5. Геополітичні процеси в східній та західній Європі.
ПЛАН
Світова геополітична ситуація ХХ століття.
Інтеграційні процеси в Західній Європі.
ЄС в геоекономічній моделі.
Геополітичний вимір сучасної Європи.
1. Світова геополітична ситуація хх століття.
У сучасному світі існує три центри сили – північноамериканський, західноєвропейський та азійсько-тихоокеанський. Сукупно всі три центри сили утворюють "перший світ" – "золотий мільярд", який власне складається з трьох зон – північноамериканської, західноєвропейської та азійсько-тихоокеанської.
Сучасні міжнародні відносини являють собою систему відносин (економічних, політичних) між центрами сили, в орбіту яких втягуються країни "другого" і "третього" світів. "Перший світ" присутній у всіх трьох економічних просторах, хоча з різним ступенем інтенсивності. У кожного центру сили є свої інтеграційні зони: в Західній Європі — ЄС, у Північній Америці – NAFTA, у Східній Азії - АСЕАН.
Хоча європейська інтеграція, у широкому розумінні, є складним історичним процесом формування культурних, етнічних, економічних та політичних зв'язків між європейськими народами, який розпочався ще за доби Середньовіччя, сучасна геополітична роль Європи була зумовлена ситуацією на політичній карті світу в повоєнний період. Міжнародна політична система зазнала тоді серйозних трансформацій. Європа, що впродовж кількох сторіч була "центром світу", носієм передових досягнень культури, науки і техніки, головним полюсом економічного розвитку, ядром колоніальної системи, опинилася на периферії світової політики. Спустошена двома світовими війнами, зазнавши жахливих демографічних та економічних втрат, Європа перетворилася з геополітичного суб'єкта на геополітичний об'єкт, опинившись на стику інтересів біполярного світу, між двома ідеологіями, центри яких географічно знаходилися за межами регіону.
До чинників, що спричинили периферійне геополітичне положення Західної Європи, можна віднести стрімке економічне
З зростання та військове зміцнення США, чому сприяли особливості їх географічного положення та характер участі у Другій світовій війні; розширення сфери впливу СРСР у Східній Європі та встановлення там підконтрольних радянській владі соціалістичних режимів (останній фактор активно використовувався у пропаганді США щодо необхідності об'єднання зусиль західного світу. Післявоєнний занепад підсилювався постійними суперечностями у відносинах між головними європейськими державами.
За таких умов європейська інтелектуальна еліта концентрувала свої зусилля на пошукові шляхів подолання наслідків війни, економічного відновлення регіону, виходу із соціальної кризи. Ключовим моментом для досягнення такої мети було забезпечення довгострокового миру в регіоні й недопущення самої можливості нових конфліктів. У цей час починають активно обговорюватися ідеї федеративного устрою Європи, за якого діяльність наднаціональних органів унеможливила б виникнення міждержавних конфліктів.
Водночас ідеальні моделі федеративного устрою були приречені на невдачу через об'єктивну непідготовленість європейців до об'єднання. Суть переходу до федеративної Європи полягала в переданні суверенітету (або його частини) національних держав до наднаціональних органів. Слід зауважити, що національна держава була фундаментальним поняттям і основним суб'єктом так званої вестфальської системи міжнародних відносин. Створення міжнародних організацій, що мають право втручатися у внутрішні справи національних держав, на той час становило безпрецедентне порушення усталених норм міждержавних відносин і сприймалося різко негативно на рівні національних урядів та громадської думки. Таким чином, перед європейцями стояла дилема: з одного боку, формувалося колективне усвідомлення необхідності об'єднання і координації міждержавних відносин у Європі задля збереження миру та відновлення добробуту, з іншого — ідея утворення європейської наддержави наштовхувалася на бар'єр світосприйняття, сформованого під впливом вестфальської суспільно-політичної системи.
Неможливість утілення федералістських ідей змусила ідеологів об'єднання Європи шукати компромісні шляхи. З ініціативи Жана Моне та Робера Шумана Франція висунула проект створення спільної франко-німецької організації для контролю над стратегічними на той час галузями промисловості – вугільною та сталеливарною. Організація була відкритою для інших країн, які б виявили бажання брати в ній участь. Хоча ця організація й передбачала відмову від частини державного суверенітету в економічній сфері, вона не становила загрози політичній незалежності країн. Ідея полягала в лібералізації ринку вугілля і сталі, що відкривало всім країнам-учасницям доступ до сировинних ресурсів (коксу та залізної руди) на вигідних умовах. Крім того, лібералізація та спільний контроль знімали політичне напруження навколо контролю за такими стратегічними регіонами, як Рур, Лотарингія та Ельзас. Колективний контроль за використанням стратегічних ресурсів унеможливив би подальше нарощення озброєнь однією з країн-учасниць об'єднання. Таким чином, вигравали промислові інтереси Франції, країн Бенілюксу та Італії. Німеччина, хоч і втрачала стратегічні переваги від контролю над своїм природно- ресурсним потенціалом, отримувала кращі можливості для прориву післявоєнної економічної блокади.