40. Вимірювання шуму на робочих місцях. Прилади для вимірювання шуму. Граничні межі.

Для дослідження шуму використовують диференційний та інтегральний методи.         Диференційний метод полягає у вимірюванні рівня звукового тиску на середньогеометричних частотах кожної октавної полоси. Цей метод, в основному використовують для дослідження нового обладнання, технологічних процесів.         Інтегральний метод полягає у вимірі одночислової характеристики – рівня звуку  відносно всього спектра звукових коливань. Використовують цей метод для перевірки відповідності шумової обстановки у виробничих приміщеннях, які попередньо пройшли дослідження диференційним методом.           При оцінці шуму вимірювані величини порівнюють з гранично допустимими величинами (ГДР) рівня звукового тиску чи рівня звуку (еквівалентних рівнів звуку). Причому, для тонального й імпульсного шумів граничні значення зменшуються на 5 дБ. Для  коливному в часі й переривчастому шумі максимальний рівень звуку складає L_max < 110 дБ А, для імпульсного L_max < 125 дБ.          Вимірювання виконують спеціальними приладами – шумомірами типу ВШВ-003.         Вимірювання шуму виконують в такий спосіб:·                   на постійних робочих місцях – в зонах розташування органів керування технологічним устаткуванням;·                   у робочих зонах обслуговування машин – не менше, ніж у трьох точках робочої зони.         Мікрофон шумоміра розташовують на висоті 1,5 м, на відстані 0,5 – 1м від обладнання (при дослідженні рівня шуму в кабінах мікрофон встановлюють у її центрі). Виміри виконують за шкалою А шумоміра, у режимі «повільно». При дослідженні постійного шуму фіксують рівні звукового тиску в октавних смугах на середньо геометричних частотах, а при непостійному – еквівалентні рівні   звуку.

41. Ультразвук та інфразвук, їх шкідлива дія на організм людини. Захисні заходи та засоби.(конспект)

42. Види іонізуючих випромінювань та їх властивості.(конспект)

43 Біологічна дія іонізуючих випромінювань на організм людини. Нормування згідно НРБ-76/87 (НРБУ – 97), 44. Нормування ГДД та ГД радіоактивних речовин, їх значення в залежності від групи критичних органів.

