1.3 Особливості технології вирощування озимої пшениці
Місце у сівозміні.Пшениця дуже вибаглива до попередників культура і знижує урожайність при повторному вирощувані на 10-20%, а при сівбі третій рік підряд - до 30-40. При беззмінному вирощуванні урожаї знижуються навіть при внесенні додаткової кількості добрив.
На формування високого врожаю озимої пшениці великий вплив має і водозабезпеченість рослин у післяпосівний період, тривалість якого більшості районів зони при своєчасних сходах досягає 1,5 – 2 місяці. При достатній водозабезпеченості озима пшениця добре укорінюється і кущиться майже до початку зими. Проте промочується грунт восени часто незначно і між нижнім, завжди вологим, і верхнім, зволоженим осінніми опадами, шарами залишається сухий прошарок, у якому доступної для рослин води практично немає.
Озима пшениця по чорному пару, а часто і на зайнятих парах з добрими запасами води в шарі грунту 0 – 150см. уже восени розвиває кореневу систему яка проникає на велику глибину. Після непарових попередників до закінчення осінньої вегетації вона розміщується, як правило, в верхньому шарі грунту. Глибшому проникненню коренів перешкоджає сухий прошарок грунту. Такі посіви, звичайно, невстигають добре розвинути кореневу систему під час весняно літньої вегетації навіть у роки з глибоким промочування грунту взимку і на весні.
Розміщення озимої пшениці після кращих попередників (за водним режимом грунту) – основа збільшення виробництва зерна, а правильний їх підбір це боротьба із посухою із ерозією грунту розвинутий травостій озимої пшениці добре захищає грунт від змиву і видування.
Культури, що передують озимині, впливають на родючість грунту. У дослідах Миколаївської сільськогосподарської дослідної станції перед сівбою озимої пшениці по чорному пару в шарі 0 – 20см. містилося нітратів 10,3мг. На 100г. сухого грунту, а по зайнятому 5, після багаторічних трав і гороху 7,4 – 6,6, кукурудзи на силос, соняшнику і стерньових попередників- 3,1 – 4,4мг.
Набір попередників, які забезпечують високі врожаї озимої пшениці в різних зонах України неоднаковий, але кращими будуть ті, які рано звільняють поле, що дає можливість зробити весь комплекс механізованих робіт та підготувати ґрунт до посіву, а також поле, яке лишається чистим від бур’янів та достатньою кількістю вологи в верхньому шарі ґрунту: бобові, просапні, рання картопля.
Посіви озимої пшениці розміщують на більш зв’язних грунтах у сівозмінах, де висівають конюшину та льон. На піщаних відмінах дерново – підзолистих грунтів доцільно розміщувати лише озиме жито, що забезпечує тут більшу, ніж озима пшениця, продуктивність та економічну ефективність озимих. Так, у досліді Сумської сільськогосподарської дослідної станції, що проводився в радгоспі імені Богдана Хмельницького, саме на піщаному дерново – середньопідзолистому грунті при внесенні диференційованих, залежно від попередника, норм добрив у середньому одержали зерна озимої пшениці після однорічних трав 23 і жита 31,2 ц/га, а після стерньового попередника – відповідно 18,5 та 24 ц/га. При цьому рентабельність вирощування озимої пшениці на малородючих грунтах у першому випадку становила 169%, у другому - 123%, а озимого жита – відповідно 271 та 229%.
У зоні Полісся кращі попередники для озимої пшениці – багато- та однорічні трави, люпин на зелену масу, картопля ранніх та середньостиглих сортів, льон, а в західних районах – ще й кукурудза на силос.
Значне зменшення врожаю озимої пшениці спостерігається при її розміщенні після стерньового попередника. Так, за даними УНДІЗ, озимої пшениці сорту Миронівська 808 на дерново – підзолистих супіщаних грунтахвиростили в середньому після люпину на силос 39,4 ц/га, конюшини на один укіс – 38,6, картоплі ранніх сортів – 44,6, кукурудзи на силос, яку збирали за 25 – 30 днів до сівби озимини, -38,2 і після ячменю – 34,9 ц/га.
