45. Серолог.р-ції, які викор.у вірусології. Р-ція нейтралізації, її механізм, практичне використання. Р-ції:р-ція гальм.гемаглютинації(РГГА) р-ція галмув.гемадсорбції (РГГ); р-ція нейтралізації, кольорова проба, зв’язування комплементу, р-ції імунодифузії, зустрічного імуноелектрофорезу, імун.електр.мікроскопії(ІЕМ), р-ція зворотної непряиої гемаглютинації. Р-ція нейтралізації: принцип її у взаємодії специф.антитіл імунної сироватки з вірусом, яке призв.до нейтралізації віруса. Р-цію можна ставити в культурах кл.з обліком результатів за цитопат.дією, в кольоровій пробі, за допомогою рН-метрії та феноменом бляшкоутворення.

46.Р-ція гальмування гемаглютинації,її механізм, практичне використання. Р-ція базується на здатності блоквати гемаглютинуючі властивості вірусів, за доп.специф.антитіл.У результ цього затримка аглютинації еритроцитів. Компоненти р-ції: невідомі антигени, специф.імунні противірусні, сироватки, еритроцити.Еритроцити отрим.з крові птахів, ссавців, людини. Їх тричі промивають і зберіг у вигляді 0,5-1% суспензії. Імунні сироватки попередньо позбавляють неспециф. Інгібіторів, прогріваючи при темпер. 56С 30хв. Р-цію ставлять у пробірках. Позитивна р-ція коли утв. Червоний зернистий, з нерівними краями осад, який дифузно розташ.на дні пробірки. Негативна – наявн.компактного осаду у вигляді гудзика на дні пробірки. Р-цію викор для ідентифікації вірусів грипу, паротиту, енцефалітів….

47. Р-ція зв’язування комплементу. Принцип у взаємодії комплементу із специф.комплексом антиген-антитіло. Внаслідок цього не відбув.гемоліз сенсибілізованих еритроцитів. Компоненти: вірусовмісткий матеріал, специф.імунна сиворотка, гемоліт сиворотка, еритроцити барана та електроліт. До особл. РЗК при вірусолог інфекціях належить те, що її можна ставити як при темпер.37С, так і на холоду, а також викор.мікрометод, коли всі інгредієнти р-ції беруться в об’ємі не 0,5мл, а 0,25мл. РЗК викор.майже при всіх вірусних інфекціях.

48. Р-ції з міченими антитілами і антигенами у вірусології. Р-ція РІФ.До таких рцій відносять імуноферментний аналіз(ІФА) –виявл.антигену за доп.відповідних йому атитіл , кон'югованих з ферментом – міткою. Радіоімунолог.аналіз(РІА)-мічення радіонуклідом. Імуноблотинг – сполучення

електрофорезу і ІФА чи РІА.Реакція iмунофлюорiсценції— РIФ (метод Кунса) — заснована на тому, що антиген, оброблений iмунними сироватками з антитiлами, мiченими флюорохромами, здатний світитися в ультрафiолет.променях люмiнесцентного мiкроскопу (прямий метод). Р-цiя Кунса може бути викор. як для виявл. антигенiв, так i для визнач.антитіл. Рiзновид — непрямий метод Кунса (РНIФ). Застос. одна універсальна флюоресцируюча сироватка - антиглобулінова. На утвореному комплексі (специфічні антитіла –досліджуваний антиген) фіксуються флюоресцируючі антиглобулінові антитіла, які визивають світіння при люмінісцентний мікроскопії.

49. Викор.кліт.культур у вірусології.Класифікація культур кл. Поживні середовища для культив.кл. Підтримуючі та ростові середовища. У вірусології культури кл. викор. дуже широко, оск. з ними легко працювати у лабораторії, на відміну від інших методів — вирощ.вірусів на курячих ембріонах або у організмі живих тварин. Крім того на моношарі кліт. культури можна добре вивчити цитопат. дію вірусів, за утворенням внутрішньо-кліт. включень, бляшок, у р-ціях кольоровою пробою. При роботі з культурами кл. суттєві результати невеликою кількістю культур. Класиф: первинно-трипсинізовані, перещеплювані, диплоїдні культури кл. Ростові сер. Сприяють швидкому кліт.росту. Після формування моношару та перед інокуляцією віруса ростове сер.видаляють і замінюють підтримуючим-з низьким вмістом сироватки дозволяють зберегти культури кл. в стані повільного стійкого метаболізму в період розмнож. Вуруса.

