14

Тема 6. Право і правозаконність.

План.

Вступ.

Питання 1. Правомірна поведінка і правопорушення. Юридична відповідальність.

1. Поняття і види правомірної поведінки. Поняття і ознаки правопорушення.

2. Склад правопорушення.

3. Поняття і функції юридичної відповідальності

Питання 2. Поняття і співвідношення законності і правопорядку.

Висновки.

Вступ.

Питання 1. Правопорушення і юридична відповідальність.

1. Поняття і види правомірної поведінки. Поняття і ознаки правопорушення

Правозначуща поведінка існує в двох різновидах – як правомірна, і як правопорушення.

Правомірна поведінка – це дія або бездія суб’єктів права, яка відповідає вимогам правових норм, не суперечить їм. Це поведінка, яка існує в рамках, не заборонених правом, свідомо-вольова і соціально-корисна.

За мірою соціальної значущості правомірна поведінка поділяється на необхідну (служба в армії), бажану (політична чи творча активність) і допустиму (використання наркотичних засобів у лікарській практиці).

Крім того правомірна поведінка поділяється на види в залежності від її мотивації на свідому соціально-активну, конформістську та маргінальну.

Свідома соціально-активна правомірна поведінка має місце в тому випадку, коли особа усвідомлює значення та важливість виконання правових приписів. Вона не тільки особисто суворо дотримується норм права, але й подає позитивний приклад іншим учасникам правових відносин.

Конформістська правомірна поведінка здійснюється за принципом "як усі – так і я". Тобто особа поступає правомірно лише у випадку, коли так робить більшість. Особи з даною мотивацією можуть порушити правові приписи у випадку, коли їх оточення схильне до вчинення правопорушень.

Маргінальна правова поведінка – характеризується тим, що особа діє у відповідності з приписами правових норм лише тоді, коли існує реальна загроза покарання. Якщо вона вважає, що протиправне діяння залишиться непоміченим, може скоїти правопорушення.

Правопорушення — це протиправне, винне, соціальна шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне за собою юридична визначені негативні наслідки для правопорушника.

Властивості й ознаки правопорушень характеризуються таки­ми загальними рисами правової поведінки.

За своєю соціальною значущістю ця поведінка соціальне шкідлива, тобто спричиняє чи може спричинити шкоду нормаль­ним суспільним відносинам, що розвиваються у правовій формі, — правам, свободам, законним інтересам суб'єктів. Ця шкода може бути різною, залежно від наслідків протиправного діяння, його соціальної оцінки (матеріальною і моральною, знач­ною і незначною).

За психологічними ознаками правопорушення як вчинок завжди має свідомо-вольовий характер, тобто здійснюється під контролем волі і свідомості суб'єкта. Правопорушенням є лише те діян-ня, яке скоюється як результат прояву усвідомленої волі особи і вчинене з її вини. Дія, що завдає шкоди інтересам, які охо­роняються законом, є об'єктивно протиправною, але правопору­шенням її назвати не можна при відсутності вини.

Юридична ознака правопорушення полягає в його протиправності. Держава в законі фіксує ознаки правопорушення, що вказують на динаміку, інтенсивність поширення негативних для суспільства вчинків. Тому закон може оперативно змінювати «ме­жу», яка відділяє за формальними ознаками правомірну і проти­правну поведінку. Критерієм правомірності дій має бути право як втілення справедливості, тому саме з позиції гарантованих кон­ституцією прав і свобод людини повинні розцінюватися державою ознаки протиправності діянь. Інакше — в умовах недемокра­тичного режиму державна влада може свавільно, самостійно і за своїми уподобаннями, ігноруючи правовий критерій, визначати формально-юридичні критерії протиправності і міру відповідаль­ності за правопорушення.

З точки зору юридичних наслідків правопорушення як юри­дичний факт породжує охоронні правовідносини, в межах яких реалізуються заходи відповідальності за скоєне правопорушен­ня. Таким чином, для суб'єкта правопорушення юридичні на­слідки завжди будуть негативними. Водночас правопорушення мо­же розцінюватися як юридичний факт, на основі якого: виникають процесуальні правовідносини у зв'язку з притягненням суб'єкта до відповідальності і, відповідно, виникають нові для суб'єкта про­цесуальні права й обов'язки; змінюються або припиняються ті правовідносини, учасником яких був суб'єкт (наприклад, звіль­нення працівника у зв'язку з учиненням ним крадіжки; змінення умов договору однією стороною за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань другою стороною та ін.). Отже, правопо­рушення завжди передбачає можливість настання юридичних наслідків, які виражаються у втратах правопорушником благ ма­теріального, особистого й організаційного характеру.

Зовнішня (об'єктивна) характеристика правопорушення по­лягає в тому, що воно завжди виступає як діяння суб'єкта (дія чи бездіяльність), яке з юридичної точки зору виражене: в невико­нанні суб'єктом своїх обов'язків, що випливають з договору чи за­кону; в недотриманні заборон, установлених правовими нормами; у зловживанні суб'єкта своїми правами, створенні будь-яких пере­пон у використанні своїх прав іншими суб'єктами (наприклад, пра-вомочностей власника стосовно володіння, користування, розпо­рядження своїм майном) і т. д. Різноманітні наміри, думки з приво­ду скоєння правопорушень самі по собі не є правопорушеннями і вважаються юридичне нейтральними доти, доки вони не прояви­лися як конкретні протиправні вчинки (діяння) суб'єктів.

Таким чином, попередній аналіз правопорушень приводить до висновку про те, що правова поведінка може бути визнаною право­порушенням, якщо вона є: діянням (дією чи бездіяльністю); проти­правною; винною; соціально шкідливою (небезпечною); караною.