2. Римська республіка.
На початок цього періоду Рим був ще невеликою общиною. Населення займалось землеробством і скотарством. Виділилось ремесло.
Особливістю устрою була значна роль сім'ї в общині. Батько мав у ній безмежну владу - він володів усім майном, чинив суд... Раби включались до складу сім'ї.
В 509 р. до р.х. владу рекса (царя) замінили владою 2-х обраних на центуріатних коміціях (щороку) преторів (ватажків), а згодом - їх почали називати консулами. їх обирали лише з патриціїв. Вище керівництво називалось магістратурою. їй підпорядковувались квестори - спочатку це помічники претора по судових справах, а згодом - казначеї та еділи (помічники претора по міському господарству).
Сенат став центральним органом влади Римської республіки.
На ранньому етапі республіки йшла жорстока боротьба між патриціями та плебеями. Плебеї намагалися добитись політичних прав і отримати землю.
Ще здавна кожний римський громадянин мав неподілену спадкову ділянку в два югери (югер прибл.0.25 га). Решта землі належала общині (суспільне поле). Патриції мали право займати (окупувати) для себе й своїх клієнтів на ньому землю. Фонд суспільного поля весь час зростав за рахунок відчуження до нього 1/3 - 1/2 завойованих земель. Це було головним джерелом збагачення патриціїв, бо плебеїв до суспільного поля не допускали, бо це могли робити лише повноправні члени общини. Але в плебсу виросла своя багата верхівка, яка і повела боротьбу за політичні права які й давали доступ до землі.
Для цього плебеї вибрали оригінальний метод боротьби - сецесії (вихід з Риму). В 494 р. до р.х. вони не пішли у воєнний похід, а всі зі зброєю вийшли з Риму і стали табором на Священній горі. Це різко ослабило збройні сили Риму, тому патриції пішли на поступки:
була створена спеціальна магістратура народних трибунів (отримала велике значення);
народні трибуни - повинні були обиратись лише з плебеїв і мали недоторканість;
спочатку їх обов'язок - захист плебсу від сваволі патриціанського магістрату, а для цього отримали права veto на їх рішення...
Спочатку народних трибунів обирали 2, а згодом 10. Всього три сецесії. В 486 р. консул Спрій Косій спробував провести розподіл землі на користь плебсу, за що був страчений. Але вже в 458 р. народний трибун Цилій провів закон про розподіл землі на Авентинському пагорбі.
Плебс вимагав захисту своїх прав у законах. Що й було зроблено в 451 - 450 pp. в Законах ХП таблиць ( висічені на 12 мідних дошках). Врегулювали питання цивільного і кримінального права. Зокрема:
захищали приватну власність - за підпал, нічну крадіжку, потраву
поля;
детально внормовувалось боргове право. За борги можна було потрапити в кабальне рабство чи навіть бути "проданим за Тибр". Але закон обмежував лихварство в 1/3 річних;
сімейне право: - батько міг продати дітей в рабство; жінка повністю безправна;дозволялись шлюби між патриціями та плебеями;
спадкове право: - майно вмерлого без заповіту переходило агнатам - тим, хто був під владою глави сім'ї;
вводилась повна свобода заповіту.
Закони XII таблиць були 336 р. доповнені законами Лицинія-Секстія за якими:
ніхто не міг володіти землею понад 500 югерів (125 га);
відновлювалась посада консулів, причому один з них - з плебеїв;
А також у326 р. законом Петелія:
боржник відповідав перед кредитором своїм майном, а не особою;
боргове рабство заборонялось назавжди;
Ще однією перемогою плебеїв було отримання права обиратись консулами (закони Лицинія-Секстія), а затим і на інші вищі магістратури. Фактично плебеї були зрівняні в правах з патриціями й утворилась нова патриціансько-плебейська аристократія, яка отримала назву нобілітет (нобілі). Вона захопила всю політичну владу, сенат став її слухняною зброєю.
Впродовж У-ІІІ ст. Рим вів майже безперервні війни.
