Способи утримання грунту в пристовбурних смугах

Біля штамбів дерев до 4-річного віку пристовбурні смуги завширшки біля 0,5 м, а надалі – 0,7-1 м утримуються вільні від рослинності. Бур'яни періодично знищують механічним обробітком чи вносять гербіциди.

З другої половини літа і до пізньої осені в пристовбурних смугах допус­кається розвиток низькорослих бур'янів, за винятком пирію. Це економить кошти, а також прискорює процеси закінчення росту пагонів і зменшує появу фізіологічних захворювань плодів у процесі зберігання. Бур'яни знищують пізно восени, щоб не спровокувати гніздування мишей. [6].

При використанні гербіцидів ширина пристовбурної смуги в насадженнях до 4-річного віку складає біля 0,5 м, в старших – 0,7-1 м, а їх внесення виконують за відсутності вітру, слідкуючи, щоб препарат не попадав на штамби і листя дерев.

Вибір гербіциду і величина дози залежить від віку насаджень, видів бур'янів і їх кількості, типу ґрунту та наявності поблизу джерел питної води.

В західноєвропейських країнах у насадженнях яблуні і груші застосовують такі гербіциди: ґрунтові – симазин і його аналоги (азотоп), керб, деврінол казорон; контактні – баста і комбінованої дії – раундап (фосулен, гліфосат, нітосорг) та інші.[18].

2. Особливості удобрення інтенсивного саду

Удобрення покращує умови кореневого живлення рослин, підвищує врожайність і стійкість до несприятливих факторів. Особливо зростає роль удобрення в насадженнях інтенсивного типу, які характеризуються підвищеною кількістю рослин на одиниці площі, вирощуванням скороплідних високоврожайних сортів, застосуванням високого рівня агротехніки та, здебільшого, високою регулярною врожайністю плодів [12].

Норми, строки і способи внесення добрив у плодовому насадженні залежать від рівня родючості ґрунту, його водно-фізичних, фізико-хімічних і агрохімічних властивостей, забезпеченості основними елементами живлення та вологою, системою утримання ґрунту в саду і продуктивністю насаджень [4].

У західноєвропейських країнах удобрення допасовують до окремих сортів яблуні й очікуваного в поточному сезоні врожаю, що й забезпечує середню врожайність 40-60 тонн з гектара. Великого значення надають ґрунтовому удобренню, ділячи його на пізньо-осіннє або ранньовесняне, після червневого опадання зав'язі і під час збирання врожаю. Важливе також удобрення позакореневе [12].

Крім удобрення азотом, фосфором і калієм, значну увагу надають бору, цинку, фосфору, магнію, марганцю, а також калію [1].

Однак основним положенням, на яке опираються рекомендації лабора­торій і дорадницьких служб, є допасування удобрення до помологічного сорту і рівня врожайності конкретного кварталу саду. Недостатньо обгрунтованим буде судження, що вплив удобрення на рівень і якість врожаю починається з весни поточного року. Багаторічні рослини активно нагромаджують елементи живлення під корою, в бруньках і коренях, почавши від збору плодів і до перших заморозків (нижче мінус 4°С). Такі запаси – єдине джерело живлення на початку наступного сезону вегетації до моменту, коли температура ґрунту на глибині 20 см досягне рівня 12°С і рослини почнуть утворювати поглинаючі корінці, які вбирають елементи мінерального живлення з ґрунтового розчину [4].

Зважаючи на фізіологічні процеси в плодовій рослині наприкінці сезону вегетації і їх вплив навесні наступного року, слід підкреслити, що вплив удобрення на врожай і його якість можливий за умови, якщо садівник розпочне удобрювати насадження невдовзі до збору врожаю і після збирання врожаю в попередньому сезоні [12].

Мінеральне удобрення значно впливає на врожай і якість плодів яблуні. Недостатнє чи надмірне живлення знижує врожайність і суттєво погіршує якість продукції. Тому раціональне застосування добрив базується на аналізі ґрунту і листя та спостереженнях за ростом дерев, плодоношенням і якістю плодів. Комплексне удобрення сприяє високій продуктивності, не впливаючи негативно на довкілля [8].

Планування удобрення передбачає врахування потреб вирощуваної культури, у тому числі щодо виносу еленетнів мінерального живлення з ґрунту із врожаєм. Вирішуючи питання щодо грунтового удобрення, обов'язково враховують потреби тієї чи іншої плодової породи в основних елементах живлення. Важливу роль відіграє також співвідношення між азо­том, фосфором і калієм [13].