На Бородянській сортодільниці Київської області розміщення озимої пшениці після стерньового попередника спричинило зниження врожаю зерна в середньому сорту Миронівська 808 на 9,8, Поліська 70 – на 12,8 ц/га проти врожаю пшениці після однорічних трав відповідно 38,5 та 39,5 ц/га.
Серед стерньових попередників кращим є овес і найгіршим озима пшениці. Так за даними Чернігівської сільськогосподарської дослідної станції, зерна сорту Миронівська 808 на дерново – середньопідзолистому пилувато – супіщаному грунті в середньому на фоні NPK 60:40:40 зібрали: після озимої пшениці 18,8 ц/га, озимого жита – 20,7, ячменю – 23,9, вівса – 30,2 при врожаї після кукурудзи на зелений корм – 32,8 ц/га.
Ефективність просапних попередників – картоплі та кукурудзи на силос – залежить від строків їх збирання. Тому сорти картоплі на площах, що відводяться під посіви озимої пшениці, мають бути ранніми або середньостиглими, а кукурудзу на силос треба збирати за 20 – 25 днів до сівби озимини в оптимальні строки, тобто на початку молочно - воскової стиглості зерна. В цьому випадку врожай озимої пшениці порівняно до врожаю при збиранні кукурудзи всередині зазначеної фази підвищується за даними УНДІЗ, на 3- 5 ц/га і не спостерігається зменшення загальної продуктивності гектара сівозмінної площі та рівня рентабельності ланки кукурудза – озимі. На незасмічених площах, коли планують поверхневий обробіток грунту, кукурудзу на силос збирають у середині молочно – воскової стиглості, що може збільшити (на 5 - 6 ц/га) вихід кормових одиниць.
Попередники, як і в інших зонах, впливають не тільки на рівень врожаю озимої пшениці, а й на його якість. Ті з них, що залишають після себе більше азоту в грунті, позитивно впливають на вміст білка і клейковини в зерні. Тому зерно озимої пшениці в зоні формується після конюшини та люпину на зелену масу.
Основа ресурсозберігаючої технології вирощування озимої пшениці – науково обгрунтовані сівозміни, тісно пов’язані із структурою посівних площ, стосовно природно – економічних умов кожного господарства.
Основним засобом виробництва в сільському господарстві є земля, значення якої визначається її родючістю. Родючість грунту – динамічний показник, здатний зростати за правильного його використання або знижуватись за неправильного.
Сівозміна є одним з найефективнішим засобів безперервного окультурення грунту, підвищення його родючості і врожайності. У міру того, як одна ротація сівозміни змінює іншу, ефективність її, як засобу підвищення врожайності рослин, зростає.
Сівозміни – це один з агротехнічних заходів боротьби з бур’янами, шкодочинність яких у посівах озимої пшениці досягяє значних розмірів. Негативний вплив бур’янів у посівах цієї культури зумовлюється здатністю посилювати розвиток збудників хвороб і шкідників, збільшувати додаткові витрати елементів живлення і води. При великій забур’яненості енергетичні витрати на збирання цієї культури зростають, бо в цьому випадку виникають великі трудності в роботі машин і знарядь.
За даними стаціонарного досліду Миронівського НДІ селекції і насінництва пшениці, ураженість рослин озимої пшениці гнилями кореневими залежала від попередників. Розміження озимої пшениці в повторних і беззмінних посівах призводить до збільшення ураженості гнилями кореневими в 2 рази, що буде викликати значну потребу в застосуванні хімічних засобів боротьби з хворобою. У той самий час сівба озимої пшениці після кращих попередників дасть можливість не застосовувати пестицидів і зекономити на цьому певні ресурси.
Різниця між впливом попередників озимої пшениці на забезпеченість рослин водою зумовлюється агробіологічними властивостями цих культур, і насамперед можливостями кореневої системи поширюватись на ту чи іншу глибину, використовувати воду, а в результаті висушувати грунт.
