2. Роман Мстиславович

В 1199 р. волинський князь Роман Мстиславович, скорис­тавшись тим, що останній з князів династіії Ростиславичів, яка правила у Галицькому князівстві, помер не залишивши нащадків, захопив Галицьку землю й утворив Галицько-Волинське князівство.

Заснована ним династія Романовичей правила цим князівством аж до 1340 рр. У 1203 р. Роман Мстиславович захопив Київ і прийняв титул великого князя.

Утворена ним держава стала однією з найбільших у Європі. У 1204 р. папа римський Інокентій НІ навіть пропонував Роману Мстиславовичу прийняти королівський титул.

Роман Мстиславович вів завзяту боротьбу з місцевим боярством, завершивши її перемогою - встановленням сильної великокнязівської влади.

Він успішно воював із польськими феодалами, половцями, вів активну боротьбу за верховенство над давньоруськими землями.

Після загибелі князя Романа під час військового походу на Віслу в 1205 р. його синам Дани­лові було всього чотири роки, а Васильку - два.

Галицькі боя­ри вигнали їх разом з їхньою матір'ю княгинею Ганною, розпо­чавши між собою боротьбу за владу.

Після смерті Романа Галицько Волинське князівство розпалося на ряд дрібних князівств, частину його земель захопили угорські і польські феодали, запрошені боярами для допомоги в боротьбі з конкурентами за владу.

Феодаль­ні чвари, засилля бояр, навала іноземців викликали народні повстання. Закликаний у 1219 р. городянами новгородський князь Мстислав Мстиславович Удалой вигнав у 1221 р. з Гали­чини угорських феодалів.

3. Данило Галицький

Данило Романович Галицький (правив у 1221-1264 рр.) - син Романа Мстиславича, за допомогою Мстислава Удалого прийшов до влади на Волині в 1221 р. і в 1229 р. завершив об'єднання Волинського князівства.

Після смерті Мстислава Удалого в І228 р. він став також і князем галицьким (остаточно підкорив собі князівство після боротьби з угорськими феода­лами і боярами в 1238 р.).

Столицею Галицько-Волинської землі, що продовжила традицію державності Київської Русі, Данило обрав місто Холм (нині Хелм - центр польського воєводства), де побудував могутню фортецю, церкви, заклав великий парк.

Піклуючись про посилення боєздатності збройних сил і праг­нучи послабити залежність від великих феодалів при форму­ванні війська, Данило Галицький у середині 40-х років XIII ст. організував регулярну піхоту («пішці») і переозброїв кінноту.

До складу регулярної піхоти, а імовірно, і кінноти Галицько-Волинського князівства, входили умовні власники земельних наділів-феодів, служилі дрібні і середні бояри, а також залежні від них селяни.

У 1239 р. Данило Романович заволодів Києвом і після запеклої боротьби з іншими князями, Угорщиною, Польщею і галицькими боярами об'єднав під своєю владою всю Південно-Західну Русь (1245 р.).

Однак повному об'єднанню зе­мель Київської Русі в єдиній державі перешкоджало монголо-татарське завоювання.

Данило Галицький проводив обережну політику стосовно Золотої Орди, у 1245 р. визнавши себе номінально її васалом.

Він використовував переговори з пред­ставниками римського папи Інокентія IV для стабілізації положення на західних кордонах свого князівства, але зумів відмовитися від церковної унії.

У 1254 р. Данило Романович прийняв від Ватикану королівський титул і вів переговори про церковну унію в обмін на обіцянку папи організувати хрестовий похід проти монголо-татар.

У 1264 році Данило Галицький помер у Холмі.

При князі Данилі Галицькому Галицько-Волинське кня­зівство стало центром державного об'єднання земель Київ­ської Русі.

Татари перешкодили Данилові зміцнити державу, що відроджувалася, однак у завзятій військовій і диплома­тичній боротьбі він не дав їм її знищити.