- •1. Світова капіталістична система господарства на початку хх ст.
- •Наслідки і світової війни для народного господарства Німеччини:
- •2. Велика депресія 1929–1933 рр. І економічний розвиток країн у 30-х рр. Хх ст. Виникнення кейнсіанства
- •3. Теоретична система та економічна програма Дж. М. Кейнса
- •4. Економічний розвиток європейських країн та сша в період Другої світової війни
- •5. Зародження інституціонального напряму економічної теорії на початку хх ст.
- •1. Тенденції й напрями розвитку світового господарства другої половини хх ст.
- •2. Неокейнсіанські моделі економічного зростання. Посткейнсіантво
- •3. Еволюція неокласичних ідей у хх ст. Неолібералізм
- •4. Економічні концепції монетаристів
- •Основні ідеї монетаризму:
- •1. Особливості нтр на межі ххххі ст. І перехід до постіндустріального суспільства
- •2. Теорії „економіки пропозиції” та „раціональних очікувань”
- •3. Еволюція інституціоналізму у другій половині хх ст. Економічна теорія неоінституціоналізму.
- •Тема 12. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та його трактування в економічній думці
- •1. Становлення і розвиток народного господарства України за умов командно-адміністративної економічної системи
- •1.1. Соціально-економічні заходи в період революційних перетворень 19171920 рр.
- •1.2. Політика „воєнного комунізму”: джерела, протиріччя, наслідки
- •1.3. Нова економічна політика (неп)
- •1.4. Індустріалізація та колективізація в урср
- •1.5. Господарство України в роки Другої світової війни та післявоєнної відбудови
- •1.6. Економічний розвиток України в другій половині хх ст.
- •2. Економічна наука в урср: виникнення і розвиток
- •Тема 13. Формування основ ринкового господарства і концепцій економічного розвитку в Україні на межі XXххі ст.
- •1. Проблеми соціально-економічного реформування української економіки після отримання незалежності
- •2. Вплив світової кризи на Україну та антикризова стратегія її соціально-економічного розвитку
- •3. Розвиток української економічної думки на межі хх–ххі ст.
1.4. Індустріалізація та колективізація в урср
На кінець 20-х років партії і її керівному ядру треба було зробити вибір між двома варіантами соціалістичного індустріального перетворення суспільства. Один варіант припускав збереження товарно-грошових основ НЕПівської економіки і проведення порівняно планової, так сказати, органічної індустріалізації, у якій темпи задаються сполученням промислового росту з ростом добробуту і поступовим добровільним кооперуванням селянства.
Другий варіант представляв план форсованої індустріалізації, у якій основний натиск робиться на високий темп промислового розвитку, і заради цього визнається можливість зниження життєвого рівня, можливість стрімкого проведення суцільної колективізації за допомогою будь-яких засобів, доцільність переходу від економічних до командно-адміністративних методів керування. Після нелегкої і складної боротьби вибір був зроблений на користь форсованої індустріалізації.
Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму трудівників і примусової праці політичних в’язнів, колективізація сільського господарства, конфіскація церковного і монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі і ін.
На відміну від розвинутих країн світу індустріалізація в СРСР здійснювалася не для задоволення споживчих потреб населення, а для промисловості.
Важливою передумовою індустріалізації країни стала масова електрифікація, що розпочалася згідно з планами ДАЕЛРО у 1926–1928 рр. Важливим етапом в розвитку енергетичної бази країни стало будівництво нафтопереробних заводів, були закладені десятки вугільних шахт в Донбасі, Сибіру, Підмосков’ї та реконструйовані старі.
Ідустріалізація протікала в сполученні з командно-адміністративним плануванням, що включало суцільну колективізацію.
Перехід до колективізації підштовхнула криза хлібозаготівель 1927–1928 рр. За умов зростання ринкової ціни на хліб селянство відмовлялося продавати державі хліб за нижчими цінами. В січні 1928 р. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення щодо примусового вилучення у селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації сільського господарства.
Початок колективізації показав, що селяни не бажали вступати до колективних господарств (колгоспів). Адже усуспільнювались не тільки засоби виробництва, а й продуктивна худоба, птиця. Досягти цього вдавалося лише шляхом грубого насильства. Ті, хто не вступав до колгоспу, прирівнювалися до ворогів радянської влади і злочинців.
У 1928–1932 р. в Україні було винищено майже половину стада поголів’я худоби. У багатьох випадках проявлялися відкриті селянські протести, які нерідко переростали у збройні повстання, що охоплювали цілі райони.
Внаслідок розпаду Австро-Угорщини по закінченні І світової на її терені відтворили свою незалежність Польща і Чехословаччина, до складу яких потрапила більша частина західноукраїнських земель. Як і до І світової війни господарство краю продовжувало носити колоніальний характер. Понад 80 % населення займалося сільським господарством, яке, як і в Польщі в цілому носило відсталий екстенсивний характер.