- •1. Світова капіталістична система господарства на початку хх ст.
- •Наслідки і світової війни для народного господарства Німеччини:
- •2. Велика депресія 1929–1933 рр. І економічний розвиток країн у 30-х рр. Хх ст. Виникнення кейнсіанства
- •3. Теоретична система та економічна програма Дж. М. Кейнса
- •4. Економічний розвиток європейських країн та сша в період Другої світової війни
- •5. Зародження інституціонального напряму економічної теорії на початку хх ст.
- •1. Тенденції й напрями розвитку світового господарства другої половини хх ст.
- •2. Неокейнсіанські моделі економічного зростання. Посткейнсіантво
- •3. Еволюція неокласичних ідей у хх ст. Неолібералізм
- •4. Економічні концепції монетаристів
- •Основні ідеї монетаризму:
- •1. Особливості нтр на межі ххххі ст. І перехід до постіндустріального суспільства
- •2. Теорії „економіки пропозиції” та „раціональних очікувань”
- •3. Еволюція інституціоналізму у другій половині хх ст. Економічна теорія неоінституціоналізму.
- •Тема 12. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та його трактування в економічній думці
- •1. Становлення і розвиток народного господарства України за умов командно-адміністративної економічної системи
- •1.1. Соціально-економічні заходи в період революційних перетворень 19171920 рр.
- •1.2. Політика „воєнного комунізму”: джерела, протиріччя, наслідки
- •1.3. Нова економічна політика (неп)
- •1.4. Індустріалізація та колективізація в урср
- •1.5. Господарство України в роки Другої світової війни та післявоєнної відбудови
- •1.6. Економічний розвиток України в другій половині хх ст.
- •2. Економічна наука в урср: виникнення і розвиток
- •Тема 13. Формування основ ринкового господарства і концепцій економічного розвитку в Україні на межі XXххі ст.
- •1. Проблеми соціально-економічного реформування української економіки після отримання незалежності
- •2. Вплив світової кризи на Україну та антикризова стратегія її соціально-економічного розвитку
- •3. Розвиток української економічної думки на межі хх–ххі ст.
1.2. Політика „воєнного комунізму”: джерела, протиріччя, наслідки
Громадянська війна змусила владу СРСР терміново перебудувати економіку на воєнний лад шляхом втілення в життя т. зв. політики „воєнного комунізму”, основні риси якої були наступні:
1) встановлення продовольчої розгорстки (з січня 1919 р.) – зобов’язання селян здавати за „твердими” цінами усі „надлишки” сільгосппродукції для безперебійного постачання Червоної армії й робочих;
2) введення карткової системи (заборона приватної торгівлі хлібом та іншими предметами першої необхідності);
3) введення всезагальної трудової повинності для всього працездатного населення;
4) планомірна концентрація виробництва (перш за все – у промисловості); жорстка економія й централізм у використанні промислових коштів, централізм у господарському управлінні;
5) націоналізація середньої промисловості й частини дрібних підприємств в доповнення до раніше проведеної націоналізації великої промисловості;
6) спрямування податкової політики на вилучення максимальних коштів у капіталістичних й зажиточних елементів міста й села з широким запровадженням практики контрибуцій й реквізицій;
7) заборона вільної торгівлі (а по суті згортання будь-якого товарного обороту) як загрози зірвання постачання армії, виникнення спекуляції, голоду, тощо.
Цілком пояснювані для військового часу заходи політики „воєнного комунізму” (забезпечити максимальну мобілізацію коштів й усіх ресурсів держави для підтримки основних галузей економіки в інтересах фронту й перемоги) закономірно мали й негативні наслідки: викликані військовими руйнуваннями скорочення виробництва, згортання товарно-грошових й ринкових відносин, фінансово-кредитних важелів, натуралізація обміну й оплати праці („зрівнялівка” в останній призводила до відсутності матеріальних стимулів й сприяла зниженню продуктивності праці), зростання спекуляції, інфляція, унеможливлення запровадження госпрозрахунку, порушення нормальних економічних зв’язків між містом і селом. Тому відразу по закінченні Громадянської війни постала нагальна необхідність замінити політику „воєнного комунізму” новою економічною політикою (НЕП).
1.3. Нова економічна політика (неп)
НЕП – перший досвід господарювання на основі взаємодії планових й ринкових початків. Формування останніх відбувалося за трьома напрямками: 1) відродження ринкових відносин на основі дрібнотоварного й приватнокапіталістичного господарства; 2) впровадження ринкових відносин в державний сектор економіки; 3) формування інфраструктури ринку.
З впровадженням НЕПу формувались ринки товарів, капіталів, цінних паперів, робочої сили, а також створювалась система інституцій, забезпечуючи їхнє функціонування. Була відновлена така важлива інституція ринку як біржа (товарна, фондова, робочої сили). Отримало розвиток приватне торгівельне й промислове підприємництво. Загалом частка приватних підприємств від загальної кількості сягала 23–24%.
Важлива відзнака НЕПу – зосередження виключно в руках державної власності т. зв. „командних висот” економіки – підприємств важкої індустрії (група „А”), які переважно на протязі 1921–1922 рр. підлягали трестуванню й синдикуванню та переводились на господарський (комерційний) рахунок. Наприклад, в Україні створювались такі підприємства як „Хімвугілля”, „Київський кожтрест”, „Укрбумтрест”, „Маслотрест”, „Укрсільмаштрест” та ін. На госпрозрахунок переводилися й господарські органи (в Україні – „Фарфор-фаянс-скло”, завод „Інтернаціонал”, „Донбассілікаттрест”, „Київліс”), а також держпідприємства, що не трестувалися.
З впровадженням товарно-грошових відносин, переводом підприємств на госпрозрахунок в період НЕПу планування народним господарством не відмінялося, навпаки, підвищувалася наукова значимість останнього як такого, що рахувалося з дією об’єктивних економічних законів та їхнім використанням в ринкових умовах. Тобто план і ринок не протиставлялися одне одному, а взаємодоповнювалися як двоєдиний процес, спрямований на створення дійсно нової економічної системи.
Велика увага в період НЕПу надавалася стабілізації фінансової системи. В Україні стали діяти банки як загальносоюзного, так і республіканського значення, відновили роботу фінансово-кредитні установи місцевого значення (комунальні банки, кредитні установи тощо).
НЕП забезпечив стійкі, рівномірно прискорені темпи економічного розвитку країни, вивів країну з господарської руйнації. У зв’язку зі знаходженням СРСР у важкому оточенні капіталістичних держав і пов’язаною з цим постійною загрозою іноземної інтервенції необхідно було форсувати темпи індустріалізації країни задля забезпечення її обороноздатності.
До 1928 р. непівський механізм господарювання припинив існування, розпочався перехід до директивного планування.
СРСР, і в тому числі і Україна залишалися аграрно-індустріальними, їхня економіка вимагала технічної й технологічної модернізації. В 1928 р. був розроблений проект корінних економічних перетворень. Була обрана стратегія прискореного розвитку важкої промисловості, головними етапами якого стали п’ятирічки.