1.3 Елементи системи оподаткування у підприємницькій діяльності

Елементи системи оподаткування

Суб’єкт оподаткування

Об’єкт оподаткування

База оподаткування

Одиниця оподаткування

Джерело сплати податку

Податкова ставка

Податкова пільга

Податкова квота

Строки сплати податків

- суб'єкт оподаткування або платник податків, зборів та обов'язкових платежів; - об’єкт оподаткування; - база оподаткування (оподатковуваний оборот); - одиниця оподаткування; - джерело сплати податку, збору та обов'язкового платежу; - податкова ставка (норматив); - податкова пільга; - податкова квота; - строки сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів.  Суб'єкти оподаткування або платники податків, зборів та обов'язкових платежів — це особи, на яких Конституцією України та податковим законодавством покладено обов'язки:

- сплачувати податки, збори та обов'язкові платежі;

- нараховувати, утримувати та перераховувати податки, збори та обов'язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.

Об'єкт оподаткування — це те, що підлягає оподаткуванню тим чи іншим податком, збором або обов'язковим платежем, — доходи, прибуток, майно, операції з продажу товарів, робіт, послуг та інші визначені чинним податковим законодавством об'єкти; вид і обсяг доходу, майно та його вартість, природні об'єкти, окремі види діяльності, грошова виручка та інше, тобто все, що обкладається податками. Об'єкт оподаткування має відповідну одиницю виміру, що використовується для кількісного вираження податкової бази. Наприклад, при податковому обкладенні землі використовуються такі одиниці виміру: акр, гектар, сотка, квадратний метр; при встановленні акцизу на бензин, спирт, нафту тощо — тонна, літр, галон, барель; при оподаткуванні прибутку (доходу) — національна грошова одиниця.

База оподаткування (оподатковуваний оборот) — це вартісний, фізичний або інший характерний вираз об'єкта оподаткування, законодавчо закріплена частина доходів або майна платника, яка враховується при розрахунку податку, збору та обов'язкового платежу.

Одиниця оподаткування — одиниця виміру об'єкта оподаткування. Це, зокрема, грошова одиниця для податку на доходи фізичних осіб, одиниця виміру площі (га, кв. м) для податку на землю, одиниця виміру потужності двигуна (кВт) для податку з власників транспортних засобів та самохідних машин та механізмів.

Джерело сплати податку, збору та обов'язкового платежу — це дохід платника податку, збору та обов'язкового платежу, з якого він сплачує податок, збір та обов'язковий платіж.

Податкова ставка (норматив) — це законодавчо встановлена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування. В залежності від методів встановлення розрізняють:

• універсальні ставки;

• диференційовані ставки.

За методом побудови:

• абсолютні — вказана сума;

• відносні — у % (постійні, прогресивні, регресивні)

Податкові ставки (нормативи) бувають:

- адвалорні (у процентах до бази оподаткування);

- специфічні (у твердих сумах з одиниці виміру ваги, об'єму, кількості або іншого натурального показника);

- змішані (одночасно у процентах до бази оподаткування та у твердих сумах). Адвалорні ставки (нормативи) встановлюються у процентах до бази оподаткування (оподатковуваного обороту), яка має грошовий вираз. Адвалорні ставки (нормативи) поділяються на три види:

- пропорційні, тобто єдині ставки (нормативи), які не залежать від розміру об'єкта оподаткування. Вони спрощують податкову роботу та більш за все відповідають принципу рівнонапруженості в оподаткуванні;

- прогресивні, тобто ставки (нормативи), розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об'єкта оподаткування;

- регресивні — це ставки (нормативи), які, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об'єкта оподаткування, і вони необхідні тоді, коли держава хоче стимулювати такий ріст.

Податкова пільга — законодавчо закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Податкова квота — встановлена доля податку в доході платника в абсолютному та відносному виразі. її величина характеризує допустимий рівень оподаткування. Якщо законодавчо встановити податкову квоту, це означатиме встановлення граничної величини вилучення доходу платника. В Україні поняття податкової квоти сьогодні не застосовується.