Вирощування озимої пшениці після кращих попередників у сівозміні дає можливість забезпечити рослини потрібною кількістю води. Отже кращими попередниками озимої пшениці по забезпеченості рослин водою крім чорного пару, у зоні Полісся України є зайняті пари конюшиною на один укіс, горох, кукурудза на зелений корм, гіршими – кукурудза на силос, стерньові.
На початку зими різниця в запасах доступної води під посівами після попередників дещо зменшується, хоча і незначно.
Попередники:Степ – чорний пар, в посушливих районах велике значення має кулісний пар; баштанні та овочеві культури;
Лісостеп – зайняті пари, зернобобові культури, кукурудза на ранній силос, зібрана у фазі молочно-воскової стиглості не пізніше 20 днів до настання оптимальних строків сівби, рання картопля, багаторічні трави.
Полісся - посіви на зелений корм, а також люпин на зелений корм і силос, багаторічні бобові трави на один укіс (в західних областях можна і після другого укосу), горох на зерно, кукурудза на ранній силос, льон, рання картопля.
В богарних умовах не слід висівати після сорго, суданської трави, соняшника, кукурудзи на зерно, трав другого-третього року використання.
Система удобрення. Система удобрення озимої пшениці має сприяти збереженню і росту грунтової родючості, ефективному використанню органічних та мінеральних добрив, зменшенню затрат трудових та мінеральних ресурсів на одиницю продукції. При цьому першочергове значення повинні набувати заходи, спрямовані на оптимізацію умов живлення озимої пшениці на базі застосування грунтової та рослинної діагностики, максимальне використання біологічних джерел елементів живлення.
Добрива є одним з найефективніших та швидкодіючих факторів підвищення врожайності пшениці і поліпшення якості зерна. Великий позитивний вплив добрив на продуктивність пшениці пояснюється тим, що в грунті поживні речовини містяться у важкорозчинній формі, а фізіологічна активність кореневої системи її недостатньо висока. Тому застосування добрив під пшеницю забезпечує досить високі прирости врожаю на всіх грунтових відмінах. Особливо добре реагують на внесення добрив короткостеблові сорти пшениці, у яких прирости урожаю за рахунок добрив можуть сягяти 10 – 16ц/га і більше.
Озима пшениця – дуже вимоглива до умов живлення культура. На утворення 50ц/га зерна з відповідною кількістю соломи вона засвоює в середньому: 150кг азоту, 80 фосфору та близько 130кг калію. Найсприятливіші умови живлення створюються при реакції грунтового розчину близькій до нейтральної – рН 6,5 – 7,3.
Під пшеницю вносять як правило, мінеральні добрива, а органічні – під попередник. Гній або компости рекомендується вносити беспосередньо під пшеницю лише на бідних грунтах, вміст гумусу в яких не перевищує 2,2% та після стерньових попередників. Середня норма гною на чорноземних грунтах становить 20 – 25т/га, дерново-підзолистих, сірих опідзолених 30 – 35т/га.
На утворення 10 ц зерна і відповідної кількості соломи пшениця забирає з ґрунту 30-40 кг азоту, 10-14кг фосфору, 18-25кг калію.
Потреба рослин в елементах живлення забезпечується завдяки мобілізації грунтової родючості, а також за рахунок внесення добрив. За недостачі основних елементів живлення листки озимої пшениці формуються дрібними, стебла тонкими, відстають у рості.
Азотні сполуки, необхідні рослинам, поглинаються в більшій мірі в період інтенсивного росту. Фосфор − менш інтенсивно ніж азотні, перші 4-6 тижнів, в основному будуть впливати на ріст і розвиток кореневої системи. Калійні добрива поглинаються найбільш повільно. Норми добрив необхідно уточнювати в кожному конкретному випадку, враховуючи особливості агротехніки, метеорологічні умови року і дані діагностики.
Коли невистачає рослинам азоту на ранніх ептапах органогенезу, листки набувають, блідо – жовто – зеленого забарвлення внаслідок обмеженої кількості хлорофілу. Дефіцит азоту в пшениці на ІІІ етапі органогенезу обмежує формування колосків у колосі, на V – зменшує кількість квіток у колосі, на VII – IX – негативно позначається на виповненості та якості зерна.
