1.3 Монопсонія на ринку праці.
Монопсонія на ринку праці – це ситуація, коли існує тільки один покупець даного виду праці, один роботодавець. У цьому випадку роботодавець (при припущенні про зроблену конкуренцію з боку продавця праці) зіштовхується з ринковою кривою пропозиції праці, що має позитивний нахил, і змушений наймати кожну наступну одиницю праці за ціною її пропозиції. Роботодавець усім працівникам платить однакову заробітну плату, рівну середнім витратам на працю, але для наймання додаткової одиниці праці він повинний запропонувати більш високу заробітну плату, чим уже платить, і новому працівнику, і колишнім.
При монопсонії ставка заробітної плати і граничні витрати на працю є зростаючими функціями від кількості використовуваної праці. Крива граничних витрат на працю відхиляється від кривої пропозиції праці і розташована крутіше.
W
W0 A
SL
WM
MRP
B
LM L0 L
Мал. 1.1 Монопсоністичний ринок праці
1.4 Двостороння монополія на ринку праці.
Двосторонньою монополією на ринку праці називається випадок, коли роботодавець є єдиним покупцем праці (монопсоністом), а продавець праці володіє монопольною силою (наприклад, працівники, об'єднані в профспілку).
Профспілка може нейтралізувати монопольну силу работодавця-монопсоніста, пропонуючи працю своїх членів по єдиній визначеній заробітній платі і створюючи ділянку зовсім еластичної пропозиції праці. У цьому випадку буде виникати ефект, аналогічний ефекту мінімальної заробітної плати на монопсоністичному ринку праці.
Модель профспілки-монополіста припускає, що крім нейтралізації монопольної сили роботодавця він буде також прагнути поводитися на ринку аналогічно фірмі-монополісту на ринку продукту і буде збільшувати заробітну плату до такого рівня, щоб максимізувати економічну ренту працюючих членів профспілки.
Таким чином, роботодавець і профспілка прагнуть обмежити конкурентний рівень зайнятості: перший, щоб максимізувати прибуток, другий, щоб максимізувати колективну економічну ренту.
1.5 Нерівноважний ринок праці.
Модель нерівноважного ринку праці ґрунтується на тім, що в точці рівноваги DL(W*)=SL(W*)=L*, і рівноважна заробітна плата W* «очищає ринок» тобто немає ні надлишкового попиту, ні надлишкової пропозиції.
Модель рівноважного ринку праці виходить з того, що рівень зайнятості визначається «короткою стороною ринку», чи попитом на працю, чи пропозицією праці, у залежності від того, що з них менше при даній заробітній платі, L=min (DL,SL). Криві попиту та пропозиції праці в цій моделі можуть бути інтерпретовані як такі, що відбивають максимальну кількість праці, що може бути виміняне при даній ставці заробітної плати.
W
W1
A SL
W0 E
W2
B DL
0
L1
L2
L0 L
Мал. 1.2 Нерівноважний ринок праці.
На мал. 1.2 видно, що при ставці заробітної плати W1 (більше рівноважної заробітної плати, W1>W0) роботодавці не захочуть відповідно до кривої попиту на працю DL найняти більше працівників, чим L1, тобто кількість праці визначена попитом на працю, незважаючи на те, що пропозиція праці більше. При ставці заробітної плати W2 (менше рівноважної заробітної плати, W2<W0) пропозиція праці буде менше, ніж попит на працю, але роботодавці наймуть запропоновану кількість праці, тому що в цій ситуації вони дістануть прибуток. Граничний грошовий продукт при рівні зайнятості L2 перевищить заробітну плату, тобто кількість праці визначена пропозицією, незважаючи на те, що попит на працю більше. На противагу рівноважній моделі ринку праці, що припускає існування єдиної комбінації заробітної плати і зайнятості в крапці Е, нерівноважна модель припускає, що комбінацій заробітної плати і зайнятості може бути багато і вони визначаються лінією АЕВ.