Податковий період — період часу, за який відбувається сплата податку. 1.4 Особливості загальної та спрощеної системи оподаткування Загальна система оподаткування для фізичних осіб – підприємців має найбільш складну систему ведення бізнесу з точки зору обліку та звітності. Проте вона дозволяє займатися будь-яким видом діяльності та немає інших обмежень, що притаманні спрощеній системі оподаткування. Також посилюється контроль з боку податкових органів за підприємцями на загальній системі, адже розмір податку з доходів фізичних осіб напряму залежить від результатів господарської діяльності.

З моменту взяття на облік платник вважається на загальній системі оподаткування, де застосовується стабільна ставка податку – 15%. Переваги загальної системи оподаткування :

• може застосовуватись усіма підприємцями без обмежень;

• сума сплаченого податку прямо залежить від результатів фінансово-

господарської діяльності .

Якщо за звітний період підприємець не отримав прибутку або припиняє діяльність, то сума сплачених авансом обов’язкових платежів підлягає перерахунку. Сума зайво сплачених платежів може зараховуватись в рахунок майбутніх платежів (за заявою) або поверненню не пізніше одного місяця після проведення остаточного розрахунку.

Об’єктом оподаткування є сукупний чистий дохід підприємця, розрахований як різниця між валовим доходом (виручкою від продажу товарів, надання послуг, виконання робіт у грошовій або натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з отриманням такого доходу. Таким чином підприємець повинен мати документи, які підтверджують фактично понесені ним витрати.

Валовим доходом приватного підприємця вважається як виручка, отримана ним від здійснення підприємницької діяльності, так і позареалізаційні доходи, а саме :

• виручка, отримана за продані товари (послуги) у безготівковій

формі на розрахунковий рахунок в установі банку або у готівковій формі, отримана у місці здійснення розрахунків із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій (касових апаратів, книг обліку );

• виручка, отримана за продані товари (послуги) у натуральній

(негрошовій) формі;

• попередня оплата, отримана у звітному періоді;

• пасивні доходи (відсотки за депозитами, штрафи, пені від інших

суб’єктів господарювання). Валові витрати можуть враховуватися двома способами :

1. на підставі первинних документів, що підтверджують фактично

понесені витрати звітного періоду

2. за нормами у відсотках до валового доходу у разі відсутності

документів.

Наведемо перелік основних витрат :

• на придбання продукції, надання послуг, виконання робіт;

• технологічні витрати виробництва, збут продукції;

• на оплату праці найманих працівників;

• внески на загальнообов’язкове державне пенсійне та соціальне

страхування;

• на відрядження працівників;

• на оренду основних фондів та інших засобів праці;

• податки і збори, які сплачує підприємець.

Приватний підприємець не має обов’язку вести бухгалтерський облік, але з метою визначення результатів підприємницької діяльності ведеться книга обліку доходів і витрат за формою №10, в якій підприємець відображає господарські операції в хронологічній послідовності на підставі підтвердних документів. Облік доходів і витрат необхідно вести окремо по кожному виду діяльності (якщо їх декілька). Книга за формою №10 має бути пронумерована, прошнурована, завірена підписом начальника або заступника податкової інспекції та скріплена печаткою. Ведення книги комп’ютерними засобами не допускається.

За підсумками звітного кварталу підприємець зобов’язаний подати до податкової інспекції інформацію про отримані доходи та понесені витрати , сплачений або утриманий податок з доходів фізичних осіб, свій майновий стан. Це відображається в декларації про доходи, яка складається наростаючим підсумком з початку року.

Декларація подається до податкового органу протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. Обчислення суми податку з доходів проводиться на підставі поданої річної декларації. Сплата підприємцем податку протягом року здійснюється у вигляді авансових поквартальних платежів. Розмір авансового внеску становить 25% суми податку, розрахованого за підсумками попереднього року. Авансові платежі сплачуються в такі терміни – до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня, до 15 листопада. Авансові внески можуть бути зменшені на суму сплачених патентів.

