ін.

Сучасне навчання будується на діалогічних засадах. Тож від учителя вимагається не лише комунікабельність, а й уміння організувати й підтримати на уроці невимушений навчальний діалог.

Мистецтво бесіди на уроці літератури передбачає такі уміння:

• оформляти запитання;

• доречно пропонувати їх;

• використовувати щонайменшу можливість для створення проблемної ситуації, що примушує дошукуватися відповіді, доводити, аргументувати;

• зіштовхувати думки;

• знаходити чесноти й недоліки у відповідях дітей і вміти тактовнопояснити це дітям;

• підводити підсумки, доповнюючи і уточнюючи сказане учнями.

Кілька порад для вчителя від Б.Буяльського:

1. Якість відповіді школяра залежить не тільки від змісту, але й від форми запитання. Тому вчителю варто вчитися адекватно його формулювати(стисло, зрозуміло, доступно), заздалегідь формулювати запитання у своїх конспектах.

2. Учитель повинен прагнути створити на уроці атмосферу зацікавленості й невимушеності.

3. Не переривати учня під час відповіді, а «брати на олівець» найважливіше (достоїнства й недоліки).

4. Не відповідати за учня, заважаючи йому, позбавляючи необхідності думати самостійно.

5. З о л о т е п р а в и л о: спочатку похвалити (за достоїнства відповіді), а потім порекомендувати (над чим попрацювати, щоб відповідь стала ще краща).

6. 5 НЕ: не муштрувати, не кричати, не забороняти, не залякувати, не читати моралі!!!

7. Не уникати конфліктів, а розумно їх використовувати на користь навчання й виховання.

Основні напрямки професійної діяльності вчителя:

1. педагогічна (діяльність, спрямована на розв’язання конкретних педагогічних завдань; здійснюється на уроках та в процесі позакласної і виховної роботи з учнями; поділяється на три види:

• навчання, абовикладання– управління навчальною діяльністю учня, спрямоване на формування в них системи знань з літератури (як мистецтва слова) та літературознавства (як науки про літературу);

• розвиток: збагачення словника та розвиток умінь і навичок учнів, зокрема читання (різних видів), аналізу та інтерпретації твору, зв’язного мовлення (усного та писемного, монологічного й діалогічного) тощо;

• виховання: виховання особистісних та соціальних якостей учнів;

2. науково-методична(тісно пов’язана з педагогічною діяльністю; спрямована на організацію навчально-виховного процесу та підвищення рівня власної педагогічної майстерності):

• організаційна:організація уроків та позакласних (з предмету) і виховних заходів; добір ефективних методів, прийомів та засобів навчання;

• конструктивна:розробка різних видів планів уроків, сценаріїв позакласних заходів, схематичної наочності тощо;

• дослідницька:аналіз науково-методичної та навчальної літератури, власної навчально-виховної діяльності та діяльності інших вчителів; вивчення передового педагогічного (методичного) досвіду вчителів-словесників; підготовка доповідей на педагогічних радах, семінарах; спостереження за учнями, вивчення їх вікових та індивідуальних особливостей для підвищення ефективності педагогічного впливу;

3. громадська діяльність: робота з батьками та громадськими організаціями (тісно пов’язана з педагогічною діяльністю та організацією навчального процесу.

У ході педагогічної діяльності учитель здійснює низку взаємопов’язаних функцій. Дослідники(Н.В.Кузьміна, В.О. Сластьонін, А.І.Щербаков та інші) виокремлюють такі:

• діагностична: оцінювання знань, умінь і навичок учнів, рівня їх вихованості й розвитку;

• орієнтаційно-прогностична: прогнозування ходу та результатів педагогічного процесу, наслідків застосування тих чи інших форм, методів, прийомів і засобів навчання та виховання;

• конструктивно-проектувальна: конструювання та проектування змісту навчально-виховної роботи, добір способів організації діяльності учнів, відбір оптимальних форм, методів та засобів педагогічного процесу, системи прийомів стимулювання активності учнів тощо;

• організаторська: залучення учнів до різних видів діяльності, організація діяльності колективу; формування стійкого інтересу до навчання;

• інформаційно-пояснювальна: учитель виступає не лише організатором педагогічного процесу, а й джерелом наукової, світоглядної і морально-етичної інформації; вимагає від учителя глибокого знання предмета, ерудиції, світоглядних переконань;

• комунікативно-стимуляційна: встановлення й підтримка доброзичливих стосунків з учнями, спонукання їх до активної навчально-пізнавальної та інших видів діяльності;

• аналітико-оцінна: аналіз та оцінювання результатів навчально-виховної діяльності, внесення необхідних корективів в педагогічний процес, пошук шляхів його вдосконалення;

• дослідницько-творча: 1) творче застосування відомих педагогічних і методичних ідей в конкретних умовах навчання і виховання, 2) здатність до продукування нових ідей.

Навчально-виховна діяльність учителя СЛ відбувається поетапно:

І етап: підготовка до уроків та позакласної (позаурочної) роботи з літератури.

ІІ етап: проведення уроків та позакласної роботи;

ІІІ етап: аналіз проведених уроків та позакласних заходів.