Війни з Угорщиною і Польщею
Данило Галицький протягом п'яти років воював із сином князя Михайла Чернігівського Ростиславом, претензії якого на Галичину підтримував король Угорщини Бела IV.
У 1245 р. війська Данила Романовича здобули перемогу над Ростиславом Михайловичем, союзниками якого були Польща й Угорщина.
Галицько-волинські дружини вступили на територію Польщі.
Влада Данила Романовича поширилася на всю Холмську і Белзьку землі, а в 1243 р. він навіть зайняв Люблін.
Монголо-татарська навала. Відносини з Золотою Ордою
На початку 1241 р. монгольські війська Бату-хана (Батия, онука Чингізхана) під час відсутності Данила Галицького, що був у цей час в Угорщині, узяли штурмом ряд міст на Волині, причому частина населення добровільно визнала владу монголо-татар.
Повернувшися з Угорщини, Данило Романович і його сини восени цього ж року знищили сім міст по ріках Бугу і Случі, жителі яких стали монгольськими підданими.
Посилення Галицько-Волинського князівства стурбувало Бату-хана, і він наказав Данилові Галицькому офіційно визнати себе васалом Золотої Орди.
У 1245 - на початку 1246 рр. Данило Галицький відвідав столицю Золотої Орди м. Сарай і ціною визнання сюзеренітету хана зберіг за собою князівську посаду.
Більше того, Бату-хан надав Галицько-Волинському князівству офіційний статус союзницької території.
У той же час Данило Галицький виношував плани звільнення від монгольської залежності, орієнтуючись як на союз з іншими князями Русі, так і на підтримку государів Західної Європи.
Однак римський папа і європейські держави не виконали своїх обіцянок, і Данилові Галицькому довелося розраховувати тільки на власні сили.
Данило Галицький уклав таємний військово-політичний союз із братом Олександра Невського Андрієм — Володимиро-Суздальським князем.
Але спроба збройного виступу проти Золотої Орди закінчилася важкою невдачею. У 1258 р. військо монгольського воєначальника Бурундая змусило Данила знищити на своїй землі усі фортеці, щоб тим самим продемонструвати мирні наміри. Свої фортечні стіни зберіг тільки Холм.
Після цього війська Галицько-Волинського князівства неодноразово залучалися монголами до боротьби з Великим князівством Литовським і Польщею.
Спираючи на підтримку Золотої Орди, Данило Галицький відновив свою владу над Новгородоцькою, Слонимською і Волковиською землями.
Після смерті Данила у 1264 р. Галицько-Волинська держава розпалася на 4 удільні князівства, які номінально підкорялися великому князеві.
Великими князями послідовно були:
Шварн Данилович (правив у 1264-1269 рр.).
Лев Данилович (1269-1301 рр.),
Юрій Левович (1301-1308 рр.),
Андрій і Лев Юрійовичі (1308-1323 рр.).