Методична розробка

«Логічні основи теорії аргументації»

ВСТУП.

Об’єк­тив­ні зміни в суспільному розвитку призвели до принципово нової моделі економіки, для якої характерні специфічні риси та пріоритети - добробут, інтелектуалізація виробничої діяльності, використання високих та інформаційних технологій, екологічність. Виробництво все більше орієнтується не на масового споживача, а на специфічні потреби окремих індивідів. Суспільство, відповідно, стає більш відкритим та сприйнятливим до інновацій як засобу досягнення необхідного розмаїття. Відбувається переоцінка ролі людини в економіці, зростає значущість творчих кадрів, які володіють знан­нями і вміло їх використовують.

Студенту, який готується стати фахівцем в обраній галузі, слід звернути особливу увагу на практичну цінність логіки, бо для досягнення успіху у своїй професійній діяльності людина повинна бути готова до того, що реалії нового часу вимагатимуть від неї, насамперед, культури мислення, яке повинно бути різноплановим, багатоходовим і гнучким, адже у сфері конкуренції виграватиме та особистість, культура якої є високою, а мислення – струнке і дисципліноване. Правильне мислення характеризується чіткою визначеністю, послідовністю, неодмінною умовою чого є несуперечливість і доказовість. Логічною основою необхідності доказового мислення є закон достатньої підстави, який не лише дозволяє, але й змушує людину сумніватися в істинності пропонованих їй думок. Згідно з цим законом достовірним можна вважати лише обґрунтовані думки, істинність яких встановлена. Але недостатньо мати неспростовні думки, потрібно продемонструвати їх доцільність, істинність, вміння відстоювати їх. Саме цій меті служить тема «Логічні основи теорії аргументації».

План теми:

1. Поняття доведення (доказу) та його структура.

2. Види і різновиди доказів. Правила доказу.

3. Поняття спростування. Види спростування.

4. Суперечка і дискусія як різновиди аргументації.

5. Логічні помилки у доказі, пастки у суперечці і способи їх подолання.

Ключові слова: доведення, теза, аргумент, демонстрація, аргументація, спростування, суперечка, дискусія, софізм, антиномія.

1. Поняття доказу, його структура.

Отримання опосередкованих, похідних знань відбувається не лише у формі умовиводу. Іншою формою здійснення цього процесу в мисленні є доказ (доведення). Він якісно відрізняється від поняття, судження і умовиводів, тому й розглядається окремо від них.

Доведення (доказ) – форма мислення, що обґрунтовує правильність суджень, істинність яких не є очевидною, шляхом перетворення їх на судження безпосередньо очевидні. Іншими словами, доказ – це форма мислення, за допомогою якої розкривається істинність одних суджень і хибність інших.

Формою вираження доведення є більш-менш складні мовні конструкції, що складаються з сукупності речень, які певним чином зв’язані між собою і висловлюють логічний ланцюг умовиводів. Доведення спирається на умовивід, але не зводиться до нього, не є простою арифметичною сумою умовиводів. Подібно до того, як судження презентує себе у вигляді зв’язку понять, а умовиводи у формі зв’язку суджень, так і доведення представляє собою зв’язок умовиводів (а, відповідно, суджень і понять).