Міністерство освіти і науки, молоді і спорта України

Державне ВНЗ «Національний гірничий університет»

Курсова робота

З дисципліни: « Проектний аналіз»

На тему: «Розробка заходів щодо підвишення ефективності виробництва»

Виконав:

Ст. гр. ЕГп - 10 -1

Пугач Р.С.

Перевірила:

Ст. викл. Юрчишина Л.І.

Дніпропетровськ

2012

Зміст

Вступ

1. Методичні підходи до визначення ефективності діяльності

машинобудівного підприємства.

2. Аналіз основних техніко економічних показників підприємства

3. Розробка заходів щодо підвишення ефективності виробництва

Висновки

Перелік використаної літератури

Вступ

Розвиток ринкових механізмів діяльності основної ланки виробництва на базі нових законів дає можливість суттєво розширити самостійність підприємств. Це означає, що держава відмовляється від прямого директивного управління підприємства, проявляє непряму дію на їх діяльність через податок на прибуток, пільги, ціни, платежі за трудові і природні ресурси.

Трудові колективи державних підприємств зараз можуть брати їх в оренду, купувати державну власність і переходити на різні форми колективної власності, залишаючись самостійними або об’єднуючись у концерні, консорціуми, товариства. Підприємства отримують можливість самостійно розподіляти залишений в їх розпорядженні чистий прибуток на відтворення основних фондів, матеріальне заохочення робітників, соціальний розвиток колективу. І оплачувати труд вони можуть не на зрівняльній основі при адміністративно-нормативних обмеженнях, а без обмежень - по кінцевим індивідуальним і колективним результатам роботи.

Все це змінює умови функціонування підприємства і створює стимули до активізації усіх боків їх господарчої діяльності. Така активізація неможлива без переходу від пасивного, локального аналізу окремих боків виробництва до комплексного аналізу як зовнішніх умов функціонування підприємства, так і внутрішніх соціально-економічних і матеріальних факторів його розвитку.

Надання підприємству більшої самостійності і підвищення їх відповідальності за результати роботи підсилюють роль управління колективів.

Удосконалення системі і методів управління і планування промислового виробництва є важливою складовою частиною загального завдання в області управління на сучасному етапі розвитку.

В управлінні виробництвом розглядалися проблеми методології визначення економічної ефективності систем управління, управління колективом в великому економічному районі, досвід удосконалення управління на ряду об’єднання країни, питання проектування технології управління, удосконалення організаційної структури і економічних методів управління. Крім того існують також проблеми управління якістю продукції в виробництві і процесами задоволення потреб. Відмічається необхідність розширення і поглиблення досліджень методології управління, упорядкування термінології в області управління, розробки наукової організації управління в умовах функціонування автоматизованих систем управління, розробки наукових основ організації об’єднань різних типів.

Найважливіше значення мають:

- удосконалення внутрізаводського планування, зокрема зміни, внесені на промислових підприємствах, переведених на нову систему планування;

- порядок планування якихось техніко-економічних показників роботи підприємства;

- особливості і ефективність використання розроблених систем оперативно-виробничого планування - системи планування по критичним рівням, системи планування з умовними планово-обліковими одиницями.

Мета курсової роботи –розробити заходи щодо зниження собівартості продукції, а також економічно обґрунтувати доцільність цих заходів.

1. Методичні підходи до визначення ефективності діяльності машинобудівного підприємства

Собівартість продукції виробничого підприємства – це вираження в грошовій формі витрат на засоби виробництва, які споживаються (сировину. Матеріали, паливо, перенесену частину вартості основних засобів), оплату праці робітників, послуг інших підприємств, витрати з управління й обслуговування виробництва і підготовки збуту.

У системі економічних показників виробничого підприємства собівартості належить одне з визначальних місць:

• значною мірою відображає результати виробничо-господарської діяльності;

• служить одним з основних елементів, що визначають прибуток і рівень рентабельності;

• відображає характер використання матеріальних ресурсів, робочої сили, рівня керівництва підприємством, рівня культури і праці;

• є основною частиною вартості;

• є вихідною основою для складання чи аналізу вибору ціни;

• є найважливішим показником при визначенні економічної ефективності капітальних вкладень у нову техніку, технології, організацію виробництва.

Сума виробничої собівартості, адміністративних і збутових витрат утворює витрати операційної діяльності підприємства. Сума операційних і фінансових витрат утворює витрати звичайної діяльності, а з урахуванням податків на прибуток – загальні витрати підприємства. Для цілей обліку і планування витрати класифікуються за різними ознаками.

За способом перенесення вартості на продукцію вони поділяються на прямі і непрямі.

Прямі – це витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до визначеного об'єкта витрат економічно можливим шляхом.

До прямих витрат відносять витрати, пов’язані з виробництвом окремого виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці і т.п.), що можуть бути безпосередньо включені в її собівартість.

Непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до визначеного об'єкта витрат економічно можливим шляхом.

До непрямих витрат відносяться витрати, пов’язані з виробництвом декількох видів продукції (загальновиробничі), що включаються у виробничу собівартість за допомогою спеціальних методів.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат вони поділяються на умовно змінні і постійні та змішані.

До змінних відносяться витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зменшенням. До них відносяться витрати на сировину і матеріали, покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.

Постійні – це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється.

До постійних відносяться витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні і непродуктивні.

Продуктивні – передбачені технологією й організацією виробництва.

Непродуктивні (надпродуктивні) – необов'язкові, виникаючі в результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології і т.п.

По визначенню відношення до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію і витрати періоду.

Витрати на продукцію – це витрати, пов’язані з виробництвом. Сюди відносяться всі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів і т.п.), пов’язані з функцією виробництва продукції.

Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).

Витрати періоду – це витрати, що не включаються у виробничу собівартість і розглядаються як витрати того періоду, у якому вони були здійснені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати.

Для характеристики собівартості на підприємстві планують наступні показники:

• кошторис витрат на виробництво ( у звіті – витрати на виробництво за економічними елементами);

• собівартість товарної продукції, що реалізується;

• собівартість одиниці продукції (за калькуляційними статтями);

• витрати на 1 грн. товарної (реалізованої) продукції (собівартість знеособленої одиниці);

• зниження собівартості порівнюваної товарної продукції.

Фактори зниження собівартості продукції:

1. Позавиробничі:

• зміна цін на матеріали та тарифів на перевезення;

• зміна амортизаційний відрахувань основних засобів;

• зміна умов оплати праці й ставок заробітної плати;

• зміна у розташуванні виробництва;

• розвиток форм суспільної організації виробництва;

• вдосконалення управління матеріально-технічним постачанням та збутом.

2. Внутрівиробничі:

• підвищення технічного рівня виробництва;

• вдосконалення організації виробництва та праці;

• вдосконалення управління виробництвом;

• зміна обсягу й структури продукції, яка виробляється, згідно попиту;

• зміна умов й способів видобутку корисних копалин;

• оптимізація структури й поліпшення використання основних та оборотних коштів;

• вдосконалення обліку й планування.

Виробничий процес – це сукупність взаємозв’язаних дій людей, засобів і предметів праці, а також сил природи,спрямованих на виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг).

Класифікація виробничих процесів за окремими ознаками Таблиця 1

Класифікаційна ознака	Види виробничих ресурсів	Характеристика
Призначення	Основні	Процеси безпосереднього виготовлення профільної продукції. У багатьох виробництвах виділяють стадії: заготовчу, обробну і складальну.
	Допоміжні	Процес виготовлення продукції що використовується на підприємстві для забезпечення нормального здійснення основних процесів. До них відносяться ремонтне, інструментальне, енергетичне господарство.
	Обслуговуючі	Забезпечують нормальні умови для здійснення основних та допоміжних процесів. До них належать складські і транспортні процеси.
Перебіг у часі	Дискретні	Характеризуються циклічністю, зв’язаною з виготовленням виробів певної форми поштучно (машини, одяг).
	Безперервні	Характерні для виробництва продукції, яка не має закінченого обсягу і форми, а тому не потребує технологічної циклічності.

Продовження Таблиці 1

Класифікаційна ознака	Види виробничих ресурсів	Характеристика
Рівень автоматизації	Ручні	Здійснюються безпосередньо працівником, фізичні зусилля котрого є основним джерелом енергії.
	Механізовані	Процеси, що виконуються працівником за допомогою машин.
	Автоматизовані	Процеси, що виконуються машинами під наглядом працівника.
	Автоматичні	Здійснювані машинами без участі працівника за заздалегідь розробленою програмою.

Принципи проектування та організація виробничих процесів:

1. Спеціалізація – підвищення однорідності виробництва через свідоме обмеження номенклатури продукції і різноманітності операції.

2. Пропорційність –узгодженість пропускної спроможності машин і виробничих підрозділів, окремих етапів виробничого процесу.

3. Паралельність – одночасне виконання окремих операцій та процесів, що досягаються їх суміщенням у часі.

4. Прямоточність – предмети праці мають пересуватися у всіх стадіях та операціях виробничого процесу за найкоротшими маршрутами.

5. Безперервність – мінімізація перерв у структурі технологічного циклу в дискретному виробництві за допомогою синхронізації операцій, застосування прогресивних методів оперативного управління виробництвом.

6. Ритмічність – здійснення за певним ритмом і планомірною повторюваністю робочих всіх підрозділів підприємства рівномірного випуску продукції.

7. Автоматичність – економічно обґрунтоване увільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу.

8. Гнучкість – оперативна адаптація виробничого процесу до необхідного переходу на виготовлення іншої продукції.