У V столітті Рим завоював сусідні землі на правому березі Тибру та вступив у Латинську федерацію латинських міст.
IV ст. - нашестя галів. Взяли Рим, але "гуси врятували Капітолій" (центральну частину міста).
3 середини IV ст. до р.х. Рим відновив своє становище в Лації, після навали галлів. Латиняни захотіли рівних прав з Римом, ті відмовили і виникла Латинська війна (340-338). Рим переміг і уклав з кожним латинським містом різні договори:
хто ближче до Риму - отримав римське громадянство.
хто далі - всі громадянські права, крім права голосу в коміціях. Це поклало початок латинському громадянству.
Після тривалої боротьби Рим в 304 р. завоював область Капаю. Після нової війни - Рим підкорив (288 р.) всю середню Італію. Це перетворило його в одну з найбільших держав того часу.
Армія — всі громадяни з 17 років. Стаж військової служби був обов'язковим для заняття державної посади В IV ст. армія стає практично професійною. Її престиж величезний. Введено плату воїнам. Армія поділялась на легіони (4200 - 6000 чол.). Замість малорухомої фаланги вводився маніпулярний стрій. Кожний легіон поділявся на 30 тактичних одиниць - маніпул. Кожна маніпула ділилась на 2 центурії. Побудова в три лінії - 1 молоді 2- досвідчені 3- ветерани
Командування: консули були головнокомандувачами, в них помічники - легати; командири легіонів - воєнні трибуни. У випадку особливої небезпеки для держави вище командування передавалось диктатору. Ця магістратура створювалась на 6 місяців. Диктатор мав всю повноту військової та цивільної влади. Основна фігура серед нищого командного складу - центуріон.
Допоміжні війська складались з союзників.. На один легіон 5000 піхоти і 900 вершників. За невиконання наказу - смерть. Якщо загін тікав з поля бою, то проводили децимацію - перед строєм вбивали кожного десятого.
Найвища нагорода - лавровий вінок.
На початку Ш ст. Рим, після тривалої війни з еллінами (Пірр), завоював південь Італії і став володарем всього Апенінського півострова.
Гроші - спочатку мідний ас; з сер. 1У ст. - срібні драхми і динарії; з Ш ст. - золоті.
Впродовж IV -III ст. суспільне поле "орендоване" патриціями і знатними плебеями переходить у приватну власність.
Рабство. Раб за римським правом - річ, яку можна продати, обміняти, вбити...
Вільні:
знать - нобілітет;
середній прошарок - дрібніші рабовласники;
плебеї (селяни і ремісники).
Всі вони мали однакові політичні права з нобілями, але не можливості;
Неповноправні вільні - відпущеники (лібертини) і латинські громадяни. Всі права, крім права голосу.
Державний устрій. Носієм влади був римський народ. Він здійснював її через:
куріатні коміції (патриції). Втратили значення і вирішували лише питання сімейного права...
центуріоні коміції - питання миру і війни, вибори вищих посадових
осіб;
трибунні коміції (територіальні) законодавчі функції. Найдемократичніші.
Фактично коміціями керували нобілі.
Вищий державний орган - сенат (300-900 чол.). До нього входили колишні члени вищих магістратів. Скликав сенат: консул, диктатор, претор, народні трибуни. Закони, фінанси.
Виконавча влада - магістрати. Це особи недоторкані. Посади не оплачувались. Дуже почесна. Вищі: консул, диктатор, претор, цензор, народний трибун. Всі інші.
Магістрати поділяли на: ординарні - консули, народні трибуни, квестори, цензори, еділи, та надзвичайні: диктатор, його помічник, начальник кінноти, тріумвіри, децемвіри.
Верховні жерці - понтифіки.
