4. Сутність кризи постачання та її вплив на формування системної кризи

Метою процесу матеріально-технічного забезпечення підприємства є своєчасне постачання необхідних для виробничо-управлінських процесів матеріально-технічних ресурсів: сировини, матеріалів, обладнання, комплектуючих тощо.

Матеріально-технічне постачання забезпечує виробничу підсистему підприємства, здебільшого визначає результативність та ефективність процесу перетворення «входів» підприємства (ресурсів різних типів) на «виходи» — готовий продукт.

Саме діяльність служби постачання уможливлює надходження матеріальних ресурсів, необхідних для функціонування підприємства. Від діяльності служби постачання, яка є неодмінною передумовою виробництва і передує йому, значною мірою залежить результативність виробничої підсистеми підприємства, що здійснює трансформаційний процес, а також підсистеми збуту, яка реалізує вироблений продукт споживачам.

Загальновизнаним є також і суттєвий вплив підсистеми постачання на показники, що характеризують ефективність діяльності підприємства. Зокрема, рівень цін, за якими відбувається придбання ресурсів, вартість їх транспортування (витрати на утримання власного транспортного господарства), наявність ресурсів-замінників — це ті чинники, які безпосередньо формують чи не найбільш вагомі статті витрат підприємства і відбиваються на собівартості виготовлення продукту та, як наслідок, на обсягах прибутків або збитків.

До основних функцій підсистеми постачання, які порушуються під час виникнення кризових явищ, належать:

1. Забезпечення безперервного потоку сировинних та матеріальних ресурсів, необхідних для діяльності підприємства.

Дефіцит сировинних ресурсів або незадовільний стан обладнання може призвести до скорочення обсягів (зупинки)виробництва і, відповідно, втрати щонайменше частини споживачів, погіршення економічних показників діяльності внаслідок збільшення частки умовно-постійних витрат.

Важливою складовою діяльності у сфері постачання є контроль часових параметрів процесу ресурсного забезпечення, який дає змогу узгоджувати матеріальні потоки в часі, а також упроваджувати зміни виробничих технологій та асортименту продукції.

2. Мінімізація витрат, пов'язаних із придбанням ресурсів і створенням їх запасів. Витрати, що спрямовуються на придбання матеріально-технічних ресурсів, становлять здебільшого левову частку загальних витрат (собівартості) на виробництво кінцевого продукту та зумовлюють зрештою конкурентні переваги і певний рівень рентабельності діяльності підприємства. Окрім того, зв'язування значних коштів у сфері постачання є однією з основних причин, що змушує підприємство залучати зовнішні джерела фінансування поточної діяльності.

Водночас за мету ставиться також зменшення адміністративних витрат, пов'язаних із функціонуванням підсистеми постачання. Підвищення ефективності управлінської діяльності у сфері постачання (удосконалення технологій та процедур закупівлі) позитивно позначається на рівні витрат підприємства загалом та показниках прибутковості його діяльності.

3.Диверсифікація постачання та вибір надійних і економічно вигідних постачальників. Безпечність функціонування системи постачання істотно залежить від ступеня урізноманітнення джерел постачання різних видів ресурсів, передусім стратегічних, тобто критичних для процесу виробництва. Широке коло постачальників зменшує залежність підприємства від негативних змін на ресурсних ринках, захищає його від «ланцюгового» банкрутства, джерелом якого може бути вертикально інтегрований постачальник.

Забезпечення прийнятного рівня якості продукту, що_; з одного боку, має сприяти зміцненню ринкових позицій підприємства (відповідати вимогам споживачів), а з іншого — уможливлює одержання ним більшого прибутку.

Створення ефективних механізмів координації діяльності зовні та всередині компанії. Підсистема постачання не може ефективно виконувати свої функції без широкого обміну інформацією як з постачальниками, так і з працівниками та підрозділами компанії. Це дає змогу:

• забезпечити переваги в разі здійснення термінових закупівель ресурсів, якщо дії менеджменту підсистеми постачання формують у постачальників позитивний імідж підприємства;

• досягти більш узгодженої діяльності підрозділів на підставі докладної інформації про вхідні ресурси підприємства (ціни, наявність ресурсів, нові постачальники, нові види ресурсів та технології, методи маркетингу й системи розповсюдження продукції, які використовуються постачальниками, тощо).

Недосконале використання або невиконання наведених функцій призводить до формування кризових явищ різної глибини та масштабу у підсистемі постачання підприємства.

Ідентифікація категорії^: «локальна криза постачання» '

Згідно з уявленнями щодо ролі та значущості системи матеріально-технічного постачання для успішної діяльності підприємства (досягнення ним власних цілей) існує кілька основних підходів до формулювання визначення локальної кризи постачання.