У метаболізмі рослин фосфор відіграє роль носія енергії. Нестача його затримує утворення органічних кислот з вуглеводів, що гальмує зв’язування аміачного азоту, який надходить через коріння. До фосфатного голоду рослини найчутливіші в самому ранньому віці, коли їх слаборозвинута коренева система має недостатню засвоювальну здатність. Якщо пшеницю в ранньому віці змусили розвиватись без внесення в грунт фосфорного добрива, а потім після кущіння достатньо забезпечувати їм рослини, то порівняно з нормальним фосфорним живленням, це призводить не тільки до недобору зерна, а й до зменшення в ньому вмісту білка з одночасним різким збільшенням кількості мінеральних солей фосфорної кислоти як в соломі так і в зерні.
Калій відіграє важливу роль у процесі обміну речовин. Він необхідний у певних ферментативно – каталітичних реакціях, які пов’язані з аденозинфосфатами. У вуглеводному обміні реакції, що потребують калію, є певними етапами в процесі одержання енергії з цукру. Калій необхідний також і для деяких реакцій синтезу білка.
Якщо невистачає калію, спостерігається формування укороченого стебла, яке надає пшениці приземкуватого вигляду. Другою характеристикою ознакою нестачі калію є побуріння і відмирання тканин листків, що спостерігається по краях листків, та його кінчика. Побурінню і відмиранню тканин листків передують інші менш характерні ознаки, включаючи хлороз та синьо-зелене, пурпурове чи оранжеве забарвлення, яке помітне неозброєним оком, та зморшкуватість, руйнування і побуріння окремих клітин, що визначається під мікроскопом.
Обробіток грунту. Обробіток ґрунту повинен бути диференційований залежно від ґрунтової зони, вологозабезпеченості, попередників, часу збирання попередника, типу забур`янення. Підготовку ґрунту слід починати без розриву в часі після збирання попередника. Потрібно пам`ятати, що утримання поля чистим від бур`янів і сходів падалиці від збирання попередника до сівби пшениці є важливим заходом боротьби з багатьма шкідниками пшениці і хворобами.
Поле, що йде під чистий пар після соняшника, дискують боронами або лущильниками у двох напрямках, щоб подрібнити післяжнивні рештки і рівномірно розподілити їх по площі та створити умови для проростання бур`янів і основного обробітку ґрунту.
В умовах достатнього зволоження після культур, які рано збираються, після лущення стерні проводять оранку плугами з передплужниками в агрегаті з секціями кільчасто-шпорових котків і боронами. Глибина оранки 20-22 см, а після багаторічних трав - 25-27 см. На дерново-підзолистих ґрунтах - на глибину орного шару 16-18 см; 18-20 см.
Після стерньових попередників, якщо переважають однорічні бур`яни, поле двічі дискують лущильниками на глибину 6-8 і 8-10 см. Якщо переважають багаторічні бур`яни, перше лущення проводять на глибину 8-10, друге, а по можливості і третє - на глибину 10-12 та 12-14 см. Через 2 тижні після останнього лущення, коли проростуть бур`яни, проводять глибоку оранку на 28-30 см або глибокий плоскорізний обробіток. Окультурені, чисті від багаторічних бур`янів поля орють на 20-22 см. Весною обробіток чорного пару починають із "закриття" вологи боронами в 1-2 сліди. Протягом весни і літа проводять різноглибинний обробіток, який забезпечував би максимальне збереження вологи і знищення бур`янів. Після закриття вологи, коли з`являться сходи бур`янів, проводять культивацію на глибину 10-12 см, а на забур`янених багаторічними бур`янами полях - на глибину 12-14 см з одночасним боронуванням. Наступні культивації проводять по мірі з`явлення бур`янів з поступовим зменшенням глибини на 1-2см. Не слід зловживати частими культиваціями. Слід максимально використовувати боронування широкозахватними агрегатами, особливо якщо немає багаторічних бур`янів, проводячи боронування тоді, коли проростки бур`янів знаходяться в стадії "білої ниточки" під поверхнею ґрунту. Якщо поле забур`янене багаторічними бур`янами, щоб зменшити втрати вологи, доцільно до мінімуму звести кількість культивацій та боронувань, обробивши поле гербіцидами.
