4. Антиінфляційна політика. Інфляційні процеси в Україні: причини, наслідки та засоби стримування.

Детальний аналіз інфляції як макроекономічного явища показує, що вона породжується багатьма чинниками і має численні зв’язки з іншими економічними процесами, такими як безробіття, економічний цикл, зовнішньоекономічні впливи, фіскальна і монетарна політика.

Досвід боротьби з інфляцією свідчить на користь проведення жорсткої монетарної та бюджетно-податкової політики, яка скорочує сукупний попит. Проте вивчення зв’язку інфляції і безробіття показує, що ціною такої політики є зменшення обсягів виробництва, зростання рівня безробіття. Це означає, що суспільні втрати від самої інфляції доповнюються втратами суспільства від боротьби з нею. Тому оцінка антиінфляційної політики вченими і практиками неоднозначна.

Суспільні втрати від боротьби з інфляцією розподіляються нерівномірно. Падіння сукупного доходу лягає передусім на плечі тих, хто втратив роботу, а це як правило найменш кваліфіковані працівники з недостатнім досвідом роботи.

Набули поширення також погляди, згідно з якими помірна інфляція не така вже і шкідлива, потрібно лише пристосуватись до неї, навчитись жити в умовах інфляції. Оскільки добробут людей залежить не від грошової політики, а від продуктивності праці, а під час інфляції застосовується індексація доходів, то припинення інфляції не означає, що реальні доходи збільшаться.

Коли інфляція не перевищує 20-30% на рік, може проводитись адаптивна антиінфляційна політика, яка включає:

• поступове обмеження грошового пропонування,

• індексацію грошових доходів,

• стабілізацію інфляційних очікувань,

• регулювання цін і доходів,

• укладання довгострокових угод між підприємцями і профспілками про співвідношення темпів зростання цін і номінальної зарплати.

Проте існує й інша точка зору, яка вбачає в інфляції чисте зло для економіки, тому її прихильники вважають, що потрібно проводити активну боротьбу з інфляцією, жертвуючи навіть падінням обсягу виробництва.

Активна антиінфляційна політика передбачає:

• різке (шокове) скорочення пропонування грошей шляхом контролю за грошовою емісією,

• заборону емісійного фінансування державного бюджету,

• проведення грошової реформи конфіскаційного типу.

Крім того, в антиінфляційній політиці потрібно враховувати вид інфляції. У боротьбі з інфляцією попиту необхідно:

• зменшити державні видатки,

• підвищити податки,

• скоротити бюджетний дефіцит,

• стабілізувати валютний курс.

Для зниження інфляції витрат необхідно проводити заходи, спрямовані на:

• обмеження зростання факторних доходів і цін,

• захист конкуренції (антимонопольна політика),

• зниження податків на бізнес;

• відповідність грошової емісії приросту реального обсягу випуску.

Необхідною умовою успішної антиінфляційної політики є довіра населення до уряду.

Часто успіх антиінфляційної політики забезпечує грошова реформа – введення нової грошової одиниці.