В ураженому організмі атоми і молекули клітин іонізуються, в результаті чого відбуваються складні фізико-хімічні процеси, які впливають на характер подальшої життєдіяльності людини. Чим більше проходить в речовині актів іонізації під дією випромінення, тим більший біологічний ефект. Іонізація живих тканин організму приводить до розриву молекулярного зв’язку і зміни хімічного складу структури різних з’єднань. Зміна в хімічному складі значної кількості молекул приводить до загибелі клітин. Під впливом іонізуючих випромінювань в організмі може відбуватися: заторможення функцій кровотворних органів, порушення нормального згортання крові, збільшення хрупкості судин, розлад діяльності шлунково-кишечного тракту, зниження опору організму інфекційним захворюванням.         Розрізняють зовнішнє і внутрішнє опромінення.         Зовнішнє опромінення – це джерело іонізуючих випромінювань, розміщене ззовні організму. Внутрішнє опромінення – це попадання радіоактивних речовин всередину організму, при вдиханні повітря, при питті зараженої води.     Це опромінення дуже небезпечне, так як викликає довго не заживаючі язви, які поражають різні органи.         В результаті дії на людину всіх природніх джерел радіації (космічні промені, радіоактивні речовини Землі, оточуючі предмети, вода, земля) – середня сумарна доза опромінення складає приблизно 125 мбер в рік.         Крім природного опромінення, людина опромінюється і іншими джерелами. Наприклад: при просвічування шлунку – 1.5-3 Р, зубів – 3-5 Р, легень (фотографія) – 0,15-0,2 Р, рентгеноскопія – 4,7-19 Р, при перегляді телепередач безпосередньо біля телевізора (з великим екраном) – 0,5 мР/год.         Одноразове опромінення в дозі:25-50 бер – призводить до незначних швидкопроходящих змін в крові;80-120 бер – появляються початкові ознаки променевої хвороби;270-300 бер – гостра променева хвороба (можлива смерть в 20% випадках);550-700 бер – смерть наступає в 50% випадках.         Захворювання, які викликані радіацією, можуть бути гострими і хронічними. Гострі ураження наступають при опроміненні великими дозами на протязі короткого часу. Хронічні захворювання бувають як загальні,так і місцеві. Розвиваються вони завжди в скритій формі.         Наслідки променевої хвороби – це підвищена можливість появи злоякісних пухлин і хвороби кровотворних органів.         Розрізняють 3 степені променевої хвороби:-   для першої степені – легкої степені променевої хвороби – характерні незначні болі голови; в’ялість; слабість; порушення сну і апетиту;-   для другої степені – вказані признаки хвороби для першої степені посилюються, також виникає порушення обміну речовин; судинні і серцеві зміни; розлад органів травлення і т.п.;-   для третьої степені хвороби – є ще більш різке проявлення перерахованих симптомів. Порушується діяльність генетичних органів; проходить зміна центральної нервової системи; бувають крововиливи; випадання волосся.Персонал віком до 18 років не допускається до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання.    нор     Основним державним документом, що встановлює систему радіаційно-гігієнічних регламентів для забезпечення прийнятих рівнів опромінення як для окремої людини, так і для суспільства є ДНАОП 00.3-3.24-97 ,,Норми радіаційної безпеки України” (НРБУ-97).         Також гранично-допустимі рівні іонізуючих втпомінювань визначаються ,,Нормами радіаційної безпеки” - НРБ-76/87 та ,,Основними санітарними правилами роботи з радіоактивними і іншими джерелами іонізуючих випромінювань” - ОСП-72.         За допустимими основними дозовими границями, встановлюються такі категорії осіб, які опромінюються:-   категорія А – персонал - професійні працівники, що мають безпосередній зв'язок з джерелами іонізуючого випромінювання. Загальна доза опромінення на рік - 5 бер (50 мЗв). -   категорія Б – обмежена частина населення - люди, які за умов проживання або розміщення можуть піддаватись опроміненню. Для них гранична доза опромінення - 0,5 бер/рік.-   категорія В – решта населення держави. Доза не нормується, але не повинна перевищувати природній фон - від 40 до 200 мбер/рік.         Різні тканини тіла неоднаково радіо чутливі. В залежності від сприймання опромінення органами людини, вони поділяються на 3 групи критичних органів:  I-а група - все тіло, гонади (статеві залози, що виробляють статеві  клітини) та червоний кістковий мозок;  II-а група -  м’язи, щитовидна залоза, жирова тканина, печінка,нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кристалик ока та інші органи, за виключенням тих, які відносяться до 1 і 3 групи;  III-я група -  шкіра, кісткова тканина, кістки, передпліччя, гомілка, долоні, ступні.         В якості основних дозових границь, в залежності від групи критичних органів, для категорії А встановлена гранично-допустима доза  за рік (ГДД), для категорії Б – визначена границя дози  за рік (ГД).

 

Дозові границі зовнішнього та внутрішнього опромінення, бер за рік	Група критичних органів
	I	II	III
Гранично-допустима доза для категорії А, (ГДД)	5	15	30
Границя дози для категорії Б, (ГД)	0,5	1,5	3

 

         ГДД – це найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, яка при рівномірній дії на протязі 50 років не викликає в стані здоров’я персоналу (категорія А) несприятливих змін, які можуть виявити сучасними методами.         Еквівалентна доза Н (бер), яка накоплена в критичнім органі за час Т (років) з початку професійної роботи, не повинна перевищувати значень, які одержуємо з формули: Н = ГДД*Т.         В любому випадку доза, яка накопичується до 30 років, не повинна перевищувати 12 ГДД. Якщо доза, яка одержана працівником, за попередній період роботи з джерелом іонізуючих випромінювань, залишається невідомою, то потрібно виходити з передбачення, що він щорічно одержував по 1 ГДД.       Одноразове зовнішнє опромінення при дозі 5 ГДД, а також одноразове поступання в організм радіонуклідів 5 ГДД – розглядається як потенційно небезпечне.   Кожне аварійне опромінення як 2 ГДД повинно бути так скомплектовано, щоб в наступні 5 років, доза не перевищувала еквівалентної дози Н (бер/рік).А кожне аварійне опромінення більше як 5 ГДД повинно бути скомплектовано так, щоб в наступні 10 років доза не перевищувала еквівалентної дози Н (бер/рік).         Для людей, які працюють з радіоактивними речовинами, обов’язковий індивідуальний дозиметричний контроль і спеціальні медичні органи.         Обмеження опромінення населення (категорія Б) визначається можливим виникненням віддалених ефектів і генетичних наслідків. Регламентація і контроль за опроміненням населення категорії В відноситься до компетенції Міністерства здоров’я (України).         У випадку радіаційної аварії головне санітарно-епідеміологічне управління Міністерства здоров’я, виходячи з масштабу аварії встановлює тимчасові допустимі рівні опромінення і допустимі поступання радіонуклідів в середину організму.  Забруднення радіоактивними речовинами вимірюється числом альфа і  бета частинок, які вилітають з 1 см2 поверхні за 1 хвилину.