Управління захопленими територіями:
на захоплених територіях створювались "колонії римських громадян". Вони управляли з Риму;
муніципії - общини, які давно увійшли до Римської держави. Мали самоуправління. їх жителі отримали всі права громадян Риму, аж до заняття магістратури консула (місто Лації);
"общини без права голосу" - мали всі права громадян Риму, крім політичних. Місцеве самоуправління часто контролював римський уповноважений;
"союзники" - формально незалежні, зв'язані з Римом договорами. Брали участь у війнах Риму. Не могли вести власної зовнішньої політики. їх було найбільше;
"латинські колонії". Засновані Римом разом з латинськими містами. Як і союзники, мали автономію, служили в союзному війську. Але коли переселялися до Риму, то на відміну від них отримували всі права громадян;
звичайні завойовані землі. Не мали ніяких прав. Управлялись римськими уповноваженими. Населення мало мінімум прав;
якщо завойовані і далі чинили опір, їх майно конфісковувалось, а всіх жителів - у раби.
Така структура дозволяла "розділяти і владарювати".
В III ст. запекла боротьба між Римом і Карфагеном за гегемонію.
Пунічні війни — війни між Римом і Карфагеном за панування в Середземному морі (264—146 рр. до р. х.., з перервами). У першій війні (264—241 рр. до р. х.) римлянам вдавалося витіснити карфагенян із Сицилії і накласти на Карфаген величезну контрибуцію. В 237 р. до р. х., погрожуючи відновленням війни, Рим захопив Корсику та Сардинію. Натомість карфагеняни почали активно закріплюватися на Піренейському півострові. Під час другої війни (218—201 рр. до р. х.) військо карфагенян на чолі з Ганнібалом перетнуло Альпи і в кількох битвах (найбільші: біля Тразименського озера в 217 р. до р.х. і під Каннами в 216 р. до р.х.) завдало римлянам поразок. У 202 р. до р. х. римські війська розгромили карфагенян поблизу селища Зама-Нараггара (Північна Африка). Карфаген втратив свої володіння за межами Африки, військовий флот і зобов'язався виплатити контрибуцію. Третя війна (149—146 рр. до р. х.) відбувалася на території Північної Африки й завершилася перемогою римлян. Місто Карфаген було повністю зруйновано, частину карфагенської території перетворено на римську провінцію, частину передали Нумідії.
Рим став гегемоном західного Середземномор'я і почав експансію на схід. В 168 р. було розбито Македонське царство і зайняли всю Грецію. В 149-148 рр. величезне антиримське повстання в Македонії Адреска. Македонію об'єднали в одну провінцію і послабили гніт.
146 р. - повстання ахейців під проводом Коринту. Жорстоко придушили, а Коринт зруйнували.
120 років загарбницьких воєн (ІІІ-І ст.) дали Риму величезну кількість рабів. Ціни на них впали (4 динарії). Ще ніде в світі не було стільки і таких дешевих рабів. Протягом ІІ-І ст. утворились великі земельні латифундії. Середні і дрібні землевласники розорились. Латифундії - по кілька тисяч югерів землі - натуральне господарство. Невеликі віли, по сотні - три югерів - тісно зв'язані з ринком. Теж раби.
Для управління колоніями посилали намісників, а потім - проконсулів (колишніх консулів).
Повстання рабів: 137-132 рр. під проводом Евна на Сицилії. Він створив свою державу.
Обезземелення селян ослабляло армію Риму. В 154 році 324 тис. громадян мали землю, а в 136 р. - лише 318 тис. Хто втратив землю - вибував з армії. Воїни - бідняки ставали ненадійними, що показала Сицилія.
Реформи братів Граків.
Тиберій Гракх став народним трибуном на 133 р. до р.х. Він запропонував аграрну реформу, по якій максимальна латифундія обмежувалась 1 тис .югерів на сім'ю. Рештки землі вилучались і по ЗО югерів роздавались у вічну і невідчужувану оренду бідноті. Реформу мала втілювати спеціальна комісія з 3-х осіб.
Сенат і другий народний трибун Октавій наклали вето. Плебс підтримав Тиберія і на трибутній коміції (народних зборах) змістив Октавія (вперше в історії) та прийняв аграрний закон.
Через голову сенату Тиберій провів на народних зборах закон про використання доходів з Азії для допомоги тим, хто отримує наділ.