Після кукурудзи, особливо якщо вона збирається не раніше як за 20 днів до сівби пшениці, слід проводити поверхневий обробіток ґрунту.
Поверхневий обробіток грунту на глибину 8-12 см дисковими голчастими або плоскорізними знаряддями ефективний після всіх попередників в роки з посушливою погодою під час підготовки ґрунту і сівби на чистих полях і при пізньому збирані попередника. Після гороху проводять теж такий обробіток.
Виключної уваги заслуговує передпосівний обробіток, який разом з сівбою є єдиним технологічним процесом. Розрив між ними повинен бути мінімальним – не більше 0,5-1 год. Останній обробіток ґрунту проводиться на глибину сівби 2-3 см. Відхилення глибини обробки від заданої не повинно перевищувати 0,5 см. Нерівномірно оброблений по глибині посівний шар призводить до нерівномірної глибини загортання насіння, а це в свою чергу, призводить до зниження польової схожості насіння, нерівномірності розміщення сходів по площі і розтягнутості появи їх в часі, порушення синхронності розвитку рослин. Якщо культивація проведена глибоко, а грунт пухкий, то поле перед сівбою слід закоткувати.
Сівба. Підготовка насіння: для отримання високих врожаїв озимої пшениці висівати необхідно високоякісне насіння (маса 1000 насінин не менше 40-50 г) зі схожістю від 100 до 87%. Для підвищення якості насіннєвого матеріалу застосовують хімічні протруювачі. Найбільш ефективним способом протруювання є інкрустація.
Способи сівби: вузькорядний (міжряддя 7,5см) та звичайний рядковий (15см).
Глибина сівби: на структурних грунтах легкого механічного складу при надійному зволожені - 4-5см. За посушливої погоди і на легких грунтах 5-6 см, а в зоні недостатнього зволоження її збільшують до 8см. На важких грунтах і в умовах перезволоження - зменшують до 3см.
Норма висіву: на Поліссі − 5-5.5 млн. схожих насінин на 1 га, в Лісостепу - 4-5млн., в Степу - 4-4.5млн. Норми слід уточнювати, враховуючи сорт, величину насіння, попередник, забур’яненість та строки сівби. Норми висіву збільшують при вирощувані низькорослих, скоростиглих, малокущистих стійких до вилягання сортів з еректоїдним типом листків, по гірших попередниках, на бідних грунтах з добрим вологозабезпеченням, із запізненням з сівбою. В протилежних випадках норми висіву знижують на 0.3-0.5 млн., або на 10-12%.
Строки сівби: на Поліссі − 5-20 вересня, у Лісостепу - 10-25 вересня, в Степу - 15-30 вересня, в Криму - 20 вересня-10жовтня. Сіяти пшеницю слід у такі строки, щоб до зими рослина сформувала добре розвинений вузол кущення і мала 2-4 пагони. Після кращих попередників слід сіяти в другій половині оптимальних строків, після гірших - в першій. Сорти з високою енергією кущіння слід сіяти пізніше, ніж сорти з нижчою енергією кущіння.
Догляд за посівами. Посіви озимих культур під впливом несприятливих умов зимівлі часто зріджуються і це є однією з основних причин недобору врожаю. Дані наукових досліджень та практика сільськогосподарського виробництва свідчать, що додержання заходів, спрямованих на підвищення зимостійкості посівів, ретельний догляд за ними протягом осінньо-зимового та весняного періоду сприяють значному підвищенню життєздатності рослин, меншому їх зрідженню за весняно – літню вегетацію, внаслідок чого поліпшується формування продуктивного стеблостою.
Осінній період. Підживлювати посіви найдоцільніше рано весною по мерзлоталому грунту. Проте в степовій зоні України весна, як правило буває дружна, після розтавання снігу грунт швидко підсихає і не завжди можна встигнути підживити рослини. Тому останнім часом їх почали підживлювати восени.