Удобрення азотом – один з агрозаходів, від якого значною мірою залежить врожайність і якість плодів яблуні – протягом кількох десятиріч викликає чимало запитань. Сучасні інтенсивні насадження на карликових чи напівкарликових підщепах з підвищеною кількістю дерев на одиниці площі і більш слабкою кореневою системою вважають більш вимогливими до живлення, ніж сади традиційні. З іншого боку, мінімалізація застосування хімічних засобів ініціює зменшення доз азотних добрив і пошук більш раціо­нальних способів їх внесення [10].

За врожайності близько 45 т/га, дерева яблуні в інтенсивному саду протягом року викорис­товують близько 110 кг/га азоту, з яких тільки 39 кг відчужується з урожаєм, а все інше повертається у ґрунт в міру поступового розкладання опалого листя та подрібнених пагонів, і знову поглинається корінням дерев. Для порівняння, пшениця виносить з ґрунту 180 кг/га азоту, картопля – 182, капуста – 280, цукровий буряк – 281, морква близько 285 кг/га.

Основна різниця у вимогах до мінерального живлення яблуні на слабко чи сильнорослих підщепах проявляється в період від садіння до вступу в плодоношення. Сильнорослі дерева садять з великими відстанями в ряду і до заповнення відведеного схемою садіння місця рослини активно ростуть, а на карликовій підщепі плодові рослини швидко заповнюють простір. Крім того, за сучасних методів формування крон вегетативний ріст дерев на карликовій підщепі обмежений, тому поживні речовини менше витрачаються на накопичення вегетативної маси і більша врожайність з одиниці площі, хоча навіть високий врожай яблук виносить з ґрунту відносно небагато азоту [6].

Внесення високих азотних добрив нерідко спричинює закислення (зниження рН) ґрунту; зростає обмінна кислотність і порушується іонна рівновага з вивільненням токсичних іонів алюмінію та марганцю. Закислення ґрунту негативно діє на мікрофлору ґрунту, особливо на бактерії-нітрифікатори. Звідси виникає необхідність помірного удобрення азотом, у поєднанні з відповідним утриманням ґрунту, для забезпечення оптимального росту дерев і максимальних врожаїв плодів високої якості [10].

У процесі нітрифікації під гербіцидним паром протягом вегетації вивільнюється близько 50-60 кг/га азоту, а саме така його кількість необхідна деревам яблуні. На родючих неудобрюваних ґрунтах зі вмістом 2,5-3% гумусу природним шляхом вивільнюється значна кількість доступних форм азоту. В пристовбурних смугах під гербіцидним паром його значно більше, ніж у міжряддях з дерново-перегнійною системою утримання [4].

Додаткове удобрення азотом спричинює підвищення в ґрунті вмісту доступних форм азоту тільки під гербіцидним паром, тоді як трав'яниста рослинність у міжряддях контролює його вміст у ґрунті. За найвищої дози 100 кг/га азот проникає до глибини 90 см, що створює загрозу його вимивання в підґрунтові води.

Активність нітрифікації висока і на менш родючих ґрунтах зі вмістом гумусу 1-1,5%, тому вміст легкозасвоюваного азоту в такому неудобрюваному ґрунті теж досить високий. В одному з дослідів протягом 30 років удобрення азотом не впливало на вміст його легкозасвоюваних сполук у ґрунті залужених міжрядь (трава використовує азот), а під гербіцидним паром пристовбурних смуг рівень легкодоступного азоту зростав пропорційно дозам азотного добрива [10].

Дерева яблуні інтенсивно споживають азот з травня по липень, а в більш пізній період вегетації мінералізація азоту з органічної речовини ґрунту повністю забезпечує потреби плодових рослин, тому надмірне азотне удобрення може призвести до зайвих затрат і забруднення ґрунтових вод. Винесені трав'янистою рослинністю мінеральні речовини після її скошування повертаються у ґрунт. Значна частина скошеної трави, а разом з нею і значна кількість азоту, відкидається косаркою в пристовбурну смугу. За умови достатнього зволоження в насадженнях вишні на смуги гербіцидного пару зі скошеною травою переміщується 31-93 кг/га азоту, а в насадженнях яблуні – 50-100 кг/га, причому показник зростає з підвищенням дози азотних добрив [13].