В 132 р. при спробі повторно отримати мандат трибуна, нобілі вбили Гракха і 300 його прихильників. Але все таки за 15 років реформи землю отримало 80 тис. селян. В її ході проявилось невдоволення нею італиків (союзники Риму в Італії). Державні землі в них забирали, а права на 30- югерні наділи вони не мали. Тому італики добивались римського громадянства.
Народним трибуном на 123 р. обрали Гая Гракха. Він на половину знизив ціну на хліб. Це привернуло до нього міський плебс і вершників. За два роки свого управління він:
відновив аграрний закон Тиберія;
відав вершникам (вершники - торгівці, лихварі, банкіри, відкупники) на відкуп збір податків в Азії;
запровадив план широкого дорожнього будівництва.
Спроба Гая Гракха надати всім італикам римське громадянство, допомогла нобілям спровокувати проти нього плебс. Виникло збройне протистояння. Гракх і його прихильники пішли на Авентинський пагорб. Проте прихильники сенату його захопили й вбили біля трьох тисяч прихильників Гракха (самого Гая, на його прохання вбив його раб).
Остаточно результати реформи Гракхів були знищені законом 111р. до. р. х., який закріпив землю в приватну власність тих, хто її окупував. Це призвело до того, що в 104 р. лише дві тис. сімей в Римі мали землю. Безземельні ставали клієнтами нобілітету.
Це призвело до глибокої кризи армії, чисельність і боєздатність якої падали. Спробою знайти вихід стала реформа консула 107 р. до р. х., глави римських військ в Африці Марія:
вперше до війська почали брати всіх бажаючих з 16 років;
завербований мав прослужити 16 років отримуючи за це плату;
після відставки, ветеранам - земельні наділи.
Професійна армія стає найвпливовішою силою в Римі.
Неврегульованість питання італиків, призвело до їх повстання 90-88
років, до р.х. Рим змушений був надати їм однакові права з римлянами. Фактично це означало перемогу Італії над Римом.
У 88 році до р. х. проти Риму підняв повстання понтійський цар Митридат VI (величезного зросту, знав 22 мови). Він оголосив себе захисником всіх поневолених Римом східних народів і досить швидко до нього приєднались величезні території на Кавказі, Малій Азії (тут перебили понад ЗО тис. римлян) та Греції. Командувати армією проти Митридата сенат доручив Суллі, якого обрали консулом на 88-й рік. Проти виступив народний трибун Сульпицій Руф, який запропонував очолити військо Марію. Взнавши про це, Сулла обурився і на чолі своєї армії пішов на Рим. захопив його і вирізав біля 100 тис. чол. прихильників Руфа (його теж вбили). Марій втік.
Поки Сулла воював з Митридатом, в Римі відбувся державний переворот. Владу захопили консули Цина та Марій (невдовзі помер). Сулла знову пішов на Рим і з боєм взяв його і встановив свою диктатуру.
Диктатура Сулли (82-79 рр.)
Юридично влада Сулли була оформлена призначенням його диктатором без строку повноважень:
запровадив закони про: - поповнення сенату 300 його прихильників; - без санкції Сулли закони не можна було виносити на розгляд народних зборів, які тепер мали голосувати не по трибам, а по центуріям; - влада нар. Трибунів дуже обмежувалась;
збільшив кількість магістратур;
передав суди і право розпоряджатись державним майном сенаторам;
скасував роздачу хліба плебсу;
вершників відсторонив від збору податків в Азії;
найважливіший крок - розселив 120 тис. ветеранів на землях ворожих Сулі областей Італії;
запровадив проскрипції ( списки противників Сулли), а затим їх стратили, а їх рабів (10 тис.) відпустили. Вони, разом з ветеранами Сулли, стали його опорою.
зберігши поділ італиків на 35 триб, Сула запровадив муніципальну організацію італійських міст з магістратами, родами і народними зборами на зразок римських Його мета - відновлення догракхських порядків. Але це вже було неможливим. Мабуть тому Сулла добровільно залишив посаду і в 78 р. до р.х. помер.