Поширена думка, що застосування азотних добрив при осінньому підживленні посівів може негативно вплинути на зимостійкість озимої пшениці. Проте дослідами доведено, що при нестачі одного із основних елементів мінерального живлення зимостійкість пшениці буває нижчою, ніж при наявності всіх елементів. Про це свідчать і дані Ерастівської дослідної станції (Дніпропетровська обл.).
У спеціальних дослідах, проведених на цій станції, озимину по пару при появі повних сходів у осінній період підживлювали азотними добривами від 30 до 150кг/га поживних речовин. У роки з нормальними умовами перезимівлі азотні добрива не впливали негативно на зимостійкість озимої пшениці районованих сортів.
Зимовий період. Одним із заходів догляду за посівами взимку є снігозатримання. Вивчення ВНДІК ефективності снігозатримання за допомогою штучних засобів (дерев’яні щити, в’язки хмизу та інше) показало, що загальна площа посіву озимини покривається додатковою кількістю снігу лише на 6 – 10, а при використанні куліс – до 25%.Така кількість снігу за штучними перепонами затримується тоді, коли він при слабкому вітрі лягає на поля суцільним покривом. Але часом буває, що при дужих вітрах за перепонами сніг не затримується, а зноситься в лісосмуги та балки. Тому лише в окремі роки, коли сніг на полях утримувався довго, урожай збільшувався.
Взимку, особливо за несприятливих умов, виникає необхідність систематично спостерігати за станом посівів. Визначення його за зовнішнім виглядом рослин, як правило, ненадійне. Бувають випадки, коли після великих морозів на полях, невкритих снігом повністю гине надземна маса рослин, але якщо вузли кущіння живі, озимі на весні відростають і за сприятливих умов дають нормальний урожай. Іноді рослини хоча і зеленого кольору (під притертою кіркою), але що вони загинули, видно лише після відновлення вегетації.
Весняний період. Серед заходів, які забезпечують інтенсивне відростання рослин після зимівлі, є підживлення посівів. Ефективніше підживлення весною, коли добрива вносять до відновлення вегетації, поки верхній шар грунту перенасичений водою або мерзлий. Поживні речовини, розчинені водою, проникають у нижчі шари грунту до кореневої системи.
Ефективність весняного підживлення озимини на початку весняних робіт значно вища, коли добрива вносять не врозкид, а за допомогою дискових сівалок безпосередньо в зону розміщення кореневої системи.
При нестачі вологи у верхньому шарі – коткування кільчасто-шпоровими котками відразу після сівби.
Якщо під основний обробіток добрив не внесено заплановану норму фосфорних і калійних добрив, то проводять осіннє підживлення цими видами добрив.
Якщо після сівби випадають інтенсивні дощі і з`являється щільна грунтова кірка, то її потрібно зруйнувати боронуванням впоперек сівби легкими боронами, або ротаційними знаряддями. Якщо проростки пшениці вже на глибині 2-3см від поверхні грунту, а глибина сівби не перевищує 4см., боронувати слід ротаційними мотиками. Якщо кірка утворюється після з'явлення сходів, то з метою її руйнування та боротьби з бур`янами, боронування проводять після сходів під час кущення.
Якщо забур`янення сильне, тоді у фазі кущення застосовують гербіциди, враховуючи видовий склад переважаючих бур'янів і їх шкодочинність.
Боротьбу з мишами проводять при наявності на 1 га 8-10 і більше їх колоній.
Хімічний захист озимини у фазах сходів - кущіння доцільний за наявності на 1 м2: попелиці 50-100, блішок-30-50, цикадок-150, а злакових мух - 40-50 екземплярів на 100 помахів сачком.
Провідну роль у боротьбі зі шкідниками повинні відігравати агротехнічні заходи. Основою системи боротьби зі шкідниками є правильна, науково обґрунтована сівозміна.
Хімічний захист пшениці в період вегетації:
фаза осіннього кущення – можливе проявлення борошнистої роси
фаза виходу в трубку – борошниста роса проявляється, іржасті хвороби, септоріоз, церкоспорельозна коренева гниль
колосіння, цвітіння – усі вище згадані хвороби, а в кінці вегетації – фузаріоз.