Розміщення кореневої системи яблуні залежить від утримання ґрунту, підщепи, віку дерев, удобрення і зрошення. Хибним є існуюче переконання, що дерева на карликових підщепах мають слабку кореневу систему. Звичайно, сильних стрижневих коренів у них немає, але дрібні вбирні корені, наприклад, чотирьохрічних дерев на підщепі М9 проникають у ґрунт до метрової і більше глибини. Завдяки цьому дерева на слаборослих підщепах можуть споживати з різних генетичних профілів ґрунту навіть невисокий рівень азоту [4].

У молодих дерев ріст коренів сильніший у пристовбурних смугах під гербіцидним паром (тут і знаходиться їх більшість), ніж під травою в міжряддях, а в дерев старшого віку корені проникають у бік залужених міжрядь. У дворічних дерев близько 70% тонких коренів знаходиться в пристовбурній смузі з гербіцидним паром і тільки 30% – під травою в міжряддях, а в чотирирічних їх число під гербіцидним паром і травою однакове.

Вміст азоту в листі зростає зі збільшенням доз грунтового удобрення азотом, особливо в роки з слабким навантаженням урожаєм. За азотного удобрення родючого ґрунту з вмістом 2,5-3% гумусу, або його відсутності, рівень цього елементу в листі високий або оптимальний, бо нітрифікаційного азоту достатньо для забезпечення дерев і додаткове внесення азоту викликає надмірне його споживання.

За оптимальних доз азоту отримують помірний ріст дерев і високий врожай якісних плодів. Удобрення азотом не дає помітного ефекту за раціонального утримання ґрунту в плодоносному насадженні, а високі дози призводять навіть до зменшення врожайності і погіршення якості плодів, тобто азотне удобрення ефективно підвищує врожайність тільки до певної межі. В регулярно удобрюваних насадженнях підвищені дози азоту не завжди збільшують врожай, нерідко погіршуючи якість плодів і спричинюючи надмірний ріст дерев. В одному з дослідів багаторічне азотне удобрення родючого ґрунту зі вмістом гумусу 2,5-3% не мало ніякого позитивного впливу на ріст і плодоношення яблуні, а доза 100 кг/га погіршувала забарвлення плодів. На менш родючих ґрунтах зі вмістом гумусу 1-1,5% удобрення азотом теж істотно не впливало на ріст та плодоношення яблуні.

Під час набубнявіння і розтріскування бруньок дерева використовують запасний азот з пагонів, гілок, стовбура і коренів, після чого зростає поглинання азоту з ґрунту. Найбільш критичний період у травні, коли потреби дерев сильно зростають, а вміст доступного азоту в ґрунті недостатній. Дефіцит попереджують ранньовесняним удобренням азотом. У наступні місяці потреба в азоті зменшується, хоча вміст його в ґрунті зростає завдяки мінералізації. Це стає причиною вимивання азоту, особливо нітратної форми, углиб ґрунту і в підґрунтові води.

Позакореневе удобрення азотом восени після збирання плодів прискорює розкладання опалого листя і знищення аскоспор парші, а також збільшує концентрацію азоту в пагонах та бруньках з метою кращого «старту» дерев навесні, однак позитивний вплив останнього на ріст і плодоношення дерев спостерігається не завжди [10].

Азот впливає на інтенсивність цвітіння, зав'язування плодів та їх розміри. Це один з найскладніших у застосуванні елементів живлення, тому важко створити загальні рекомендації щодо азотного удобрення саду.

Рівень удобрення азотом залежить від активності росту дерев, кількості генеративних бруньок та ін. Насадження удобрюють азотом кілька разів за сезон [11].

Надто слабке удобрення азотом спричинює розростання коренів углиб ґрунту в його «пошуках», одночасно стимулюється небажаний ріст над­земної частини дерева. Удобрення плодоносних насаджень азотом залежить від урожайності, погодних умов, помологічного сорту і бажаних розмірів плодів [19].

Ґрунтове удобрення плодоносних насаджень азотом у весняний період ведуть з нормою від 20 кг/га (тут і далі за діючою речовиною) на ґрунтах

зі вмістом гумусу більше 2,5%, до 80 кг/га – якщо гумусу менше 1,4% . Якщо пристовбурна смуга дерев замульчована соломою, корою, подрібненими гілками – норму азоту збільшують на 30%. Азотне добриво вносять за 4-6 тижнів до цвітіння. За деякими даними, у плодоносних насадженнях поділ азоту на дози робити недоцільно, навіть за внесення 80 кг/га [19].

