Лекція 5

3.4 Мотивація як функція менеджменту

3.4.1 Значення людського фактора в управлінні. Унікальність особистості працівника

Одна з найважливіших функцій менеджменту – підвищити продуктивність людських ресурсів. Керівники передових західних компаній при формуванні господарської стратегії відмічають важливе значення ролі управління людськими ресурсами в системі факторів, які забезпечують ефективність функціонування організації. Досвід багатьох фірм переконливо доказує, що там де корінним чином змінились взаємовідносини між людьми, в значній мірі підвищилася продуктивність праці, покращилась якість продукції, стабілізувався ринок і покращився фінансовий стан підприємства.

Зростання ролі людського фактора в виробництві підтверджується результатами економічних досліджень ведучих американських вчених.

Організаційний розвиток, комунікації і підвищення кваліфікації кадрів – ключові моменти, які дозволяють залучати до активної роботи всіх працівників організації, зрозуміти задачі, створити сприятливий мікроклімат, який стимулює працівників на досягнення головної мети.

Сьогодні на перший план виходить планування індивідуальної кар’єри, створення команд, підбір молодих здібних працівників, посилення орієнтації на кінцеві результати та заохочення працівників. Нову якість набуває фактор підготовки та вивчення кадрів. Посилюється зв’язок планів використання людських ресурсів з планом господарської діяльності організацій.

Характерними рисами в організації роботи з персоналом на сучасному етапі – інтеграція кадровими службами всіх аспектів роботи з людськими ресурсами, всіх стадій їх життєвого циклу з моменту підбору до виплати пенсій.

Деяким менеджерам важко вдається перебудуватись та відноситись до своїх співробітників, як до цінного ресурсу, а не як до статті витрат.

Цикл менеджменту починається з відбору кадрів на “ринку праці”. При відборі та прийнятті на роботу нових співробітників необхідно добиватись того, щоб штат організації було укомплектовано компетентними співробітниками.

Оцінка професійної діяльності виконується з метою підвищення ефективності організації виробництва шляхом оптимального використання наявних людських ресурсів; виявлення співробітників здатних виконувати більш відповідальну роботу і надання можливостей для реалізації свого потенціалу; самоудосконалення співробітників; підвищення зарплати та ін.

Головні вимоги, що висуваються до оцінки професійної діяльності наступні: зацікавленість в роботі і мотивація праці співробітників; взаєморозуміння між начальником і підлеглими; задоволення від праці; вдосконалення професійної майстерності.

Активізація людського фактора в управлінні забезпечується різними шляхами, але загальними є: турбота про працівника, відміна дріб’язкового контролю, надання більшої волі, прав, повноважень при виборі альтернатив, залучення працівників до творчого процесу управління та довіра до працівників.

3.4.2 Поняття мотивації

Сучасна філософія менеджменту в основу впливу на людей покладає не примус, а мотиваційні регулятори, побудовані на врахуванні психологічних особливостей людини.

Мотивація – це управлінська діяльність, яка забезпечує процес спонукання себе та інших працівників на дії, спрямовані на досягнення особистих цілей або цілей організації.

У процесі історичного розвитку мотивація як економічна категорія пройшла два етапи:

а) застосування політики “батога і пряника”;

б) використання методів психології.

Людей можна примусити виконувати ту чи іншу роботу. Однак примусове виконання їх має певні межі, як правило, визначені системою організації спільної праці та контролю за здійсненням її.

Мотивація базується на двох категоріях: потребах (відчутті фізіологічної нестачі чого-небудь) і винагородах (те, що людина вважає цінним для себе).

Потреби бувають первинні (фізіологічні) і вторинні (психологічні), а винагороди – внутрішні (дає сама робота: зміст трудового процесу, самоповага тощо) і зовнішні (дає організація: зарплата, кар’єра, кабінет, службове авто, додаткова відпустка тощо).

Рис. 17 Схема моделі мотивація через потреби

Мотиваційні теорії розвивались протягом усієї історії економічної науки. Суттєвий внесок у розвиток теорії мотивації зробили українські вчені. Так Михайло Вольський (1834 – 1876) вважав необхідним поліпшувати фізичні, моральні та інтелектуальні умови існування людини. Михайло Туган-Барановський (1865 – 1919) одним з перших у світі розробив чітку класифікацію потреб.