Додатково нараховані за остаточним розрахунком суми податку підлягають сплаті не пізніше одного місяця з дня одержання повідомлення податкового органу. Надміру сплачені суми податку підлягають поверненню не пізніше одного місяця після проведення остаточного розрахунку або за заявою зараховуються в рахунок наступних платежів.

У декларації доходи, витрати підприємця – платника ПДВ відображаються без сум ПДВ.

Якщо підприємець у звітному кварталі поєднував роботу за загальною системою оподаткування з альтернативними методами (за єдиним чи фіксованим податком), то в декларації про доходи слід відобразити дані окремо за кожною системою оподаткування.

Якщо підприємець не здійснював діяльності , декларація про доходи за відповідний період все одно має подаватися.

Державна підтримка малого бізнесу через систему оподаткування є одним із шляхів подолання економічної кризи в країні.

Спрощена система оподаткування запроваджується для юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких за рік середньооблікова чисельність працівників не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Суб’єкт підприємницької діяльності, який перейшов на спрощену систему оподаткування, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

• 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт,

послуг) без урахування акцизного збору у випадку сплати податку на додану вартість згідно із Податковим кодексом України.

Отже, на зазначених платників поширюються всі норми згаданого Закону, у тому числі і щодо ведення податкового обліку (книг обліку придбання та книг обліку продажу товарів (робіт, послуг)), заповнення податкових накладних, подання декларації з податку на додану вартість.

• 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт,

послуг), за винятком акцизного збору, у випадку включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Оскільки у випадку обрання юридичними особами ставки єдиного податку у розмірі 10 відсотків ці особи не є платниками податку на додану вартість, то відповідно до Податкового кодексу України такі суб’єкти підприємницької діяльності:

1. не мають права при продажу будь-якої продукції (товарів, робіт,

послуг) виписувати податкову накладну та вказувати в ній суму податку на додану вартість;

2. не мають права на податковий кредит по сумах податку,

сплачених при придбанні товарів (робіт, послуг).

Зазначені суми податку включаються до вартості товарів (робіт, послуг). Операції з подальшого продажу товарів (робіт, послуг) як покупних, так і власного виробництва, здійснюються без нарахування податку на додану вартість.

Щодо доцільності застосування ставки податку в розмірі 6 % або 10 % виручки, то слід оцінювати обсяг матеріальних витрат виробництва і обігу підприємства. Чим менші ці витрати, тим більш приваблива для підприємства ставка оподаткування 10 % від виручки.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), включаючи суму попередньої оплати.

У випадку здійснення операцій з продажу основних фондів виручкою від реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.

Суб’єкти підприємницької діяльності – юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунку.

Для переходу на спрощену систему оподаткування суб’єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації.

Заява подається не пізніше, ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов’язкових платежів за попередній звітний (податковий) період.

Суб’єкт малого підприємництва – юридична особа для податкового обліку зобов’язана вести книгу обліку доходів та витрат та касову книгу.

Разом з тим, підприємства зобов’язані вести бухгалтерський облік з вимогами стосовно документального оформлення господарських операцій.

Суб’єкт малого підприємництва (юридична особа), який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов’язкових платежів):

• податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа

обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;

• податку на прибуток підприємств;

• плати (податку) за землю;

• збору на спеціальне використання природних ресурсів;

• збору до Державного інноваційного фонду;

• збору на обов’язкове соціальне страхування;

• відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і

утримання автомобільних доріг загального користування України;

• комунального податку;

• податку на промисел;

• збору на обов’язкове державне пенсійне страхування;

• збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери

послуг;

• внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

• внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

• плати за патенти.

Суб’єкт малого підприємництва може відмовитися від застосування спрощеної системи і повернутися до загальної системи оподаткування.

Розділ II Особливості системи оподаткування в Україні та Німеччині