9. Гомеостатичність – спроможність виробничої системи стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень.

Тип виробництва – класифікаційна категорія виробництва, що враховує його об’єктивно наявні конкретні властивості (широту номенклатури, регулярність, стабільність та обсяг випуску продукції).

Різновиди організаційних типів виробництва:

• одиничне – виробництво, що характеризується широкою номенклатурою продукції і малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здійснюється через тривалі проміжки часу або зовсім не передбачуються;

• серійне – виробництво, яке має обмежену номенклатуру продукції, а виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями; загальний їх випуск може бути достатньо великим; воно буває дрібно-, середньо- і великосерійним;

• масове – виробництво, що відрізняється вузькою номенклатурою продукції, зате великим обсягом і тривалим часом її виготовлення;

• дослідно-експерементальне – виробництво, яке не виготовляє зразки виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, доробки конструкції.

Найефективнішим є масове виробництво, яке уможливлює застосування високопродуктивного спеціалізованого устаткування та раціональної організації виробництва. Технічно та організаційно найскладнішим і найменш ефективним є одиничне виробництво.

Порівняльна характеристика типів виробництва Таблиця 2

Показник	Організаційний тип виробництва
	Одиничне	Серійне	Масове
Широта номенклатури виробів	Необмежена	Обмежена кількістю типів	Один тип
Постійність виготовлення продукції	Майже не повторюється або повторюється через тривалий проміжок часу	Періодично повторюється	Постійно випускається
Рівень спеціалізації робочих місць	Різні операції; коефіцієнт закріплення операцій понад 40	Обмежена кількість періодично повторюваних операцій	Одна операція
Рівень спеціалізації робочих устаткування	Універсальне	Універсальне та спеціальне	Переважно спеціальне
Принцип розміщення робочих місць	Технологічний	Технологічний та предметний	Предметний
Рівень кваліфікації робітників	Високий	Середній, високий в автоматизованих системах	Невисокий на простих операціях, високий в автоматизованих системах

Суспільні форми організації виробництва

Концентрація виробництва означає його усуспільнення через збільшення розмірів підприємств, зосередження робочої сили,засобів виробництва і випуску продукції на все більш великих структурах. Підвищення рівня концентрації виробництва до економічно виправданої межі зумовлює зростання його внутрішньої ефективності.

Деконцентрація виробництва як форма його організації та пріоритетний зворотний процес стає об’єктивно необхідною в період формування і розвитку ринкових відносин між виробниками та споживачами. Такий сучасний процес здійснюється з допомогою створення широкої мережі малих і середніх підприємств, розукрупнення існуючих великих підприємств.

Спеціалізація виробництва відображає процес зосередження діяльності фірми на виготовленні певної продукції. Поглиблення і розвиток усіх видів спеціалізації підприємств здебільшого супроводжується широким застосуванням прогресивної технології та високопродуктивного спеціалізованого устаткування, застосування комплексної механізації та автоматизації взаємозвязаних виробничих ланок.

Концентрація виробництва характеризує істотне перепрофілювання частини виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища чи глобальних чинників розвитку економіки.

Коперування є формою виробничих зв’язків між підприємствами різних галузей, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції. Воно органічно пов’язане з розвитком спеціалізації виробництва, характеризується відносною постійністю зв’язків між продуцентами та обов’язковим дотриманням підприємствами-суміжниками техніко-технологічних вимог головних підприємс тв, що випускають готові до споживання вироби.

Комбінування виробництва – це процес органічного поєднання в одному підприємстві кількох виробництв, які належать до різних галузей промисловості або народного господарства в цілому.

Характерні ознаки комбінатів: виробничо-технічна, економічна і територіальна єдність; єдність системи управління. При цьому найважливішою з них виробничо-технологічна та економічна єдність, що відображає пропорційність потужностей та обсягу відповідних видів продукції, узгодженість виробництва в часі.

Комбінування є основною формою суспільної організації виробництва на підприємствах металургійної, нафтохімічної та деревообробної промисловості, де частина продукції комбінатів досягає 65-90 % загального обсягу виробництва.

Диверсифікація виробництва є однією з найпоширеніших форм його організації за умов розвинутої ринкової економіки та гострої конкуренції продуцентів на внутрішньому та зовнішньому ринках. Її сутність полягає в одночасному розвитку кількох технологічно не пов’язаних видів виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортименту продукції підприємства. Вона дає змогу: ліпше маневрувати матеріальними і трудовими ресурсами; істотно зменшувати економічний ризик, пов'язаний з виробництвом та реалізації на ринку нових видів продукції; підтримувати на належному рівні фінансову стабільність підприємства; «вижити» і більш-менш нормально працювати за умов падіння попиту на багато видів виробів та настання економічної кризи майже в усіх галузях економіки.