1. Період часу, упродовж якого оборотні кошти підприємства, передбачені для придбання продукції виробничо-технічного призначення, не перетворюються на виробничі запаси через їх відсутність або з якихось інших причин.

2. Порушення процесу своєчасного і безперебійного забезпечення виробництва товарів чи послуг (робіт) на підприємстві матеріально-сировинними та іншими ресурсами.

3. Ситуація, що характеризується хронічними збоями на одному чи кількох етапах процесу матеріально-технічного постачання підприємства (визначення планової потреби в матеріально-технічних ресурсах; організація завезення сировини, матеріалів, палива, устаткування тощо; їх приймання і зберігання; управління виробничими запасами; підготовка матеріально-технічних ресурсів до виробничого споживання).

Перший підхід ідентифікує кризу постачання як часовий параметр, упродовж якого не здійснюються певні етапи процесу постачання, зокрема етап його фінансового забезпечення. Тобто підкреслюється похідний характер локальної кризи постачання, головною передумовою якої виступає фінансова криза підприємства. Однак забезпеченість підсистеми постачання грошовими коштами для придбання матеріально-технічних ресурсів є лише необхідною, але не достатньою умовою успішної діяльності підприємства. Вона перебуває в тісному взаємозв'язку з результатами діяльності як виробничої, так і збутової підсистем підприємства. Істотні збої в діяльності будь-якої з них здатні спричинити фінансову кризу на підприємстві, наслідком якої зазвичай є недостатнє фінансування постачальницьких операцій та розвиток кризи постачання.

Отже, криза постачання в діяльності ринково-орієнтованих підприємств може бути наслідком фінансової кризи або змін у виробничій та збутовій системах. Водночас кризові явища у сфері придбання стратегічних ресурсів, криза виробництва ос­новних постачальників, збої у транспортуванні можуть стати джерелом розвитку локальних або системних кризових явищ на підприємстві.

Другий підхід акцентує увагу на тимчасовому характері кризи постачання та асортименті матеріально-сировинних ресурсів, що постачаються для забезпечення виробництва. Занадто вузьке тлумачення виводить за межі категорії «криза постачання» більш тяжкі її наслідки (наприклад, припинення функціонування підприємства внаслідок вичерпання джерел природних ресурсів або недоцільності їх придбання за вищи­ми цінами) та широке коло різноманітних чинників, які можуть призвести до збоїв у системі постачання (цінові параметри ресурсного ринку, технологічні можливості транспортування та зберігання ресурсів, відповідність якісних параметрів матеріально-сировинних ресурсів технологічним вимогам виробництва тощо).

Третій підхід є спробою ідентифікації кризи постачання як збоїв у широкому переліку технологічних стадій процесу постачальницької діяльності, однак і йому притаманна низка недоліків. Зокрема, у стислому визначенні складно навести повний (остаточний) перелік стадій конкретного процесу — він має властивість з часом розширюватись. Окрім того, таке визначення (як і попередні) нехтує системоутворювальним характером кризи постачання (можливістю спричинення нею системної кризи), а також цілями та ринковою спрямованістю діяльності більшості підприємств і, відповідно, підсистем їхнього матеріально-технічного забезпечення (економічні параметри функціонування, їх відповідність інтересам власників, рівень задоволення запитів споживачів, рівень конкурентоспроможності на певному ринку тощо).

Враховуючи зазначене, а також спираючись на методологію системного підходу до діяльності підприємства, можна запропонувати таке визначення локальної кризи постачання на підприємстві:

Криза постачання — це стан функціонування підсистеми постачання, що характеризується збоями, які негативно впливають на діяльність інших підсистем підприємства та перешкоджають або унеможливлюють досягнення ними встановлених цілей.

Невиконання головного завдання системи постачання — своєчасного й у необхідних обсягах та прийнятної якості поставлення матеріально-технічних ресурсів — призводить до кризових явищ різної глибини та наслідків. За умов бездіяль­ності керівництва у сфері постачання, за відсутності протидії, тобто у некерованому режимі, або в разі недостатньої ефекти­вності впроваджених заходів локальна криза постачання може швидко потягти за собою ланцюг кризових явищ у інших підсистемах підприємства (повна втрата обігових коштів, зупинка виробництва, припинення виплати заробітної платні тощо), стати першопричиною системної кризи. Для цього існують певні передумови.

По-перше, за умов тісного взаємозв'язку всіх підсистем життєзабезпечення підприємства та швидких змін зовнішнього середовища, насамперед вимог конкретного ринку, збої в одній із ланок негайно позначаються на діяльності інших під­систем.

По-друге, система матеріально-технічного постачання виконує важливу роль із забезпечення підприємства ресурсами для здійснення виробничої діяльності, яка, зрештою, виправдовує сенс іс­нування підприємства. Усвідомлення лише цього факту допомагає уявити всю важливість безперебійного функціонування системи матеріально-технічного постачання.