- •1. Світова капіталістична система господарства на початку хх ст.
- •Наслідки і світової війни для народного господарства Німеччини:
- •2. Велика депресія 1929–1933 рр. І економічний розвиток країн у 30-х рр. Хх ст. Виникнення кейнсіанства
- •3. Теоретична система та економічна програма Дж. М. Кейнса
- •4. Економічний розвиток європейських країн та сша в період Другої світової війни
- •5. Зародження інституціонального напряму економічної теорії на початку хх ст.
- •1. Тенденції й напрями розвитку світового господарства другої половини хх ст.
- •2. Неокейнсіанські моделі економічного зростання. Посткейнсіантво
- •3. Еволюція неокласичних ідей у хх ст. Неолібералізм
- •4. Економічні концепції монетаристів
- •Основні ідеї монетаризму:
- •1. Особливості нтр на межі ххххі ст. І перехід до постіндустріального суспільства
- •2. Теорії „економіки пропозиції” та „раціональних очікувань”
- •3. Еволюція інституціоналізму у другій половині хх ст. Економічна теорія неоінституціоналізму.
- •Тема 12. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та його трактування в економічній думці
- •1. Становлення і розвиток народного господарства України за умов командно-адміністративної економічної системи
- •1.1. Соціально-економічні заходи в період революційних перетворень 19171920 рр.
- •1.2. Політика „воєнного комунізму”: джерела, протиріччя, наслідки
- •1.3. Нова економічна політика (неп)
- •1.4. Індустріалізація та колективізація в урср
- •1.5. Господарство України в роки Другої світової війни та післявоєнної відбудови
- •1.6. Економічний розвиток України в другій половині хх ст.
- •2. Економічна наука в урср: виникнення і розвиток
- •Тема 13. Формування основ ринкового господарства і концепцій економічного розвитку в Україні на межі XXххі ст.
- •1. Проблеми соціально-економічного реформування української економіки після отримання незалежності
- •2. Вплив світової кризи на Україну та антикризова стратегія її соціально-економічного розвитку
- •3. Розвиток української економічної думки на межі хх–ххі ст.
Наслідки і світової війни для народного господарства Німеччини:
1) величезні обсяги падіння промислового виробництва (на 43 % у 1918 р.), зменшення сільгоспвиробництва (від 1/3 до 2/3 по галузям);
2) голод, безробіття, низька реальна зарплата;
3) глибока повоєнна криза (до 1924 р.);
4) астрономічна супергіперінфляція;
З метою пом’якшення ситуації в країні влітку 1924 р. на Лондонській конференції був прийнятий т. зв. „план Дауеса” (за ім’ям американського банкіра, голови міжнародної експертної ради), за яким:
– різко знижувались щорічні репарації;
– країнами Антанти гарантувалась стійкість німецької валюти (в 1923 р. була проведена грошова реформа в Німеччині);
– припинення франко-бельгійської окупації рурської області;
– найголовніше: значне зростання позик й прямих інвестицій в німецьку економіку. З отриманих від них прибутків й проплачувались репарації.
Наслідки „плану Дауеса”. З 1924 р. розпочинається стабілізація економіки, яка супроводжується посиленням процесів монополізації. Досить швидко (на 1928 р.) країна перевищує довоєнні обсяги промислового виробництва; за загальними обсягами виробництва виходить на друге місце після США;обганяє Англію в експорті машин й устаткування тощо.
Проте реальна заробітна плата тримається на рівні 60–70 % від довоєнного періоду, робочий день триває до 10–12 годин, безробіття за 1924–1929 рр. коливалось в межах від 3,5 до 19 млн. осіб.
Підсумками Першої світової війни для Великобританії були суперечливими. З однієї сторони, вона знаходилась серед країн-переможців, збільшила колоніальні володіння, проте, з іншої – понесла величезні людські (750 тис. осіб вбитими й 1,7 млн. осіб пораненими) й матеріальні (1/3 національного багатства, більша частина ВМФ, 40 % тонажу торгівельного флоту) втрати; перетворилась з кредитора в боржника; втратила військово-морську монополію.
Економіка Великобританії в роки війни розвивалась нерівномірно: при зростанні виробництва нових галузей (автомобіле- й авіабудування, хімічної) та сталеваріння (при посиленні державно-монополістичних тенденцій) відчувалась нестача сировини, спостерігалась зношеність обладнання в старих традиційних галузях.