50. Види взаємодії вірусів і кл.Характеристика продуктивної взаємодії,її етапи. При продуктивній інфекції вірус функціонує в кл.автономно, а його репродукція відбув.незалежно від репродукції клітгент.апарата. Якщо цикл репродукції вірусів блок.на 1 із стадій, а інфекційні віріони не утв., такий тип взаємодії –абортивний.Коли з кл.взаємодіють онкогенні РНК- та ДНК-геномні віруси, нукл к-та інтегрується в кліт. Хромосому та існує там у вигляді провірусу. Такий тип взаємодії – вірогенія.

51.Особливості патогенезу вірусних інфекцій. Гостра та персистентна вірусні інфекції. Патогенез – це сукуп.явищ і процесів, що характериз.розвиток інфекції. Основні е-ти патогенезу: 1)Джерело інфекції; 2)Шлях передачі:повітр-крапл, фекал.орал., аліментарний, контактний, трансплантаційний, паратеральний; 3)вхідні ворота інфекції; 4)шляхи поширення; 5)органотропізм; 6)шляхи віділення..

53. Методи виявлення вірусів у культурі кл.та їх оцінка. Цитопатогенна дія вірусів, її види. Викор.метод зараження курячих ембріонів. Деякі віруси мають характерну цитопат.дію, яка проявл. Утв.особливих бляшок на поверхні хоріоналантоїсної об-ки. Для індикації вірусів застос.р-цію гемаглютинації. Принцип її в тому, що віруси здатні здатні адсорбуючись на мембрані еритроцитів, викликатиїх аглютинацію. Також викор.зараж лабораторних тварин, репродукцію вірусів у культурах кл. Види цитопатичної дії: симпластоутворюючий тип( виник.багатоядерні гігант.кл.)проліферативний тип (онкоенні віруси стимулюють кліт. Проліферацію, при якій спостеріг.формування декількох шарів кл.

54.Неспециф.фактори захисту макроорганізму від вірусних агентів, їх характеристика.Інтерферони,кл.що їх продукують. Рекомбінантні інтерферони. Механізм дії інтерферонів, інтерфероногенів. До неспециф.факторів належать механічні, фіз-хім, кліт, гуморальні, і фізіолог.захисні р-ції, які забезп. Збереження сталості внутр.середовища і відновлення порушених ф-цій макроорганізму. Неспециф.фактором захисту є природжений імунітет – несприйнятливість організму до певних патогенних агентів, яка передається спадково і властива певному виду.Фагоцитоз – активне поглинання й перетравлення клітинами живих або вбитих мікроорганізмів чи ін.сторонніх частинок, що потрапили до нього.Піноцитоз-поглинання клітиною краплинок рідини або розчинів колоїдних речовин. Ендоцитоз. Інтерферон захищає організм від вірусних, бактеріальних інфекцій і злоякісних пухлин. Синтезується лімфоцитами, макрофагами, клітинами лімфатичних вузлів. Людський інтерферон поділ на 3 гр.: α,β, γ-; α-інтерферон виробл.лімфоцитами крові і лімфобластами; β- добуто із кл.спол.тк; γ- синтез.імунокомпетентними Т-к.л.

55.Вірусні вакцини, класиф, принципи одержання, вимоги до них, контороль, оцінка ефективності. Вакцина – препарати, що застос.для активної імунізації людей і тварин з метою специф.профілактики інфекц.захвор.Класиф: живі вакцини: одерж ерж із живих вірусів та бактерій, з низькою вірулентністю. Метод зменшення вірулентності – атенуація. Вбиті вакцини: одерж. Із вбитиз м.о, та бактерій. Хімічні: роблять з антигенів. Анатоксини: одерж.з бактеріальних екзотоксинів. Генно-інженерні : вилучення з патогенно мікроба ген, який визначає синтез антигену.Вакцини досліджують на стерильність, антигенність, імуногенність, ректогенність…

56.Етапи розвитку імунології:

У 1883 Мечников створив фагоцитарну клітинну теорію імунитету. Суть теорії фагоцитозу полягає в доказі ролі лейкоцитів в захисті організму від інфекції.