Після цього почалась збройна боротьба між прихильниками і противниками Сулли. Втягувались і раби.
р- 71 рр. до р.х. повстання Спартака.
року до н. е.- 73 року до н. е. він разом із сімома десятками гладіаторів утік зі школи гладіаторів і розташувався табором на горі Везувій.
Впродовж наступних двох років з військом, що розрослося до 100 тисяч воїнів (за іншими даними — до 20 тисяч воїнів), Спартак пройшов всю Італію від Альп до Мессинської протоки. 72 року до н. е. у запеклих битвах він по черзі розбив кожного з трьох тодішніх консулів. Зрештою Спартака загнали у глухий кут в Петелії, Луканія, перед тим відокремивши від галльських та германських союзників, і претор Марк Ліциній Красс розбив його військо. За легендою, Спартак загинув з мечем в руці, спершу вбивши свого коня, щоб унеможливити втечу з полю бою.
Є версія, що Спартак був полководцем Митридата, який потрапив у полон і став гладіатором. Саме цим пояснюють його не бажання на чолі повстанців покинути Італію. Як доказ наводять той факт, що в 64 р. до р. х. розпочалася нова війна Митридата з Римом.
Після семи років досить успішної війни з ним, римський командувач Лукулл, який своєю жорстокістю викликав невдоволення своїх солдатів, всупереч волі сенату був замінений на Гнея Помпея. Він отримав величезне популярність завдяки успішній боротьбі з піратами.
Помпей не лише отримав блискучу перемогу, він захопив Вірменію, Сирію та Іудею. (Митридат покінчив з собою). Загалом, як проголошували під час його тріумфального входження до риму, він отримав перемоги над 22 царями, підкорив 12 млн. людей, завоював 1538 міст і фортець та завершив завоювання елліністичного світу, розпочате Пунічними війнами.
Противники Помпея, щоб не допустити його повернення до Риму, провели в 64 р. до р.х. в консули Цицерона. Його противник Катиліна в 62 р. організував змову з метою перевороту. Її викрили. Змовників, біля трьох тисяч,стратили.
Проте, придушення змови Катиліни не лише сприяло зростанню невдоволення плебсу знаттю. Нобілі спробували знайти вихід у створенні триумвірату в складі популярних в народі полководців Помпея, Цезаря, Красса (60 -53 рр.).
У 60 році до р. х. Гай Юлій Цезар, Гней Помпей Великий і Марк Ліциній Красс об'єднали ресурси з метою захоплення влади, утворивши Перший Тріумвірат. Організатором тріумвірату виступив Цезар, який щойно повернувся з Дальньої Іспанії на посаді пропретора. Біля стін Риму йому довелося вибирати між тріумфом, на який він сподівався, і консульством. Людина, що увійшла до Риму, вже не могла претендувати на тріумф, а залишаючись за стінами Риму, Цезар не міг виставити свою кандидатуру в консули. Хоча Цезар просив сенат зробити для нього виняток і дозволити виставити свою кандидатуру своїм друзям, проти цього різко виступив Катон. Але багато сенаторів все ж таки були готові підтримати Цезаря, і тому Катон влаштував обструкцію, виголосивши промову, яка зайняла весь час засідання. Після цього Цезар відмовився від спроб отримати і тріумф, і консульство відразу, і увійшов до Риму, щоб виставити свою кандидатуру в консули. Незабаром після цього незадоволений сенатом Цезар вступив з союз з Помпеєм, який також був незадоволений політикою сенаторів, що відмінили багато його постанов, зроблених під час війни в Азії і тим самим принизили його досягнення. Крім того, Цезар потребував підтримки відомої в Римі людини на виборах консула. Проте Цезар розумів, що вступивши в союз з Помпеєм, він автоматично зробить своїм ворогом не менш могутнього Красса, і незабаром йому вдалося примирити Красса і Помпея, переконавши їх , що розбіжності між ними лише підсилюють сенаторів, тобто надавши союзу яскраво виражену антисенатську спрямованість
Завдяки підтримці відомого на той момент полководця Помпея і найбагатшого з римлян Красса Цезар був обраний консулом на 59 рік. Він провів закони:
для вершників - знизив на 1/3 відкупні платежі;
затвердив зроблені Помпеєм в Азії розпорядження, які раніше відмовився стверджувати сенат
роздав 20 тис. ветеранам і бідноті земельні наділи в Кампанії.