По закінченні війни для запобігання складнощів, пов’язаних з реконверсією виробництва уряд Ллойд Джорджа з метою переводу економіки на мирні рейки демонтував деякі органи держрегулювання (майже всі контролюючі), відмінив у 1919 р. золотий стандарт фунта стерлінгів. Однак досягнуте в результаті урядових заходів нетривале економічне пожвавлення (1919–1920 рр.) змінилося економічною кризою (осінь 1929 – кін. 1921 р.), яка переросла в депресію 1922 – 1923 рр. Головні причини кризових явищ: конкуренція з боку американських і японських товарів; зниження платоспроможного попиту населення у зв’язку зі зростанням цін та оподаткування; проблеми працевлаштування біля 4 млн. осіб демобілізованих з армії. Кризові явища вдалося здолати лише частково з причин незмінності традиційної структури британської економіки, переваги вивозу фінансового капіталу перед капіталовкладеннями до власної промисловості (що зумовлювало технічне відставання, зокрема у вуглевидобуванні, металургії, машинобудуванні; зниження конкурентоспроможності; зменшення темпів економічного зростання; посилення хронічної дефіцитності торгівельного балансу країни). В цих умовах в 1924 р. на виборах перемагають лейбористи, і уряд Макдональда вдається до соціальних реформ: держфінансування житла, страхування, допомоги безробітним, скорочення непрямих податків. В 1925 р. уряд поновив золотий паритет фунта стерлінгів.
Причини суперечливого розвитку Англії в 20-х рр. ХХ ст.: 1) прагнення жити за рахунок колоній; 2) небажання вкладати кошти у розвиток вітчизняної економіки; 3) посилення конкуренції на світових ринках; 4) відсутність належних результатів державно-монополістичного регулювання економіки.
Не дивлячись на то, що Франція опинилась серед переможців, І світова війна мала для неї негативні наслідки: 1,3 млн. осіб вбитими, 750 тис. осіб інвалідами. На її території на протязі чотирьох років велись бойові дії, в результаті чого було спустошено 10 північно-східних департаментів, зруйновано 6 тис. км залізниць, 52 тис. км шосейних доріг, 550 тис. будівель, біля 23 тис. фабрик, заводів, шахт, загинула половина флоту. Країна з кредитора перетворилась в боржника, зріс держборг.
З 1918 по 1921 рр. країну охопила повоєнна криза. Урядові заклади щодо перебудови економіки Франції на мирний лад включали:
1) ліквідацію карткової системи;
2) відміну законів військового часу відносно держрозподілу сировини, замовлень й робочої сили;
3) частковий розпродаж військових заводів приватним особам.
Заслуговують на увагу т. зв. „антикризові” заходи з регулювання відносин між працею й капіталом: введення прогресивного оподаткування, надання дешевого кредиту селянам, націоналізація міського транспорту, залізниць й деяких підприємств державного харчування.
Проте посилення згуртованості робочого класу викликало зростання страйків, що змусило уряд запровадити 8–годинний робочий день у фабрично-заводській промисловості, здійснити асигнування на потреби житлобудівництва, розробити спеціальні програми з укладання колективних договорів, пільг з безробіття, пенсій тощо.
Характерні риси післявоєнного розвитку французької економіки:
– велика кількість дрібних й середніх підприємств в промисловості й торгівлі;
– значна роль сільського господарства. Не дивлячись на посилення процесу концентрації великої землевласності зберігалась парцеляризація.
З 1924 р. розпочалася стабілізація французької економіки. Обсяг промислового виробництва вперше перевищив рівень 1913 р., а сільськогосподарського – досяг його.
Зростання економіки було викликано:
1) возз’єднанням Ельзасу й Лотарингії;
2) обширними роботами з відновлення важкої промисловості, що забезпечило порівняно стійкий й широкий внутрішній ринок;
3) отриманням німецьких репарацій;
4) держсубсидіями;
5) швидким розвитком нових галузей: авто-, авіа-, радіо-, кінопослуг та ін.;
6) впровадженням передових методів організації виробництва й технологій.
Втім колоніальні війни (Мароко, Сірія), самовільна франко-бельгійська окупація німецької рурської області посилювали й без того напружений фінансовий стан Франції. Спроби ж його поліпшити за рахунок зростання непрямих податків, тарифів, скорочення посадових окладів держслужбовців, пенсій, а також девальвація франка вагомих результатів не дали. Тому подальшу стабілізацію франку з червня 1928 р. в законодавчому порядку проводили за рахунок: 1) посилення капіталістичної раціоналізації виробництва; 2) мілітаризації; 3) створення координуючих органів (Національної економічної ради й Вищої залізничної ради) з держрегулювання економіки. Держбанк „Національний кредит” був центром розподілу субсидій на відновлення й розвиток зруйнованих війною районів.
За роки стабілізації завершився процес перетворення Франції в індустріальну країну.
Проте існували певні проблеми: слабка енергоозброєність промисловості; недостатня технічна оснащеність, що викликала подорожчання товарів, а останнє ускладнювало їхній збут на зовнішніх ринках; сільгоспвиробництво переживало занепад; бавовняна й шерстяна промисловості знаходились в стані застою.