Збирання. Завершальним етапом в технології вирощування озимої пшениці є збирання врожаю. це досить відповідальний період польових робіт, оскільки до цього часу ще повністю не усунуті втрати зерна при його збиранні. Тому не випадково ще й досі в народі говорять, не той хліб, що в полі, а той, що в коморі. Спеціалістами підраховано, що середні втрати зерна при збиранні врожаю зернових культур по країні знаходяться в межах 10% або становлять значно більше 15млн.т. Проте дані науково дослідних установ і багатий виробничий досвід свідчать, що їх можна на 2/3 зменшити, якщо вірно визначити строки і способи збирання та якісно провести весь комплекс робіт. Наприклад, дослідженнями доведено, що вже на сьомий день після повного достигання пшениці і початком збирання її втрати зростають, а на 10- 12-й день вони досягають 15 – 20%. Мінімальні ж втрати зерна бувають в період перших семи днів збирання врожаю. Але слід визнати, що зібрати врожай за цей період не всі господарства мають можливість. У зв’язку з недостатньою технічною оснащеністю господарств у нас набрав широкого поширення двофазний спосіб збирання врожаю. при цьому є можливість раніше розпочати жнива і тим самим збільшити період збиральних робіт з мінімальними втратами врожаю. І хоч з давніх-давен утвердилося правило – краще розпочинати жнива на два дні раніше, ніж на два дні пізніше, визначення оптимальних строків збирання має велике значення, тому що передчасне скошування призводить також до одержання щуплого неповноцінного зерна.
Кращим строком для початку роздільного збирання озимої пшениці є воскова стиглість зерна. Але якщо організаційні можливості не дозволяють скосити її за два три дні, то можна розпочинати збирання на початку воскової стиглості. При цьому дуже важливо вміти практично визначати кращі строки для початку скошування пшениці у валки. Визначають, як правило, за вологістю зерна, як найбільш об’єктивним показником його стиглості. Оскільки процес формування його характеризується безперервним приростом сухої речовини за рахунок надходження в зерно з листків та інших вегетативних органів рослин і мінеральних елементів, воскова стиглість настає при вологості 36-40%. Зерно при цьому вже втрачає зелений колір, набуває консистенції воску, легко ріжеться нігтем, його вміст не видавлюється.
На чистих від бур’янів полях та при настанні повної стиглості зерна (вологість 14-17%) – пряме комбайнування (впродовж 10-12 днів після настання повної стиглості).
На забур’янених полях та при виникненні можливості дощового періоду під час збирання – збирання роздільним способом:
скошування у валки у фазу воскової стиглості, так як це сприятиме підвищенню вмісту білку та підвищення якості клейковини (при вологості 30-35%);
підбирання комбайном через 3-5 днів (вологість 17-18%).
Роздільне збирання залежно від погодніх умов не повинно проводитися більше 3-4 днів на півдні республіки і 4-6 днів у Лісостепу. Після цього строку зерно повністю достигає і збирати врожай краще прямим комбайнуванням. Його розпочинають, як правило, коли вологість зерна знизиться до 20 – 22%.
При роздільному збиранні важливо також встановити висоту зрізу, щоб утворений валок міцно тримався на стерні і добре продувався. Доведено, що висота зрізу повинна бути в межах 15-20см, але краще її встановлювати залежно від густоти і довжини стебел.
Перевага роздільного способу збирання на початку жнив полягає в тому, що скошена у валки маса значно швидше підсушується і стає придатною для обмолоту, ніж на пні. Так, встановлено, що скошена у восковій стиглості пшениця при вологості зерна 38,7 і стебел 52,1% через 3 дні була готова до обмолоту і вологість зерна знизилась до 16,3, а стебел до 12,3%. На пні вологість зерна на цей час становила 24,6, а стебел 48,7%, що свідчило про необхідність продовження скошування у валки.
Полегшити та прискорити збирання, зменшити втрати зерна в 2-3 рази, знизити собівартість зерна можна шляхом застосування гербіцидів для десикації перед збиранням. При цьому поля звільняються від багаторічних бур’янів під наступні культури.