За іншими рекомендаціями, якщо за результатом зимових спостережень закладання генеративних бруньок добре й перебіг погоди не має значних аномалій, ранньою весною у плодоносних насадженнях вносять азот у дозі 40-50 кг/га д.р. В іншому разі це виконують після цвітіння дерев, коли стане відомий рівень майбутнього врожаю, бо внесений ранньою весною азот є досить «небезпечним». Дерева без урожаю азотом після цвітіння не удобрюють. Негативним наслідком ранньовесняного азотного удобрення насаджень із слабким навантаженням урожаєм стає надто сильний ріст дерев.

Внесення азоту в цей термін більш доцільне за умови занадто слабкого їх росту – прирости менше 20-30 см, особливо слаборослих сортів Гала, Чемпіон. У разі доброго зав'язування плодів, у середині червня вносять наступну частину загальної норми азотних добрив – близько 30 кг/га д.р. Якщо урожай дуже високий, а прирости слабкі, азот вносять втретє – 20-40 кг/га не пізніше середини липня (закінчення фази росту пагонів).

Для азотного удобрення використовують селітру або карбамід. Роблять також селітрово-карбамідний розчин із вмістом азоту 28%. Це рідке добриво вносять у ґрунт гербіцидною штангою. На "легких" ґрунтах у Польщі застосовують селітру СМ (28%) зі вмістом 3,5% магнію [8].

Якщо добрива вносять з поливною водою (фертигація), норма азоту становить 1/3 від норми для "сухого" внесення, причому вона не перевищує 20 кг/га. Фертигацію ведуть від початку травня до середини серпня, використовуючи кальцієву або аміачну селітру, карбамід чи комплексне добриво [6].

Дерева із світло-зеленим листям і однорічними приростами, меншими 40 см, додатково підживлюють позакоренево. Зазвичай дерева обприскують 2-3 рази на сезон розчином карбаміду, щоразу по 5 кг/га д.р. Першу обробку проводять одразу після цвітіння, а наступні – через кожні 10-14 днів. Цього не роблять, якщо восени попереднього року насадження обприскували розчином карбаміду (50 кг/га) [8].

Фосфор важливий для росту коренів і формування плодів. Фосфор мало рухливий за профілем ґрунту і 1000 мм опадів промивають його углиб всього на один сантиметр. Проходять роки, допоки цей елемент досягне глибини 10 см. Тому ґрунтове удобрення фосфором виконують перед закладанням саду [6].

При нестачі фосфору гіршає забарвлення та зростає пошкодження шкірки плодів під час збирання. Важливо це й для трави у міжряддях, добрий стан якої слід мати на час збору і вивезення 30-40 тонного врожаю плодів з гектара саду. Внесення фосфорних добрив у міжряддя один раз на один чи два роки зміцнює дернину, що сприяє безпроблемному перевезенню плодів на випадок непогоди.

За виявлення нестачі фосфору голландці обприскують дерева монофосфатом азоту і монофосфатом калію, роблячи це раз на 7-10 днів від появи першого листя до збору врожаю [13].

Потреба плодових рослин у фосфорі порівняно невелика. Забезпечення цим елементом необхідне для досягнення плодами оптимального розміру, забарвлення і щільності. Ефективно забезпечити дерева фосфором буває досить складно. Цей макроелемент в дуже невеликій кількості переміщується углиб ґрунту, що обмежує його доступність до коренів, особливо у садах старшого віку.

Негативно діє також висока кислотність ґрунту (низький рівень рН). На закислених ґрунтах (рН менше 3,5) доступність розчинних у воді форм фосфору суттєво знижується. В такому випадку зменшення активної кислотності – рН ґрунту може дати кращий ефект, ніж додаткове внесення фосфорних добрив [4].

Тому ефективність осіннього внесення фосфору, особливо у старих садах, може бути сумнівною. Очевидно, ефективнішим у цей час буде підвищення кислотності ґрунту до оптимального рівня рН 6-6,5. Це покращить забезпече­ність дерев фосфором за рахунок вивільнення його малодоступних ґрунтових запасів. В умовах дуже високої кислотності ґрунту (рН менше 5,0) ефективними є добрива із вмістом фосфору у формі поліфосфатів [13].