Незважаючи на традиційний принцип колегіальності, Цезар фактично
узурпував владу і перестав скликати сенат, так що деякі стали навіть іменувати 59 рік «роком Юлія і Цезаря» замість традиційної норми. Однак політична вага Цезаря була у той час ще незначною, і вважалося, що він проводить свої радикальні закони в інтересах Помпея. Наприклад, відомо, що Цицерон у травні 59 року говорив про намір Помпея встановити тиранію як про широко поширену думку.
Цезар домігся, щоб йому в ранзі проконсула довірили управління Цизальпійською Галлією, Нарбонською Галлією і Ілліріком на 5 років. У 56 році на спільній нараді триумвірів в Луці було прийнято рішення про продовження проконсулом Цезаря ще на 5 років.
Цезар завоював всю Галію й обклав її щорічними податками в 40 млн. динарів. Награбовані гроші - для підкупу потрібних людей. А в цей час в Римі його агентура працювала на авторитет Цезаря і розпалювала в Римі анархію.
В 53 р. загинув Красс. Нобілі уклали союз з Помпеєм, і той зайняв (в 52 р.) Рим і почав гоніння на прихильників Цезаря. Його обрали єдиним консулом (вперше), тобто диктатором. Помпей провів закон про заборону Цезарю балотуватися в консули до розпуску його війська. Народні трибуни Куріон і Антоній втекли до Цезаря.
10.1.49 р. Цезар перейшов Рубикон. Почалась громадянська війна. Цезар швидко зайняв всю Італію. Помпей втік в Македонію. В 48 р. його вбили в Єгипті слуги малолітнього царя Птоломея ХП. Цезар посадив там на престол його сестру Клеопатру. В 45 р. Цезар остаточно переміг.
Він став безстроковим диктатором, по життєвим трибуном і цензором влади. В супереч римським законам влада Цезаря стала необмеженою. До його імені почали добавляти "імператор", "батько нації...".
Запровадив:
податки збирає держава. Відкупи лише для непрямих податків;
жорстока боротьба проти зловживань намісників;
почав широку колонізацію провінцій ( про що мріяв Гай Гракх): 80 тис. ветеранів, відпущеників і бідноти розселив у провінціях. Вони стали його опорою;
верхи провінцій він підкупив щедрою роздачею римського і латинського громадянства;
в провінціях та італійських колоніях Цезар спирався на місцевих рабовласників і своїх воїнів, давав їм певну свободу;
довів число сенаторів до 900 за рахунок своїх;
єдина надійна опора - армія. їх гроші, землі;
простив видних помпеанців.
15 березня 44 р. Цезаря вбили змовники із старої знаті (Ерут).
Після вбивства Цезаря, сенат поставив консулом Антонія. Але виникли чвари між внучатам племінником Цезаря Октавіаном, Антонієм і Ліпідом (начальником кінноти, соратником Антонія). В 43 р. до р. х. вони змовились і створили другий тріумвірат на 5 років.
видали проскрипцій - в ці списки внесли винних у вбивстві Цезаря, зокрема, Цицерона... їх майно мало піти на військові потреби.
хто донесе на проскрипційованого - нагорода в 40 тис. сестерціїв, а рабу + свобода. Не донесе - смерть;
землі 18 італійських міст розділили між солдатами.
Проскрипції ослабили стару знать. Проте невдовзі Антоній зблизився з
Клеопатрою, виникла війна між ним і Октавіаном. В 30 р. до р. х. Октавіан переміг. Це був крах республіки.