- •50. Як співвідносяться між собою людська діяльність і закони історії? в чому полягає специфіка законів історії?
- •51.Що таке суб’єктивний фактор в історії? в чому полягає протилежність фаталізму і волюнтаризму у визначенні ролі суб’єктивного фактору
- •52. Які загальні методологічні принципи пізнання суспільних явищ виробила сучасна соціальна філософія? Наведіть приклади дієвості цих принципів.
- •53 Яку роль здатна відігравати особистість в історії? Чи існують межі свободи дій особистості?
51.Що таке суб’єктивний фактор в історії? в чому полягає протилежність фаталізму і волюнтаризму у визначенні ролі суб’єктивного фактору
Суб’єктивний фактор в історії – це суб’єктивне відображення об’єктивної дійсності, який має вагомий вплив на формування майбутньої історії.
Фаталізм (фр., від лат., наперед визначений долею) - релігійно-ідеалістичний світогляд, який визнає панування над людиною й суспільством сліпих, невідворотних сил, що нібито наперед визначають їхню долю.
Волюнтар́изм (лат. voluntas — воля) — течія в психології і філософії, що визнає волю особливою, надприродною силою, що лежить в основі психіки і буття в цілому. Теорія, згідно з якою воля є першоосновою і творцем дійсності, основним фактором у психічному житті людини всупереч розумові; соціально-політична діяльність, яка, нехтуючи об'єктивними законами історичного розвитку, керується суб'єктивними бажаннями й довільними рішеннями осіб, які її здійснюють.
ФАТАЛІЗМ (від фатум – “наперед визначений долею”) має різні відтінки, між якими існують навіть суттєві розбіжності: наприклад, релігійний фаталізм, географічний детермінізм, технократичні концепції, філософія історії Гегеля тощо. Але він завжди акцентує увагу на повній визначеності чи передвизначеності історичних подій. Фаталісти стверджують, що оскільки у саморозвитку суспільства діють об’єктивні закони (тобто необхідність), то ні про яку людську активність, свободу, не може бути й мови, суспільство має пасивно очікувати, коли закони автоматично втіляться в дійсність. Протилежність фаталізму є ВОЛЮНТАРИЗМ (від латин. волюнтарис – залежний від волі) як заперечення будь-яких закономірностей в історії. Абсолютизуючи волю суб’єкта історичної дії, СВОБОДУ цього суб’єкта й відкидаючи роль і значення закономірностей розвитку суспільства, залежність людської діяльності та її результатів від об’єктивних умов, Ф.Ніцше, В.Віндельбанд, Г.Ріккерт, М.Вебер, А.Тойнбі та інші мислителі знаходились на позиціях волюнтаризму. Своєрідною спробою сучасного подолання крайнощів як фаталізму, так і волюнтаризму є концепції соціальної філософії марксизму, неофрейдизму, франкфуртської школи, в яких історичний розвиток розглядається як ІМОВІРНІСНИЙ ПРОЦЕС, у якому немає абсолютів, суспільство є результатом взаємодії багатьох протидіючих та різномасштабних сил, тенденцій, суб’єктів тощо. Вже не раз говорилося про те, що в історії активно діють люди, наділені свідомістю, волею, пристрастями й які керуються своїми інтересами, переконаннями, вірою тощо. Отже, розвиток суспільства постає як єдність двох тенденцій – СВІДОМОГО і СТИХІЙНОГО. Тобто. Мається на увазі відносно свідоме використання закономірностей розвитку суспільства та їх стихійну реалізацію. СВІДОМОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ в історії можна вважати таку, яка базується на відповідності особистих цілей людей, які беруть у ній участь, загальним цілям всіх членів соціальної групи чи спільноти. Така діяльність можлива лише на основі пізнання суспільних законів, узгодженості цілей діяльності та їх засобів цим законам, передбаченні наслідків дій.