16

Тема 11: Олігополія та монополістична конкуренція

1. Загальна характеристика олігополістичного ринку.

2. Моделі олігополії.

2.1. Модель Курно.

2.2. Модель Бертрана.

2.3. Модель Штакельберга.

2.4. Модель домінуючої фірми за ціною.

2.5. Модель ламаної кривої попиту.

2.6. Картель.

3. Теорія ігор.

4. Ринок монополістичної конкуренції.

1. Загальна характеристика олігополістичного ринку

Етимологія назви олігополістичного ринку (походить від грецького слова “олігос”, що в перекладі означає “мало”) висвітлює одну із його рис: на такому ринку основну частку галузевого випуску забезпечує невелика кількість учасників (як правило від двох до десяти). Функціонування обмеженого числа підприємств в галузі відбувається в умовах їх взаємозалежності. При прийнятті найважливіших господарських рішень щодо обсягів випуску і цін продукції фірма-олігополіст завжди повинна діяти стратегічно, тобто враховувати поведінку своїх конкурентів.

Вищеназвані особливості відносяться до типових рис ринку олігополії, повний перелік яких є наступним:

1. Майже весь галузевий попит задовольняється декількома виробниками, які володіють значною ринковою владою.

2. На ринку продається як стандартизований, так і диференційований продукти.

3. Існують значні бар’єри для входження на ринок.

4. Виробники мусять враховувати поведінку конкурентів, тобто – діяти стратегічно.

Необхідно підкреслити, що олігополія є домінуючою формою сучасних ринкових структур. До олігополістичних галузей в більшості країн світу відносяться автомобілебудівна, металургійна, нафтохімічна, електротехнічна, літакобудівна, шинна, парфумерна, комп’ютерна та інші.

Наприклад, в США на початку 90-х років частка 6 авіакомпаній в галузі повітряних перевезень складала 81 %, 6 автомобілебудівних фірм на ринку продажу автомобілів – 88%, 3 літакобудівних підприємств – 100 %, 2 фірм (“Кока-кола” і “Пепсіко”) на ринку безалкогольних напоїв – 71 %, 4 мереж ресторанів швидкого обслуговування – 89 %.

Американський економіст Шеферд, використовуючи коефіцієнт концентрації розділив ринкові структури економіки США на чотири групи:

• чиста монополія (майже 100 % ринку);

• домінуючі фірми (50-90 %);

• обмежена олігополія (до 60 %);

• ефективна конкуренція (< 40 %).

В 1980 році частка цих структур в економіці США становила 2,5 %, 2,8 %, 18 %, 76,7 %.

Олігополія ідентифікується як окремий тип ринкової структури, оскільки в галузі функціонують декілька конкуруючих фірм і тому її не можна віднести до чистої монополії. Крива попиту фірми-олігополіста має спадний характер, тому така галузь не може вважатися досконалою конкуренцією. На олігополістичному ринку функціонує як мінімум одна фірма, яка вважає що її дії не залишаться без відповідної реакції з боку конкурентів і цим така ринкова структура відрізняється від монополістичної конкуренції. Останнє характеризує найважливішу рису, притаманну олігополії – стратегічну поведінку продавців. Фірма-олігополіст розробляє стратегію своїх дій на ринку з врахуванням потенційних зустрічних дій своїх конкурентів. Досягнення рівноваги кожною з фірм залежить не тільки від власної економічної поведінки, але й від поведінки інших виробників. При олігополії кожен учасник намагається досягнути найкращого стану, враховуючи дії своїх конкурентів і допускаючи, що конкуренти чинять так само. Таку концепцію рівноваги на олігополістичному ринку сформулював в 1951 році математик Джон Неш, а тому ми називаємо точку рівноваги, яку вона ілюструє, рівновагою за Нешем.

Рівновага за Нешем – кожне підприємство в умовах олігополії оптимізує свої рішення, зважаючи на дію своїх конкурентів.

Nach-Gleichgewicht – jedes Unternehmen optimiert seine Entscheidungen unter Berücksichti­gung des Handelns seiner Konkurrenten.