У 1890 Беринг здобув антитоксичну сироватку для лікування дифтерії.

Ерліх зробив підсумок багатьох досліджень і помітив, що в організмі щось з’єднується з мікробом і мікроб не розмножується(антитіло).

Види імунітету:

1)за походженням:

• Видовий(притаманний певному виду)

• Набутий: а)природній :активний(коли людина перехворіла) та пасивний(через плаценту або молоко);

б)штучний: активний та пасивний

2)за направленням дії:

• Антибактеріальний

• Антивірусний

• Антитоксичний

3)за проявленням:

• Місцевий

• Загальний

Залежно від особливостей розвитку імунної відповіді виділяють клітинний та гуморальний . Чіткий розподіл між ними не завжди можливий. Характерним критерієм гуморального є виявлення антитіл — захисних факторів білкової природи в сироватці крові. При клітинному антитіла не виявляють. Залежно від механізмів, що формують несприймання організмом патогенних агентів, виділяють спадковий та набутий. Спадковий передається з покоління у покоління і притаманний тому чи іншому виду, напр., несприйняття тваринами вірусу повітряної віспи людини, інфекційного та сироваткового гепатиту. Люди не сприймають деякі віруси тварин, напр., чумку собак, великої рогатої худоби. Щури та миші природно стійкі до дифтерійного токсину, а кролі, кішки та собаки — до правця. Існують різні ступені видового — від абсолютної резистентності до якогось збудника, що спостерігається рідко, до відносної резистентності, яку можна подолати за допомогою різних впливів. Видовий генетично детермінований. Набутий — результат перенесеної інфекції або імунізації. Набутий не передається спадково. Одна з головних особливостей набутого — сувора специфічність. Набутий може бути активним і пасивним. Активно набутий виникає в результаті перенесеного клінічно вираженого захворювання або латентної інфекції (природний активно набутий ), а також може бути отриманий шляхом щеплення живими або убитими вакцинами (штучно набутий ). Активно набутий формується через 1–2 тиж або пізніше і зберігається досить довго — роками, десятками років або до кінця життя, напр., кір, жовта гарячка залишають на все життя. Пасивно набутий виникає у плода в результаті того, що він отримує антитіла від матері через плаценту, тому діти протягом деякого часу не сприймають окремі види інфекції, напр., кір. Пасивно набутий може бути створений штучно введенням імуноглобулінів, отриманих від активно імунізованих людей або тварин. Він формується швидко — через кілька годин після введення імунної сироватки або імуноглобулінів і зберігається недовго — 3–4 тиж. Від гетерологічних сироваток організм звільняється ще швидше — через 1–2 тиж. Залежно від перебігу інфекційного процесу виділяють дві форми набутого— стерильний і нестерильний (інфекційний). Стерильний супроводжується повним звільненням від інфекційного агента, який не виділяють після перенесеного захворювання. Але інколи організм, набувши несприйняття, стає носієм на деякий час патогенного для незахищеної від певного мікроба людини. Захисні реакції не завжди достатні для повної елімінації збудника з організму. Своєрідною формою набутого є інфекційний або нестерильний , вперше описаний Р. Кохом у 1891 р. Він зумовлений наявністю інфекційного агента в організмі і продовжується до того часу, поки мікроби в ньому знаходяться. Напр., наявність туберкульозного вогнища попереджує нове зараження туберкульозом. Особливістю нестерильного є його функціонування лише за наявності інфекційного вогнища. Видалення останнього супроводжується зникненням.Враховуючи принципову різницю у виникненні спадкового та набутого, слід мати на увазі, що обидві форми несприйняття тісно пов’язані між собою. Набутий формується на базі спадкових детермінованих факторів та механізмів.

57.

Неспецифічний імунітет - це форма імунітету, який здійснюється різними речовинами, що їх виділяють спеціальні залози шкіри, травної і дихальної систем, а також лейкоцитами за допомогою фагоцитозу та білком-інтерфероном. Вони діють на всі мікроорганізми, незалежно від їхньої природи.

Неспецифічні фактори захисту:

1)бар’єрна функція шкіри:залози виділяють лізоцим,що руйнує пептидоглікан мікробів;

2) бар’єрна функція слизових оболонок,які покриті слизом,війками;

3) бар’єрна функція паренхіматозних органів:запалення;

4)фагоцитоз.

