53 Яку роль здатна відігравати особистість в історії? Чи існують межі свободи дій особистості?

Особистість – система соціально значущих рис, що характеризує людину як члена суспільства. Визначається певною системою суспільних відносин, культурою, обумовлена також і біологічними особливостями. Особистість володіє цілою низкою моральних якостей (позитивних і негативних), що носять соціально значущий характер. Ця система динамічна, рухлива, але водночас і доволі стійка. І відіграє важливу роль у історії людства.

У міфології стародавніх народів постійно говориться про сильних особистостей, що керують або усім життям суспільства, або його окремими частинами. Це – боги, напівбоги, герої... Вони є головними, вони вирішують все.

Подібні погляди на особистість в історії перейшли і в європейську філософію - історія розглядалася як сфера діяльності великих людей. Головним ідеологом „культу героїв” у європейській філософії ХІХ ст. був англійський філософ Карлейль Томас. У своїх творах („On hero worship”, 1841р.) він намагався звести весь прогрес людства до особистостей окремих героїв, що наділені високими моральними якостями. Тобто вся його політична доктрина заснована на моральній проповіді.

У російській філософії велику увагу питанню особистості приділяв В. Соловйов. Він вважав, початком прогресу від вищого до нижчого у суспільстві є особистість в силу властивого їй необмеженого прагнення до кращого. Особистість – динамічний елемент, а дане суспільство – статистична сторона людського життя. Коли особистість відчуває обмеженість існуючого суспільства, то вона прагне його реформувати, тобто стає носієм вищої суспільної свідомості, що згодом стає панівною.

Екзистенціоналісти кожну людину розглядали як особистість. Їй судилося побувати в історії, вона „закинута” в неї і не може прожити поза нею, поза суспільством. Але здатна з усією стійкістю витерпіти саму перспективу занепаду і кінця історії. На думку Сартра, історична ситуація реалізується лише шляхом людського вибору і дії. А феноменолог Хайдеггер розглядав кожну людину як історію.

Отже, існує дуже багато різноманітних поглядів на роль постаті в історії. Це й зрозуміло, бо скільки людей, стільки й думок. На мою думку, особистість дійсно відіграє важливу роль в історії. Приклад: з 1648 по 1676 роки тривала Національна революція українського народу. Почав її справді видатний син українського народу Богдан Хмельницький, і під його проводом українці здобули ряд яскравих перемог. Однак після його смерті у 1657 році ситуація змінилася - не знайшлося людини, яка б могла гідно продовжити справу Хмельницького. З іншого боку, Хмельницький діяв не сам - за ним стояв майже весь український народ. Отже, правий і Х. Ортега-і-Гассет, що наголошував на значенні мас в історії. Тому саме спільні дії сильних особистостей і народу зумовлюють прогрес людства.

• З точки зору повсякденної свідомості бути вільним - значить безперешкодно робити те, що я бажаю, і так, як я хочу. Цей очевидний для здорового глузду висновок практично підтримується і філософією. Б. Спіноза називає вільної таку річ, яка існує за необхідністю власної природи і визначається до дії сама собою. Саме тому свобода для нього є пізнана необхідність. Приблизно таку ж думку ми зустрічаємо і у І. Канта, а пізніше і в інших філософів, які розглядали свободу як підпорядкування закону, як дія зі знанням справи, а значить і як ствердження особистістю самої себе.

Визначивши свободу особистості як пізнану необхідність, як її вибір і дію зі знанням справи, необхідно відповісти також і на питання про те, від чого залежить її свобода, ніж вона детермінується?

У відповіді на це питання у філософії існує два підходи.

Перший підхід пов’язує свободу особистості з суспільством, розглядає її в залежності від типу і стану суспільного життя людей. Така позиція знайшла своє яскраве вираження в відомої ленінської формули: "Жити в суспільстві і бути вільним від суспільства не можна". На перший погляд, здається, що в такому разі взагалі не можна говорити про свободу особистості, бо вона цілком обмежена соціальними умовами. Проте марксизм, який відстоює цю позицію, не заперечує свободу.

Другий підхід пов’язує свободу, її здійснення з самою людиною. Така позиція найбільш яскраво виражена у філософії екзистенціалізму. Розглядаючи свободу умовою і способом самореалізації людини, її можливості бути самим собою, екзистенціалісти вважають, що людина "засуджений" до свободи, бо він незалежний ні від кого і ні від чого. Він самотній у цьому світі, вважають вони, і він не може ні на кого сподіватися, через те, що всі люди приречені бути вільними, а отже, можуть змінити своє рішення, відмовитися від рішення, яке їм не під силу.