Фосфор впливає на ріст коренів, щільність плодів і їх здатність до збері­гання. Вміст фосфору в ґрунті доводять до оптимального перед садінням дерев, бо в існуючому саду це буде зробити важко.

Норми внесення фосфорних добрив коригують зі вмістом фосфору в листі:

– вміст фосфору оптимальний – у ґрунт щорічно вносять 30-50 кг/га д.р. фосфору в кінці березня – на початку квітня разом із азотними добривами, застосовуючи двокомпонентне азотно-фосфорне добриво зі вмістом 23% азоту, 23 % фосфору і слабокислою реакцією;

–низький рівень – вносять 60-100 кг/га д.р. фосфору в період від листопаду до січня, беручи звичайний (18% фосфору) або потрійний (43-45% фосфору) суперфосфат (реакція нейтральна);

–дефіцитний вміст фосфору в листі – вносять 100-150 кг/га д.р. фосфору в період від листопаду до січня, застосовуючи звичайний або потрійний суперфосфат.

Аналіз листя для визначення рівня забезпеченості плодових рослин фос­фором роблять в червні і серпні. Фосфорні добрива розсівають по всій площі саду [14].

Калій – елемент, якого плодові дерева поглинають найбільше. Необхідний для формування плодів, зокрема їх забарвлення і щільності. Як правило, удобрення садів калієм роблять восени. Це приклад так званого удобрення „ на запас", оскільки найбільша потреба плодових дерев у цьому елементі живлення виникає в період зав'язування й інтенсивного росту плодів. Пізніше калій гальмує ріст пагонів і сприяє переходу дерев у стан спокою [13].

Калій досить легко вимивається у глибші шари ґрунту, особливо за низького вмісту гумусу. Тому весною його рівень у ґрунті може суттєво відрізнятися від внесеного з добривами восени.

Зважаючи на потребу в живленні, ранньою весною доцільно внести швидкодіючі легкодоступні або комбіновані добрива зі вмістом калію. На практиці, зокрема в садах без фертигації — удобрення з поливною водою вміст калію поповнюють пізно-осіннім внесенням у ґрунт калійної солі. У такому разі, навесні варто перевірити рівень калію в ґрунті, зокрема після дощової малосніжної зими [4].

Калійні добрива вносять шляхом розкидання по всій поверхні ґрунту. В інтенсивних садах Нідерландів для поверхневого внесення застосовують наступні калійні добрива [14] :

–калійна сіль (хлорид калію; реакція слабколужна) – калій і сполуки хлору; існують види калійної солі з різним вмістом калію, наприклад, 40, 60 і навіть 80%;

–сульфат калію (реакція слабокисла) – вміст калію 50%;

–сульфат калію-магнію (калімагнезія, нейтральна реакція) – 30% калію і 10% магнію;

–калійна селітра (калій азотнокислий; реакція сильно лужна) – 13% азоту в нітратній формі і 46% калію; застосовують переважно влітку і (чи) на початку осені.

В садах із систематичним підрізуванням коренів добрива вносять лише в пристовбурні (гербіцидні) смуги, зменшуючи на 40% рекомендовану норму. Для уникнення конкуренції між калієм і магнієм, дотримуються відпо­відної пропорції, наприклад, вносячи в насадженнях яблуні високу норму калію, збільшують також удобрення магнієм.

Для уникнення значних втрат калію в ранньовесняний дощовий період (калій легко вимивається), норму його внесення ділять на кілька окремих доз. Перше внесення (1/2 норми) в Голландії роблять, як тільки погодні умови дозволять заїхати в міжряддя саду, тобто на початку березня. Нерідко з цією метою застосовують калійну сіль (60% К₂О), однак це добриво із вмістом хлору в другій половині березня вносити не рекомендують. Решту норми внесення калію застосовують під кінець травня за оптимального наван­таження дерев плодами, вносячи сульфат калію-магнію, що не містить хлоридів і збагачує ґрунт магнієм [14].

Таким чином, для оптимального росту і плодоношення дерева яблуні мають бути забезпеченні відповідним удобренням. Зважаючи на те, що способи удобрення азотом, у поєднанні з системами утримання грунту в міжряддях і пристовбурних смугах, яблуневого саду на підщепі М9 в зоні Правобережного Лісостепу вивчено недостатньо, це й послужило основою для виконання відповідних досліджень