Комплемент-складний комплекс білків сироватки крові, який при активації комплексом антиген-антитіло та ін. факторами вивільнює мембраноатакуючі ферменти і забезпечує неспецифічний захист організму від чужорідних агентів клітинної природи.

Властивості: Комплемент термолабільний, він руйнується при 55°С протягом 30 хвилин, але може тривалий час зберігатись у висушеному стані при низьких температурах. Швидко руйнується під дією прямих сонячних променів та рентгенівського опромінення. Бактерицидна дія зменшується під дією пепсина та кислот. Деякі речовини, наприклад сахароза, глюкоза, що пригнічують денатурацію білка, підвищують стійкість комплементу до негативних факторів.

Шляхи активації:класичний-активація комплементу комплексом антиген-антитіло;альтернативний-активація ендотоксинами організму.

Мембраноатакуючий комплекс-йонний канал в плазматичній мембрані бактеріальної клітини, який викликає лізис клітини.

Фагоцитоз-активне захоплення і поглинання мікроскопічних сторонніх об'єктів (бактерії, фрагменти клітин) і твердих частинок одноклітинними організмами або деякими клітинами багатоклітинних тварин.

Види фагоцитуючих клітин:сегментоядерні лейкоцити, макрофаги, ендотелій судин, альвеолоцити.

Стадії фагоцитозу:

1-хемотаксис(зближення);

2-адсорбція мікроба на поверхні клітини;

3-поглинання мікроба і утворення фагосоми,у якій багато ферментів, які руйнують мікроб

=>фагосома зливається з лізосомами клітини=>утв. фаголізосом(основний період руйнування мікроба),поява перикисів(вбивають мікроб),утв.радикали гіпохлориду ClO(хлор оксид).

Завершений фагоцитоз закінчується повним руйнуванням мікрофаги. Однак деякі види мікроорганізмів виявляють більшу стійкість до лізосомальні антимікробних речовин або навіть розмножуються всередині фагоцитів. Такий незавершений фагоцитоз частіше спостерігається в нейтрофілах і закінчується їх загибеллю, в інших же випадках фагоцитованими мікроби виштовхуються з них.

58.

Система комплементу-комплекс білків, які здатні викликати руйнування бактерій, викликати нейтралізацію вірусів, коли вони потрапляють в організм.

Лізин-білок крові, який викликає лізис(руйнування) різноманітних клітин.

Лейкіни – білки, які востанавлюють системи клітинного імунітета, що проявляється збільшенням лімфоцитів та підвищенням мітогенної активності Т-лімфоцитів.

Інтерферони(альфа,бета,гама) – речовини білкової природи ,які затримують, порушують репродукцію віруса;

Противірусні інгібітори – гальмують розмноження віруса та біосинтез вірусних макромолекул.

Лізоцим – фермент(муреїназа), що руйнує пептидоглікан клітинної стінки грам позитивних бактерій. Секретується нейтрофілами, моноцитами, макрофагами.

Пропердин-глобулярний білок сироватки крові, який відіграє роль при запаленні тканини, а також в процесі поглинання фагоцитами патогенів та нейтралізації деяких вірусів.

Цитокіни(інтерлейкіни)-забезпечують взаємодію клітин імунної системи між собою та з клітинами інших систем організму.

Фібронектин – опсонін(опсонізуюча дія-покращення фагоцитозу) глікопротеїнової природи, який синтезується макрофагами. Він екранізує ушкоджені ділянки ендотелію і в такий спосіб перешкоджає утворенню тромбів.

Маноза-зв'язуючий білок є Са-залежним білком плазми крові. Виявлено, що у людини цей білок здійснює функцію активатора системи комплементу , крім того, він діє безпосередньо як опсонін, взаємодіючи з рецепторами макрофагів.

Білки гострої фази-поліпептиди, які інтенсивно синтезуються під час гострої фази запалення;використовуються як лабораторні маркери запального процесу;більшість з них виробляється клітинами печінки.Їх продукцію стимулюють доімунні цитокіни.До них належать:фібриноген, манозозв’язуючий протеїн, С-реактивний білок та ін.

?Гуморальний неспецифічний фактор захисту ротової порожнини- виділення лізоциму.

?Клітинно-тканинний неспецифічний фактор захисту ротової порожнини:вимиваюча дія слини.